Теорія фінансів – Федосов В. М. – Вступ

За період вікової історії України вкотре проходять корінні зміни, які зачепили усі галузі економіки і суспільства. І якщо раніше такі зміни завжди були наслідком війн, то нині ніхто не заперечує цілісності України. Ми воюємо самі, зі своєю психологією, зі своїми звичаями, зі своїм минулим. Як у всякій війні ми щось втрачаємо, у т. ч. і людські долі. По-іншому на світ дивиться нове покоління, яке має інших кумирів ніж у їхніх батьків. Навряд чи ми зможемо оцінити ці зміни об’єктивно, на краще вони чи на гірше, але безперечним є те, що вони інші. Інше ставлення до роботи, навчання, до свого майбутнього. Але одне негативне явище проглядається скрізь – падає рівень професіоналізму. Це викликано і зміною суспільних пріоритетів, які з періоду здобуття незалежності домінують в економічному і політичному житті України. Певною мірою це торкнулося і середнього покоління.

Усі сподівання на молодь, яка залучається до активного суспільного життя. Це майбутнє України.

Цей підручник ставить за мету сприяти підвищенню професіоналізму студентів, допомогти їм стати кваліфікованими спеціалістами, дати знання, підвищити інтерес і прищепити любов до професії фінансиста. Автори намагалися подати матеріал у систематизованому вигляді з новою системою оцінок. Вперше в систематизованому вигляді подана еволюція поглядів на фінансову науку українських вчених, зроблені спроби пов’ язати окремі теоретичні аспекти з практикою трансформації економіки України.

У сукупності навчальних дисциплін, які формують світогляд майбутніх економістів і закладають основу професіоналізму, важливого значення набуває предмет “Теорія фінансів”. І не випадково. Це викликано відповідною роллю фінансів як у відтворювальному процесі, так і у сфері “інтересів” фінансів. Бюджет, податки, позики, інфляція – хто із практиків не стикався з цими категоріями? Не тільки економіст, але й будь-яка освічена людина має володіти тією чи іншою мірою теоретичним фундаментом в галузі фінансової науки.

Автори цього підручника намагалися зробити його корисним і доступним, лаконічним і проблемним. Проте, глибина знань майбутніх фахівців залежить, насамперед, від систематичності опрацювання матеріалу і зацікавленості у поглибленні власних знань, усвідомлення значущості майбутньої роботи.

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри фінансів Київського національного

Економічного університету ім. Вадима Гетьмана В. М. Федосов

Тема 1. ПОНЯТТЯ ФІНАНСІВ ТА ФІНАНСОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Основні терміни та поняття

Гроші, фінанси, централізовані фінанси, децентралізовані фінанси, державні податки, капітал, дохід, національний доход країни, ціна, кредит, заробітна плата, первинний розподіл, первинні доходи, функції фінансів, фінансовий механізм, фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, фінансова інфраструктура, ринок фінансових послуг, фінансовий ринок.

1.1. Сутність та функції фінансів

У загальному трактуванні Фінанси – це економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів для виконання функцій та завдань господарюючих суб’єктів, а також будь-якої фізичної особи й суспільства загалом й забезпечення умов розширеного відтворення.

Фінанси існують не самі по собі, а заради забезпечення потреб громадян, підприємств і держави. Будь-яка фінансова операція так чи інакше, в даний момент чи у віддаленій перспективі пов’язана із суспільним відтворенням. З одного боку, вихідною основою формування доходів усіх суб’єктів є вироблений у країні ВВП, а з іншого, їх використання пов’язане із його продукуванням. Тобто, як економічна категорія фінанси беруть участь у розподільних відносинах і впливають на відтворювальний процес.

Характеристика складових елементів фінансів та засад їх функціонування пов’язана з такими дефініціями, як “гроші”, “ціна”, “кредит”, “фінансові ресурси”, “централізовані фінанси”, “децентралізовані фінанси”, “ринок фінансових послуг” “фінансова інфраструктура”. Кожний з них термінів відображає певну сукупність фінансових відносин, а також фінансових інститутів та інституцій, через які вони опосередковуються. Кожний з них дає можливість охарактеризувати специфічний зріз фінансів та механізмів їх функціонування. При цьому окремі фінансові елементи можуть входити одночасно до декількох чи навіть усіх вказаних явищ, але кожне з них є відмінним і відносно самостійним.

Під Централізованими фінансами розуміють економічні грошові відносини, пов’ язані з формуванням і використанням фондів грошових засобів держави, під Децентралізованими фінансами – грошові відносини, які виникають у процесі кругообігу грошових фондів підприємств.

