Теорія держави і права – Кириченко В. М. – Термінологічний словник

А

Абсолютна монархія – різновид монархічної форми правлін­ня, що характеризується юридичним і фактичним зосередженням усіє повноти держаної і духовної (релігійної) влади у руках монарха. Різ­новидом А. м. є теократична монархія, у якій державна влада належить церковній ієрархії (Ватикан).

Автентичне тлумачення норм права – різновид офіційного нормативного тлумачення, при якому роз’яснення змісту правової но­рми здійснюється тим органом, який встановив цю норму, шляхом видання відповідних роз’яснюючих актів.

Авторитарний режим – різновид антидемократичного держа­вного режиму, який характеризується значним зосередженням держа­вної влади у руках однієї або кількох осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян та громадськополітичних об’єднань, недопущен­ням політичної опозиції, наявність єдиної, обов’язкової політичної ідеології, приниження ролі представницьких органів влади, викорис­танням насильства і позасудових методів примусу, спиранням на по­ліцейські та військові апарати.

Адміністративна відповідальність – вид юридичної відпові­дальності, який полягає у застосуванні до особи, яка вчинила адмініс­тративне правопорушення (проступок), певного примусового заходу адміністративного впливу. Порядок та умови притягнення до А. в. ре­гулюються КУпАП.

Адміністративна юрисдикція – встановлена законодавчими актами діяльність органів державного управління та їх посадових осіб щодо вирішення індивідуальних адміністративних спорів та застосу­вання відповідних юридичних санкцій стосовно правопорушників у адміністративному порядку (без звернення до суду). А. ю. є складовою правоохоронної діяльності органів управління.

Адміністративне право – галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері державноуправ­лінської діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, а також орга­нів місцевого самоврядування. Основним джерелом А. п. є КУпАП.

Адміністративне правопорушення (адміністративний про­ступок) – протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи безді­яльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і сво­боди громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення – примусовий захід державного впливу, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення з метою її виховання, додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративні правовідносини – суспільні відносини, вре­гульовані нормами адміністративного права, які впливають на поведі­нку суб’єктів у сфері державного управління та приводять до виник­нення між ними правових зв’язків державновладного характеру.

Акти органів державної влади – правова форма здійснення повноважень органів державної влади. Форма А. о. д. в., порядок їх ви­дання і набуття чинності залежить від належності органу, що видає акт, до тієї чи іншої гілки державної влади та від його компетенції і встановлюються законом або іншим нормативним актом. А. о. д. в. мо­жуть бути нормативними, які за юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти, або правозастосовними, які завжди є підзаконними актами.

Акти цивільного стану – юридичні факти (події та дії), які не­розривно пов’язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків. До А. ц. с. відносять засвідчені державою такі факти: народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття гро­мадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідно­го віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна іме­ні, по батькові, прізвища, інвалідність, смерть тощо. Про здійснення реєстрації А. ц. с. заявникам видається відповідне свідоцтво.

Аналогія закону – застосування до суспільних відносин, які неврегульовані відповідною правовою нормою, норм права, які регу­люють подібні за змістом відносини у межах певної галузі права. А. з. є засобом вирішення конкретних юридичних справ за наявності про­галин у чинному законодавстві України. Не припускається застосу­вання А. з. у галузях кримінального та адміністративного права.

Аналогія права – застосування до суспільних відносин, які неврегульовані відповідною правовою нормою, і за відсутності норм права, які регулюють подібні за змістом відносини, загальних засад і принципів певної галузі права. А. п. використовується тоді, коли не можна застосовувати аналогію закона. Не припускається застосування А. п. у галузях кримінального та адміністративного права.

Антидемократичний режим – вид державного режиму, при якому державна влада зосереджується в руках неконтрольованої наро­дом групи осіб або в руках однієї особи і здійснюється більш жорст­кими методами шляхом порушення прав і свобод людини та усунен­ням можливостей для вільного волевиявлення інтересів різних груп населення. А. р. існує в наступних формах: деспотичний, тиранічний, тоталітарний, авторитарний.

Апарат держави – система державних органів, які уповнова­жені здійснювати державну владу та управління по виконанню за­вдань і функцій держави.

Апатриди – див. Особа без громадянства.

