Теорія права і держави – Скакун О. Ф. – 2. Структура правосвідомості
1. Поняття і ознаки правосвідомості
Правосвідомість – це система почуттєвих і мислених образів комунікативно-вольової спрямованості, через які відбувається безпосереднє і опосередковане сприйняття правової реальності – ставлення до чинного, минулого і бажаного права, до діяльності, пов’язаної з правом, до правових явищ та поведінки людей у сфері права.
Ознаки правосвідомості:
1) є однією з форм суспільної свідомості; перебуває у взаємозв’язку з усіма її формами (політичною, етичною, філософською, релігійною та іншими свідомостями), які є предметом її відображення: випробовує їх вплив і здійснює на них свій вплив;
2) є системою почуттєвих (психологічних) і мислених (ідеологічних) образів, що мають комунікативно-вольову спрямованість;
3) пов’язана зі знанням права, слугує підставою для розвитку права і праворозуміння;
4) сприймає правове середовище, право минуле, нинішнє, майбутнє безпосереднім і опосередкованим шляхом;
5) виступає передумовою і регулятором (саморегулятором) юридично значущої поведінки людини;
6) надає цілеспрямованого характеру діяльності посадових і службових осіб у межах права;
7) є однією з форм вираження правової культури і компонентом (загальним засобом) правової системи.
Отже, правосвідомість пов’язана зі знанням права, ставленням до права, поведінкою у правовій сфері. Ключовий пункт правосвідомості – усвідомлення людьми цінностей права, прав і свобод людини й оцінка чинного права з огляду на його відповідність загальнолюдським цінностям, закріпленим у міжнародних документах про права людини. Це означає, що міжнародна гуманітарна правосвідомість має пріоритет перед національною.
Правосвідомість є суб’єктивною формою реалізації функцій права.
2. Структура правосвідомості
У структурі правосвідомості суспільства за рівнем відображення правової реальності (оцінна функція) виділяють такі її елементи: правова психологія і правова ідеологія. У поведінці людини визначальну роль відіграє така складова її правосвідомості як юридично значуща настанова.
Правова психологія – це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ. Така правосвідомість відштовхується від повсякденної практики, від конкретних юридичних ситуацій, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемно, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не впорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності. Наприклад, у дорадянській Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у цьому разі – на законодавство. За формою відображення дійсності правова психологія складається з правових почуттю, правових настроїв, правових переживань, які є рухливими, емоційними; правові звички, правові традиції, правові звичаї – нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки; правові практичні знання, правові уявлення, правові погляди – пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з огляду на її відповідність праву.
Правова ідеологія є системою правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ і спричиняють готовність до певної правової поведінки в результаті оцінки правових явищ. Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології. Сучасна правова ідеологія грунтується на системі теорій, ідей і принципів – теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнанні пріоритету загальнолюдських цінностей перед класовими цінностями, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права, високої ролі суду як антиподу бюрократичного управління та ін. Вона повинна формуватися як процес виявлення, теоретичного (наукового) осмислення, координації і узгодження різних суспільних інтересів з метою досягнення соціального компромісу. Правова ідеологія обгрунтовує і оцінює існуючі або виникаючі правовідносини, стан законності і правопорядку. У її розробленні беруть участь юристи, політологи, економісти, які враховують конкретні історичні умови, розміщення політичних сил, рівень суспільної свідомості, соціальну психологію, потреби й інтереси (волю) як більшості, так і меншості населення, кожної соціальної групи. Правова ідеологія – це;
O усвідомлене осмислення правової реальності – правові ідеї, правові принципи, теорії, переконання;
O проникнення в сутність правових явищ – правові поняття, правові категорії;
O розщеплення свідомості (настанови) на правомірну і протиправну поведінку, їх мотивація – юридично значущі цілі, юридично значущі мотиви, юридично значущі настанови.
Було б неправильно принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції і почуття – необхідний грунт, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. Емоції – сліпі, поки вони не зливаються з об’єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології відбувається усвідомлення реальності, що виражається в мотивах поведінкових актів (дій, учинків, бездіяльності), які формуються через мету. Мета вплітає усвідомлені інтереси у зміст свідомої діяльності (інтереси є джерелом цілей), сприяє формуванню поведінкової частини правосвідомості, визначальним елементом якої виступає юридично значуща настанова, тобто настанова на правомірну чи неправомірну поведінку.
Юридично значуща настанова – це діяльнісна (поведінкова) частина правосвідомості, готовність особи виявити активність у сфері пізнання і реалізації права, або у сфері ігнорування і порушення правових норм. Настанова є вольовим процесом переведення правових норм у реальну поведінку. Цей процес складається з певних взаємозалежних елементів: інформованість про норму та розуміння її змісту; оцінка, тобто ступінь схвалення норми права; ставлення до прав інших осіб; емоційне переживання з приводу функціонування норми права; готовність до дії через сформування мотивів поведінкових актів, включаючи ступінь їх відхилення від правових норм тощо. Отже, правозначуща настанова становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб’єкту правових знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь. Останні переходять в інтереси та прагнення і зовні виражаються у поведінкових актах правомірного чи неправомірного змісту.
Юридично значуща настанова – суб’єктивний (усвідомлений) регулятор поведінки, сполучна ланка між правовою психологією і правовою ідеологією, з одного боку, та юридично значущою (правомірною чи протиправною) поведінкою, з другого.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)