Теорія фінансів – Федосов В. М. – 1.5. Інструментальне наповнення фінансової інфраструктури
Інструментальне наповнення фінансової інфраструктури складається із двох частин: фінансові інструменти управлінської та інституційної інфраструктури та інструментарій обслуговуючої інфраструктури. Фінансові інструменти являють собою відображення фінансових відносин, тобто їх характерною ознакою є забезпечення руху грошових потоків. Інструментарій обслуговуючої інфраструктури пов’язаний з організаційним та інформаційним забезпеченням фінансових відносин. Його призначення, враховуючи важливість інформації у стабільному і врівноваженому розвитку економіки та фінансової системи, полягає у створенні належних умов для використання фінансових інструментів.
Термін “фінансові інструменти” наразі досить широко вживається в теорії та на практиці у двох контекстах. По-перше, у якості інструментів здійснення фінансової політики держави, за допомогою яких відбувається вплив на темпи і пропорції соціально-економічного розвитку країни. Їх сукупність, що включає засоби фіскальної та монетарної політики, формує механізм макроекономічного регулювання. По-друге, як інструменти фондового ринку – види цінних паперів, що обертаються на ньому. Обидва ці підходи відображають дещо звужений підхід, коли тільки окремі явища характеризуються як інструменти. У зв’язку з цим виникають окремі питання. Скажімо, чому державні трансферти, наприклад, дотації чи субсидії визнаються як інструменти фінансової політики, а страхові виплати ні? Чому корпоративні облігації всіма економістами прийнято визнавати фінансовими інструментами, а банківські кредити не завжди? З метою усунення цих неузгодженостей у контексті функціонування фінансової інфраструктури дефініція “фінансові інструменти” має вживатися у широкому розумінні як форма прояву змісту самих фінансів. Це конкретні форми фінансових відносин (компоненти фінансової системи), що відображаються у русі грошових потоків і охоплюють усю сукупність фінансів.
Сукупність використовуваних фінансових інструментів залежно від способу їх регламентування поділяється на дві групи: встановлені на законодавчій основі та визначені на підставі угод між двома суб’єктами. До першої групи відносяться інструменти фіскальної політики, що використовуються у сфері державних фінансів (податки і збори, внески і відрахування, державні позики, кошторисне фінансування, державні інвестиції й трансферти, державні пенсії та допомоги) та монетарної політики (регулювання грошової маси, девальвація, ревальвація). Державні фінансові органи та центральний банк використовують ці інструменти, засновуючись на нормах і положеннях діючого законодавства. Безумовно, маючи повноваження законодавчої ініціативи, вони можуть певною мірою впливати на нього при розробці тих чи інших законопроектів. Але після їх прийняття вони, як і усі інші суб’єкти мають дотримуватися норм законів. У цьому контексті варто відмітити, що інструменти фіскальної політики, з одного боку, не мають належної мобільності при їх використанні. Але, з іншого боку, це забезпечує певну стабільність у функціонуванні фінансової системи, дозволяючи суб’ єктам господарювання та домогосподарствам чітко організовувати й планувати свою діяльність. Інструменти монетарної політики більш мобільні, що визначається незалежністю центрального банку.
Другу групу складають інструменти ринкового типу, які встановлюються на підставі угоди між двома суб’єктами: страхові внески і виплати, недержавні пенсії та допомоги, банківські депозити і кредити, лізинг і факторинг, цінні папери (акції, облігації, векселі, деривативи та ін.). Фінансове законодавство стосовно їх використання визначає тільки загальні засади, а конкретні умови встановлюються угодою між двома суб’єктами. Ця угода, у свою чергу, відображає як узгодження інтересів двох сторін, так і ситуацію на відповідному ринку, тобто ринкові інструменти є досить мобільними й дієвими.
Використання фінансових інструментів пов’ язане із відповідними важелями, що визначають характер їх дії. У першу чергу це ті нормативи і ставки, що визначають їх обсяги, а також умови проведення тих чи інших фінансових операцій. За допомогою важелів встановлюється характер дії окремих інструментів. Сукупність фінансових інструментів та відповідних важелів впливу представлена у табл. 1.1.
Фінансові інструменти використовуються у двох напрямах: забезпечувальному та регулюючому. Забезпечувальне полягає у тому, що за їх допомогою реалізується суспільне призначення фінансів, що полягає, як відмічалося раніше, саме у грошовому забезпеченні потреб окремих суб’ єктів. Без відповідного інструментарію суб’ єкти інституційної інфраструктури не в змозі виконувати покладені на них функції. Суть Регулюючого характеризується тим, що відображаючи через рух грошових потоків взаємозв’ язок двох суб’ єктів, вони виступають засобами їх взаємного впливу один на одного. Фінансовий інструментарій є досить стабільним, окремі види фінансових інструментів використовуються з давніх давен, наприклад, податки і кредит. Водночас розвиток фінансової теорії та практики супроводжується появою все нових і нових інструментів – лізинг, похідні цінні папери та інші. Важелі, за допомогою яких приводяться у дію відповідні інструменти (ставки і нормативи, порядок і умови), є більш мобільними. Найпершою реакцією на зміну ситуації у фінансовій системі та економіці є їх коригування – зміна ставок оподаткування, процентних ставок за кредитами і депозитами, умов кредитування, випуску цінних паперів, здійснення валютних операцій тощо. Охарактеризуємо у такому контексті інструментарій фінансової інфраструктури.
Таблиця 1
Інструментарій управлінської та інституційної фінансової інфраструктури
ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ ВАЖЕЛІ ДІЇ | |
Інструментарій фіскальної політики | |
Податки і збори | Ставки оподаткування; пільги і санкції; порядок обчислення і сплати |
Внески і відрахування | |
Державні позики | Процентні ставки; Умови випуску і погашення |
Кошторисне фінансування | Принципи і порядок фінансування |
Державні субсидії (субвенції, дотації) | Критерії та умови надання |
Державні пенсії (допомоги) | Порядок призначення, нарахування і виплати |
Державні інвестиції | Критерії оцінки інвестиційних проектів; умови тендеру і фінансування |
Інструментарій монетарної політики | |
Регулювання грошової маси | Операції на відкритому ринку; облікова ставка; норми резервування |
Девальвація | Валютні інтервенції, регуляторні засоби |
Ревальвація | |
Ринковий інструментарій | |
Кредити | Процентні ставки; умови залучення депозитів і видачі кредитів |
Депозити | |
Лізинг | Процентні ставки; умови надання |
Факторинг | Дисконт та умови оплати |
Цінні папери | Дивідендна і процентна політика; умови випуску і погашення |
Страхові внески | Страхові тарифи, умови страхування |
Страхове відшкодування | Порядок визначення і виплати |
(2 votes, average: 3,00 out of 5)