Апеляційний суд – орган судової системи судів загальної юрисдикції, який є судом вищого рівня для місцевих судів і нижчого стосовно Верховного Суду. В Україні діють загальні та спеціалізовані А. с., які розглядають справи у апеляційному порядку відповідно до процесуального закону, по першій інстанції, що віднесені до їх підсу­дності законом, ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику тощо.

Б

Біпатриди – див. Подвійне громадянство.

Бланкетні норми права – норми, які відсилають суб’єктів права до норм інших правових актів, які необхідно виконувати

Буденна (непрофесійна) правосвідомість – сукупність конк­ретних життєвих обставин, особистого правового досвіду й отриманої освіти, що характеризує ставлення людини до чинного чи бажаного права і правової системи на побутовому рівні.

Буквальне (адекватне) тлумачення норм права – різновид тлумачення, коли роз’яснення змісту правової норми повністю збіга­ється з її текстуальною формою. Результат такого тлумачення повніс­тю адекватний мовній формі його висловлення.

В

Верховна Рада України – єдиний, загальнонаціональний, представницький, колегіальний орган законодавчої влади в Україні. ВР України є однопалатним парламентом, його головними функціями є: представницька, законодавча, установча та функція парламентсько­го контролю. Конституційний склад ВР України становить 450 народ­них депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на 5 років і здійсню­ють свої повноваження на постійній основі.

Верховний Суд України – найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. ВС України здійснює правосуддя, розгля­дає справи у касаційному порядку та у порядку виключного прова­дження; забезпечує однакове застосування законодавства усіма суда­ми загальної юрисдикції, дає роз’яснення з питань судової практики тощо.

Вето – акт глави держави, який забороняє або не допускає на­брання законної сили прийнятого парламентом закону. Розрізняють абсолютне В., тобто остаточне відхилення главою держави закону, прийнятого парламентом та відкладальне В., тобто право глави дер­жави на повернення зі своїми зауваженнями та сформульованими пропозиціями переданого йому на підпис закону до парламенту для повторного розгляду.

Виконавча влада одна з гілок державної влади, єдина система виконавчорозпорядчих державних органів, які здійснюють безпосе­реднє управління державними справами.

Виконання норм права – форма безпосередньої реалізації зо­бов’язальних норм права, які передбачають активну поведінку суб’єктів права щодо виконання покладених на них обов’язків, які пе­редбачені нормами права, незалежно від власного бажання.

Використання норм права – форма безпосередньої реалізації уповноважувальних норм права, які передбачають активну чи пасивну поведінку суб’єктів права, які на власний розсуд використовують за­кріплені у нормах права можливості щодо реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Вина – психічне ставлення особи до вчинюваної противоправної дії або бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. В. є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони скла­ду злочину та однією з підстав кримінальної відповідальності за конк­ретно вчинений злочин.

Влада – у загальному розумінні реальна здатність і можливість владноможного суб’єкта впливати на діяльність і поведінку людей, примушувати їх виконувати його волю.

Внутрішні функції держави – напрямки діяльності держави, що здійснюються у межах її території і в яких конкретизується її вну­трішня політика відносно економічних, ідеологічних, культурних та інших сторін життя суспільства.

Г

Галузеві юридичні науки – юридичні науки, предметом дос­лідження яких є вивчення закономірностей правового регулювання відповідних суспільних відносин. До Г. ю. н. належать конституційне право, цивільне право, цивільне процесуальне право, кримінальне право, кримінальнопроцесуальне право, адміністративне право, тру­дове право тощо.

Галузь права – сукупність правових норм, що регулюють які­сно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом пра­вового регулювання.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина – система ме­тодів та механізмів забезпечення повного і неухильного здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів у реальній дійс­ності. Розрізняють соціальноекономічні, політичні, ідеологічні та юридичні гарантії.

Гіпотеза – складова частина норми права, яка містить умови, обставини, за настанням чи ненастанням яких суб’єкти мають здійсню­вати свої права та обов’язки, непередбачені у диспозиції цієї норми.

Глава держави – посадова особа або колегіальний орган, що здійснює верховне представництво держави у внутрішній та зовнішній політиці. Г. д. в Україні є Президент, який займає особливе місце у си­стемі органів державної влади, виступає від її імені, є гарантом держа­вного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Глава уряду – керівник вищого колегіального органу у системі органів виконавчої влади. Г. у. в Україні є Прем’єрміністр України, який входить до складу Кабінету Міністрів України.