Своєрідною аксіомою є той факт, що фінанси призначені для обслуговування потреб економіки, а не навпаки – економіка для фінансів. При цьому в умовах ринкової економіки фінанси відносно економіки відіграють домінуючу забезпечувальну роль. На рівні суб’єктів господарювання по суті відбувається процес трансформації залучених у процес виробництва фінансових ресурсів у відповідні товари та послуги. Через фінанси домогосподарств опосередковуються процеси споживання, забезпечуючи просте відтворення, та формування заощаджень, які є основою інвестицій, а відтак, розширеного відтворення. Централізовані фінанси за допомогою системи державних закупівель та суспільних послуг по суті забезпечують ті ж потреби, опосередковуючи перерозподільні процеси. Нинішня світова фінансова криза наочно засвідчила, наскільки значущим є вплив фінансів на функціонування економіки. Своєрідна ланцюгова реакція, що була викликана здавалося б поодиноким випадком в окремій країні – іпотечною кризою в США – переросла у досить глибоку економічну кризу, яку за глибиною та масштабністю порівнюють із Великою депресією 30-х років минулого століття.

Фінанси – невід’ємна частина грошових відносин, тому їхня роль і значення залежать від того, яке місце грошові відносини займають у економічних відносинах. Не всі грошові відносини можуть розглядатися як фінансові. Фінанси відрізняються від грошей своїм змістом та виконуваними функціями. Гроші – це загальний еквівалент, за допомогою якого вимірюють витрати праці виробників, а Фінанси – економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням грошових фондів. Основне їх призначення полягає у тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забезпечити не лише потреби держави і підприємств грошима, а й контроль за Використанням фінансових ресурсів.

Фінанси відображають грошові відносини, які виникають між:

– підприємствами у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції та послуг;

– підприємствами і вищими організаціями при створенні централізованих фондів, грошових ресурсів і їх розподілі;

– державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджетної системи та фінансуванні витрат;

– державою і громадянами при внесенні ними податків;

– підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами при сплаті платежів й отриманні ресурсів;

– окремими ланками бюджетної системи;

– органами майнового й особистого страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових платежів і відшкодування збитків після настання страхових випадків.

Основне матеріальне джерело грошових доходів і фондів – національний дохід країни, тобто вартість валового внутрішнього продукту з урахуванням спожитих у процесі виробництва знарядь і засобів. Фінанси є невід’ємною ланкою між створенням і використання національного доходу. Фінанси впливають на виробництво, розподіл і споживання й мають об’єктивний характер. Вони відображають конкретну сферу виробничих відносин.

За Матеріальним змістом фінанси – це цільові фонди грошових засобів, які утворюють фінансові ресурси країни. Збільшення національного доходу – є однією з умов зростання фінансових ресурсів країни. Варто зауважити, що фінанси і фінансові ресурси – поняття не тотожні. Фінансові ресурси не визначають сутності фінансів, не розкривають їхнього внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінансова наука вивчає не ресурси як такі, а суспільні відносини, які виникають у процесі утворення, розподілу, і використання ресурсів, вона досліджує закономірності розвитку фінансових відносин.

Фінанси – це, передусім, розподільча категорія. За їх допомогою здійснюється вторинний розподіл або перерозподіл національного доходу. У 1960-1990 роках частка національного доходу, яка перерозподілялася через усі ланки фінансової системи, різко зросла до 35-50%. Напередодні першої світової війни (1914-1918 рр.) вона становила лише 9-18%.

Фінанси виконують свою роль за допомогою форм і методів створення й використання фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і, передусім – З ціною. Ціна – це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл валового внутрішнього продукту. Ціни визначаються на основі попиту й пропозиції, але це за умови реалізації товару. При формуванні ціни виробником враховуються всі витрати виробництва й збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку.

Можна дійти висновку, що ціна визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов’язані зі створенням та використанням валового внутрішнього продукту. Певною мірою це так, тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня дійсна вартість і обсяги фондів фінансових ресурсів, які будуть створені по закінченні виробничого циклу. Це фонди нагромадження, споживання та відновлення виробничих фондів – основних і обігових.

Проте це лише візуальне враження, бо фінанси можуть впливати як на абсолютний розмір ціни, так і на внутрішню її структуру найрізноманітнішими методами. Так, держава, використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через зміну відрахувань до фонду амортизації, пенсійного фонду та фонду соціального страхування. Ціни можуть бути змінені завдяки введенню акцизного збору або податку на додану вартість.

Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему. На цьому етапі ціни можуть регулюватися за допомогою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах. Характерними щодо цього є дотації вугільній промисловості, дотації на комунальні послуги, потреби електротранспорту, на окремі види ліків.

У теорії й практиці цінові та фінансові методи часто розглядаються як рівнозначні щодо регулювання економічних процесій. Є підстави стверджувати, що ці методи доповнюють один одного і їхнє використання залежить від конкретної економічної ситуації.

У розподільчих процесах поряд із фінансами та ціною бере участь і заробітна плата. За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника й використовується для задоволення особистих потреб.

Для виплати заробітної плати на підприємстві створюється фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв’язок фінансів і заробітної плати. Фінанси створюють умови для функціонування заробітної плати. Кошти, що надходять у розпорядження працівника, є свідченням того, що відбувся процес обміну товарами – робоча сила на товар-гроші. Надалі товар-гроші обмінюватиметься на інші види товарів, необхідні для задоволення потреб людини. Тобто, це простий товарообмін.

Проте людина, одержавши заробітну плату, використовує її не лише для обміну на товари першої необхідності. Вона створює фонди грошових засобів для придбання товарів тривалого користування, цінних паперів із метою одержання доходів тощо. Тоді згадані фонди є фінансами кожного громадянина.

Фінанси та заробітна плата перебувають у постійній взаємодії. Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за рахунок централізованих фондів фінансових ресурсів стимулює розвиток окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші форми фінансових дотацій.

Фінанси тісно пов’язані З кредитом, Власне, мають однакову економічну природу. Вони відображають рух вартості валового внутрішнього продукту. Проте кожна з них має свою специфіку участі в економічних процесах. При функціонуванні як фінансів, так і кредиту, створюються й використовуються фонди фінансових ресурсів. Фінанси готують передумови для функціонування кредиту.

Кредит є рухом позичкового фонду, який здійснюється через банківську систему і спеціальні фінансово-кредитні інститути. Фінанси формують централізовані й децентралізовані фонди фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави. У процесі використання цих фондів виникають ситуації, коли на одному підприємстві з’являються тимчасово вільні кошти, а на іншому – потреба в них.

За нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. За наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.

На рівні держави уряд за нестачі коштів для фінансування загальнодержавних потреб, а також місцевого самоврядування, може використовувати кредити банків, кошти населення і міжнародних фінансових організацій. Кредит подовжує перерозподільні процеси, розпочаті фінансами, ціною, заробітною платою.

Між фінансами та кредитом існують певні відмінності. Фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а кредит обмежується лише перерозподілом, бо має справу тільки з тимчасово вільними коштами – акумулює їх і за плату надає в користування на умовах повернення. А для фінансів характерний рух без умови повернення.

Склад фінансів є Об’єктивним явищем, що не залежить від особливостей тієї чи іншої країни та специфіки економічної й фінансової політики, яка здійснюється певною державою. При визначенні складових фінансів не потрібне ні законодавче, ні якесь інше регламентування, оскільки за основу їх виділення приймають по суті аксіоматичну ознаку – суб’єктів фінансових відносин. На національному рівні це громадяни, підприємства й держава, а на наднаціональному – міжнародні організації та інституції. Відповідно, фінанси включають чотири складові: фінанси домогосподарств, фінанси суб’єктів господарювання, державні фінанси та міжнародні фінанси. Кожна з цих складових фінансів забезпечує специфічні потреби вказаних суб’єктів, що суттєво різняться. В кожній з них створені свої спеціалізовані інститути, процедури, стандарти й цілі, що характеризують особливості їх організації й функціонування, які мають значні відмінності.

Зміст фінансів розкривають їх Функції. Фінанси виконують дві основні функції: розподільчу та контрольну, до того ж одночасно. Кожна фінансова операція передбачає розподіл суспільного продукту та національного доходу і контроль за таким розподілом.

Суть Розподільчої функції Полягає в розподілі національного доходу, коли відбувається створення, так званих, основних або Первинних доходів. Їх сума дорівнює національному доходу. Первинні доходи формуються при розподілі національного доходу серед учасників матеріального виробництва. Їх поділяють на дві групи:

– перша – заробітна плата працівників, доходи фермерів, інших робітників, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

– друга група – прибутки підприємств сфери матеріального виробництва.

Проте первинні доходи не утворюють суспільних грошових фондів, необхідних для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних та культурних потреб населення. Тому необхідним є подальший розподіл або перерозподіл національного доходу.

