Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 11. Правове виховання
Правова соціалізація (від лат. – суспільний) – це двосторонній процес взаємодії особи і суспільства, в якому особа оволодіває системою настанов і оцінювальних орієнтацій як стандартів правомірної поведінки, умінням визначати своє місце в суспільстві та зворотно впливати на формування правових цінностей суспільства.
Ознаки правової соціалізації:
1) є складовою частиною загальної індивідуальної культурної соціалізації, що залучає особу до універсального соціокультурного досвіду;
2) є двостороннім процесом взаємодії особи і суспільства (на відміну від правового виховання, де соціальне середовище впливає на людину);
3) спирається на правову спадщину попередників і правовий досвід (юридичну практику) сучасників;
4) виражається в здобутті знань про правила законослухняної поведінки та в умінні здійснювати правові настанови в її межах;
5) виявляється в умінні бути активним учасником правовідносин та визначати їх значущість для себе;
6) відбувається під впливом не лише цілеспрямованих чинників (як у правовому вихованні), а й у стихійних, спонтанних.
Правова соціалізація – це взаємний правовий розвиток суспільства і особи. З одного боку, відбувається “входження” особи в соціальну систему, її мотиваційне і поведінкове пристосування до існуючих нормативних правових стандартів, з другого – широка свобода особи у виборі цінностей, напрацьованих суспільством, відповідно до власних переконань. Однак не завжди соціалізація особи супроводжується її законослухняною поведінкою. Існують і Інші форми соціалізації, що призводять до делінквентної (вчинення проступку) і кримінальної (вчинення злочину) поведінки. В цих випадках негативну роль відіграють неповноцінні сім’ї з деформованими стосунками або кримінальне середовище, в яке потрапляє ще несформована особа. Певною перешкодою для правової соціалізації особи є правовий нігілізм і правовий догматизм.
Види правової соціалізації:
* за напрямками: практична (здійснюється через передавання від одних осіб до інших практичних навичок правової діяльності, досвіду правової поведінки); Ідейна (теоретична) (здійснюється через ознайомлення з правовими поняттями, принципами, правовими ідеями, концепціями, символами);
* за організованістю: стихійна (спонтанна); цілеспрямована (правове виховання, правове загальне навчання); змішана (стихійна і цілеспрямована);
* за формами вияву: зовнішня (соціальна зумовленість правового формування особи); внутрішня (суб’єктивне сприйняття соціальних норм і цінностей, засвоєння соціального досвіду). Самосвідомість особи – знакова внутрішня умова її правової соціалізації.
11. Правове виховання
Правове виховання – здійснюваний за допомогою спеціальних форм, засобів та методів послідовний, систематичний та цілеспрямований правовий вплив на особу, соціальну групу, суспільство з метою засвоєння ними правових знань, підвищення рівня їхньої правосвідомості і правової культури та вироблення орієнтації на соціально-активну правомірну поведінку.
Ознаки правового виховання:
1) будується на засадах системи норм і принципів права;
2) тісно пов’язане з усіма видами соціального виховання – моральним, політичним, естетичним та ін., що є “субправовими” або такими, “що прилягають до правового”, “пов’язані з правовим”, оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання;
3) має на меті дати людині необхідні в житті юридичні знання, навчити її поважати і додержуватися законів та підзаконних актів, грамотно захищати себе від незаконних дій з боку державних органів, що застосовують право;
4) виражається у втіленні у правосвідомість осіб, що виховуються, складових елементів упорядкованих суспільних відносин – дозволів, зобов’язань, заборон, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;
5) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;
6) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних форм та методів;
7) виконується вихователями, котрі, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.
Сутністю правового виховання є вироблення поваги до права, його елементів, поєднаних у системну якість, що відповідає справедливості, розуміння природного призначення права впливати на свідомість, культуру особи, на узгодження її потреб та інтересів з інтересами і сподіваннями суспільства. Саме проникнення у сутність права, здатність свідомо (інтелектуально) сприймати, оцінювати певні правові явища, що є стрижнем правового виховання, спонукає людину до правомірних настанов, активної правомірної поведінки.
