Теорія фінансів – Федосов В. М. – Ринковий інструментарій

Ринкові інструменти фінансової інфраструктури пов’ язані з функціонуванням фінансового ринку і діють через механізми ринкового ціноутворення на фінансові ресурси. Вони включають кредитні та депозитні операції комерційних банків, лізинг і факторинг, вкладення в цінні папери, страхові внески та страхове відшкодування. Через процентну і дивідендну політику, умови залучення депозитів та надання кредитів, правила, тарифи та умови страхування фінансові інституції й емітенти впливають на економічні процеси і рух капіталів. При цьому вони, з одного боку, керуються власними інтересами й ситуацією, що складається в економіці та на фінансовому ринку, а з іншого, знаходяться під певним впливом засобів державної монетарної та фіскальної політики. Тобто у вказаних ринкових фінансових інструментах проявляється інтегрована дія як ринкового саморегулювання, так і державного впливу на грошовий ринок засобами монетарної політики.

Головним елементом в сукупності ринкового інструментарію фінансової інфраструктури є Кредитування. Це одна з основних форм фінансового забезпечення потреб суб’ єктів господарювання, домогосподарств і держави, тобто забезпечувальна роль кредитів є досить чітко вираженою. У сучасному світі потужність економіки та фінансової системи кожної країни вимірюється насамперед потенціалом її банківської системи. Надання кредитів засновується на обопільній узгодженості інтересів двох сторін – кредитної установи та позичальника. При цьому обидві сторони керуються необхідністю забезпечення високої ефективності використання наданих кредитів. У цьому контексті дієвість кредитування набагато вища ніж охарактеризованих вище форм державного фінансового забезпечення (кошторисного фінансування, субсидіювання, державних інвестицій). Державні структури теж можуть використовувати цей інструмент при наданні кредитів з бюджету та з державних банків. В основному ж держава може впливати на кредитний ринок за допомогою важелів монетарної політики центрального банку. При необхідності активізації кредитного ринку і здешевлення кредитів обсяги грошової маси збільшуються і навпаки.

Регулювальні властивості кредитування теж досить високі. При цьому кредити, як фінансовий інструмент, мають високу надійність, ефективність та цілеспрямованість, звісна річ при дотриманні встановлених принципів кредитування (строковості, поворотності, платності, забезпеченості), які є основними важелями впливу. Необхідність дотримання цих принципів передбачає селективний відбір кредитними установами суб’ єктів та об’ єктів кредитування, що і визначає його регулятивну дію: кредити видаються тим, хто може вчасно їх повернути, сплатити встановлені відсотки та має надійне забезпечення отриманих кредитів у вигляді застави, гарантій та поручительств. У свою чергу це можливе за умови високої ефективності діяльності позичальників.

Важливим важелем впливу в механізмах кредитування є процентна ставка. В основі її встановлення лежить урівноваженість попиту та пропозиції на гроші. Позичальникам з хорошою кредитною історією банки можуть кредити на пільгових умовах за зниженими процентними ставками. В деяких випадках держава для підтримки окремих галузей може запроваджувати понижені процентні ставки з компенсацією банкам різниці між ними і ринковими ставками. Крім того з метою стимулювання розвитку економіки на основі розширення обсягів її кредитування держава засобами монетарної політики, які розглядалися вище, може збільшувати обсяги грошової маси.

Депозити виступають тим ринковим інструментом, який спрямований на залучення ресурсів у кредитну систему. За своєю спрямованістю вони подібні до податків та інших платежів, які надходять у бюджет держави чи фонди цільового призначення, але докорінно відрізняються від них за своєю сутністю. Якщо податки та подібні їм платежі мають обов’язковий, неповоротний та безоплатний характер, то залучення депозитних вкладів в установи комерційних банків засновується на протилежних засадах. Відповідно, кредитні установи мають зацікавити юридичних та фізичних осіб, забезпечуючи їм отримання доходів та надаючи належні гарантії на основі ефективного використання залучених від них ресурсів. З цією метою вони використовують такі важелі як процентні ставки та відповідні умови за депозитами. При цьому між кредитними установами ведеться конкурентна боротьба за ресурси. Кожний банк чи кредитна спілка пропонують вигідні відсотки та умови. все нові і нові продукти, але при цьому мають урівноважувати депозитну політику з кредитною.

