Адміністративне право – Кісіль З. Р. – 1. Адміністративне правопорушення, його ознаки та юридичний склад

1. Адміністративне правопорушення, його ознаки та юридичний склад

Порушення норм адміністративного права – це адміністративне правопорушення.

Кожне правопорушення як явище реальної дійсності чиниться конкретною особою, або групою осіб, у певному місці та часі, суперечить діючій правовій нормі, характеризується точно визначеними ознаками. Водночас, всі правопорушення мають певні загальні риси.

Це вимагає чіткого формулювання поняття та юридичного складу адміністративного правопорушення.

Законодавче визначення поняття адміністративного правопорушення викладено “у статті 9 Кодексу України” Про адміністративні правопорушення.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Чинне адміністративне законодавство України, визначаючи поняття “адміністративне правопорушення”, розкриває його матеріальний зміст та юридичну природу, соціальну суть і таким чином визначає об’єктивні та суб’єктивні ознаки проступку.

Об’єктивними ознаками адміністративного правопорушення є суспільна небезпека (суспільна шкідливість), протиправність, караність;

Суб’єктивними – винність, осудність.

На сьогодні серед юристів майже не існує суперечок про природу та матеріальні властивості адміністративного правопорушення, але аспект його суспільної небезпеки і шкідливості є найбільш дискусійним.

Деякі автори виключають суспільну небезпеку з числа ознак адміністративного проступку (Петров Г. І., Якуба О. М., Строгович М. С), інші – вважають її поширення однаковим як на злочин, так і на проступки (Луньов О. Є., Шишков О. Ф., Серьогін А. В.). Голосніченко І. П. вважає поняття суспільної небезпеки адміністративних проступків як таке, що завдає шкоди суспільним відносинам, оскільки у лінгвістичному значенні “небезпечний” – це шкідливий, здатний завдати шкоду.

На нашу думку, адміністративне правопорушення слід вважати суспільно небезпечним діянням, але з меншою мірою небезпеки, ніж та, що проявляється у злочинному посяганні.

У Кодексі України “Про адміністративні правопорушення” ці проступки не названі “суспільно-небезпечними”, але наявні такі визначення, як “настання шкідливих наслідків”, “діяння, що посягає на…”, “завдана шкода” тощо. Це дає можливість характеризувати адміністративне правопорушення як суспільно небезпечне.

Шкода є невід’ємною ознакою кожного правопорушення.

Характер шкоди можна розрізняти за об’єктом, розміром та іншими ознаками, але правопорушення завжди завдає соціальну шкоду.

Шкода, завдана правопорушенням, знаходить свою оцінку у санкції правової норми. Про високу її міру свідчать санкції типу: адміністративний арешт, виправні роботи, позбавлення спеціального права, високі суми штрафів з твердою нижньою межею. Про незначну міру завданої правопорушенням шкоди свідчать такі адміністративні стягнення, як попередження, штрафи незначних розмірів.

Проступки, що безпосередньо завдають шкоди, проявляються в реальному, матеріальному підсумку, їх називають правопорушеннями з матеріальним складом. Такими, наприклад, є пошкодження газопроводів при виконанні робіт (ст.103/2 КУпАП), самоуправство (ст. 186), пошкодження або самовільна вирубування озеленювальних насаджень у містах (ст. 153) та ін.

Проступки, які містять у собі лише небезпеку чи можливість спричинення шкоди і посягають на правову форму, є формальними. Такими є порушення (невиконання) загальнообов’язкових правил, що окреслюють певні обов’язки, права. Такими, наприклад, є: порушення вимог законодавства про працю і правил охорони праці (ст. 41 КпАП), порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42 КпАП), порушення правил, норм та інструкцій по безпечному веденню робіт у галузях промисловості (ст. 93 КУпАП) та ін.

Формальні та матеріальні склади можуть об’єднуватись і в одній статі Кодексу про адміністративні правопорушення.

Наприклад, ч. 1 ст. 77 КУпАП передбачає відповідальність лише за порушення вимог пожежної безпеки, частина друга цієї статті – за знищення або пошкодження лісу внаслідок порушення цих правил або підпалу.

