Адміністративне право – Кісіль З. Р. – 4. Примус у здійсненні державного управління. Адміністративний примус як різновид державного примусу, його види
Метод переконання як основний метод державного управління у необхідних випадках доповнюється використанням примусу.
Метод примусу застосовується щодо осіб, які допускають протиправну поведінку. Крім того, він використовується і як допоміжний засіб здійснення державного управління, як засіб впливу на об’єкти управління. Примусовий вплив стає необхідним, якщо засоби переконання не дали належного результату. У таких випадках на перший план висувається примусове забезпечення належної поведінки тієї чи іншої особи.
Примус у соціальному управлінні поділяється на державний і громадський.
Примус у сфері соціального управління проявляється в застосуванні державних та громадських заходів примусу. За порушення правових норм передбачена юридична відповідальність, невиконання інших, нормативно не закріплених правил поведінки тягне за собою заходи громадського впливу (громадський осуд, виявлення невдоволення поведінкою особи з боку соціуму, встановлення випробувального терміну у разі переданий справи на розсуд трудового колективу та інші).
Державний примус опосередковується через правові норми та виступає у формі правового примусу, що конкретизується у примусових заходах, які застосовуються компетентними державними органами до особи, вина котрої у вчиненні певного проступку була доведена у встановленому законом порядку. До них належать: юридична відповідальність (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна), заходи припинення і адміністративно-попереджувальні заходи примусового характеру (наприклад, митний огляд, примусове медичне обстеження, заходи карантинного характеру та ін.).
Державний примус, залежно від безпосереднього об’єкта впливу, поділяється на фізичний примус та психічний примус. Його мета – примусити конкретні об’єкти правових відносин дотримуватися певних приписів (виконувати чи утримуватись від виконання певних дій).
Примус є методом, що формує стан підпорядкованості суб’єктів, і є владним велінням або прямим впливом. Досягнення бажаного результату при використанні методу примусу здійснюється всупереч волі об’єкта управління при його внутрішньому, а інколи і зовнішньому, опорі, протидії.
В якості безпосереднього об’єкта фізичного примусу є особа, її матеріальне становище. Фізичний примус може проявлятись у конкретних заходах, що чинять вплив на особу, її майно, грошові засоби, тобто він реалізується у певних обмеженнях, позбавленні деяких благ, що є у розпорядженні об’єкта управління. Саме через ці властивості примусу є можливість впливати на свідомість особи, її розум і почуття, забезпечити її необхідну поведінку.
Безпосереднім об’єктом психічного примусу є психіка людини – її розум, емоції, воля.
Впливаючи на них, можна “зсередини” сформувати волю людини, схилити її до бажаної поведінки.
Для державного примусу характерне те, що він є повністю правовим і застосовується на підставі суворої правової регламентації, нормативного встановлення підстав, порядку і процедури реалізації конкретних заходів примусового впливу. Державний примус здійснюється згідно з принципом законності.
Призначення державного примусу полягає у виправленні та перевихованні правопорушників, профілактиці злочинів та інших правопорушень у суспільстві.
Для державного примусу властива тенденція до поступового обмеження сфери його застосування.
Державний примус поділяється на такі види:
* кримінально-правовий;
* цивільно-правовий;
* адміністративний;
* дисциплінарний.
Адміністративний примус – це різновид державного примусу, який здійснюється від імені і в інтересах держави її офіційними представниками, має юридичну форму зовнішнього виразу. Цей особливий вид юридичного примусу застосовується при ігноруванні тих чи інших обов’язкових приписів, що виходять від держави в особі її уповноважених органів. У певних випадках виникає необхідність у примусовому забезпеченні виконання таких велінь. Щодо сфери державного управління, він є засобом забезпечення виконання приписів адміністративно-правових норм.
Адміністративний примус є засобом вольового забезпечення відповідності правовій нормі поведінки громадян, посадових та юридичних осіб за допомогою заходів впливу, врегульованих адміністративно-правовими нормами, з метою досягнення відповідного порядку, припинення та попередження правопорушень, притягнення до відповідальності правопорушників.
Водночас, примус є одним з атрибутів державної влади. Він є знаряддям забезпечення безумовного виконання приписів правових норм усіма членами суспільства.