Депозити як фінансові інструменти мають значне забезпечувальне та регулювальне значення. Забезпечувальне полягає у тому, що вони є одним з ключових методів формування ресурсів комерційних банків, а відтак і забезпечення потреб економіки у кредитах. Це пояснює, чому в будь-якій країні проблемі залучення ресурсів у кредитну систему приділяється така увага і формуються резервні фонди на повернення депозитів при виникненні проблем у окремих банків. Регулювальне значення полягає у тому, що кредитні установи та державні регуляторні органи завжди намагаються створити такі умови, щоб заощадження знаходилися в банківській системі чи в інших інституціях фінансового ринку, а не залишалися на руках у населення. Кошти, які мобілізовані вказаними інституціями, працюють на потреби розвитку країни та приносять дохід їх власникам, тоді як поза ними вони залишаються звичайними залишками грошей.

Своєрідним різновидом кредитних операцій є лізинг та факторинг. Лізинг – це фінансовий інструмент, що поєднує у собі як відносини кредитування у грошовій та натуральній формах, так і оренди. Розрізняють фінансовий та оперативний лізинг. При фінансовому об’єкт лізингу, що належить до основних фондів, передається у платне користування лізинго-одержувачу на термін, що на 1 -2 роки менший за очікуваний строк його експлуатації. При цьому він зараховується на баланс лізингоодержувача, а після закінчення строку угоди переходить у його власність, або викуповується ним за залишковою вартістю. Витрата на утримання об’ єкта лізингу несе, як правило, лізингоодержувач. При оперативному лізингу відповідний об’ єкт передається в оренду на термін, що не менший за строк його повної амортизації. Майно залишається на балансі лізингодавця, який несе всі витрати, що пов’язані з його експлуатацією (якщо інше не передбачено угодою). Після закінчення терміну угоди вона може бути або подовжена, або об’ єкт лізингу повертається лізингодавцю.

Факторинг являє собою насамперед операції з купівлі боргів, а також послуги з управління дебіторською заборгованістю. Широке розповсюдження комерційного кредиту (купівля-продаж товарів і послуг з відстрочкою платежу, що оформлюється векселем), а також утворення часового лагу між рухом товарів (робіт, послуг) та грошових потоків, обумовили зростання обсягів кредиторської та дебіторської заборгованості. Якщо підприємство у певний період має потребу у коштах, але не отримало їх унаслідок виникнення дебіторської заборгованості, воно може продати цю заборгованість комерційному банку чи факторинговій компанії з певним дисконтом, чи отримати кредит під неї.

У лізингу та факторингу переважає забезпечувальне призначення – вони дозволяють вирішувати проблеми з нестачею коштів. Регулювальні властивості цих фінансових інструментів несуттєві. Важелями впливу виступають умови здійснення лізингових та факторингових операцій та відсотки (дисконт), що сплачуються за надані послуги.

Цінні папери в сучасних умовах є широко розповсюдженими та сучасними видами фінансових інструментів. В них досить тісно поєднуються як забезпечувальні, так і регулювальні властивості. Забезпечувальна роль полягає у тому, що за їх допомогою суб’ єкти підприємництва (фінансового і нефінансового секторів) та держава можуть мобілізувати значні обсяги ресурсів для своєї діяльності. Регулювальна роль відображається як у взаємному впливі один на одного двох основних суб’ єктів – емітента, що випустив в обіг даний цінний папір, та інвестора, що його придбав, так і у впливі на них різноманітних посередників, які входять до інституційної та обслуговуючої фінансової інфраструктури, і органів державного регулювання.

Водночас, поряд із вкрай важливими для економіки і фінансової системи властивостями, цінним паперам притаманні і досить відчутні негативні якості, які відсутні у інших фінансових інструментів, на які покладаються забезпечувальні функції. Це пов’язано з тим, що у структурі ринку цінних паперів виділяється два сегменти – первинний та вторинний ринки.

На первинному відбуваються процеси купівлі-продажу випущених в обіг цінних паперів, а на вторинному їх перепродажі. Відповідно, первинний характеризує залучення ресурсів, тобто реалізацію основної забезпечувальної ролі фінансів, а вторинний торгівлю фінансовими активами. Призначення вторинного ринку полягає у забезпеченні ліквідності цінних паперів – можливості при виникненні потреби продати їх та отримати відповідні грошові кошти.