На міру суспільної небезпеки правопорушення впливає також характер діяння (повторність, грубе порушення) і відповідно обумовлює посилення адміністративної відповідальності.

Юридичною формою виразу суспільної шкідливості адміністративного проступку є протиправність.

Протиправність – це внутрішня властивість адміністративного проступку, яка консолідує як негативну оцінку певного діяння з боку законодавця, як репрезентатора держави, так і власне факт нівеляції правового припису, що детермінує відповідне ставлення до особи-деліквента. Ознака протиправності адміністративного правопорушення випливає з факту його забороненості законом, як такого, що спричиняє шкоду або створює загрозу спричинення такої шкоди.

Протиправність розрізняє адміністративне правопорушення як юридичний факт з ряду інших, нехай і неправомірних дій (або бездіяльності), на вчинення яких закон не встановив ніяких правових заборон.

Поняття “протиправність” охоплює як вчинки шкідливі, тобто такі, що спричиняють шкоду охоронюваним правом відносинам, правам та законним інтересам особи, так і посягання небезпечні, що мають лише потенційну небезпеку, можливість, загрозу спричинення шкоди.

Винність як ознака адміністративного правопорушення передбачає наявність у особи відповідного психічного ставлення до вчиненого діяння та його наслідків. Адміністративне правопорушення є не тільки суспільно-небезпечне, протиправне, а й винне діяння, тобто таке, що є результатом прояву волі і розуму правопорушника.

Людина, вчиняючи той чи інший проступок усвідомлює його результати, передбачає і враховує його наслідки.

При вчиненні адміністративного проступку вина може проявлятися як у формі умислу, так і в формі необережності, (ст. ст. 10,11 КУпАП).

Діючи умисно, правопорушник усвідомлює протиправний характер свого діяння, передбачає і бажає (прямий умисел) або свідомо допускає (непрямий умисел) настання шкідливих наслідків.

Адміністративне правопорушення може бути вчинене і з необережності. Необережність проявляється у вигляді самовпевненості або недбалості.

Самовпевненість полягає в тому, що особа передбачає настання протиправного, шкідливого наслідку, але легковажно розраховує на його відвернення.

Недбалість полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання протиправних наслідків, хоча за цих обставин повинна була і могла їх передбачити.

Таким чином, наявність вини правопорушника в тій чи іншій формі є важливою і необхідною ознакою адміністративного правопорушення, що сприяє полегшенню та уточненню кваліфікації, зумовлює об’єктивність підходу при визначенні міри та виду обтяження, що покладається на винного.

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є його караність. Конкретне діяння (дія чи бездіяльність) може бути визнане адміністративним правопорушенням тільки в тому випадку, якщо за його вчинення законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Як зазначалося вище, адміністративний проступок характеризується внутрішньою ознакою – протиправністю. Це означає, що певне діяння визначене законодавцем як заборонене і в законодавчому акті зазначене як адміністративний проступок. Якщо певна особа вчиняє дії, заборонені нормами права, або не діє відповідно до правового акту, має місце протиправне діяння, що тягне за собою застосування адміністративного покарання – стягнення. Йдеться про зовнішню ознаку проступку – караність.

Адміністративне покарання може бути застосоване лише у зв’язку з діяннями, які характеризуються умисною або необережною виною. Що ж стосується дій випадкових, то, оскільки вони виключають будь-яку вину: умисну чи необережну, взагалі не тягнуть за собою адміністративної відповідальності (так звані “казуси”).

Адміністративна відповідальність – накладання на правопорушників загальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що мають для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру.

Адміністративна відповідальність – це примусове, з дотриманням встановленої процедури, застосування правомочним суб’єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Адміністративна відповідальність – це визначення повноваженими державними органами через застосування адміністративно-примусових заходів обмежень майнових, а також особистих благ і інтересів за здійснення адміністративних правопорушень.

Тільки особиста (персональна) відповідальність за адміністративні правопорушення здатна здійснювати такі функції покарання, як осуд, попередження, виправлення, перевиховання особи.

Встановлення особистої вини, форм її прояву – є основною умовою (суб’єктивною підставою) застосування відповідальності, покарання.

