Теорія держави і права – Кириченко В. М. – 1. Поняття та загальна характеристика системи права
План
1. Поняття та загальна характеристика системи права.
2. Загальна характеристика основних галузей права України.
3. Поняття та загальна характеристика системи законодавства.
4. Систематизація законодавства.
1. Поняття та загальна характеристика системи права
Кожна держава має свою національну правову систему, яка є частиною її соціальної системи. Правова система тієї чи іншої країни має свою специфіку, структуру, мету, відносини, формується у визначений історичний період та характеризується притаманними лише їй національними особливостями.
Правова система – це сукупність взаємопов’язаних, взаємодіючих і взаємоузгоджених правових засобів, за допомогою яких держава здійснює регулювання суспільних відносин.
У юридичній науці існують поняття “правова система” і “система права”, які не є тотожними, і тому їх слід розрізняти. Поняття “правова система” ширше ніж поняття “система права”. Система права є складовим елементом правової системи. Вона відображує не всю сукупність правових явищ, а тільки внутрішню будову права як сукупність правових норм.
Системна побудова права має велике значення, тому що дозволяє більш повно і точно тлумачити окремо взяту норму права і правильно застосувати її на практиці.
Система права – це обумовлена об’єктивними факторами внутрішня будова права, що характеризується єдністю і узгодженістю всіх її норм, розподілом їх на галузі, підгалузі та інститути права.
Структурними елементами системи права є:
1) норма права;
2) інститут права;
3) підгалузь права;
4) галузь права.
Норма права, поняття якої надано при викладенні попередньої теми, носить загальний характер, тобто вона не припиняє свою дію після одноразового застосування, а діє постійно і безперервно. Норма права також характеризується неконкретністю адресатів – вона поширює свою дію не на індивідуально визначених, а на будьяких осіб, які вступають або можуть вступити в правовідносини на її основі.
Правові норми завжди існують у формально закінченому вигляді в нормативноправових актах, з яких складаються інститути, підгалузі та галузі права.
Основним структурним елементом системи права є галузь права.
Галузь права – це сукупність правових норм, що регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.
В основі розподілу права на галузі лежать два критерії – предмет (матеріальний критерій) та метод (юридичний критерій) правового регулювання.
Предмет правового регулювання – це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, які врегульовані нормами права.
Предмет правового регулювання вказує, на яку групу однорідних суспільних відносин спрямована дія норми права, тобто відповідає на питання: що саме, які суспільні відносини регулюються правовими нормами.
Предмет правого регулювання є головною підставою для поділу правових норм на галузі права, тобто кожній галузі права відповідає певний предмет правового регулювання. Наприклад, предмет земельного права складають суспільні відносини у сфері раціонального використання і охорони земель; предмет адміністративного права – суспільні відносини у сфері здійснення виконавчої влади та державного управління тощо.
Додатковим, похідним від предмета, критерієм розподілу норм права на галузі, є метод правового регулювання.
Метод правового регулювання – це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспільні відносини певного виду.
Метод правового регулювання відповідає на питання: як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив. Кожній галузі права характерний свій набір методів правового регулювання.
За предметом і методом правового регулювання галузі права поділяються на:
1) профілюючі (фундаментальні) – конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, цивільне процесуальне, кримінальнопроцесуальне право;
2) спеціальні – трудове, сімейне, фінансове, земельне, водне, лісове право тощо;
3) комплексні – господарське, аграрне, житлове, екологічне, морське право тощо.
Як правило, кожна галузь права має свої інститути права.
Інститут права – це сукупність відокремлених, взаємопов’язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.
Інститут права регулює окремі сторони суспільного життя і характеризується певними властивостями, а саме: регулятивністю, предметністю та галузевістю. Його головне призначення – забезпечити відносно закінчене регулювання у межах своєї групи однорідних суспільних відносин.
Серед правових інститутів розрізняють:
1) галузеві (інститут громадянства, інститут спадкування), тобто кожний з них має власний предмет, метод правового регулювання та правовий режим;
2) міжгалузеві (інститут юридичної відповідальності за злочини, інститут права власності), тобто до його складу входять норми різних галузей права;
3) комплексні (інститут права власності складається з інститутів власності українського народу, державної, приватної та комунальної власності), тобто до його складу входять менші за обсягом інститути.
Крім того, залежно від підстав, правові інститути поділяються на:
1) за галузевою належністю – конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне та інші галузі права;
2) у залежності від ролі, яку вони виконують – предметні і функціональні;
3) у залежності від відносин, що вони регулюють – матеріальні і процесуальні;
4) залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань чи спеціальних зобов’язань – загальні і спеціальні;
5) за спрямованістю дії – регулятивні і правоохоронні. Споріднені інститути утворюють підгалузі права, які є більшими
За обсягом ніж правовий інститут, але водночас залишається у межах певної галузі права.
Підгалузь права – це сукупність однорідних правових інститутів певної галузі права, що регулюють певну сферу суспільних відносин.
На відміну від правових інститутів, підгалузь права не є обов’язковим елементом кожної галузі права. Вона утворюється лише в межах найрозвиненіших галузей права. Наприклад, у складі конституційного права вирізняють такі підгалузі, як виборче, парламентське, муніципальне право; у цивільному – зобов’язальне, авторське, спадкове право; у фінансовому – бюджетне, податкове право тощо.
Галузі права, для яких характерні невеликі обсяги нормативного матеріалу, не мають у своєму складі підгалузей права (процесуальні галузі права). В той же час, за певних умов, а саме об’єктивної потреби у регулюванні певних сфер суспільних відносин, підгалузь може набути характеру самостійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права відокремилось житлове право.
Залежно від соціального призначення, всю систему права можна поділити на матеріальне (конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, сімейне, кримінальне право тощо) і процесуальне (цивільне процесуальне, адміністративнопроцесуальне, кримінальнопроцесуальне) право.
Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відносини, які реально склалися між людьми і повинні бути організовані за допомогою правового регулювання, а предметом процесуального права – є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права і де суб’єктами, як правило, виступають органи держави та їх посадові особи.
Особливе місце у системі права будьякої держави займає міжнародне право (публічне і приватне), яке хоча і не входить у національну систему права, але здійснює на неї відповідний вплив.
Теоретичне обгрунтування поділу системи права на публічне і приватне було здійснено юристами стародавнього Риму. Так, римський юрист Ульпіан писав, що публічне право має відношення до держави, а приватне – відбиває інтереси окремих осіб. Такий поділ права дістав у подальшому теоретичну підтримку у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Ш. Монтеск’є, І. Канта, Г. Гегеля, Л. Петражинського, М. Коркунова, Г. Шершеневича та інших.
У теперішній час правові системи багатьох цивілізованих країн, у тому числі і України, грунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне.
До публічного права можна віднести такі галузі права, як конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове та ін.
До приватного права можна віднести такі галузі права, як цивільне, сімейне, трудове, підприємницьке право.
Публічне і приватне право взаємопов’язані між собою. Приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне право покликане охороняти і захищати приватні відносини.
На сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)