Економіка підприємств – Горбонос Ф. В. – Розділ 9. Інвестиції підприємств
9.1. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності
Причиною згортання діяльності багатьох підприємств є феномен погіршення стану активів. Як підтверджує практика, небагато підприємств або й компаній можуть забезпечити собі постійне надходження грошових коштів, не роблячи відповідного грошового внесення. Замінюючи ці активи, підприємство стає на шлях оновлення. Практично кожне підприємство, не здійснюючи інвестицій, життєво важливих для свого омолодження, з часом виявить, що в перспективі його грошові надходження будуть значно скорочуватись.
Основною проблемою підприємств агропромислового комплексу в Україні на сучасному етапі є нестача ресурсів навіть для простого відтворення. Ця проблема спричинена дією комплексу негативних чинників і на рівні окремих підприємств, і на рівні народного господарства загалом. Потребу аграрної економіки в інвестиціях експерти оцінюють у мільярди гривень.
Однак в українській економіці попит на інвестиції значно перевищує пропозицію, що в ринкових умовах призводить до їх високої вартості. Наприклад, позичкові інвестиції (банківський, комерційний кредити, лізинг) зараз переважно невигідні для аграрних підприємств, оскільки вони здебільшого короткострокові й надзвичайно дорогі. Українська держава неспроможна забезпечити фінансування аграрного сектору економіки в тому обсязі, як це робила в минулому і як цього потребує сьогодення. У зв’язку з цим, найпривабливішим джерелом ресурсного забезпечення сільського господарства можуть бути інвестиції у вигляді часткової участі (вкладень) сторонніх (іноземних) інвесторів. Аграрні підприємства України дедалі більше залежать від залучення інвестиційних коштів такого походження. Однак відсутність життєздатних виробничих механізмів поряд з низьким рівнем ліквідності більшої частини підприємств аграрного сектору створюють значні перешкоди для цього.
Агропромисловий комплекс України має необхідні передумови для широкого застосування саме іноземних інвестицій у вигляді допомоги. Такими передумовами є: грунтовий покрив, розвинута транспортна інфраструктура, вигідне географічне розташування, сприятливі для сільського господарства кліматичні умови, наявність кваліфікованої робочої сили, ненасиченість продовольчого і ресурсного ринків. У випадку збереження політичної стабільності Україна може вважатися зоною, сприятливою для інвестування агропромислового виробництва.
Беручи до уваги значну роль, яку інвестиції відіграють для “оздоровлення” бізнесу, надзвичайно важливе значення має правильне розуміння їх суті, оскільки термін “інвестиції” в нашій країні почав широко вживатись порівняно недавно, практично від часу становлення системи ринкових взаємовідносин.
Згадуючи інвестиції, в уяві переважно постають такі поняття, як капітал, капітальні вкладення, рідше – акції або облігації. Однак у практиці ведення бізнесу та господарювання в умовах ринкової економіки термін “інвестиції” має різноманітні тлумачення.
Існують всебічні думки та припущення стосовно походження терміна “інвестиції” (радше всього він походить від латинського “іпуевио”, що означає “одягати, вкладати”), але в будь-якому випадку воно пов’язується з певними вкладеннями. Такої думки дотримується більшість економістів, котрі займаються проблемами, пов’язаними з інвестиціями й інвестування мінвестиційною діяльністю та інвестиційними проектами. Підходи ж до визначення інвестицій у різних авторів дуже різноманітні.
У ширшому розумінні інвестиції, на думку деяких економістів, є вкладенням капіталу з метою його подальшого збільшення. Однак насправді це визначення дещо звужує розуміння суті інвестицій, бо зводить їх лише до вкладень капіталу, тобто до капіталовкладень. Якщо йдеться про капітальні вкладення, то інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення коштів у відтворення основних фондів (будівель, устаткування, транспортних засобів і под.). Водночас, інвестиції можуть здійснюватись і в оборотні активи, окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій, ноу-хау та ін.).
