Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 1. Поняття і ознаки правового порядку
1. Поняття і ознаки правового порядку
Правовий порядок – стан відносно усталеної правової упорядкованості (урегульованості і погодженості), захищеності і безпеки правової системи суспільства, який складається в умовах реалізації принципу верховенства права та авторитету закону (законності), тобто це атмосфера (устрій) нормального, сприятливого, правового життя суспільства, що встановлюється в результаті здійснення приписів правових норм (використання дозволів (прав), виконання обов’язків, додержання заборон) усіма суб’єктами права.
Різновидами правового порядку є національний (Україна), міждержавний (інтеграційний) (ЄС) і міжнародний (всесвітній). Кожна країна формує свій національний правопорядок, який відображає специфіку національної правової системи. Усі означені правопорядки розкриваються через ознаки, принципи, функції, зміст, структуру.
Ознаки національного правового порядку:
1) має соціальне підгрунтя – виступає системою забезпечення цілісності і життєдіяльності громадянського суспільства, виражається як його правова упорядкованість, захищеність, безпека;
2) закладається в правових нормах у процесі нормотворчості (є формально визначеним);
3) формується в умовах реалізації принципу верховенства права й авторитету закону (законності);
4) підтримується у “діючому” стані завдяки реальному втіленню правових норм і принципів в суспільно-правову практику через налагоджений механізм правового регулювання в межах всієї території держави;
5) функціонує зазвичай через систему правових відносин, правомірної та іншої юридично значущої поведінки членів суспільства, будь-яких видів правової активності;
6) потребує ефективної діяльності органів та інститутів громадянського суспільства і держави в усіх правових і організаційно-правових формах;
7) створює сприятливі (надійні) умови для використання суб’єктивних прав та виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;
8) розраховує на сувору громадянську дисципліну;
9) підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової системи суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства і держави, особи і суспільства;
10) спирається на суспільні гарантії, зокрема на підтримку інститутів громадянського суспільства (політичних організацій, громадських об’єднань, преси, релігії), забезпечується усіма засобами держави, аж до примусу. Саме держава має нести відповідальність за реальний стан правового порядку в своїх територіальних межах.
Отже, національний правопорядок – комплексне утворення. Він бере початок з біологічної організації соціалізованої людини, котрій притаманний потяг до порядку. Його нормативно-юридичною основою є право і законність (правозаконність). Необхідність формування і підтримання правопорядку зумовлюється двома зустрічними інтересами – громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями правового розвитку.
Громадянське суспільство є основою правопорядку, оскільки воно об’єктивно відчуває потребу в упорядкованості буття, його безпечності, організованості, передбачуваності, стійкому функціонуванні за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. В умовах сприятливого правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влади, активно діють різні громадські і приватні організації, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Громадянське суспільство протистоїть безладності, безсистемності, формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку і транслює вимогу закріплення цих норм і протистояння негативним явищам на державу.
Держава об’єктивно зацікавлена у правовому забезпеченні власної діяльності – виконанні завдань і функцій, у правових взаєминах з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавська дисципліна всіх органів держави і їх посадових осіб, успішно проводиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підгрунтям і засобами функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених органів формулює, конкретизує норми права, вона закладає в них основи офіційного правопорядку і забезпечує їх реалізацію.
Отже, правопорядок як праводержавне явище, є устроєм правового життя суспільства, у просторі якого перебувають суб’єкти права, котрі зацікавлені у стабілізації, підтриманні рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави, створенні необхідної безпеки, тобто такого стану, коли можна передбачати рішення юридичних ситуацій і розраховувати на гарантування здійснення прав.
Антиподом правопорядку є свавілля і беззаконня, хаос і безладдя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)