Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції – Ліпкан В. А. – 4. Національні інтереси в інформаційній сфері
Як зазначалось раніше, Закон України “Про основи національної безпеки України” не містить переліку національних інтересів в інформаційній сфері, а визначає виключно пріоритети національних інтересів, які е загальними для всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства та функціонування держави, а також перелік загроз національним інтересам в інформаційній сфері та основні напрями державної політики з питань національної безпеки в інформаційній сфері. Спробуємо на основі вищезазначеного, а також положень Конституції, використовуючи метод кореляції та догматико-юридичний метод, виокремити національні інтереси в інформаційній сфері.
Одразу зазначимо, що під Національними інтересами в інформаційній сфері Ми розуміємо визначальні потреби людини (громадянина), суспільства і держави в інформаційній сфері, реалізація яких гарантує інформаційний суверенітет України, а також прав та свобод людини в інформаційній сфері.
Таким чином, можна виокремити тріаду національних інтересів:
– людини та громадянина;
– суспільства;
– держави.
Саме ця триєдність є системоутворюючими елементами системи національних інтересів України, перебуваючи в тісному діалектичному взаємозв’язку та взаємодії. Тобто національні інтереси України – це інтегрований вираз консолідованих інтересів і людини, і суспільства, і держави.
Поділ національних інтересів в залежності від об’єкта (людини, суспільства, держави) є умовним з розумінням того, що негативна роль загроз розповсюджується одночасно на декілька чи значну кількість національних інтересів.
Зазначимо також, що об’єктом нашого наукового інтересу виступатимуть тільки національні інтереси людини, суспільства та держави в інформаційній сфері в контексті інформаційної безпеки, оскільки не всі інтереси в інформаційній сфері є об’єктом забезпечення інформаційної безпеки.
Аналіз Конституції України дозволив говорити про закріплення основних прав та свобод людини в інформаційній сфері.
Так, згідно зі ст. 15 суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена.
Ст. 31 зазначає, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
Ст. 32 Основного закону визначає, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Ст. 34, в свою чергу, гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Відповідно до ст. 41 кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Близькою до цієї статті за змістом є ст. 54, згідно з якою громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Даний комплекс прав та свобод вважається непорушним та невідчужуваним. В основу положень розділу II “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” Конституції України покладено ряд міжнародних нормативно-правових актів. Зокрема, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права.
Загалом, на основі здійсненого аналізу вищевикладених норм Конституції України, а також беручи до уваги національні інтереси, визначені Законом України “Про основи національної безпеки України”, можна виокремити, основні національні інтереси в інформаційній сфері, а саме;
А) для людини:
– реалізація прав і свобод людини і громадянина щодо одержання, використання, поширення, зберігання інформації;
– забезпечення права людини на захист від маніпуляції індивідуальною свідомістю;
– захист права інтелектуальної власності;
– захист енергоінформаційної безпеки людини тощо.
Б) для суспільства;
– побудова інформаційного суспільства;
– забезпечення плюралізму засобів масової інформації;
– захист від маніпуляції масовою свідомістю;
– розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення психічного здоров’я нації.
В) для держави;
– забезпечення інформаційного суверенітету;
– унеможливлення монополізації інформаційного простору іноземними компаніями або транснаціональними корпораціями;
– створення конкурентоспроможних інформаційних технологій та технологій зв’язку;
– збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу;
– інтеграція України в європейський інформаційний простір;
– боротьба з інформаційною злочинністю тощо.
Оскільки національні інтереси мають досить динамічний та строкатий характер, що унеможливлює закріплення навіть базових національних інтересів в інформаційній сфері, досить важливим є російський досвід розгляду цієї проблеми.
Так, в Доктрині інформаційної безпеки РФ закріплюється не перелік національних інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній сфері, а здійснюється виокремлення чотирьох основних складових національних інтересів Російської Федерації в інформаційній сфері.
Перша складова національних інтересів РФ в інформаційній сфері полягає у дотриманні конституційних прав і свобод людини та громадянина в галузі одержання інформації й користування нею, забезпеченні духовного відновлення Росії, збереження й зміцнення моральних цінностей суспільства, традицій патріотизму, гуманізму, культурного й наукового потенціалу.
Друга – в інформаційному забезпеченні державної політики РФ, доведенні до російських громадян та міжнародної громадськості достовірної інформації про державну політику РФ, її офіційної позиції щодо соціально значимих подій у житті держави та міжнародного життя, із забезпеченням доступу громадян до відкритих державних інформаційних ресурсів.
Третя – у розвитку сучасних інформаційних технологій, вітчизняної індустрії інформації, у тому числі індустрії засобів інформатизації, телекомунікації та зв’язку, забезпеченні потреб внутрішнього ринку її продукцією та вихід цієї продукції на світовий ринок, а також забезпеченні накопичення, зберігання та ефективного використання вітчизняних інформаційних ресурсів.
Четверта – у захисті інформаційних ресурсів від технічних розвідок, несанкціонованого доступу, забезпеченні безпеки інформаційних і телекомунікаційних систем.
Далі російським законодавцем затверджується ряд дій, які забезпечать реалізацію кожної групи національних інтересів в інформаційній сфері.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)