Наприклад, фермер вирішив інвестувати виробництво м’яса. У проект він вносить у майбутні інвестиції не лише витрати на будівництво приміщень, придбання обладнання й інших основних засобів. Не менш важливими є оренда землі, придбання тварин, кормів, оплата різних послуг, купівля патентів, ліцензій, найом працівників тощо. Інвестиційні витрати в оборотні кошти необхідні фермеру на період першого циклу, коли вони компенсуються доходами від реалізації. У другому циклі ці інвестиції знову повертаються в процес виробництва. Отже, капітальні вкладення є вужчим поняттям і можуть розглядатись лише як одна з форм інвестицій, але не їх аналог.
Подібні протиріччя трапляються дуже часто, що, в принципі, можна пояснити складністю розуміння поняття інвестицій унаслідок їх багатогранності та відносної новизни у вживанні (до 1991 р. в Україні термін “інвестиції” офіційно ототожнювався з терміном “капітальні вкладення”). Окремі автори так і ототожнюють ці два терміни, хоча з’являються чітко виражені думки стосовно того, що поняття “капітальні вкладення”, з погляду спрямованості дії, є вужчим, ніж поняття “інвестиції*”, і може вважатися, як уже зазначалося, лише однією із їх форм. Заперечуючи тотожність термінів “інвестиції” та “капітальні вкладення”, зауважимо: економічна природа інвестицій дещо інша, ніж капітальних вкладень. Інвестиції – це значно ширша економічна категорія, ніж довгострокове вкладення капіталу в економіку (виробничі фонди), оскільки вони можуть упроваджуватись у найрізноманітніших формах: Реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній.
Часто під інвестиціями розуміють будь-яке вкладення коштів, що може і не призводити до зростання капіталу чи збільшення прибутку. Йдеться про так звані споживчі інвестиції (придбання, наприклад, квартири, дачі, автомобіля для особистого споживання), які за економічним змістом до інвестицій не належать – кошти на придбання цих товарів витрачаються в згаданому випадку на безпосереднє довгострокове споживання. Ці вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Очевидно, справедливим варто вважати підхід до таких вкладень як до інвестицій лише в тому випадку, коли вони здійснюються для придбання речей з метою їх перепродажу (тоді ці вкладення можуть набувати інвестиційних рис). Так, за високих темпів інфляції зростають і заощадження, тобто зростає грошова оцінка нерухомості й товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можуть навіть приносити прибуток, коли рухоме та нерухоме майно використовувати з комерційною метою (здача квартири в оренду і под.).
Очевидно, варто погодитись загалом з тим, що інвестування капіталу може здійснюватись усупереч поширеній протилежній думці, не лише в грошовій, айв інших формах – рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, нематеріальних активів, а також, що інвестиції можуть мати і довгостроковий, і короткостроковий характер.
Аналіз існуючих поглядів на інвестиції дав змогу дійти висновку, що всі такі підходи до визначення можна поділити на фінансовий і економічний.
Фінансовий підхід: інвестиції – це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу. Очевидним є те, що інвестиції трактуються тут значно ширше, ніж лише з погляду фінансів.
Економічний підхід: інвестиції – видатки на створення, розширення, реконструкцію й технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
У зв’язку з цим усі інвестиції поділяють на Фінансові й економічні, або реальні.
Останні практично зводяться до капітальних вкладень, оскільки їх завданням є забезпечення приросту дійсного (фізичного) капіталу. Реальне інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто створення (придбання, будівництво і под.) виробничих потужностей і найм робочої сили.
Реальні інвестиції – це вкладення у виробничі фонди (основні й оборотні), переважно в матеріальні активи – будівлі, обладнання, споруди й інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, техніка, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна документація тощо). Реальні інвестиції, спрямовані на збільшення реального капіталу, сприяють розширенню матеріального виробництва. Будь-які затрати на створення нового або відновлення існуючого капіталу – це реальні інвестиції.