Для адміністративного примусу характерні:
O позасудове виконання передбачених законом або підзаконними адміністративно-правовими нормами примусових заходів уповноваженим державним органом (посадовою особою);
O адміністративний примус пов’язаний зі сферою позаслужбових управлінських відносин (накладення стягнення керівником на свого підлеглого працівника регламентується правовим інститутом державної служби, а не є видом адміністративного примусу);
O застосування примусових засобів органом виконавчої влади щодо осіб, які не є у державно-службових відносинах з цим органом;
O застосування заходів адміністративного примусу є прерогативою тільки тих органів управління і посадових осіб, що наділені повноваженнями представників адміністративної влади;
O адміністративний примус може бути застосований лише у випадку порушення правових норм у сфері державного управління;
O адміністративний примус проявляється, насамперед, як юридична відповідальність, яку несуть особи, що допустили правопорушення перед державою в особі уповноважених нею органів управління (посадових осіб);
O практичне використання адміністративно-примусових заходів з метою попередження правопорушень, а також забезпечення громадської безпеки, не пов’язане із вчиненням правопорушення (наприклад, введення карантину при епідеміях),
O дотримання принципу законності при застосуванні адміністративного примусу;
O адміністративний примус є особливим видом державного примусу. Він призначений охороняти суспільні відносини, що складаються, переважно, у сфері державного управління.
Заходи адміністративного примусу, підстави і порядок їх застосування визначаються державою. Всім заходам адміністративного примусу притаманний державно-владний характер.
Заходи адміністративного примусу досить численні і різноманітні. Залежно від мети і способу забезпечення правопорядку, всі заходи адміністративного примусу поділяють на чотири групи:
І. Адміністративно-попереджувальні заходи
(митний огляд; перевірка документів; введення карантину: припинення руху транспорту; примусовий медичний огляд; адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі і т. п.).
II. Заходи адміністративного припинення
(адміністративне затримання і доставляння особи; заборона експлуатації несправного транспорту; відсторонення водіїв від керування транспортними засобами; заборона експлуатації об’єктів дозвільної системи; особистий огляд; огляд речей і документів, вимоги щодо припинення неправомірної поведінки тощо).
ІІІ. Адміністративні стягнення
(попередження; штраф; позбавлення спеціального права; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом правопорушення, грошей, отриманих внаслідок скоєння адміністративного правопорушення; виправні роботи; адміністративний арешт).
Адміністративно-попереджувальні заходи мають на меті попередження і профілактику правопорушень, а також охорону громадської безпеки. Підставою для їх застосування є не правопорушення, а настання особливих, визначених законодавством умов, як пов’язаних, так і не пов’язаних з діяльністю людини. Це можуть бути, наприклад, пожежі, повені, епідемії, аварії, розшук злочинця та інші випадки.
Заходи адміністративного припинення полягають у примусовому припиненні протиправних дій, громадян, посадових осіб та інших, які порушують встановлений порядок. Заходи адміністративного припинення групують у кілька видів, об’єднаних спільною правовою нормою, що регламентує їх застосування; однорідністю правових відносин, що при цьому виникають, а також за органами виконавчої влади, до компетенції яких входить застосування заходів адміністративного припинення:
1. Заходи адміністративного припинення, що застосовуються безпосередньо щодо особи – правопорушника (вимога припинити неправомірну поведінку, безпосередній фізичний вплив, адміністративне затримання і т. п.).
2. Заходи припинення майнового характеру (вилучення майна, знесення самовільно зведених будов і т. п.).
3. Заходи припинення технічного характеру (заборона експлуатації несправного транспорту.).
4. Заходи припинення фінансового характеру (припинення кредитування, скорочення бюджетного фінансування і т. п.).
5. Заходи припинення медико-санітарного характеру (відсторонення від роботи інфекційних хворих, заборона експлуатації підприємств громадського харчування у зв’язку з їх антисанітарним станом і т. п.).
Адміністративні стягнення – це вид покарання за вчинене адміністративне правопорушення. Адміністративні стягнення зазначені, зазвичай, в санкції конкретних норм адміністративного права. Норми адміністративного права, що визначають види адміністративних правопорушень та міру покарання за їх вчинення містяться у Особливій частині II розділу Кодексу України про адміністративні правопорушення. Там само містяться і норми, які визначають компетенцію окремих органів виконавчої влади держави щодо застосування адміністративних стягнень до порушників (розділ III).
(2 votes, average: 3,50 out of 5)