Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 3. Правова система і право
У юридичній літературі є два підходи до пояснення співвідношення права і правової системи: перший полягає в тому, що правова система ототожнюється з правом; другий виражається у визнанні права як інструментальної (нормативної) основи правової системи. Справді, “правова система” і “право” – родинні категорії, які не існують одна без одної. У зарубіжних і вітчизняних роботах часто застосовується категорія “романо-германська сім’я правових систем” як тотожна категорії “романо-германська право”. Або вживається термін “загальне право”, коли йдеться про англійську правову систему. “Мусульманським правом” іноді позначають правові системи арабського світу.
Пошук оптимального визначення того чи іншого складного явища або предмета з численними зв’язками і відносинами, якими є право і правова система, не виключає можливості і навіть передбачає необхідність декількох визначень відповідних понять. Повна характеристика складних явищ і предметів може бути за багатоаспектного підходу до вирішення цього завдання, розгляду питання в усіх необхідних ракурсах. Але, говорячи про можливість і необхідність кількох чи навіть багатьох визначень, треба мати на увазі принаймні дві важливі обставини.
По-перше, термін “правова система”, уживаний у вузькому розумінні, може використовуватися у значенні “право”, але тоді право є застосованим широко, оскільки у вузькому розумінні “право” поглинається терміном “правова система”. По-друге, внутрішньодержавне право може бути визначене переважно через інструментальну (нормативну, регулятивну) підсистему правової системи. Таке розуміння викладено у ст. 2 Європейської конвенції про громадянство (1997 р.), де внутрішньодержавне право розкривається через основні джерела (форми) права. До нього віднесені “усі типи положень національної правової системи, включаючи конституцію, закони, нормативні акти, укази, судову практику, звичайні правила і практику, а також правила, які виходять з міжнародних договорів, котрі мають обов’язкову силу”.
Правова система і право, будучи взаємозалежними і взаємозумовленими, не поглинають одне одного і тому не є цілком взаємозамінними.
Правова система має істотне значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів тієї чи іншої конкретної країни. Право зумовлене своєрідністю і неповторністю соціальної системи. Як явище різноманітне, воно існує в різних формах і видах, переломлюється у правовій системі, визначає спрямованість її розвитку, пронизує всі її сфери.
Відмінності права і правової системи виражаються в тому, що основна функція права – регулятивна, оскільки право виступає регулятором суспільних відносин, а основна функція правової системи – інтегральна. Крім інтегральної, правова система має функції: комунікативну, регулятивну, охоронну, захисну. Інтегральність виражається в: 1) об’єднанні всіх (спеціальних і загальних) правових явищ у єдине ціле; 2) зімкненні всіх елементів структури суспільства на основі верховенства права. Об’єднальною основою права і правової системи є суб’єкти права (індивідуальні і колективні) як головні елементи соціальної системи суспільства, реальні джерела і прав і обов’язків.
Правова система служить комплексною характеристикою юридичної сфери життя конкретного суспільства, тоді як право з його системою – менш об’ємне і входить у правову систему. Коли ми говоримо “менш об’ємне”, маємо на увазі не незчисленно, оскільки право, прагнучи встигати за змінами, що прискорюються, у суспільстві й економіці, розвивається небаченими темпами: половина нормативного масиву у світі створена менш ніж за тридцять останніх років. “Менш об’ємно” означає, що обсяг системи права поглинається обсягом правової системи.
В одній і тій же правовій системі може діяти кілька систем права. Наприклад, у Пакистані правова система містить елементи індуїстського, мусульманського права, що поширюються на певні групи (громади) населення, які зберігають свої традиції, у тому числі і релігійно-правові. Це надає своєрідності правовій системі Пакистану.
Правова система і система права різняться не лише обсягом, а й змістом. їх відмінності полягають також у тому, що система права спрямована “усередину”, а правова система – “зовні”, за її межі. Перманентною сутністю права є справедлива і рівна міра свободи, модифікацією цієї сутності слугують форми вираження права: нормативні договори, закони, правові звичаї, судові прецеденти. Якщо система права відображає внутрішню погодженість галузей, підгалузей, інститутів і норм права, то поняття “правова система” підкреслює автономність системи як самостійного соціального утворення. Правову систему становлять ті явища і процеси у державі й суспільстві, що набули виключно правового характеру. Нормотворчі, правозастосовні, правоохоронні і судові органи є неодмінною складовою частиною правової системи суспільства. Як сприйняття правових норм, так і їх тлумачення, реалізація і застосування не можна розглядати безвідносно до тих органів, що їх встановлюють або реалізують. Визначальним фактором у назві “національна правова система” служить наявність суверенної держави.
Слід враховувати, що термін “правова система” вживається не лише щодо окремої держави (суспільства). Він використовується при характеристиці міждержавних утворень: правова система РЄ, правова система ЄС та інші. Зазначені системи є правовими системами інтегрованого характеру. В їх розпорядженні є різноманітні шляхи впливу на національне законодавство. Отже, можна класифікувати правові системи за територією дії на національні, регіонально-континентальні (міждержавні), міжнародні.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)