Отже, суть і значення реальних інвестицій обумовлюються тим, що процес створення всіх товарів або послуг передбачає використання засобів виробництва. Засоби виробництва, що використовуються впродовж певного часу, об’єднують умовно поняттям “капітал”, під яким у найзагальнішому розумінні можна мати на увазі вартість, інвестовану в той чи інший об’єкт. Тобто, між інвестиціями та капіталом існує нерозривний зв’язок. Початок кожного виробництва неможливий без створення капіталу, а продовження виробничого процесу вимагає в свою чергу витрат на відновлення й оновлення капіталу, пов’язаних з фізичним зносом або моральним старінням засобів виробництва. До реальних інвестицій належать затрати на матеріальні об’єкти або послуги, які будуть використовуватись певний час. Упродовж цього проміжку вони повинні приносити їх власникові певний дохід чи інші вигоди. До реальних інвестицій можна віднести і згадувані “споживчі інвестиції”, якщо вони вкладені у спорудження будинку, придбання автомобіля, предметів мистецтва або колекційних вин.
У той чи інший спосіб для здійснення інвестицій потрібні кошти. Особа, яка здійснює реальні інвестиції, може використати власні кошти або позичити в когось іншого зі зобов’язанням повернення через певний відтинок часу з можливою винагородою. Винагорода понад суму боргу є стимулом для особи, яка надала в користування свої ресурси, і їх також можна розглядати як інвестиції в тому розумінні, що кошти видаються в обмін на зобов’язання повернення та ще й з винагородою, тобто з доходом. Укладення в обмін на зобов’язання, оформлені в той чи інший спосіб, і в фінансовими інвестиціями. Фінансові інвестиції – це вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів.
З погляду фінансової теорії, під інвестиціями загалом варто розуміти придбання реальних або фінансових активів, тобто сьогоднішні затрати, мета яких – отримання майбутніх вигод. Якщо висловлюватися точніше, то інвестиції – це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на, ймовірно, невизначену, майбутню вартість.
У законодавстві України, зокрема в Законі України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р., визначено: Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької й інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. До таких цінностей належать:
– грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції й інші цінні папери, рухоме і нерухоме майно;
– майнові права, пов’язані з авторським правом, досвідом й іншими видами інтелектуальних цінностей;
– сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації тієї чи іншої діяльності у сфері виробництва, але не запатентованої (ноу-хау);
– права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
– інші цінності.
Очевидно, об’ємність такого формулювання спонукала декотрих економістів безапеляційно сприйняти його за безсумнівне і вичерпне. Але в цьому визначенні відсутній елемент, який повинен обов’язково зауважуватись, – чинник часу: ефективність від інвестування не настає автоматично і не зразу. Отримання ефекту залежить від того, наскільки ці інвестиції є раціональними чи оптимальними. Від цього залежить і час одержання ефекту. Крім того, в такому визначенні залишається незрозумілим, до якої частини цінностей відносять фінансові кошти – до майнових чи інтелектуальних? Адже інших у цьому визначенні не передбачено.
Напрошується, отже, ще один висновок: у будь-якому випадку інвестиції – це не самоціль, а засіб для отримання певних вигод (хоча б у вигляді якогось доходу чи прибутку) для інвестора насамперед (в іншому випадку просто відсутня мотивація для здійснення цих інвестицій). Тоді процес інвестування розглядається як інвестиційна діяльність інвестора.
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій, спрямована на реалізацію інвестицій. Вона передбачає три етапи: формування накопичень – вкладення ресурсів (безпосереднє інвестування) – одержання прибутку.
Основними напрямами інвестиційної діяльності аграрних підприємств е:
– вкладення коштів у рухоме та нерухоме майно;
– придбання акцій, інших цінних паперів;
– придбання або створення нематеріальних активів.
До напряму інвестицій варто було б увести і вкладення в людський фактор, пов’язані з підвищенням кваліфікації кадрів та охороною здоров’я працівників. Створення належних умов праці й відпочинку, на які витрачаються певні кошти, що є інвестуванням, позитивно впливає на підвищення продуктивності праці, а отже, зростають кінцеві результати діяльності підприємства і зумовлене цим збільшення доходів.
Аграрні підприємства самостійно визначають напрями, види інвестицій, обсяги, а також приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених фінансових, майнових, інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Вони можуть виступати як вкладники, кредитори та покупці. Держава, регулюючи, впливає на інвестиційну діяльність підприємств своєю кредитною, податковою й амортизаційною політикою, наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій і бюджетних позик та оподаткуванням.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)