Інформаційна безпека – Остроухов В. В. – 1.4. Загрози національній безпеці держави в інформаційній сфері
Для організації протидії ІВ, СІО і АІА та іншим ІПВ та ІТВ необхідно знати чинники, які сприяють виникненню ризиків, загроз і небезпек в ідеологічно-інформаційній сфері держави, з’ясувати їх сутність, уміти оцінювати та визначати ймовірність і рівень негативного впливу на суспільство й державу.
До головних чинників, що впливають на стан морально-ідеологічної стабільності та безпеки в Україні, належать:
– відсутність цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади та управління;
– руйнування інтелектуального потенціалу, неготовність наявної системи освіти до підтримання процесів випереджувального розвитку держави;
– повільність процесів усвідомлення прошарком колишньої радянської партійно-господарчої номенклатури, наукової й творчої інтелігенції, паростками нової буржуазії свого місця в суспільстві та формування власне української еліти, що призводить до неможливості сформувати керівними колами зрозумілої і привабливої для суспільства національної ідеї;
– низький загальний рівень розвитку інформаційної інфраструктури, що не виключає ймовірність експансії іноземних компаній на ринку інформаційних послуг; руйнування національного інформаційного простору та виникнення можливості його використання в антидержавних інтересах;
– недостатній професійний, інтелектуальний і творчий рівень вітчизняних виробників інформаційного продукту та послуг, їхня неконкурентоспроможність на світовому інформаційному ринку;
– інформаційна експансія провідних іноземних держав;
– розроблення і використання ними, міжнародними чи вітчизняними злочинними організаціями різних сучасних способів безпосереднього підриву;
– малоконтрольована діяльність окремих політичних сил, ЗМІ та окремих осіб, яка спрямована на руйнування моральних цінностей, свідомості, підрив морального й фізичного здоров’я нації; використання засобів масової інформації з позицій, протилежних інтересам громадян, політичних і громадських організацій, держави;
– утрата довіри до влади з боку значної частини населення внаслідок поширення компромату, застосування “брудних” політичних технологій, особливо під час виборчих кампаній;
– конкурентна боротьба за володіння ЗМІ, процес їхньої монополізації та їх концентрація в межах інформаційної та політичної влади;
– маніпулювання громадською думкою (шляхом дезінформації, перекручування фактографічних даних, замовчування правдивих відомостей тощо), зокрема для проведення СІО та АІА.
Розглянемо детальніше найбільш значущі з цих чинників. Відсутність цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів влади та управління значно ускладнює прийняття ними зважених, науково обгрунтованих рішень, що породжує конфліктні ситуації у владних структурах і суспільстві.
Недостатнє, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності характерне для всіх державних органів – як на центральному, так і на регіональному рівнях. Владні структури не мають достатніх можливостей завчасно прогнозувати розвиток подій у державі та навколо неї, належним чином ураховувати сприятливі та обмежувати несприятливі фактори, що визначають результативність прийнятих політичних рішень, здійснювати планування навіть на середньострокову перспективу.
Організація роботи інформаційно-аналітичних підрозділів дотепер не має системного характеру, а в періоди чергових скорочень чисельності державних органів діяльність деяких з таких підрозділів взагалі припиняється.
Руйнування інтелектуального потенціалу, неготовність системи освіти до підтримання процесів випереджувального розвитку держави призводить до того, що з огляду на рівень розвитку цієї галузі за кордоном і той факт, що багато держав світу приділяють особливу увагу інформаційній безпеці (створенню спеціальних органів і підрозділів для ведення інформаційних війн тощо), Україна й досі не має достатньої кількості кваліфікованих фахівців, які б змогли на належному рівні ефективно протидіяти щораз більшій інформаційній активності іноземних партнерів щодо її інформаційного простору.
На жаль, сучасне українське суспільство, зокрема соціальний прошарок, який має репрезентувати так звану національну українську еліту, поки що перебуває в стані морально-психологічного скніння (відчуваються наслідки ідеологічних диверсій часів холодної війни), ідеологічного і політичного розколу. При цьому процес пошуку загальнонаціональних об’єднуючих моральних та ідеологічних основ стратегії розвитку суспільства відбувається в умовах постійної жорсткої ідеологічної боротьби між іноземними конкурентами за геостратегічні позиції та належний вплив на правлячі кола України.
