Управління людськими ресурсами – Воронкова В. Г. – Розділ 4. Зарубіжні теорії управління. Від управління персоналом до управління людськими ресурсами
4.1. Школа наукового управління – Ф. Тейлор, Френк і Ліліан Плберт, Г Гантт, Г. Емерсон.
4.2. Класична (адміністративна) школа – А, Файоль.
4.3. Школа людських відносин – Е. Мейо.
4.4. Кількісна школа – Д Марч, Г. Саймон, Р. Акофф, Д. Вудворд, Д. Томпсон, Н. Лоуренс
4.5. Порівняльна характеристика японської та американської моделі менеджменту
4.6. Теорії лідерства.
4.7. Теорії X та У.
4.8. Теорії стилю керівництва.
Більшість вчених вважає, що управління у своєму розумінні існувало вже з тих часів, коли людина за допомогою “батога та пряника” змусила іншу людину зробити дещо наперед визначене. Практика управління така ж давня, як існування людства. Важливий внесок у формування передумов управлінської теорії зробила церква, запровадивши описи обов’язків священнослужителів різних рівнів. Чітке формулювання їх обов’язків забезпечувало надходження інформації (розпоряджень) від Папи римського до мирян, тобто була створена ефективна комунікаційна мережа.
Хоча давні цивілізації та церква подають приклади ефективної практики управління, технічні впровадження періоду промислової революції здійснювали більш динамічний вплив на розвиток теорії менеджменту. Це наочно проявилося в історії Великобританії у період з 1700 до 1785 рр., коли в організації виробництва відбулися суттєві зміни. У XVIII ст. спочатку виникла система кустарної промисловості, коли виробники виготовляли продукцію у власних домівках. Однак невдовзі з’явилися підприємливі люди, які пропонували забезпечити кожного виробника необхідними матеріалами за умови сплати їм визначеної суми за кожну виготовлену одиницю продукції.
Управління при фабричній системі характеризується, перш за все, суворим контролем операцій. Власників підприємств насамперед цікавило отримання максимально можливого прибутку на вкладений капітал. Тому велика увага приділялася спрощенню виробничих операцій, скороченню відходів і спонуканню працівників підвищувати продуктивність. Це викликало появу наукових методів управління.
4.1. Школа наукового управління – Ф, Тейлор, Френк і Ліліан Гілберт, Г. Гантт, Г. Ємерсон
У першій половині XX ст. отримали розвиток чотири школи управлінської думки. Хронологічно вони можуть бути подані так, як наведено нижче.
Досвід засвідчує, що названі школи стикаються та перетинаються у питаннях теорії і практики менеджменту, а в межах організації можна знайти елементи всіх підходів. Наукові основи управління отримали розвиток в 1880-1930 рр.
Школа сучасного управління
Розвиток виробництва на межі ХІХ-ХХ ст. змусив керівників зосередитися на розробці наукових і раціональних принципів управління людьми, обладнанням, матеріалами та фінансами. Ця проблема постає у двох аспектах:
1) як збільшити продуктивність (відношення об’єму виробництва до використання ресурсів) за рахунок полегшення виконуваної роботи;
2) як мотивувати працівників, щоб вони скористалися перевагами нових методів. Вчені і практики, які вирішували згадані питання, започаткували школу наукового управління.
Засновником школи наукового управління був американський інженер-механік Фредерік Тейлор (1856-1915), якого часто називають батьком наукових методів управління. Він вважав, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку та аналіз, можна вдосконалити виробничі операції, досягти їх ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. На основі отриманої інформації розроблялися рекомендації для усунення зайвих, непродуктивних рухів з метою підвищення ефективності виробництва.
Значне місце в системі наукового управління надавалося персоналу. Суттєвим досягненням цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. Передбачалася також можливість відпочинку та перерв у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це давало можливість керівництву встановлювати норми виробництва і додатково платити тим, хто перевищував заданий мінімум. Ф. Тейлор і його послідовники визнавали також можливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі.
Ф. Тейлор розглядав науковий менеджмент як дієву зброю для зближення інтересів всього персоналу завдяки зростанню добробуту робітників і налагоджуванню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у досягненні виробничих та економічних завдань організації. Ф. Тейлор вважав, що для тих, хто сприйматиме систему наукового менеджменту в повному обсязі, наслідком було усунення всіх суперечок між сторонами, оскільки формування “чесного денного виробітку” робітника буде предметом наукового пошуку замість спроб шахрайства. Суттєвим внеском Ф. Тейлора в теорію менеджменту було відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання роботи. Ф. Тейлор, за словами його послідовників, здійснив “інтелектуальну революцію” трактуванням промислового менеджменту як спільної діяльності управлінців та робітників, заснованої на спільності інтересів. Менеджмент характеризувався ним як процес злиття матеріальних ресурсів і технології з власне людським потенціалом для досягнення мети організації. Науковий менеджмент, відмічав Ф. Тейлор, сприяє розвитку почуття товариськості, оскільки стосунки людей у виробництві – це вже не стосунки господарів і підлеглих, як в старих системах управління, а стосунки взаємодопомоги між друзями, що допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожний з них краще підготовлений. З іншого боку, Ф. Тейлор підкреслював, що рушійна сила продуктивності праці – особиста зацікавленість працівника.
