Економіка підприємств – Горбонос Ф. В. – 4.4. Допоміжне середовище функціонування підприємств
Кінцеві результати аграрних підприємств залежать не лише від рівня розвитку безпосередньо сільського господарства, а й галузей, які його обслуговують.
З розширенням виробництва виникає потреба у збільшенні обсягів постачання матеріально-технічних ресурсів і потрібної сировини. Об’єктивно виникла необхідність скористатись послугами і працею інших, що дало б виробникам змогу вивільнитися від невластивих їм функцій, зосередивши зусилля лише на основній виробничій діяльності.
Так утворилися окремі підприємства з надання послуг аграрним підприємствам: ремонт і технічне обслуговування, організація матеріально-технічного забезпечення, зооветеринарне, агрохімічне обслуговування, постачання електроенергії, реалізація, зберігання і переробка продукції та ін. Ці підприємства і служби становлять зовнішнє середовище. Вони безпосередньо, повільно або швидко, залежно від рівня розвитку, позитивно або негативно впливають на ефективність діяльності аграрного підприємства. На одних суб’єктів аграрне підприємство може до певного рівня впливати, намагаючись спрямувати їх дії в своїх інтересах, а інші – зовсім неконтрольовані. Аграрне підприємство зобов’язане брати до уваги вплив зовнішніх сил, оскільки ігнорування їх може призвести до негативних наслідків.
Сукупність зовнішніх щодо підприємства суб’єктів і сил, які безпосередньо впливають на його діяльність і в свою чергу перебувають під впливом цієї діяльності, прийнято вважати партнерським середовищем. Суб’єктами такого середовища є підприємства, організації й установи, які забезпечують безперервний технологічний процес виробництва в аграрних підприємствах. До них належать транспорт, лінії електропередач, зв’язок, матеріально-технічне забезпечення, заготівля, збут, складські, холодильні й елеваторні підприємства, меліоративні та іригаційні споруди, установи наукового та інформаційного спрямування, підрозділи обслуговування та захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників. Усі ці підприємства й служби становлять Виробничу інфраструктуру (рис. 4.5).
Відносини між аграрним підприємством і партнерами оформляються через відповідні угоди.
Інфраструктура підприємства та служби не виробляють і не додають обсягів продукції, але витрати, пов’язані з їх послугами, підвищують її собівартість.
Винятково важливе значення для аграрних підприємств має Транспорт. Велика територіальна розосередженість полів і ферм, віддаленість господарств від баз матеріально-технічного постачання та ринків збуту зумовлює високу частку транспортних робіт. Транспорт – важлива складова єдиного процесу суспільного виробництва. Він скорочує час на створення та реалізацію продукції і тим самим є одним із вирішальних чинників зростання продуктивності праці й зниження собівартості. Не створюючи нових речових продуктів, а переміщуючи їх, він долучає до них вартість транспортування. Для перевезення вантажів підприємства використовують близько 60 різних видів транспортних засобів. Це залізничний транспорт, автомобілі, трактори, різні транспортери, труби, гужовий транспорт і под.
Ефективність роботи транспорту значною мірою залежить від наявності, типу і стану доріг. Дороги І і II категорії призначені для інтенсивного руху автомобілів і мають статус загальнодержавного значення; III і IV – належать до доріг обласного, V – місцевого значення. Аграрні підприємства послуговуються також внутрігосподарськими дорогами, які, зазвичай, без твердого покриття. Лише 20 % аграрних підприємств мають дороги з твердим покриттям довжиною 5-8 км, хоча для нормальної роботи потрібно 12-16 км.
Безперечно, будівництво доріг з твердим покриттям вартує дорого, проте капітальні вкладення на їх будівництво швидко скуповуються. На дорогах із твердим покриттям пального витрачається В 1.5-2.0 рази менше, швидкість зростає в 2-3 рази
А собівартість 1 т/км на 35-40 % нижча, ніж на грунтових дорогах.
