Економіка підприємств – Горбонос Ф. В. – 9.2. Джерела, види інвестицій та їх класифікація
Підприємства, відповідно до Статуту, можуть здійснювати інвестиції і на теренах України, і за кордоном у рухоме та нерухоме майно, за різними напрямами. Умовою розміщення інвестицій за кордоном є створення спільних підприємств з іноземними юридичними чи фізичними особами на території України або придбання за кордоном підприємств, які належать українським інвесторам. Джерелами інвестицій є: власні, позичкові, залучені й бюджетні.
Власні джерела – це прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від реалізації та ліквідації основних засобів, отримане страхування за основні засоби, що потерпіли внаслідок стихійного лиха.
Позичкові джерела – переважно банківські й бюджетні кредити, облігаційні позики.
Залучені кошти – це кошти, отримані від продажу акцій, взяті в оренду пайові й добровільні внески громадян та юридичних осіб.
Бюджетні інвестиції здійснює частково або повністю держава на втілення капіталомістких чи важливих, з погляду держави, проектів, зокрема, у будівництво комплексів з виробництва продукції скотарства, птахофабрик, а також на зрошення й осушення, боротьбу з ерозією земель.
За обсягом вкладень розрізняють валові й чисті інвестиції (рис. 9.1).
Валові інвестиції – загальний, сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів праці та приріст товарно-матеріальних засобів.
Чисті інвестиції – це обсяг валових інвестицій, зменшених на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.
За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні й фінансові.
Рис. 9.1. Функціонально-елементний склад інвестицій аграрного підприємства
Реальні інвестиції – це вкладення засобів у реальні активи – як матеріальні, так і нематеріальні, пов’язані з науково-технічним прогресом.
Фінансові інвестиції – вкладення грошових коштів у різні фінансові інструменти й активи, насамперед у цінні папери.
За характером участі інвестиції є:
– прямі – безпосереднє вкладення коштів інвестором в об’єкти інвестування; прямі інвестиції зазвичай здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою отримання доходу й участі в управлінні виробництвом. Іноді інвестор послідовно збільшує обсяги прямих інвестицій з метою заволодіння контрольним пакетом акцій;
– непрямі інвестиції – це опосередкована участь інвестора у виборі об’єкта інвестування та вкладанні коштів іншими особами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.
За часом інвестування розрізняють:
– короткотермінові інвестиції
– – вкладення капіталу на період не більше року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів та ін.);
– довготермінові – вкладення капіталу на період понад рік.
За формою власності інвестиції поділяються на:
– приватні – вкладення коштів, які здійснюють громадяни і приватні підприємства;
– державні – це вкладення капіталу, що проводять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів;
– іноземні – це вкладення капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав;
– спільні – це вкладення коштів юридичних і фізичних осіб країни та іноземних держав.
Інвестиції можна класифікувати за регіональною програмою:
– внутрішні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в межах країни;
– зовнішні – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені за межами країни;
– іноземні інвестиції – інвестиції, які здійснює в країні іноземний інвестор.
Згідно із Законом України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” (1993 р.) для іноземних інвесторів передбачені страхові гарантії та податкові пільги за пріоритетними напрямами інвестування, якими є:
– високопродуктивні технології вирощування сільськогосподарських культур і утримання худоби;
– випуск хімічних засобів захисту тварин і рослин;
– модернізація переробної промисловості (масложирової, м’ясо-молочної, борошномельної);
– сільськогосподарське машинобудування (комбайни);
– тара й упаковка.
Поряд з цим висуваються вимоги до інвестицій:
– технології повинні бути ресурсоощадними й екологічно безпечними;
– продукція має бути конкурентоспроможною.
Передбачалось заохочення іноземних інвесторів:
– застосування норм прискореної амортизації машин і устаткування;
– звільнення від податку на прибуток упродовж певного періоду;
– страхування інвестиційних ризиків.
Згідно ще з одним підходом, достатньо поширеним на Заході, всі інвестиції розрізняють за об’єктами вкладень:
– інвестиції в майно – безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, наприклад, інвестиції в устаткування, будівлі, запаси матеріалів (практично – це реальні інвестиції);
– фінансові інвестиції;
– нематеріальні інвестиції – в підготовку кадрів, дослідження і розробки, рекламу та ін.;
– з погляду спрямованості дій:
– інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції), або нетто-інвестиції;
– інвестиції на розширення виробничого потенціалу (екстенсивні інвестиції);
– реінвестиції, тобто зв’язування заново вільних інвестиційних коштів через спрямування їх на придбання або виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримання складу основних фондів підприємства. До таких можна віднести: інвестиції на заміну, внаслідок яких наявні об’єкти замінюються новими; інвестиції на раціоналізацію, що скеровуються на модернізацію технологічного устаткування або процесів; інвестиції на зміну програми випуску (пропорційно до складу програми випуску); інвестиції на диверсифікацію, пов’язані зі зміною номенклатури продукції, створенням нових видів продукції й організацією нових ринків збуту; інвестиції на забезпечення виживання підприємства в перспективі, які спрямовуються на науково-дослідні роботи, підготовку кадрів, рекламу, охорону навколишнього середовища;
– брутто-інвестицій – сума нетто-інвестицій і реінвестицій.