В офіційному визначенні адміністративного проступку зафіксована ще одна ознака “посягання”, що свідчить про матеріальний зміст адміністративного проступку. Сам факт посягання передбачає завдання шкоди суспільним відносинам. Тому, якщо такого посягання на суспільні відносини, які охороняє адміністративне законодавство немає, то відсутнє і адміністративне правопорушення.

Названі ознаки адміністративного правопорушення, закріплені в праві і у сукупності, становлять юридичний склад, що є єдиною підставою адміністративної відповідальності правопорушника.

Склад адміністративного правопорушення характеризують чотири елементи:

1. об’єкт;

2. об’єктивна сторона;

3. суб’єкт;

4. суб’єктивна сторона.

Об’єкт протиправного посягання – це основний елемент складу адміністративного правопорушення. Ним є суспільні відносини, що регулюються нормами права різних галузей і охороняються заходами адміністративної відповідальності.

Об’єктом посягання адміністративного проступку може бути і сама людина як живий організм, особа, її здоров’я, честь і гідність. Як адміністративний проступок розглядається й посягання на власні інтереси та блага винного суб’єкта. Так, незаконне передавання заборонених предметів (наркотиків, спиртних напоїв) особам, які утримуються у виправно-трудових установах, ухилення від обстеження та профілактичного лікування осіб, що хворіють на венеричні хвороби, вживання неповнолітніми наркотиків без призначення лікарів є адміністративними проступками.

За мірою узагальнення відносин, що охороняються адміністративною відповідальністю, розподіляють такі види об’єктів складу правопорушення: загальний, родовий і безпосередній.

Загальний об’єкт – це виключна сукупність суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління і врегульовані нормами адміністративного та інших галузей права й охороняються нормами, що містяться в Особливій частині II розділу Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Родовий об’єкт характеризує загальні ознаки певної групи правопорушень, що посягають на однорідні суспільні відносини. Родовий об’єкт, зазвичай, розкривається в назві окремого розділу Кодексу України про адміністративні правопорушення. Наприклад, охорона праці і здоров’я населення (рл. 5), встановлений порядок управління (рл. 15); громадський порядок і громадська безпека (рл. 14).

Безпосередній або конкретний об’єкт пов’язаний з реальним та об’єктивно-існуючим правопорушенням (дрібне хуліганство, браконьєрство).

Безпосередні об’єкти адміністративних правопорушень різноманітні. Це, наприклад, правила і врегульовані ними відносини у сфері гарантування безпеки руху транспортних засобів; придбання, зберігання та використання зброї, вибухових речовин та інших об’єктів дозвільної системи; обігу валюти та Ін.

Об’єктивні ознаки, що характеризують зовнішню сторону правопорушення, загалом складають поняття об’єктивної сторони проступку.

Об’єктивна сторона складу правопорушення характеризує це правопорушення як антигромадський акт поведінки порушника норми адміністративного права і проявляється в дії або бездіяльності, її наслідках і причинному зв’язку між вчиненим діянням і протиправним результатом, що настав.

До обов’язкових ознак об’єктивної сторони належать: діяння (дія або бездіяльність); наслідки його вчинення; причиновий зв’язок між діянням та наслідками; факультативні ознаки: час, місце, спосіб, знаряддя вчинення правопорушення, засіб, обстановка вчинення правопорушення.

Центральне значення має така ознака об’єктивної сторони правопорушення, як діяння. Вона проявляється у “антиправовій” дії чи бездіяльності.

Ознака діяння, на думку Д. Н. Бахраха, – це основна ознака об’єктивної сторони, навколо якої групуються інші ознаки.

Проявляються такі діяння в недотриманні або неналежному виконанні правил і норм. Під діянням розуміють дію або бездіяльність.

Дія – це сукупність усвідомлених, вольових рухів тіла з метою спричинення шкоди суспільним відносинам, що охороняються нормами права та передбачають адміністративну відповідальність (хуліганство, крадіжка та ін.).

Бездіяльність – пасивна поведінка особи, свідоме утримання від дій, які особа зобов’язана була або могла вчинити, внаслідок чого сталось спричинення (або загроза заподіяння) шкоди суспільним відносинам, що охороняються нормами адміністративної відповідальності (нетримання будь-яких загальнообов’язкових правил).