Громадська організація – добровільне об’єднання громадян, яке створено для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національнокультурних, спортивних та інших спільних інтересів. Засновниками Г. о. можуть бути громадя­ни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих Г. о. – 15річного віку. Г. о. діє на основі статуту.

Громадянин – фізична особа, яка перебуває у сталих юридич­но визначених взаємозв’язках із конкретною державою, що знаходить свій вираз у наявності в особи відповідного громадянства.

Громадянське суспільство – спільність вільних і рівноправ­них людей та їх об’єднань, кожній з яких держава забезпечує юридич­но рівні можливості бути власником, користуватися економічною сво

Бодою, мати надійний соціальний захист, брати участь у політичному житті держави.

Групова правосвідомість – правосвідомість певних соціаль­них груп населення країни, яка формується навколо певної дії, окре­мого нормативноправового акта тощо.

Гуманітарні функції держави – напрямки діяльності держави та її органів із забезпеченням кожній людині належних умов життя.

Д

Делікт – діяння, що суперечить вимогам чинного законодавст­ва, тобто правопорушення. Д. завдає шкоди охоронюваним законом цінностям, інтересам фізичної або юридичної особи, суспільним або державним інтересам. Особа, яка вчинила Д., у передбачених законом випадках притягується до юридичної відповідальності.

Деліктоздатність – передбачена нормами права здатність осо­би нести юридичну відповідальність за вчинення протиправних дій.

Демократичний режим – вид державного режиму, при якому державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні й діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Д. р. існує в на­ступних формах: ліберальнодемократичний, консервативнодемокра­тичний, радикальнодемократичний.

Держава – суверенна, політикотериторіальна організація пуб­лічної влади певних соціальних груп населення в соціальнонеодно­рідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’яз­ковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством. Д. є. соціальним явищем, способом організації суспільс­тва, основним елементом його політичної системи, організацією полі­тичної влади, повноваження якої поширюються на все суспільство та офіційним представником якої вона виступає.

Державна влада – особливий різновид соціальної влади, яка поширюється на все суспільство, має публічнополітичний характер, здійснюється від імені держави спеціальними суб’єктами (органами держави та їхніми посадовими особами), які здатні регулювати і впли­вати на поведінку людей та спеціальними засобами домагатися здійс­нення своєї волі.

Державна виконавча служба – державний орган, який здійс­нює виконання рішень судів та інших органів відповідно до чинного законодавства України.

Державна контрольноревізійна служба – державний орган, який здійснює контроль у формі ревізій і перевірок за збереженням та витраченням коштів і матеріальних цінностей в установах, підприємс­твах та організаціях, які отримують кошти з державного бюджету та державних валютних фондів.

Державна мова – офіційно визнана Конституцією або законом основна мова держави, яка є обов’язковою для використання у законо­давстві, судочинстві, офіційному діловодстві, навчанні тощо. Джерелом Д. м. є мова корінної або однієї з корінних націй, які мешкають на терито­рії країни. В Україні відповідно до Конституції Д. м. є українська мова.

Державна служба – професійна діяльність державних службо­вців, які мають відповідні службові повноваження та одержують заро­бітну плату за рахунок державних коштів.

Державне управління – діяльність органів усіх гілок держав­ної влади та місцевого самоврядування щодо реалізації ними делего­ваних державою повноважень з метою вдосконалення суспільної сис­теми відповідно до публічних інтересів.

Державний апарат – див. Апарат держави.

Державний герб – встановлений Конституцією або спеціаль­ним законом офіційний символічний знак держави, що у графічних і кольорових зображеннях виражає її історичні, національні, соціальні традиції й особливості.

Державний гімн – встановлений Конституцією або спеціаль­ним законом офіційний урочистий музичний твір, що у музичнопоетичній формі виражає державницьку ідею та є офіційним симво­лом держави. Д. г. України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського.

Державний лад – система соціальних, економічних і політич­них відносин, які закріплені нормами конституційного права. Д. л. ви­значає основні організаційні форми та інститути механізму політичної влади у державі.

Державний механізм – див. Механізм держави.