Однак на практиці вторинний ринок функціонує переважно у спекулятивному режимі – купівлі цінних паперів з метою їх перепродажі у майбутньому за більш високими цінами. У таких операціях відсутнє забезпечувальне призначення фінансових інструментів, оскільки емітент не отримує від них додаткових ресурсів. При цьому реальні обсяги ресурсів залишаються незмінними – зростає, чи знижується тільки ринкова вартість активів. Саме тут відбувається відрив фінансів від реальної економіки, саме тут втрачається їх суспільне призначення, саме тут відбувається формування так званих “мильних бульбашок” – відрив ринкових цін на фінансові інструменти від їх реальної вартості, і саме на цій основі зароджуються загрози фінансовій стабільності і формується підгрунтя фінансових криз. І саме тому ринок цінних паперів має знаходитися під надійним контролем як з боку органів державного регулювання, так і усього суспільства.

Ринок цінних паперів охоплює досить широке коло фінансових інструментів. За їх змістовним наповненням розрізняють пайові (акції, інвестиційні сертифікати) та боргові (облігації, ощадні сертифікати, векселі) цінні папери. Пайові характеризують відносини співволодіння, надають права участі в управлінні та отриманні доходу у вигляді дивідендів, а боргові відображають відносини запозичення коштів одним суб’ єктом (емітентом) у іншого (інвестора) і надаючи право на отримання доходу у вигляді відсотків чи дисконту, не дають ні прав володіння власністю, ні прав в управлінні нею.

Важелями впливу при використанні цінних паперів виступають дивідендна і процентна політика, умови випуску та погашення цінних паперів. За допомогою дивідендної політики можна впливати на поведінку як нинішніх, так і потенційних інвесторів, заохочуючи або стримуючи їх активність. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір, чи про капіталізацію прибутку приймають загальні збори акціонерів. Таким чином дивіденди не є гарантованим доходом інвестора, відповідно, він має обирати куди вкладати свої кошти, щоб мати належний рівень доходу, а акціонерне товариство має працювати так, щоб забезпечувати доходи своїм акціонерам. Навпаки, боргові цінні папери дають фіксований та гарантований дохід, а процентна політика має врівноважити баланс співвідношення між ризиком, пов’ язаним з інвестуванням коштів у них, та їх дохідністю. Умови випуску і погашення передбачають порядок проведення емісії цінних паперів та їх обертання на ринку, права та зобов’ язання сторін, можливості і порядок переходу прав власності, гарантії й порядок отримання доходів, терміни і порядок викупу чи погашення та інше. Ці умови створюють відповідну систему інтересів, на які орієнтуються емітент, інвестор та фінансові посередники.

Страхові внески і страхове відшкодування є основними інструментами у страхуванні. Страхові внески (премії) – це платежі, що надходять страховій компанії за відповідною угодою щодо страхового захисту майнових чи інших інтересів, а Страхове відшкодування – це виплати страхової компанії застрахованій (чи постраждалій) особі на покриття збитків, що виникли унаслідок певного страхового випадку. У страхових відносинах переважає забезпечувальне призначення: страхові платежі мають забезпечити формування страхового фонду, достатнього для покриття потенційних збитків, а страхове відшкодування фінансово забезпечити заподіяні збитки. Відповідно, від налагодженості механізмів страхування та надійності страхових компаній залежить нормальне безперебійне функціонування економіки та повноцінна життєдіяльність людини. Регулювальні властивості у страхуванні виражені не настільки очевидно, як у деяких інших фінансових інструментів (наприклад, податків чи кредитів), але є досить вагомими і потенційно достатньо дієспроможними. Наприклад, в багатьох розвинених країнах тарифи автострахування побудовані таким чином, що вигідніше купити новий автомобіль, ніж сплачувати страхові внески за автомобіль, що перебуває в експлуатації більше 5-10 років. А це, у свою чергу, сприяння і безпеці руху, і розвитку автомобілебудівної та взає-мозв’ язаних з нею галузей.

Важелями впливу в системі страхування є страхові тарифи, умови і порядок сплати страхових внесків та виплати страхового відшкодування. Законодавство регламентує їх, як і у кредитних відносинах, тільки у загальному вигляді, а конкретні параметри встановлюються страховими компаніями та узгоджуються з клієнтами у страховій угоді. При цьому кожна страхова компанія керується як власними інтересами, так і ситуацією на ринку страхових послуг. Конкуренція обумовлює боротьбу за клієнта за рахунок більш вигідних тарифів та умов, сприяючи розвитку даної ланки фінансової системи і посиленню страхового захисту.