Діяння може бути простим та складним. Просте діяння – це єдина дія або короткочасна бездіяльність. Складне діяння – кілька самостійних дій, вчинених однією особою, або дія, вчинена групою осіб. Складні діяння можуть проявлятися в альтернативних діяннях (приховане від огляду передавання або спроба передавання речей, придбання або продаж вогнепальної зброї без відповідного дозволу) або як триваючі, продовжувані правопорушення.

Продовжувані проступки – це ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими самим суб’єктами, способами дії і які складають єдине правопорушення (наприклад, дрібна крадіжка).

Триваючі проступки пов’язані з тривалим, неперервним невиконанням обов’язків, передбачених правовою нормою (порушення правил пожежної безпеки, охорони природи, самовільна забудова та ін.), й припиняються або виконанням регламентованих обов’язків, або притягненням винної особи до відповідальності.

Кваліфікуюче та оцінююче значення інших елементів об’єктивної сторони правопорушення: місця вчинення проступку (“громадське”, “невстановлене”, “заборонене”), способів його вчинення (“торгівля з рук”, “приховане передавання”) – зазначені у диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За доктриною сучасного адміністративного права, суб’єктом протиправного діяння, а отже, адміністративної відповідальності, є фізична осудна особа, яка на момент вчинення правопорушення досягла встановленого законом віку (16 років).

Щодо юридичних осіб, то законодавство до останнього часу дотримувалось традиційної концепції, згідно з якою такі визнаються безвідповідальними в адміністративному (кримінальному) аспекті, але на них поширюється цивільна відповідальність за спричинену шкоду і збитки, а також заходи адміністративного припинення.

Нині суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути об’єднання громадян.

Суб’єкти адміністративної відповідальності – фізичні особи мають певні індивідуальні характеристики, які можна поділити на: загальні, тобто властиві всім суб’єктам (вік, осудність); спеціальні, що визначають індивідуальну характеристику суб’єкта, особливості його спеціального, фізичного, професійного, службового, статевого статусу, родинні зв’язки, відношення до власності, до військової служби, колишню протиправну поведінку і т. п. Ці та інші ознаки на кваліфікацію правопорушення не впливають, але можуть бути обставинами, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність, підставою для звільнення особи від адміністративної відповідальності з передаванням матеріалів на розгляд товариського суду чи трудового колективу (ст. 21 КУпАП).

За спеціальними ознаками суб’єктів адміністративної відповідальності можна поділити на кілька видів:

O громадяни України;

O іноземці та особи без громадянства;

O посадові особи;

O народні депутати;

O військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ та інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. Відповідальність громадян України, іноземців та інших суб’єктів – фізичних осіб може наставати лише з досягненням 16-ти річного віку на момент вчинення правопорушення. Причому у віці від 16 до 18 років особа є неповнолітньою і справи розглядає тільки суд із застосуванням специфічних заходів впливу, передбачених ст. 24/1 КУпАП. Крім того, особа може притягатись до відповідальності, тільки якщо при вчиненні правопорушення і на час притягнення її до адміністративної відповідальності вона перебувала у стані осудності, тобто могла усвідомлювати і керувати своїми діями.

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнені іноземці, які не мають дипломатичного імунітету. Це іноземці, які перебувають в Україні за приватними візами, у комерційних справах, співвласники спільних підприємств, студенти, туристи та ін.

Питання про відповідальність іноземців, що мають дипломатичний імунітет, за порушення адміністративного характеру вирішується дипломатичним шляхом.

За окремі проступки іноземці і особи без громадянства не можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності. Це порушення правил користування суспільними фондами, нехтування загальним військовим обов’язком та ін.

Деякі автори розрізняють серед громадян велику групу суб’єктів адміністративної відповідальності: так звані працівники – особи, що виконують професійну діяльність або взагалі зайняті в суспільній праці. Серед таких – працівники транспорту, торгівлі, сільського господарства, землекористувачі, мисливці, особи, відповідальні за експлуатацію розмножувальної техніки та ін.

Окремо можна назвати осіб, які вступають в адміністративно-правові відносини з органами виконавчої влади щодо реалізації спеціальних прав – водії власного транспорту, власних маломірних суден, громадяни, що мають дозвіл на зберігання вогнепальної зброї та ін.

