Екологічне управління – Шевчук В. Я. – МЕТОДОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СИСТЕМНО-ЕКОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ
До постулатів системно-екологічного підходу належать такі:
1.Будь-яка частка є частиною цілого, а ціле – частиною більш цілого.
2.Усе залежить від усього.
3.Усе змінюється.
4.Будь-яка зміна породжує “ланцюгову реакцію” наслідків.
5.Зміни можна передбачувати, а наслідки – прогнозувати.
6.Без знання минулого неможливо передбачити наслідки в майбутньому.
7.Усе має свої закони існування і змін.
8.Усе має свої альтернативи і пріоритети.
9.Усе повинно перебувати в рівновазі із середовищем існування.
10.Усе повинно мати свої цінності й принципи, мотивацію дій і керуватися
Імперативами адаптованості, цілеспрямованості, інтегрованості й латентності (прихованості) для виживання.
11.Результативність досягається лише за максимального врахування різних
Світоглядів.
Ознаки системно-екологічного підходу такі:
Системне мислення;
Системний аналіз;
Операційні дослідження;
Структурне моделювання;
Стратегічне планування;
Комплексне оцінювання;
Системний менеджмент.
Розглянемо основоположні ознаки системно-екологічного підходу – системне мислення та системний аналіз.
Системне мислення містить:
Цілісне бачення (від цілого до часткового);
Стратегічне передбачення;
Гнучкість поглядів;
Логічну послідовність операційного мислення;
Логічність і системність висновків;
Методичність процесу мислення;
Структуризованість або формалізованість ситуаційних уявлень;
Узагальненість або агрегативність оцінок;
Цілеспрямованість.
Відомо, що системне мислення грунтується на принципі емерджентності: властивості цілого не можуть вважатися наслідком властивостей окремих частин.
Системно мислити – пізнавати реальну дійсність за допомогою системних моделей для набуття глибших знань про цю дійсність.
Менеджер досягає найвищого професійного рівня, якщо він здатний системно мислити і системно передбачати наслідки управлінських рішень.
Загальна структура системного аналізу включає:
Опис проблеми чи ситуації;
Аналіз альтернатив;
Моделювання небажаних наслідків;
Оцінку альтернатив;
Прийняття рішення;
Комплексну оцінку результатів випробування або впровадження.
Ключовий елемент системного аналізу – процес кількісного порівняння альтернатив для вибору рішення, яке належить реалізувати.
Важливим для системного аналізу є метод декомпозиції: досліджувана система піддається розподілові на підсистеми доти, доки не буде досягнуто рівня її основних компонентів-властивостей. Процес декомпозиції визначається системними об’єктами, їхніми властивостями і зв’язками. Системні об’єкти – це вхід, процес, зворотний зв’язок і обмеження. Чим складніша система як об’єкт вивчення (аналізу, дослідження), тим складніша й багато функціональніша методологія системного аналізу.
Уявлення про методологічну складність і масштабність системного аналізу дає класифікаційна структура, наведена на рис. 2.2.
Рис. 2.2 Класифікаційна структура системного аналізу
В управлінні найбільш відомими є системні підходи з “жорсткою” та “м’якою” (гнучкою) методологіями, що спрямовані на аналіз витрат, ефективності й ризиків, на застосування альтернативних стратегій, необхідних для правильного вибору напрямів діяльності (життєдіяльності, існування), а також для їх розробки, якщо обраний напрям не витримав випробування життям, конкурентною боротьбою.
Системний аналіз для “жорсткого” системного (або ситуаційного) підходу містить:
Формування проблеми (постановка задачі);
Аналіз реальних умов і обмежень;
Вибір і перевірку альтернативних шляхів розв’язання задачі;
Дослідження необхідних можливостей (ресурсів);
Моделювання процесів розв’язання для запобігання небажаним наслідкам застосування конкретних рішень;
Вибір критеріїв оцінки та аналіз;
Порівняння і ранжування альтернативних рішень;
Прийняття рішення та його здійснення;
Оцінку результатів.
Мета цього аналізу – кількісне порівняння альтернатив для вибору оптимального рішення.
Системний аналіз для “м’якого” системного (або ситуаційного) підходу містить:
Розгляд проблемної ситуації з позиції застосування системи цінностей з екологічною компонентою;
Виклад проблемної ситуації життєдіяльності;
Основні визначення діяльності системи (життєдіяльності), спрямованої на досягнення цілі, збалансованості;
Концептуальні моделі системи, викладені в базових визначеннях;
Порівняльний аналіз моделей із реальною дійсністю;
Зміни, бажані з погляду системи і можливі з позиції нових цінностей, культури, екології;
Дії, спрямовані на поліпшення проблемної ситуації життєдіяльності, розвитку.
Мета цього аналізу – створення кількох ситуаційних моделей дійсності, що дає можливість оцінити відповідність реальним ситуаціям життєдіяльності.
Системи екологічного управління грунтуються на системному аналізі ситуаційного підходу і за своїми цілями можуть бути лише “м’якими” системами управління. Однак функціонувати вони можуть і в “жорстких” загальних системах управління, відповідно до дії закону балансу консервативності і мінливості. Зазначимо, що будь-яка система, яка розвивається, складається з двох структурних підсистем: одна – зберігає й зміцнює її будову та функціональні особливості, інша – сприяє видозміні й навіть саморуйнуванню системи зі створенням нової функціонально-морфологічної специфіки, як правило такої, що відповідає середовищу існування системи, яке оновлюється.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)