Адміністративне право – Кісіль З. Р. – Б. Організаційні принципи державного управління
Використання організаційних принципів у виконавчо-розпорядчої діяльності дозволяє обрати найбільш оптимальні варіанти структури і функціонування управлінського апарату, чітко розподілити компетенцію між його ланками, усунути паралелелізм і дублювання у виконанні функцій і, тим самим, забезпечити високу ефективність його роботи – досягнення бажаних результатів при мінімальних затратах праці, матеріально-фінансових ресурсів і організаційних зусиль.
Система організаційних принципів державного управління поділяється на дві групи:
І. принципи побудови апарату управління;
ІІ. принципи діяльності управлінських структур.
І. ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ
До цієї групи принципів належать:
1) галузевий принцип;
2) територіально-виробничий принцип;
3) лінійний принцип;
4) функціональний принцип,
5) принцип подвійного підпорядкування.
Галузевий принцип побудови апарату управління є провідним в організації управління. Згідно з цим принципом, в одну систему (галузь) об’єднуються однорідні за характером діяльності підприємства, установи чи організації, для керівництва якими створюється єдиний організаційний центр (зазвичай, міністерство). Цьому центру, по вертикалі, підпорядкована вся система ланок внутрішньогалузевого характеру (органи управління нижчого рівня, підприємства, установи, організації).
Галузева побудова апарату управління притаманна, наприклад, для управління промисловістю: кожна її галузь управляється певним органом: галузевим промисловим міністерством, державним комітетом чи іншим центральним відомством. Однорідні за профілем діяльності об’єкти на місцях об’єднуються у промислові або виробничі об’єднання.
Галузевий принцип побудови апарату управління забезпечує єдине централізоване керівництво галуззю, єдність технічної і кадрової політики, раціональне використання сил і засобів, ефективне впровадження досягнень науки і техніки, однакове вирішення спільних для всієї галузі питань в єдиному центрі – міністерстві чи іншому центральному відомстві.
Галузевий принцип побудови системи управління дозволяє найбільш повно враховувати особливості і потреби кожної галузі державного управління, створювати необхідні умови для здійснення галузевої спеціалізації і централізації.
Уся система державного управління поділена на певні управлінські галузі (галузі державного управління), найбільша кількість органів виконавчої влади в центрі і на місцях мають галузеву компетенцію (наприклад, міністерства, галузеві управління і відділи місцевих державних адміністрацій і т. п.). Пояснюється це тим, що структура державного управління наближена до реально існуючої структури матеріального і нематеріального (наприклад, соціально-культурного) виробництва, яка є галузевою.
Галузевий принцип побудови апарату управління поєднується з територіально-виробничим, суть якого полягає у підпорядкуванні одному органу однорідних за профілем діяльності підприємств, установ або організацій, розміщених на певній території. Якщо галузевий принцип побудови системи державного управління показує її “вертикальний зріз”, то територіально-виробничий – горизонтальний. Він враховує розміщення підприємств, установ, організацій на певній території – район, місто, область, автономна республіка. Це різні адміністративно-територіальні і національно-державні утворення, на території яких діють органи виконавчої влади держави і підпорядковані їм органи управління. На них покладений обов’язок і відповідальність за комплексний розвиток відповідних територій (ст. 119 КУ).
Комплексний розвиток території передбачає вирішення пов’язаних з цим питань в єдиному територіальному центрі, причому об’єктами управляючого впливу з його боку повинні бути не тільки безпосередньо підвідомчі йому підприємства, установи чи організації, але й такого ж роду об’єкти вищого підпорядкування (насамперед – галузевого), розміщені на цій території.
Чинне законодавство України закріплює обов’язковість юридичних актів місцевих органів виконавчої влади для всіх підприємств, установ і організацій, розміщених на певній території. Органи виконавчої влади наділені повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів розміщеними на цій території підприємствами, установами і організаціями вищого підпорядкування, а також здійснювати координацію і контроль за діяльністю цих об’єктів в сфері землекористування, охорони природи, будівництва, використання трудових ресурсів, виробництва товарів широкого вжитку, соціально-культурного, побутового та іншого обслуговування населення.
Територіально-виробничий принцип управління проявляється, насамперед, в тому, що відповідні місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, за допомогою наданих їм повноважень, залучають підприємства, установи і організації вищого галузевого підпорядкування до вирішення завдань економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць (так звана локально-системна кооперація базового рівня).
На основі територіально-виробничого принципу створюються також територіально-виробничі комплекси, тобто об’єднання підприємств, установ та організацій різних галузей, пов’язані між собою спільними джерелами сировини або технологією виробництва і розміщені на одній території.
Із територіально-виробничим принципом найтісніше пов’язаний принцип подвійного підпорядкування, який означає, що певний орган управління підпорядкований по вертикалі вищому органу галузевої компетенції і, одночасно, по горизонталі – місцевому органу виконавчої влади загальної компетенції. Подвійне підпорядкування дозволяє поєднувати врахування загальнодержавних інтересів та місцевих особливостей у вирішенні господарських, соціально-культурних і адміністративно-політичних питань. При належному юридичному, матеріально-фінансовому і організаційному забезпеченні, воно підвищує ефективність управлінської діяльності.
