Управління персоналом – Виноградський М. Д. – 1.2. Відзнаки управління персоналом і управління людськими ресурсами
У сучасній ринковій економіці розвинутих країн світу широко розповсюджені такі: людські ресурси, трудові ресурси, персонал і поняття управління людськими ресурсами, управління трудовими ресурсами, управління персоналом.
Досвідчені менеджери добре розуміють, що для того, щоб розвиватися, мати успіх у конкуруючому середовищі і забезпечити успішний розвиток фірми, вони повинні оптимізувати віддачу від вкладень капіталу не тільки у матеріальні та фінансові ресурси, а й у людські. Вони знають, що тільки люди дозволяють фірмі жити і виживати. Навіть найбільш капіталомісткі, добре сконструйовані фірми вимагають людей, які б приводили їх у рух. Люди обмежують або збільшують силу і слабкість фірми. Поточні зміни в оточуючому середовищі часто пов’ язані зі змінами у сфері персоналу, таких як освіта, ставлення до роботи тощо.
Всі ресурси оцінюються у грошовому вираженні, а людська праця потребує додаткових критеріїв оцінювання. Необхідна така оцінка людських ресурсів, яка б поєднала цінність грошей і людські активи підприємства.
Без людей немає підприємства. Без необхідних спеціалістів жодне підприємство не зможе досягти своїх цілей і вижити. Тому люди на підприємстві мають визначену вартість.
Великі зрушення у кадровій роботі викликало впровадження нових технологій у менеджменті на основі системного підходу у вирішенні управлінських завдань. Нові технології кадрового менеджменту отримали назву “управління людськими ресурсами”, яке потім увійшло в систему стратегічного менеджменту, а функція управління персоналом стала контролюватись вищими посадовими особами організації.
Характерні особливості управління персоналом і управління людськими ресурсами показані у табл. 1.
Таблиця 1.1
ВІДЗНАКИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ І УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ
Управління персоналом | Управління людськими ресурсами |
1. Зорієнтовано на потреби персоналу | 1. Зорієнтована на потреби самої організації в робочій силі |
2. Розглядає діючий кадровий потенціал організації | 2. Розглядає персонал з точки зору наявних та нових робочих місць в організації |
3. Пасивна стратегічна кадрова політика заснована на традиційних моделях управління персоналом | 3. Активна стратегічна політика управління людськими ресурсами |
4. Кадрову політику організації здійснює служба управління персоналом | 4. Кадрову політику здійснює служба персоналу і лінійні менеджери організації. Створюється інтегрована система кадрового менеджменту для ефективної реалізації кадрової політики |
5. Система кадрового менеджменту зорієнтована на колективні цінності організації | 5. Система кадрового менеджменту зорієнтована на індивідуальну роботу з персоналом |
Закінчення табл. 1.1
Управління персоналом | Управління людськими ресурсами |
6. Економія витрат на відтворення робочої сили. Незацікавленість у довгострокових інвестиціях у людський капітал | 6. Спрямована на довгострокові інвестиції у людський капітал, що забезпечує постійний професійний ріст кадрів, покращення умов праці |
7. Увага кадрового менеджменту зосереджена на рядових працівниках | 7. Увага кадрового менеджменту зосереджується на управлінському апараті, компетентності менеджерів та спеціалістів |
8. Передбачає бюрократичну та соціальну організаційну культуру з переважно індивідуальною відповідальністю працівників за виконану роботу | 8. Передбачає сильну адаптивну організаційну культуру, стимулюючу атмосферу взаємної відповідальності найманого працівника і роботодавця, прагнення всіх працівників організації зробити її конкурентоспроможною |
Управління людськими ресурсами є ефективним, якщо в організації дотримуються таких умов:
1. Здійснюється індивідуальне планування кар’єри, підготовка та перепідготовка персоналу, стимулювання професійного росту та ротації кадрів;
2. Використовуються гнучкі системи організації робіт, автономні робочі групи;
3. Система оплати праці побудована на принципах врахування індивідуального вкладу та рівня професійної компетенції працівників;
4. Використовується високий рівень участі працівників і робочих груп у розробці та прийнятті управлінських рішень;
5. Здійснюється практика делегування повноважень підлеглим.