Можна виділити групу суб’єктів адміністративної відповідальності, якими стають громадяни на підставі родинних зв’язків, життєвих обставин або їхнього фізичного стану. Це батьки або особи, що їх замінюють, громадяни, хворі на венеричні захворювання, пасажири, особи що перетинають державний кордон та ін.

Посадові особи є суб’єктами адміністративно-службових проступків, оскільки службовим обов’язком може бути виконання (дотримання) певних загальнообов’язкових правил (санітарних, протипожежних, паспортних), що забезпечується нормами адміністративної відповідальності.

Особи, які виконують службові обов’язки на громадських засадах з наданням їм законом владних повноважень, також можуть бути суб’єктами адміністративно-службових проступків.

Має свої особливості адміністративна відповідальність службовців, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів за вчинення адміністративних проступків. Так, військовослужбовці, атестовані працівники органів внутрішніх справ, Служби безпеки несуть відповідальність за адміністративні проступки за дисциплінарними статутами. Інші відповідають у дисциплінарному порядку за адміністративні правопорушення, якщо це прямо передбачено у дисциплінарних статутах або положеннях про дисципліну, у решті випадків застосовується адміністративна відповідальність на загальних підставах.

Щодо народних депутатів України, то законодавством передбачений депутатський імунітет від адміністративної відповідальності. Він не поширюється на депутатів місцевих Рад.

Не допускається також затримання, привід чи застосування адміністративних стягнень щодо судді при виконанні ним обов’язків у суді

Що стосується відповідальності військовослужбовців, працівників ОВС, то є певні правопорушення, за які вони несуть відповідальність на загальних підставах. Такими правопорушеннями, згідно зі ст. 15 КУпАП, є порушення правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства, митних правил, вчинення корупційних діянь, ухилення від виконання законних вимог прокурора та ін. Крім того, до цих осіб не можуть застосовуватись такі види адміністративних стягнень, як виправні роботи та адміністративний арешт.

Суб’єктивна сторона адміністративного проступку проявляється у вині – внутрішньому психічному ставленні осудного дієздатного суб’єкта до вчиненого ним правопорушення та його шкідливих наслідків.

Вина створює, так званий, внутрішній, психологічний чинник проступку, є обов’язковою умовою адміністративної відповідальності; підлягає цій відповідальності особа, визнана винною. Адміністративна відповідальність без встановлення вини (так зване об’єктивне осудження) не є властивою сучасному адміністративному (і кримінальному) праву.

Встановленням наявності вини ми констатуємо, що проступок – це не тільки фізична дія людини, а й продукт її внутрішнього світу, волі, свідомості.

Якщо проступок – об’єктивна підстава адміністративної відповідальності, то вина правопорушника є суб’єктивною підставою для цього.

Діяння вважається винним, коли особа скоїла його умисно або через необережність, виявляючи тим самим волю і воднораз інші суб’єктивні якості – культурний рівень, життєвий досвід, моральні засади.

Умисел має місце, коли суб’єкт усвідомлює протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає і бажає або свідомо допускає настання її шкідливих наслідків.

Умисел буває прямий і непрямий. Прямий умисел – порушник свідомо бажає настання шкідливих наслідків протиправних вчинків. Непрямий умисел – це коли порушник не бажає, але свідомо допускає настання шкідливих наслідків своїх дій (бездіяльності). Необережна вина має місце тоді, коли суб’єкт не передбачає протиправних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх, або коли останній легковажно розраховував на відвернення шкідливі наслідки від скоєного. Необережна вина проявляється в формі недбалості і самовпевненості.

Форма, міра вини може впливати на обсяг відповідальності, а не на невідворотність самої відповідальності.

Відсутність умислу й необережності свідчать про випадок – такий збіг обставин, при якому особа не усвідомлювала і не могла усвідомити суть скоєного або не передбачала і не могла передбачити його шкідливих наслідків. Випадковими можуть бути і дія, і бездіяльність. За наявності випадку вина повністю відсутня.

Відсутня вина і в суб’єктів неосудних, а також за наявності обставин, що виключають протиправність діяння (необхідна оборона) або вину (стан крайньої необхідності).

(1 votes, average: 5,00 out of 5)