Державний прапор – встановлене Конституцією або спеціа­льним законом офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів та з певним зображенням, виражено ідею політичного характеру. Конституція України визначає Д. п. України, як стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний режим – сукупність способів та методів здійснен­ня державної влади у суспільстві. Основними видами Д. р. є демокра­тичний та антидемократичний.

Державний суверенітет – верховенство, самостійність, повно­та і єдність державної влади на території країни та її незалежність і рівноправність у відносинах з іншими державами. Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 року було проголошено про Д. с. України.

Державний устрій – адміністративнотериторіальна організа­ція державної влади, яка визначає правове положення окремих частин держави (територіальних одиниць), їх взаємовідносини між собою та з державою у цілому. За Д. у. всі держави поділяються на прості (уні­тарні) та складні (федерація, конфедерація, імперія). Україна є унітар­ною державою з автономним утворенням.

Державні органи – вид державних організацій, які наділені чіт­ко визначеними державновладними повноваженнями та необхідними матеріальнотехнічними засобами для виконання конкретних завдань і функцій держави у певній сфері суспільних відносин.

Державні підприємства – вид державних організацій, які без­посередньо реалізують завдання та функції держави у сфері матеріа­льного виробництва. До Д. п. відносяться державні підприємства з ви­робництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.

Державні символи – встановлені Конституцією або спеціаль­ними законами особливі розпізнавальні знаки, в яких втілені суверені­тет, історичне минуле й ідейні цінності держави. В Україні відповідно до Конституції Д. с. є Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

Державні службовці – громадяни, які обіймають штатні поса­ди у державних органах, підприємствах, установах, здійснюють пов­новаження від імені держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державні установи – вид державних організацій, які безпосе­редньо реалізують завдання і функції держави у сфері нематеріально­го виробництва. До Д. у. відносяться дошкільні дитячі установи, шко­ли, вищі навчальні заклади, лікарні, санаторії тощо.

Деспотична монархія – різновид необмеженої монархічної форми правління, яка характеризується зосередженням усієї повноти державної і духовної (релігійної) влади в руках монарха, владу якого обожнювали, а його самого визнавали божеством. Д. м. була поширена у державах рабовласницького типу.

Джерело (форма) права – в юридичному значенні як спосіб зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов’язкове значення. До зовнішніх форм Д.(ф.)п. відносять: 1) правовий звичай; 2) правовий (судовий, адмініс­тративний) прецедент; 3) нормативноправовий договір; 4) норматив­ноправовий акт (закони, підзаконні акти).

Диспозитивні норми права – норми, де суб’єктам права дер­жава надає можливість самостійно встановлювати для себе певні вза­ємні права і обов’язки, тобто надає свободу вибору поведінки.

Диспозиція – складова частина норми права, яка визначає саме правило поведінки суб’єкта у разі настання обставин, передбачених у гіпотезі цієї норми.

Дисциплінарна відповідальність – вид юридичної відповіда­льності, що полягає у застосуванні до особи, яка вчинила порушення трудової, навчальної, службової або військової дисципліни, заходів дисциплінарного впливу.

Дисциплінарний проступок – невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього законодавством про пра­цю, колективним і трудовим договорами трудових обов’язків.

Дисциплінарне стягнення – передбачений у нормативноправовому акті захід примусового впливу, що застосовується органом, якому надано право прийняття на роботу, до працівника, що вчинив дисциплінарний проступок.

Дієздатність – передбачена нормами права здатність особи своїми діями набувати та самостійно здійснювати суб’єктивні права і виконувати юридичні обов’язки.

Додержання норм права – форма реалізації заборонних норм права, які передбачають пасивну поведінку суб’єктів права, тобто їх утримання від вчинення, заборонених правом дій.

Доктринальне тлумачення норм права – різновид неофіцій­ного тлумачення, при якому роз’яснення змісту правової норми здійс­нюється вченимиюристами або фахівцямиюристами у науковопрактичних коментарях до кодексів, законів, у наукових статтях, мо­нографіях тощо, має науковий характер і не тягне за собою юридич­них наслідків.

Документ – матеріальний носій запису (папір, кіноі фотоплів­ка, магнітна стрічка, дискета тощо) з зафіксованою на ньому інформа­цією про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової дія­льності людини, яка за своїм змістом та формою свідчення є джерелом відомостей, що мають певне юридичне значення.