Основними завданнями адміністрації, на думку Ф. Тейлора, є:
– розробити науковими, методами кожний елемент роботи замість використання примітивних емпіричних методів;
– на науковій основі здійснювати відбір, навчання та розвиток робітників, тоді як в минулому вони самостійно обирали собі роботу і готувалися до неї, як могли;
– поєднувати робітників та науку воєдино, забезпечити дружнє співробітництво між працівниками для виконання роботи відповідно до розроблених наукових принципів;
– забезпечити більш суворий розподіл праці між робітниками та менеджерами, щоб на стороні перших концентрувалася виконавська праця, а на стороні других – розпорядництво та нагляд. Завдяки цим заходам, за Ф. Тейлором, суб’єктивізм старих методів управління замінюється “науковою логікою” правил, законів та формул.
В контексті своїх досліджень та експериментів Ф. Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи. До їх числа належать:
– розподіл праці – цей принцип реалізується не лише на рівні цеху, а й розповсюджується на всю управлінську діяльність. За менеджером повинна бути закріплена функція планування, а за робітником – функція виконання. Крім того, Ф. Тейлор рекомендував здійснювати розподіл конкретних завдань, щоб кожний робітник, менеджер був відповідальним за одну функцію;
– вимірювання праці – цей принцип передбачає вимірювання робочого часу за допомогою так званих “одиниць часу”;
– завдання-розпорядження – згідно з цим принципом виробничі завдання повинні бути не тільки щохвилинно розписані, але й супроводжуватися детальним описом оптимальних методів їх виконання;
– програма стимулювання – для робітника повинно бути зрозуміло, що будь-який елемент праці має свою ціну і його оплата залежить від обсягів виробництва продукції, а у випадку досягнення вищої продуктивності робітнику виплачуються преміальні,’
– праця як індивідуальна діяльність – вплив групи робить робітника менш продуктивним;
– мотивація – особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей;
– роль індивідуальних здібностей (існування відмінностей між здібностями робітників та менеджерів): робітники працюють заради вигоди, а менеджери – заради вигоди в майбутньому;
– роль менеджменту – відстоювання всіх авторитарних методів управління, за якими організаційні правила, стандарти, що регламентують працю, повинні бути посилені;
– роль профспілок – скептичне ставлення до профспілкового руху, оскільки лише широке впровадження принципів менеджменту здатне зменшити конфлікт між робітниками та адміністрацією;
– розвиток управлінського мислення – з управлінської практики повинні бути виведені певні закони, а управління повинно набути такого ж наукового статусу, що й інженерна справа.
Ф. Тейлор залишив після себе солідну творчу спадщину, яка прославила його ім’я. Серед його творчого доробку найбільш відомими є книги “Відрядна система” (1895), “Цеховий менеджмент” (1903) та “Принципи наукового менеджменту” (1911).
Подібні проблеми вирішували і подружжя Френк Гілбер т (1868-1924) та Лі-ліан Гіяберт (1878-1972), які займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливість збільшення виробництва продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на їх виробництво. Результати своєї роботи вони виклали в книгах “Вивчення рухів” (1911) і “Психологія управління” (1916). У цих працях підкреслювалася важливість зв’язку між наукою управління та даними соціологічних і психологічних досліджень. Довгий час, працюючи в будівельній індустрії, Ф. Гілберт був вражений масштабами непродуктивної праці і вирішив її усунути. Ф. Гілберта приваблювала в основному та сфера досліджень, яка пізніше стала відомою під назвою “вивчення рухів”.
Використовуючи свій винахід (мікрохронометраж), Гілберти могли аналізувати окремі трудові рухи, точно визначати, скільки часу необхідно для виконання операції (хронометраж). Крім того, вони пішли далі і змогли систематизувати всі рухи людської руки та розробити їх на 17 елементарних рухів (наприклад, такі як “захоплення”, “утримування”, “установка”), які вони назвали “треблігами” (прізвище Гілберт, прочитане у зворотному порядку). Ці ідеї виявилися корисними для всіх галузей промисловості.
Гілбрсти вважали, що національний добробут залежить від індивідуальної освіченості працівників, від їх знань і здатності робити внесок у суспільне багатство. Щоб бути прибутковою, будь-яка виробнича діяльність повинна плануватися і керуватися, за нею повинні стояти здібності, досвід і знання управлінців. Крім Гіл-бертів, послідовниками Ф. Тейлора були Г. Гантт, Г. Емерсон та ін.
Концепція наукового управління стала переломним етапом, завдяки якому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. Вперше керівники-практики та вчені побачили, що методи і підходи, які застосовувалися в науці і техніці, можуть ефективно використовуватися в практиці досягнення цілей організації.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)