Важливе значення для нормального функціонування підприємства має вигідна форма реалізації продукції споживачам. Споживачі є суб’єктами ринку і можуть придбати в аграрних підприємств продукцію для виробничого чи особистого споживання або для перепродажу з вигодою – отримання прибутку. Основні споживачі сільськогосподарської продукції – переробні підприємства: цукрові заводи, підприємства борошно-круп’яної промисловості, молокозаводи, м’ясокомбінати та ін. Партнерські відносини між ними й аграрними підприємствами відбуваються на основі укладання договорів, де передбачено умови продажу і відповідальність сторін. Чимало продукції аграрні підприємства реалізують населенню на ринках, у торговельній мережі й через споживчу кооперацію.
У реалізації продукції можуть брати участь і Посередники, котрі за дорученням аграрних підприємств здійснюють цю операцію. Ними є товарні біржі, головне завдання яких – виявити товарні ціни, попит і пропозицію через укладання біржових угод, виконати торговельні операції з продажу окремих товарів великими партіями з вигодою і для себе, і для виробників продукції. В Україні вони поки що перебувають на стадії становлення. До торгових посередників можна віднести і тих, що спеціалізуються на переміщенні товарів з одного місця в інше, де є можливість реалізувати їх з більшою економічною вигодою.
Забезпечення аграрних підприємств матеріально-технічними ресурсами, обслуговування і ремонт техніки певною мірою здійснюють підприємства системи Агротехсервіс і агропостач. Вони мали б постачати і паливо, добрива, отрутохімікати, техніку, запчастини. Однак їх робота вкрай недостатня, внаслідок складного економічно-фінансового становища та розрив зв’язків із підприемствами-виробниками цих засобів. Тому аграрні підприємства змушені розв’язувати самотужки проблеми матеріально-технічного забезпечення.
Фінансово-кредитні установи мають винятково важливе значення для аграрних підприємств. Вони повинні взяти на себе функцію кредитування і фінансування виробництва аграрних підприємств в умовах дефіциту обігових коштів. Отримання на пільгових умовах коротко – й довготермінових позик від кредитних установ сприяло б ефективному й успішному функціонуванню підприємств.
Фахове юридичне, науково-технічне й інформаційне забезпечення аграрних підприємств при укладанні договорів, розв’язанні спірних питань, отриманні інформації щодо можливості запровадження у виробництво нових видів техніки та нових технологій, інформації, кон’юнктури ринку, стану і тенденції його розвитку дали б змогу підприємствам уникнути невиправданих втрат і досягти високого рівня господарської діяльності.
4.5. Показники економічної ефективності підприємств
Важливою й актуальною проблемою функціонування аграрних підприємств є підвищення економічної ефективності господарської діяльності. Ефективність виробництва – це складна економічна категорія, в якій відображено ступінь використання механізму дії економічних законів і виявлено найважливіший аспект діяльності підприємства – його результативність.
Для всебічної та глибокої характеристики рівня економічної ефективності діяльності аграрних ^підприємств застосовують систему економічних показників, що відображають ефективність використання окремих видів ресурсів: землі, виробничих фондів, трудових ресурсів та ін.
Для поверхневої оцінки діяльності аграрних підприємств застосовують систему натуральних і вартісних показників. Натуральні показники ефективності – це урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин. Вони слугують основою для розрахунку Вартісних показників: валової і товарної продукції, валового та чистого доходу, прибутку й рентабельності виробництва (рис. 4.6).
Валовий продукт (валова продукція) – створена за певний період В аграрному підприємстві сільськогосподарська продукція в натуральному або грошовому виразі.
Рис. 4.6. Показники економічної ефективності аграрних підприємств
Валовий дохід визначається як різниця між вартістю валової продукції й спожитими матеріальними витратами:
Частину виробленої продукції підприємства реалізують. Одночасно вони реалізують і частину чистого доходу, виробленого підприємством, що міститься в цій продукції. Реалізована частина чистого доходу повертається у вигляді прибутку. Отже, якщо чистий дохід є категорією сфери виробництва і визначають її при розподілі валової продукції, то Прибуток – категорія сфери виробництва й обміну. Його визначають як різницю між виручкою від реалізації продукції та її повною собі няптІетт :
Узагальнювальним показником ефективності діяльності аграрного підприємства є рівень рентабельності. Його розраховують як відсоткове відношення прибутку до повної собівартості продукції.
Щ показники використовують для характеристики діяльності аграрного підприємства загалом і ефективності виробництва окремих видів продукції.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)