Дуалістична монархія – різновид обмеженої (конституційної) монархічної форми правління, якій притаманна подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади і за якої монарх зосереджує у своїх руках виконавчу владу, а законодавчі повноваження розподіляються між ним і виборчим представницьким органом (парламентом).

Е

Екологічне право – галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відношення у сфері освоєння, використання і охорони навколишнього природного середовища та забезпечення еко­логічної безпеки.

Економічні функції держави – напрямки діяльності держави та її органів щодо регулювання сфери економічних відносин на заса­дах ринку і добросовісної конкуренції, створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності.

З

Загальна декларація прав людини – перший міжнародноправовий акт про права людини універсального характеру, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., в якому вперше в історії людства проголошено коло основних громадянських (особис­тих), політичних, соціальних, економічних і культурних прав та сво­бод людини. З. д. п. л. ратифікована більшістю держав світу, в т. ч. й Україною.

Загальнотеоретичні та історикоправові науки – юридичні науки, предметом дослідження яких є загальні і специфічні закономі­рності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, істо­ричний процес розвитку держави і права, політичні і правові вчення у конкретно історичній обстановці та хронологічній послідовності. До З. та іп. н. належать теорія держави і права, історія держави і права, історія політичних і правових вчень тощо.

Загальносоціальна функція права – напрями взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту. До З. ф. п. нале­жать гуманістична, організаторськоуправлінська, виховна, інформа­ційна (комунікативна), оціночноорієнтаційна, гносеологічна (пізна­вальна) функції.

Закон – нормативноправовий акт, прийнятий органом законо­давчої влади держави або безпосередньо народом на референдумі, який регулює найважливіші суспільні відносини, виражає волю та ін­тереси більшості населення, має вищу юридичну силу щодо інших нормативноправових актів, особливий порядок прийняття, охороня­ється та гарантується державою. З. складають основу системи права держави. За своєю юридичною силою З. поділяється на: 1) конститу­ції; 2) конституційні закони; 3) органічні закони; 4) звичайні (прості, поточні) закони.

Законність – правовий режим (стан) точного і неухильного виконання законів та підзаконних нормативноправових актів держави усіма суб’єктами суспільних відносин (державою, її органами та поса­довими особами, громадськими об’єднаннями, громадянами).

Законодавство – сукупність усіх чинних законів і підзаконних нормативноправових актів вищих та центральних органів держави, що видаються уповноваженими правотворчими органами в межах їх компетенції.

Законодавча влада – одна із гілок державної влади, яка наді­лена повноваженнями щодо прийняття, зміни чи скасування законів. З. в. є самостійною відносно виконавчої і судової гілок влади. Відпові­дно до Конституції єдиним органом З. в. в Україні є ВР України.

Законодавча ініціатива – офіційне внесення до ВР України пропозиції чи проекту стосовно прийняття нового закону або зміни чи скасування чинного закону, які ВР України зобов’язана розглянути по суті. З. і. є початковою стадією законодавчого процесу. В Україні пра­во З. і. належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України.

Законодавчий процес – встановлений Конституцією і закона­ми України порядок здійснення законодавчої функції ВР України та реалізація нею своїх законодавчих повноважень. З. п. складається з таких стадій: 1) законодавча ініціатива; 2) розробка законопроекту; 3) попереднє обговорення законопроекту; 4) офіційне обговорення законопроекту на пленарних засіданнях ВР України (читання законо­проекту); 5) прийняття закону; 6) підписання (промульгація) закону Президентом України; 7) оприлюднення (опублікування) закону; 8) набрання законом чинності.

Законопроект – початковий текст закону, запропонований для розгляду законодавчому органу влади. З. вправі вносити суб’єкти, які мають право законодавчої ініціативи. ВР України може доручити роз­робку З. парламентським комітетам, тимчасовій спеціальній комісії, Кабінету Міністрів України, міністерствам, колективам вченихфахівців.

Застосування норм права – владна, управлінська діяльність уповноважених органів держави та їх посадових осіб по вирішенню конкретної правової ситуації відповідно до нормативноправових ак­тів шляхом прийняття рішення у межах їх компетенції.

Звернення громадян – викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) чи скарги осіб до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. З. г. одна з форм участі громадян в управ­лінні державними та суспільними справами.