Низький загальний рівень інформаційної інфраструктури сприяє експансії іноземними компаніями ринку інформаційних послуг, що створює сприятливі умови для перерозподілу ефірного часу на користь іноземних програм, окремі з яких засмічують український інформаційний простір, тим самим деструктивно впливаючи на суспільство і державу, руйнуючи морально-етичні основи генофонду української нації.
Недостатній професійний, інтелектуальний і творчий рівень вітчизняного виробника інформаційного продукту та послуг, його неконкурентоспроможність не лише на світовому ринку, айв Україні, призводить до того, що українська аудиторія, природно, віддає перевагу російським, американським, ізраїльським, польським, німецьким, французьким та іншим іноземним телесеріалам, розважальним та інформаційно-аналітичним програмам.
Недостатній контроль з боку держави за дотриманням законів України політичними силами, ЗМІ та окремими особами, які займаються підприємницькою діяльністю в інформаційній сфері, призводить до того, що нині трапляються непоодинокі випадки надання ефірного часу теле – та радіопрограмам, спрямованим на руйнування моральних цінностей, свідомості української нації, підривання морального і фізичного здоров’я громадян.
У цьому випадку свідомо чи несвідомо ЗМІ створюють додатковий негативний вплив на психіку населення, “готуючи” її до проведення інших заходів прихованого вигідного впливу іноземців.
Утрата довіри до влади з боку значної частини населення відбувається, як уже зазначалося, внаслідок застосування “брудних” політичних технологій. Нині в Україні досить поширена практика оприлюднення “замовних” статей з метою дискредитації окремих громадян і посадових осіб, про яких свідомо розголошуються неправдиві чи конфіденційні відомості. Неправдива інформація і так званий компромат активно поширюються через Інтернет. Для цього навіть створюються спеціалізовані веб-сайти. Розміщена на них інформація поширюється дуже швидко і може завдати моральної чи політичної шкоди громадянам України.
Потенційні можливості для поширення конфіденційної інформації про особу (без її згоди) мають відповідні банки даних, сформовані в довідкових службах, житлово-експлуатаційних конторах, бібліотеках, різних державних органах, лікарнях та інших установах. Наявність такої інформації створює передумови для протиправних дій, зокрема шантажу окремих громадян.
Отже, свідоме поширення неправдивої чи конфіденційної інформації стає важливим чинником інформаційно-ідеологічної безпеки, який завдає безпосередньої шкоди фізичним та юридичним особам у сфері забезпечення їх конституційних прав.
Нав’язування особі, суспільству бажаних іноземній стороні рішень у життєво важливих сферах суспільної та державної діяльності відбувається шляхом застосування великого арсеналу сил і засобів: від ЗМІ до звичайних благодійних організацій, культурних обмінів між державами, а також різних місіонерських структур, що поширюють нетрадиційні релігійні вірування чи окультно-містичні традиції.
Ще одним чинником, який впливає на стан забезпечення інформаційної безпеки, є конкурентна боротьба за володіння ЗМІ та процеси їх монополізації і концентрації інформаційної та політичної влади. Фахівці зазначають, що у нинішніх умовах боротьба за вплив в електронних і друкованих мас-медіа, за контроль над кінокомпаніями, видавництвами та інформаційними агентствами спричиняє зосередження їх у руках однієї особи чи обмеженого кола людей. Саме це призводить до концентрації влади над споживачами, які одночасно є й виборцями, над політичними партіями та громадськими організаціями, профспілковими об’єднаннями (їм або може бути надана підтримка, або з ними боротимуться, або зовсім обійдуть увагою, начебто вони не існують узагалі), над іншими видавцями, яких можна загнати в кут, над журналістами, на яких можна “натиснути” тощо.
Злиття ЗМІ та виникнення монополістичних об’єднань у цій сфері, на нашу думку, призводить до:
O обмеження різноманіття можливостей отримання інформації;
O здійснення впливу на свободу дій політичних партій;
O вигідного впливу на діяльність великих і малих видавництв. Загрози національній безпеці України в інформаційній сфері –
Сукупність умов та факторів, які становлять небезпеку життєво важливим інтересам держави суспільства й особи у зв’язку з можливістю негативного інформаційного впливу на свідомість та поведінку громадян, а також інформаційні ресурси та інформаційно-технічну інфраструктуру.
Згідно із Законом України “Про основи національної безпеки України” основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України в інформаційній сфері є:
– прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;
– поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;
– комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм;
– розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;
– намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.