Перерозподіл національного доходу пов’язаний із:

– міжгалузевим і територіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного й раціонального використання доходів та нагромаджень підприємств;

– наявність поряд із виробничою невиробничої сфери, в якій національний дохід не створюється (охорона здоров’я, освіта, соціальне забезпечення тощо);

– перерозподілом доходів між різними соціальними групами населення.

Як наслідок такого перерозподілу утворюються вторинні доходи. До них належать доходи, отримані в галузях невиробничої сфери, податки. Вторинні доходи є основою для формування кінцевих пропорцій використання національного доходу. Таким чином, беручи активну участь у розподілі та перерозподілі національного доходу, фінанси сприяють трансформації пропорцій, які виникають в результаті первинного розподілу національного доходу, в пропорції його кінцевого використання. Доходи, отримані в процесі такого перерозподілу, повинні забезпечити відповідність між матеріальними й фінансовими ресурсами і, передусім, між обсягом грошових фондів та їхньою структурою, з одного боку, та обсягом і структурою засобів виробництва і предметів споживання – з іншого.

Отже, перерозподіл національного доходу здійснюється між виробничою та невиробничою сферами народного господарства, галузями матеріального виробництва, окремими регіонами країни, формами власності та соціальними групами населення. Кінцевою метою розподілу й перерозподілу національного доходу і валового внутрішнього продукту, здійснюваних за допомогою фінансів, є розвиток продуктивних сил, створення ринкових структур економіки, зміцнення держави, забезпечення високого рівня життя населення.

Оскільки фінанси є інструментом формування та використання грошових доходів і фондів, вони об’єктивно відображають розподільчий процес. Контрольна функція Фінансів виявляється в контролі за розподілом внутрішнього валового продукту по відповідних фондах і їх використанням відповідно до цільового призначення. У сучасних умовах фінансовий контроль повинен забезпечити розвиток суспільного і приватного виробництва, прискорення НТП, підвищення якості праці у всіх ланках народного господарства. Він охоплює виробничу та невиробничу сфери і спрямований на поліпшення економічного стимулювання, раціональне й економне витрачання матеріальних, трудових, фінансових і природних ресурсів, скорочення невиробничих витрат тощо.

Одним із важливих завдань фінансового контролю є перевірка дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності й повноти виконання фінансових зобов ‘язань перед бюджетом, податковими органами, банками, а також взаємних зобов’язань підприємств щодо розрахунків і платежів.

Контрольна функція фінансів виявляється також через багатогранну діяльність фінансових органів. Працівники фінансової системи і податкової адміністрації здійснюють фінансовий контроль у процесі фінансового планування, при виконанні дохідної та витратної частин бюджетної системи.

Розподільча та контрольна функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм – це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних державних структур, господарських суб’ єктів і населення. Складовими частинами його є фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції, а також система управління фінансами. Структура фінансового механізму представлена на рис. 1.1.

За допомогою фінансового механізму здійснюються широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансового планування й прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки й соціальної сфери. Показники прогнозних розрахунків є основою для застосування відповідних стимулів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямку. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або надання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватися також фінансові інструменти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, скасування пільг, додаткове оподаткування тощо. Фінансовий механізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні – це розмір витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим. Фінансові показники дають змогу визначити дієвість фінансового механізму.

Теорія фінансів   Федосов В. М.   Вступ

Рис. 1.1. Структура фінансового механізму

Важливими елементами фінансового механізму є фінансові нормативи, ліміти й резерви. Нормативи Характеризують повний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти Є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви Мають нейтралізувати вплив не передбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Важливою складовою фінансового механізму є також стимули, спрямовані на забезпечення своєчасного й повного надходження коштів до бюджету, найекономнішого і найефективнішого їх використання, що припускає застосування як матеріального заохочення, так і економічних санкцій. Система стимулювання у складі нині діючого фінансового механізму поєднує, переважно, різні Санкції За неповне й несвоєчасне надходження коштів до бюджету, неекономне й неефективне використання бюджетних асигнувань.

Найбільший перелік фінансових стимулів зосереджений у системі взаємовідносин бюджету з господарськими структурами й населенням. Причому платежі до бюджету й система бюджетного фінансування лише тоді можуть перетворитися на економічні стимули, якщо методи мобілізації, напрямки й порядок використання бюджетних коштів будуть пов’ язані з інтересами суб’ єктів господарювання.

Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах доводить, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму кожної із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найефективніших форм і методів удосконалення фінансового механізму, і в більшості наукових джерел він одержав назву системи державного макроекономічного регулювання.



Теорія фінансів – Федосов В. М. – Вступ