Звичаєве право – сукупність неписаних стихійно сформова­них правил поведінки (звичаїв), що склалися у суспільстві в результаті їх багаторазового застосування протягом тривалого часу та санкціоно­ваних державою. До правової системи входять лише ті звичаї, які ви­конують функції норми права.

Звичаї – неписані правила поведінки людей, що склалися істо­рично у суспільстві внаслідок багаторазового повторення і викорис­тання протягом тривалого часу в аналогічних ситуаціях, які закріпи­лися у їх свідомості та поведінці, стали внутрішньою потребою їх психічної діяльності. Дотримання З. забезпечується засобами суспіль­ного впливу.

Звичайна поведінка – вид правомірної поведінки, що харак­теризується особистою звичкою особи виконувати норми права без роздумів і сумнівів, тобто автоматичним слідуванням засвоєним пра­вовим принципам.

Звичайні закони – акти поточного законодавства, які прийма­ються на основі та на виконання Конституції, визначають основи пра­вового регулювання у певній сфері й приймаються простою більшістю депутатів від конституційного складу парламенту.

Звільнення від кримінальної відповідальності – акт гуман­ності держави, який в особі суду відмовляється за наявності законних підстав та певних умов від державного осуду особи, яка вчинила зло­чин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього зло­чину. Порядок З. в. к. в. визначається КПК України.

Зворотна сила закону – поширення дії виданого закону на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності. Зворотної дії у часі законодавчий акт не має, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує юридичну відповідальність.

Земельне право – галузь права, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, які пов’язані з володінням, користу­ванням та розпорядженням землею.

Злочин – передбачене кримінальним законом суспільно небез­печне винне діяння (дія або бездіяльність ), вчинене суб’єктом злочи­ну. Ознаками З. є: 1) суспільна небезпечність; 2) протиправність;

3) винність; 4) караність. Залежно від ступеня тяжкості З. поділяються на невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочинна бездіяльність – суспільно небезпечна пасивна пове­дінка особи, яка виявляється в утриманні від вчинення дії, яку вона могла і зобов’язана була вчинити за вимогою закону.

Злочинна дія – суспільно небезпечна винна поведінка особи, яка заборонена кримінальним законом.

Злочинна недбалість – вид необережної вини, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх пе­редбачити.

Злочинна самовпевненість – вид необережної вини, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних нас­лідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розрахову­вала на їх відвернення.

Зміст права – сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це закріплені у правових нормах суб’єктивні права (дозволи), юридичні обов’язки (зобов’язання) та заборони.

Зміст правовідносин – передбачена нормами права сукупність суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правовідносин. Розрізняють юридичний і фактичний З. п. Юридичний зміст – зафік­совані у нормах права реальні можливості суб’єктів правовідносин щодо здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Факти­чний зміст – це фактична поведінка суб’єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Змішана республіка – форма державного правління, за якої державна влада поєднує ознаки як парламентської, так і президентсь­кої республік. Залежно від співвідношення повноважень вищих орга­нів державної влади розрізняють парламентськопрезидентську і пре­зидентськопарламентську республіки.

Зобов’язальне право – підгалузь цивільного права, сукупність правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини у сфері товарообігу, а також майнові відносини з покриття заподіяної шкоди за участю юридичних і фізичних осіб. З. п. встанов­лює правила виконання зобов’язань та передбачає гарантії належного їх виконання.

Зовнішні функції держави – напрямки діяльності держави, що здійснюються за межами її території у взаємовідносинах з іншими державами та міжнародними організаціями, і в яких виявляється її зо­внішня політика.

І

Імперативні норми права – норми, де диспозиція формулю­ється органом держави, в якій чітко позначенні дії і не допускається ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів.

Імперія – складна (союзна) держава, яка насильницьким шля­хом об’єднала території суверенних багатонаціональних держав або їх частин з головною державою (метрополією).

Імпічмент – парламентська процедура притягнення до юриди­чної відповідальності вищих посадових осіб держави (включно прези­дента).

Інавгурація – урочиста процедура вступу на посаду Президен­та держави. В Україні вступ Президента на посаду відбувається з мо­менту складання присяги народові на урочистому засіданні ВР Украї­ни. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Індивідуальна правосвідомість – сукупність правових знань, емоцій і настанов конкретного суб’єкта відносно чинного чи бажаного права.