На нашу думку, цей перелік загроз не повний і тому пропонуємо користуватися розширеним переліком.
Основні загрози національній безпеці У країни в інформаційній сфері:
O розповсюдження ідей, що провокують конфлікти на національному, релігійному і соціальному грунті та масові заворушення, а також розпалення серед українського населення ідей сепаратизму;
O заклики щодо посягання з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал нашої держави;
O проведення на шкоду інтересам України спеціальних інформаційних операцій та актів зовнішньої інформаційної агресії;
O комп’ютерна злочинність;
O інформаційний тероризм;
O розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;
O розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;
O намагання маніпулювати громадською думкою, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації;
А дискредитація політики нашої держави та авторитету окремих державних діячів;
O прояви обмеження свободи слова і доступу громадян до інформації та інших їхніх прав і свобод;
O поширення ЗМІ культу насильства, жорстокості, порнографії та інших проявів аморальності;
O поширення ідеологій та впливу деструктивних неокультів;
O значний обсяг іноземної присутності в інформаційному просторі України;
O небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки, пов’язаних з інформаційною сферою;
O науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;
O низька конкурентоспроможність продукції з обслуговування інформаційної сфери;
O нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;
O зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;
O відтік учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;
O інспірування інших деструктивних процесів в інформаційній сфері нашої держави.
У Законі України “Про основи національної безпеки України” визначені основні напрями державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері:
– забезпечення інформаційного суверенітету України;
– вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій У цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;
– активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;
– забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері та переслідування журналістів за політичні позиції;
– вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.
Згідно із Законом України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”, вирішення проблеми забезпечення інформаційної безпеки держави має здійснюватися шляхом:
– створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;
– підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;
– вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп’ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;
– розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв’язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.
Література до розділу 1
1. Закон України “Про інформацію”, прийнятий Верховною Радою України 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 48. – Ст. 651; Із змінами від 06.04.2000, ВВР. -2000. – № 27. – Ст. 213; від 07.02.2002, ВВР. – 2002. – № 29. – Ст. 194; від 03.04.2003, ВВР. – 2003. – № 28. – Ст. 214.
2. Закон України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” // ВВР. – 2007. – Л”г 12. – Ст. 102.
3. Закон України “Про основи національної безпеки України” // ВВР. – 2003. – № 39. – Ст. 351. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 3200-ІУ (3200-15) від 15.12.2005. ВВР. – 2006. – М 14. – Ст. 116.
4. Петрик В. М., Остроухое В. В., Штоквиш А. А. и др. Информационно-психологическая безопасность в эпоху глобализации: Учеб. пособ. / Под. ред. В. В. Остроухова. – К., 2008. – 544 с.
5. Петрик В. М. Щодо визначення інформаційної безпеки та її різновидів // Форми та методи забезпечення інформаційної безпеки держави: 36. матер, міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 13 березня 2008 р.). – К.: Видавець Захаренко В. О., 2008. – С. 160-164.
6. Петрик В. М., Кузьменко А. М., Остроухое В. В. та Ін. Соціально-правові основи інформаційної безпеки: Навчальний посібник / За ред. В. В. Остроухова. – К., 2007. – 496 с
. 7. Петрик В. М. Щодо визначення інформаційної безпеки та її різновидів // Форми та методи забезпечення інформаційної безпеки держави: 36. матер, міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 13 березня 2008 р.). – К., 2008. – С. 160-164.
8. Петрик В., Жарков Я., Дзюба М. Небезпеки особистості в інформаційному просторі // Юридичний журнал. – 2007. – № 2.
– С. 45-46.
9. Петрик В.. Галамба М. Інформаційна безпека України: поняття, сутність та загрози // Юридичний журнал. – 2006. – № 11.
– С. 49-52.
10. Нарис теорії і практики інформаційно-психологічних операцій: Навчальний посібник /Дзюба М. Т., Жарков Я. М., Ольховой 1.0., Онищук М. І.; за заг. ред. В. В. Балабіна. – К” 2006. – 468 с.
11. Інформаційна безпека держави у контексті протидії інформаційним війнам: Навчальний посібник / За заг. ред. В. Б. Толубка. – К., 2004. -315 с.
12. Панченко В. М. Структурно-функціональний аналіз загальнодержавної системи забезпечення інформаційної безпеки // Інформаційна безпека людини, особи, держави. – 2009. – Л* 1.-С. 48-51.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)