Функції правового виховання:
1) інформаційна – доведення до відома громадян прийнятих законів та підзаконних актів, нормативно-правових договорів, національної судової практики, рішень Європейського Суду з прав людини тощо;
2) орієнтувальна – орієнтація громадян на законослухняну поведінку, додержання приписів нормативно-правових актів, толерантність у спілкуванні в правовій сфері;
3) профілактична – попередження правопорушень та запобігання їм, перевиховування правопорушників у дусі поваги до права;
4) стимулююча – вироблення у громадян правової активності.
Система правового виховання – це сукупність основних структурних елементів правовиховного процесу (суб’єктів, об’єктів, форм, засобів, способів, методів), що забезпечують його відповідний порядок і організацію.
Суб’єкти правового виховання – державні органи, громадські організації, соціальні групи, посадові особи та громадяни, котрі спрямовують свою діяльність на розроблення і реалізацію заходів, пов’язаних з правовим вихованням. Суб’єкти правового виховання можуть мати правовиховну функцію як основну (установи освіти – Національна юридична академія України, Одеська національна юридична академія, Київський національний університет внутрішніх справ, Харківський національний університет внутрішніх справ, юридичні факультети національних державних університетів та ін.) або як одну з багатьох (місцеві ради, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС та ін.).
Об’єкти правового виховання – свідомість людини, її розум (інтелект) та здатність сприймати, оцінювати і здійснювати певні правові явища.
Форми правового виховання (зовнішнє вираження організаційної діяльності, її змісту):
1) правова освіта – цілеспрямований процес правового навчання в системі освіти юридичного (професійно-правового) і неюридичного профілю, що полягає у передаванні, нагромадженні і засвоєнні знань, умінь і навичок правового характеру (школі, коледжі, інституті);
2) правова інформація – оперативне доведення до громадян повідомлень, що містять відомості про прийняття нових законів та підзаконних актів, міжнародних договорів, їх змісту та спрямованості;
3) правова пропаганда – поширення правових знань серед населення шляхом тлумачення норм права через засоби масової інформації (преса, телебачення, радіомовлення, Інтернет);
4) юридична практика – здійснення правовиховного впливу суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури на громадян;
5) безпосередня реалізація норм права – виявлення соціально-правомірної активності, самостійне здійснення юридичних дій, дотримання заборон, використання дозволів (прав), виконання обов’язків;
6) правомірна поведінка – поводження з суб’єктами права відповідно до правових норм у такий спосіб, щоб бути зразком для наслідування;
7) самовиховання – самоаналіз своїх дій відповідно до правових вимог, удосконалення правових знань і орієнтації в правовій реальності (його методи: самопізнання, самооцінка, самопорівняння, самообов’язковість, самоврядування, самопримус).
Засоби правового виховання: телерадіопередачі, лекції з правової тематики, індивідуальна робота, друковані правові видання, спеціальні організаційно-освітні акції правового змісту (прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації тощо).
Методи правового виховання – сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здобуваються правові знання, уміння і навички, формується повага до права. Основні методи правового виховання: переконання, заохочення, примус, інформаційний вплив, наставництво, позитивний приклад.
Правова вихованість – внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про необхідність поводити себе відповідно до вимог норм права. Це стан правосвідомості особи, рівень ЇЇ правової культури, готовність до правомірної поведінки. Вищий рівень правової вихованості – це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові приписи, але і сформоване ставлення до права і правового закону як до вищих цінностей. Правова вихованість – результат таких стадій правового виховання: 1) накопичення правових знань; 2) перетворення накопиченої інформації в оцінні орієнтації у правовій сфері, формування правового світогляду; 3) готовність діяти, керуючись інформаційно-оцінними орієнтаціями, правовим світоглядом.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)