Інкорпорація – вид систематизації законодавства, який перед­бачає об’єднання нормативноправових актів без зміни їх змісту в збі­рники у хронологічному, алфавітному, предметному чи іншому по­рядку. І. може бути офіційною або неофіційною.

Іноземні громадяни (піддані) – особи, які перебувають на те­риторії держави не маючи її громадянства і є громадянами (піддани­ми) іншої держави або держав.

Інститут права – сукупність відокремлених, взаємопов’язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. І. п. поділяються на галузеві, міжгалузеві та комплексні.

Історичний тип держави – сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї певної суспільноекономічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призначення в суспільстві. За формаційною ознакою виділяють такі типи держав: рабовласницька, феодальна, буржуазна (капіталістична), соціалістична і держава соціальнодемократичної орієнтації.

К

Кабінет Міністрів України – вищій колегіальний орган у сис­темі органів виконавчої влади України, який спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств, інших центральних і міських орга

Нів виконавчої влади. КМ України відповідальний перед Президентом України і ВР України, підконтрольний і підзвітний ВР України у ме­жах, передбачених Конституцією України. КМ України у своїй діяль­ності керується Конституцією, законами України, указами Президента України та постановами ВР України.

Казуальне тлумачення норм права – різновид офіційного нормативного тлумачення, при якому роз’яснення змісту правової норми дається судовим або іншим компетентним органом з приводу і у зв’язку з розглядом конкретної юридичної справи і є обов’яз­ковим лише при її вирішенні.

Казус – 1) подія, яка не залежить від волі особи і тому не може бути передбачена за певних умов; 2) випадкове діяння особи, яке має зовнішні ознаки проступку або злочину, проте позбавлено елементу вини і тому не тягне за собою юридичної відповідальності.

Кваліфікація злочину – кримінальноправова оцінка суспіль­нонебезпечного діяння, встановлення і юридичне закріплення відпо­відності між фактично вчиненими діяннями і юридичним складом злочину, який передбачений нормами кримінального закону. К. з. ві­дображається у точному посиланні на норму кримінального закону із зазначенням частини, статті та у необхідному разі редакції.

Класифікація норм права – поділ правових норм на види за певними критеріями. За функціональним призначенням норми права поділяються на регулятивні та правоохоронні; за галузями права на конституційні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін.; за сферою і обсягом регулювання на загальні, спеціальні та виняткові; за термі­ном дії у часі на постійні, тимчасові тощо.

Клопотання – 1) офіційне письмове прохання або подання, адресоване органу держави чи місцевого самоврядування, громадській організації; 2) офіційне письмове прохання до органів дізнання, слід­чих підрозділів, прокуратури чи суду про здійснення процесуальних дій чи прийняття рішення. Направляти К. мають право учасники судо­вого процесу, їхні законні представники, прокурор тощо.

Кодекс – нормативноправовий акт, в якому об’єднано і сис­тематизовано правові норми, що регламентують відповідну сферу суспільних відносин. К., як правило, виступає основою певної галузі чи підгалузі законодавства.

Кодифікація – вид систематизації законодавства, який перед­бачає змістовну переробку (усунення розбіжностей і протиріч, скасу­вання застарілих норм) нормативноправових актів, що мають спіль­ний предмет і метод правового регулювання та створення нового систематизованого нормативноправового акту. Формами К. є: основи законодавства, кодекси, статути, положення, правила.

Колегіальність – принцип управління, за яким керівництво або прийняття рішення здійснюється групою уповноважених осіб (ко­легією), кожен із яких несе персональну відповідальність за певний напрямок діяльності.

Конституційне право – провідна галузь національного права України, сукупність правових норм, які регулюють суспільні відноси­ни, що пов’язані з основами конституційного ладу, державним і тери­торіальним устроєм, правовим статусом людини і громадянина, по­рядком організації та функціонування органів державної влади, загальними засадами місцевого самоврядування. К. п. забезпечує пов­новладдя народу в політичній, економічній і соціальній сферах його життєдіяльності. Норми К. п. є основоположними для всіх інших галу­зей права. Основним джерелом К. п. є Конституція та конституційні закони України.

Конституційний лад – система принципів, які дають можли­вість реально забезпечити додержання прав і

(1 votes, average: 5,00 out of 5)