Управління персоналом – Виноградський М. Д. – 5.6. Кадрова політика управління персоналом у країнах з розвинутою ринковою економікою
Головною метою професійних спеціалістів-менеджерів у країнах з розвинутою ринковою економікою є:
O підвищення виробничої, творчої віддачі і активності персоналу;
O орієнтація на скорочення частки і чисельності виробничих і управлінських працівників;
O розробка і реалізація політики підбору і розстановки персоналу;
O розробка правил приймання та звільнення персоналу;
O вирішення питань щодо навчання і підвищення кваліфікації персоналу.
В. Хойєр наводить такі узагальнені рекомендації менеджерам за їх професійними функціями:
1) У разі невдачі брати відповідальність на себе, не перекладаючи її на підлеглих.
2) Сприяти подальшому підвищенню рівня кваліфікації і розвитку здібностей співробітників.
3) Перевіряти результати у досягненні поставлених цілей, а не діяти у наказовому порядку, розвивати самостійне мислення співробітників.
4) Виявляти лояльність до працівників у разі прорахунків і невдач.
5) Враховуючи індивідуальність працівників, мати до кожного свій підхід.
6) Усвідомлювати свою відповідальність перед колегами, бути їх керівником, а не товаришем.
Принципи менеджменту персоналу
Японська організація
1. Довічне наймання.
2. Поступові повільні оцінки і просування.
3. Неформальні, тонкі механізми контролю діяльності.
4. Колективне прийняття рішень.
5. Колективна відповідальність.
6. Підвищена увага до підлеглих.
Американська організація
1. Короткострокове наймання.
2. Швидка оцінка і просування по службі.
3. Спеціалізована діяльність.
4. Формальні кількісні методи оцінки персоналу.
5. Індивідуальне прийняття рішень.
6. Індивідуальна відповідальність.
7. Ігнорування інтересів окремих працівників.
Планомірна ротація
1. Подолання професійної вузькості знань.
2. Стимулювання необхідності підготовки резерву.
3. Постійне оновлення кадрів.
4. Співробітник менше “тримається за місце”.
5. Детальне вивчення персоналу.
6. Досягнення намічених цілей, поліпшення умов праці співробітників, стимулювання їх до взаємодії.
7. Допомога кожному співробітнику в усвідомленні його праці.
8. Виховання у працівників здатності до спільних дій, надання їх зусиллям ефективності і результативності.
9. Якісна оцінка праці співробітників.
10. Визначення необхідної винагороди за кінцеві результати праці.
11. Вирішення конфліктних ситуацій та розробка компромісних рішень.
Управління персоналом в різних формах має свої особливості, але загальними для них є такі заходи:
1. Надання підлеглими своєму керівництву робочих звітів або доповідей про виконану роботу і про плани на майбутнє. Такі звіти складаються працівниками усіх рівнів управління і подаються в залежності від встановленого на фірмі порядку: щоденно, щотижня, щомісяця або наприкінці року. Вони є інструментом контролю і сприяють підвищенню відповідальності за доручену справу, а також розвитку ініціативи працівників щодо удосконалення господарської діяльності фірми.
2. Проведення щотижня оперативних нарад на вищому рівні управління за участі керівників виробничих підрозділів і центральних служб. На таких нарадах заслуховуються звіти керівників з актуальних питань поточного моменту, обговорюються конкретні заходи та рішення, які приймаються до виконання. Оперативні наради дають змогу президентові або головному адміністратору фірми ознайомитись з поточним станом справ і внести корективи у господарську діяльність фірми. Менеджери, у свою чергу, звітують перед вищими управлінськими рівнями. У звітах менеджерів дається оцінка змін у діяльності персоналу, змін вартості робочої сили, вартості переміщення людей або обладнання, відповідності принципам технічної політики.
Аналіз проблем кадрового складу і розробку методів управління персоналом менеджери здійснюють на основі такої інформації:
O витрати на добір і розстановку персоналу;
O сучасний рівень плинності персоналу;
O прогнозна потреба у персоналі різних професій.
Аби поліпшити контакти між менеджерами і рядовими працівниками, спрощується фінансова звітність фірми, яка стала доступною для працівників, що створює для них можливість брати участь у прийнятті управлінських рішень як на стратегічному, так і на оперативному рівні управління.
Нові виробничі системи, засновані на колективній праці, вимагають, щоб працівники-виконавці мали всю інформацію для розробки заходів щодо підвищення продуктивності праці.
Американські фірми, які використовують традиційні принципи відбору кадрів при наймі на роботу, головну увагу приділяють спеціалізованим знанням і професійним навичкам. Вони орієнтуються на вузьку спеціалізацію менеджерів, тому просування їх по ієрархії управління проходить тільки по вертикалі, а це означає, що менеджер робитиме кар’єру тільки у цій галузі. Це обмежує можливості просування за рівнями управління, спричиняє плинність управлінських кадрів, їх перехід з однієї фірми до іншої.
Поступаючи на роботу, претенденти проходять тестування для виявлення професійної підготовки. Кожна фірма розробляє свої критерії відбору і свій порядок приймання працівників. Після приймання на роботу здійснюється процедура введення у посаду, коли працівника знайомлять з його посадовою інструкцією, нормативними документами з вузької спеціалізації і не знайомлять зразу з діяльністю фірми.
У японських фірмах вважають, що менеджер повинен бути спеціалістом, який може працювати на будь-якій ділянці, а не виконувати окремі функції, тому під час підвищення кваліфікації керівник відділу підрозділу вибирає для вивчення нову сферу діяльності, в якій він раніше не працював.
Приймаючи на роботу, японські фірми дотримуються таких критеріїв: суміщення професій, спроможність працювати у колективі, розуміння значення своєї професії для загальної справи, вміння вирішувати виробничі проблеми, пов’ язувати вирішення різних завдань, писати службові записки і уміння накреслювати графіки. Потенційні кандидати проходять попередню перевірку на здатність працювати у напівавтономних колективах.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)