Лінійний принцип побудови системи державного управління проявляється у чіткому розмежуванні компетенції між керівниками різних рівнів управління і в безпосередньому підпорядкуванні кожного підрозділу або працівника тільки одній посадовій особі (керівникові). При такій структурі всі управлінські функції централізовані суб’єктом управління, зосереджені в руках одного керівника (органу управління), а у об’єкта нижчого рівня є лише один керуючий суб’єкт, уповноважений давати йому вказівки з усіх питань управління і, таким чином, немає розподілу праці між різними керуючими суб’єктами щодо одного й того самого об’єкта управління.
Самостійно лінійний принцип не застосовується, а лише у поєднанні з функціональним, який передбачає діяльність спеціальних ланок апарату державного управління, що здійснюють загальні надвідомчі функції управління. Застосування функціонального принципу забезпечує розвиток міжгалузевих зв’язків, вирішення питань, що мають спільне значення для всіх або багатьох галузей управління, сприяє досягненню узгодженості в діяльності галузевих систем управління. Відносно до функціонального принципу, формуються органи виконавчої влади, які посідають надвідомче положення і здійснюють ту чи іншу міжгалузеву функцію державного управління (планування, ціноутворення, стандартизація та ін.). Ці органи наділяються відповідними повноваженнями. їх вказівки з питань, пов’язаних із здійсненням своїх функцій, є обов’язковими до виконання, незалежно від відомчої належності того чи іншого органу галузевої компетенції.
Найчастіше лінійний і функціональний принципи побудови системи управління поєднуються в лінійно-функціональний або змішаний принцип. Цей принцип забезпечує спеціалізацію управлінської праці, кваліфіковане вирішення питань, підвищує дієвість контролю, полегшує працю керівників. Водночас, відділи і служби функціонального характеру направляють лінійним підрозділам через їх керівників обов’язкові для виконання вказівки, повністю відповідають за стан доручених їм справ.
ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНИМИ ПРИНЦИПАМИ ДІЯЛЬНОСТІ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ Є:
– раціональний розподіл повноважень;
– відповідальність органів управління;
– поєднання колегіальності і єдиноначальництва в управлінні. Раціональний розподіл повноважень передбачає чітке закріплення в законодавчих та інших нормативно-правових актах певних прав і обов’язків за кожним органом управління і посадовою особою, врегулювання їх взаємовідносин у виконавчо-розпорядчій діяльності, забезпечує належну ефективність управління, високу продуктивність управлінської праці, її компетентність і наукову організацію, полегшує підбір і розстановку кадрів апарату управління.
З раціональним розподілом повноважень тісно пов’язана відповідальність органів управління, їх посадових осіб за результати роботи. Недоліки і хиби в діяльності органів управління, їх посадових осіб тягнуть за собою певну відповідальність.
Встановлення реальної відповідальності органів управління і посадових осіб підвищує якість і ефективність їх роботи, виховує добросовісне ставлення до виконання службових обов’язків, вимогливість керівників до підлеглих, чутливе і уважне ставлення до людей.
Поєднання колегіальності з єдиноначальництвом обумовлене двома формами побудови і організації роботи органів виконавчої влади. Колегіальність створює умови для більш глибокого всебічного обговорення питань, що особливо важливе для вирішення складних, комплексних проблем, є перешкодою для суб’єктивізму, зловживання владою.
Проте, колегіальність ускладнює управлінську діяльність, її процедуру, зокрема, може гальмувати оперативне вирішення нагальних питань.
Єдиноначальництво в побудові і функціонуванні органу управління проявляється в тому, що на чолі його стоїть один керівник (міністр, керуючий). Це сприяє оперативності в управлінській діяльності, піднімає персональну відповідальність керівника за роботу очолюваного ним органу, виконання покладених на нього функцій. Але єдиноначальництво не виключає використання колегіальних форм обговорення і вирішення найважливіших питань. Так, у кожному міністерстві створена колегія в складі міністра, його заступників, інших керівних працівників міністерства. На засіданнях колегій регулярно розглядаються основні питання діяльності міністерств, керованих галузей, проекти найважливіших наказів та інструкцій й інші питання. Рішення колегій втілюються в життя, зазвичай, наказами міністрів чи інших посадових осіб.
Поєднання колегіальності з єдиноначальництвом націлене на забезпечення високої ефективності виконавчо-розпорядчої діяльності, сприяє розвиткові демократії в управлінні, підвищує його науковий рівень, виключає суб’єктивізм у прийнятті і реалізації управлінських рішень, забезпечує персональну відповідальність керівників за результати роботи очолюваних ними органів управління.
* * *
Таким чином, державне управління в Україні здійснюється згідно з певними принципами, тобто основними вихідними положеннями, правилами.
Система принципів державного управління може бути представлена таким чином:
Побудова і функціонування системи державного управління згідно з зазначеними принципами сприяє забезпеченню належного правопорядку в державі, розвитку економіки і політики, зростанню міжнародного авторитету України.
Принципи державного управління
(1 votes, average: 5,00 out of 5)