Теорія фінансів – Федосов В. М. – 1.2. Роль фінансів у суспільному відтворювальному процесі

Суспільство не може існувати без постійного відтворення їжі, одягу, житла, соціальної сфери. Із збільшенням чисельності населення планети, урбанізацією, загостренням протиріч усередині окремих держав і між ними, з розвитком прогресу, науки, удосконалюванням техніки та технологій і проявом багатьох інших факторів відтворення середовища існування стає неодмінною умовою виживання людства.

Світовий Поділ праці зумовлює Нерівномірний розподіл високотех-нологічних виробництв, концентрацію фінансового капіталу в най-багатіших країнах. Бідніші країни займаються видобутком сировини і виробництвом сільськогосподарської продукції. Однак у будь-якому випадку зміст відтворювального процесу не змінюється, а змінюється місце концентрації додаткового продукту. Через фінансовий, банківський і ціновий механізми основна частка прибутку осідає в найбільш розвиненіших країнах, що дає змогу їм і далі здійснювати розподіл на свою користь.

Процес відтворення складається з чотирьох стадій:

1) виробництво;

2) обмін;

3) розподіл;

4) споживання.

Ці стадії обов’язкові для відтворення, процес якого буде призупинений за відсутності хоча б однієї з них. Кожна стадія відтворення обслуговується однією або кількома економічними категоріями. Участь категорій у відтворювальному процесі може бути прямою й опосередкованою. Так, поряд із такою категорією, як товар, ціна є центральною складовою в обслуговуванні стадії обміну. Але вплив ціни безпосередньо виявляється на стадії споживання, хоча цю стадію відтворення обслуговують інші економічні категорії.

З огляду на суспільне призначення фінансів (формування і використання фондів, що забезпечують виконання державою своїх функцій), роль фінансів є найвагомішою на стадії розподілу. На цій стадії відтворювального процесу активніше виявляються усі суспільні інтереси, а отже, і протиріччя суспільства.

Справді, саме на цій стадії створений суспільством продукт поділяється спершу на частку споживання і нагромадження, а потім кожна з цих частин підлягає подальшому розподілу.

Стадії обміну та споживання можливі тільки після здійснення стадії розподілу. Кожен учасник відтворювального процесу поділяє свою частину доходу на фонд споживання і фонд нагромадження. Але ще до настання цієї стадії до розподільного процесу втручається держава, вилучаючи з індивідуальних і колективних доходів свою частку, використовуючи такі інструменти, як податки, позики, страхові платежі.

Чим ширше коло функцій держави, тим на більшу суму доходів членів суспільства вона претендує. Отже, змінюються і пропорції споживання. Якщо держава відшкодовує частину витрат на освіту, охорону здоров’ я, соціальне забезпечення, то це позначається й на ціні робочої сили, а отже – на рівні оплати праці.

Тут важливо зрозуміти тенденцію – чим вища частка суспільних фондів споживання, тим нижча частка особистих фондів споживання.

У теорії фінансів не припиняються суперечки щодо порівняльної ефективності державної участі у відтворювальному процесі. Для кожної держави в кожний конкретний момент часу необхідно виробити конкретні рекомендації. Але непорушним правилом повинне бути розуміння, що чим багатше населення країни (не окремі особистості, а широкі прошарки), тим багатша й сама держава. Високий рівень доходу створює високий споживчий попит, що оздоровлює економіку. Відповідно зростає податкова база і збільшується частка нагромаджень. Нагромадження є основою позичкового капіталу, що, своєю чергою, сприяє розширеному відтворенню й технічному прогресу.

У країнах, уряди яких обмежують через податки особисті доходи громадян, економіка не має бази для зростання. Через короткий час такі країни потрапляють у залежність від багатших країн, тому що звуження внутрішніх джерел доходів відшкодовується зовнішніми запозиченнями. Джерелом погашення зовнішніх боргів є тільки податки й державне майно.

Необхідно усвідомити, що Відтворювальний процес – це саморегулююча система. У цю систему вносить зміни не тільки держава шляхом перерозподілу доходів, тут позначаються й міжнародний поділ праці, політичні та релігійні протиріччя, міждержавні інтереси і низка інших факторів. У сучасному світі важко передбачити тенденції впливу на відтворювальний процес. Але якщо виключити світові катаклізми, то на ці процеси впливає тільки економічна політика держави.

Зміна економічних відносин в Україні, коли складний господарський механізм плановорегульованої економіки одразу був переведений на ринкові засади, спричинила порушення господарських зв’язків, втрату ринків збуту майже в усіх галузях господарської діяльності.

Відмовившись від господарсько-організуючої функції, держава не зменшила свої власні витрати, а в багатьох випадках ще й збільшила свої потреби. За цих умов механізм розподілу і перерозподілу доходів суспільства суперечить механізму відтворювального процесу, що стало ще однією причиною загального економічного спаду в країні. Це й зрозуміло, адже при зниженні частки реальних доходів суб’ єктів відтворювального процесу звужується сфера обміну та споживання. Тоді й процес виробництва не може відновлюватися в колишніх обсягах.

Насправді розглянуті процеси набагато складніші. Крім негативного впливу високого податкового порогу, негативно вплинула на відтворювальний процес і політика Національного банку України, коли ставки банківського відсотка в період галопуючої інфляції досягли астрономічного рівня – 200%. При світовому рівні рентабельності нижче 10% на капітал український виробник, навіть без урахування податків, повинен був забезпечити рентабельність виробництва на рівні 210%.

Можна навести багато прикладів цілеспрямованих заходів, у тому числі і з боку держави, що призвели до розбалансування відтворювальної системи в Україні. Усі вони відбивають роль держави в розподільному процесі, здійснювану через фінанси та інші механізми.

Якщо порушуються збалансовані межі втручання держави в розподільний процес, порушується увесь відтворювальний процес. Усе це можна назвати структурною перебудовою економіки або створенням ринку праці. Але держава має брати на себе значні додаткові зобов’язання щодо підтримки бідних верств населення, щоб уникнути соціального вибуху, то і свідчить про порушення нормальних відтворювальних процесів.

Проте, завдання фінансової науки полягає не в критиці економічної політики держави, а в рекомендаціях з удосконалення сфери фінансів.



Теорія фінансів – Федосов В. М. – 1.2. Роль фінансів у суспільному відтворювальному процесі