Інструментарій обслуговуючої фінансової інфраструктури Являє собою сукупність засобів організаційного та інформаційного характеру, що використовуються її суб’ єктами з метою забезпечення належного функціонування фінансових ринків. Регламентування діяльності суб’ єктів інститу-ційної фінансової інфраструктури є одним із напрямів державного регулювання їх діяльності, а інформаційне забезпечення однією з головних передумов формування ефективного фінансового ринку, коли усім його суб’ єктам доступна повна й достовірна інформація, що дає змогу приймати вірні рішення.

Головною складовою інструментарію обслуговуючої фінансової інфраструктури є інструменти організаційно оформленого ринку цінних паперів – фондових бірж та торговельно-інформаційних систем. Насамперед, це лістинг – сукупність процедур щодо включення цінних паперів до реєстру організатора торгівлі та здійснення контролю за відповідністю цих цінних паперів та їх емітентів умовам і вимогам, що встановлені правилами даного організатора торгівлі. Перебування цінного паперу у лістингу засвідчує його досить високі якісні характеристики. Інформація щодо ліс-тингових цінних паперів подається у біржовому реєстрі. Правила торгівлі встановлюються з метою визначення стандартизованих процедур проведення торгівлі цінними паперами: визначення порядку подачі заявок на участь у торгівлі; порядку проведення торгів; технології торгівлі, зокрема проведення аукціонів; порядок укладання біржових угод та виконання біржових контрактів тощо. Котирування являє собою установлення курсу цінних паперів та інших фінансових активів, що відбувається при проведенні торгівлі ними. Узагальнюючим видом котирувань є Фондові індекси, які відображають середньозважені курси акцій групи провідних корпорацій, акції яких котируються даним організатором торгівлі. Котирування цінних паперів та фондові індекси дозволяють виявити тенденції, які відображають не тільки діяльність окремих емітентів, а й розвиток ситуації в економіці та фінансовій системі у цілому.

Інформаційна підтримка прийняття рішень на фінансових ринках забезпечується через потужні інформаційні мережі. На даний час у світі склалася розвинена транснаціональна індустрія інформаційних та рейтин-гових послуг, що базується на усесвітньо інтегрованих Інформаційних мережах, за допомогою яких в будь-якій країні світу можна проаналізувати стан фінансових ринків і розробити прогноз щодо майбутніх тенденцій динаміки ситуації на них та в економіці. Інформація про найбільш важливі економічні індикатори публікується в таких визнаних фінансових виданнях як The Wall Street Journal, The Financial Times, The New York Times, Business Week. Економічну інформацію у реальному режимі часу можна отримати завдяки таким інформаційним мережам як Reuters, Telerate, Bloomberg та інші. Інформаційні збірники та огляди публікуються міжнародними фінансовими інституціями – Міжнародним валютним фондом та Світовим банком. В кожній країні є також власні джерела інформації. Наприклад, в Україні щомісячно видається “Бюлетень Національного банку України”, в якому представлені показники діяльності банківської системи.

Важливою складовою інформаційної підтримки на фінансових ринках є рейтинги, що визначають надійність, прибутковість, ліквідність, платоспроможність тощо окремих фінансових інституцій та інструментів. Визначення рейтингів проводиться спеціалізованими організаціями – рейтинговими агенціями. Використовуються різні варіанти побудови рейтингів. Наприклад, найбільш надійним відносно виплати доходу та погашення цінним паперам присвоюється символ АЛЛ чи А+, а ненадійні класифікуються символами С і Б.

До системи інформаційної підтримки також належать аналітичні огляди, що публікуються у спеціалізованих та загальних виданнях. В них всебічно аналізується інформація, що характеризує стан, проблеми та перспективи розвитку фінансових ринків. Водночас, якщо інформаційні збірники та рейтинги носять офіційний характер, то аналітичні публікації завжди певною мірою є суб’ єктивним баченням та прогнозом окремих осіб чи установ. Користуючись ними, завжди необхідно мати і власну інтерпретацію ситуації.



Теорія фінансів – Федосов В. М. – Ринковий інструментарій