Теорія держави і права – Кириченко В. М. – 4. Зміст правовідносин
Об’єкти правовідносин – це певні матеріальні, духовні та інші соціальні блага з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.
Іншими словами, об’єкти правовідносин – це те, на що спрямовані суб’єктивні права і юридичні обов’язки суб’єктів правових відносин, тобто усе те, що становить предметом їхніх інтересів.
Розрізняють такі види об’єктів правовідносин:
1) матеріальні блага – це предмети матеріального світу (природні ресурси, земля, надра, ліс тощо), речі (засоби виробництва, предмети споживання) та цінності (цінні папери, гроші тощо);
2) духовні блага – це результати творчої, інтелектуальної діяльності людини (твори літератури, мистецтва, музики, винаходи, наукові відкриття, комп’ютерні програми тощо);
3) послуги виробничого і невиробничого характеру – це результати певної поведінки, внаслідок якої виникають права і обов’язки суб’єктів правовідносин. Вони мають місце у сфері управління, побутового обслуговування, господарської, культурної, освітянської та інших сферах діяльності людини (договір на перевезення вантажу, підряд на будівництво будинку, виконання пісень на святковому концерті тощо);
4) особисті немайнові блага – це життя, здоров’я, безпека, честь, гідність, свобода особи, недоторканість житла та інші права і свободи людини (наприклад, між студентом і адміністрацією вищого навчального закладу виникають правовідносини, так об’єктом цих правовідносин буде не отримання диплому, а отримання відповідного рівня освіти).
У сучасних правових системах світу людина, як така, не може бути об’єктом правовідносин (на відміну від минулого, коли раб чи кріпак розглядався як “річ, яка вміє говорити” і міг бути проданий чи подарований).
4. Зміст правовідносин
Зміст правовідносин – це передбачена нормами права сукупність суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів правовідносин.
Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.
Юридичний зміст правовідносин – це передбачені нормами права реальна можливість суб’єктів правовідносин щодо здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Фактичний зміст правовідносин – це фактична поведінка суб’єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший – значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей. Наприклад, особа, що має повну загальну середню освіту, має право вступу до будьякого вищого навчального закладу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб’єктивного права (юридичний зміст). Проте реально вона може поступити на навчання в один або два вищі навчальні заклади за умови успішного складання вступних іспитів і тим самим реалізувати один із варіантів свого суб’єктивного права (фактичний зміст).
Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідносин показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.
Правове регулювання здійснюється головним чином через механізм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Суб’єктивні права – це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб’єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов’язками інших суб’єктів, так і захистом з боку держави.
Суб’єктивне право належить лише уповноваженому суб’єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб’єкт завжди може відмовитися від використання свого суб’єктивного права, крім випадків, коли суб’єктивне право збігається із юридичним обов’язком (наприклад, кожен громадянин України має конституційні обов’язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати державні символи України тощо).
Суб’єктивні права містять наступні варіанти можливої поведінки уповноваженого суб’єкта, як:
1) право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси;
2) право вимагати певних дій від зобов’язаного суб’єкта;
3) право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом суб’єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов’язку;
4) право користуватися певним соціальним благом.
Тобто суб’єктивне право може виступати як правоповедінка, правовимога, праводомагання, правокористування. Залежно від характеру і стадії реалізації того чи іншого суб’єктивного права на перший план у ньому може виходити одна із зазначених можливостей, як правило, перша. У цілому ж усі вищеназвані елементи становлять зміст і структуру суб’єктивного права.
Суб’єктивне право не може здійснюватися її носієм довільно, незалежно від інших правових норм. Реалізуючи своє суб’єктивне право, суб’єкт правовідносин діє на основі і у межах діючих правових норм.
Юридичні обов’язки – це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної поведінки зобов’язаного суб’єкта, яку він повинен здійснити в інтересах уповноваженого суб’єкта.
Юридичний обов’язок виступає як особливий, передбачений чинним законодавством вид поведінки зобов’язаної особи стосовно уповноваженої особи.
Юридичні обов’язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов’язаного суб’єкта, як:
1) здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб’єкта;
2) зобов’язані утримуватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших суб’єктів;
3) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших суб’єктів;
4) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. Юридичний обов’язок встановлюється як в інтересах уповноваженого суб’єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб’єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов’язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності.
Залежно від того, який вид поведінки передбачений диспозицією правової норми, юридичні обов’язки поділяються на активні (вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженого суб’єкта) і пасивні (невчинення заборонних дій). Юридичні обов’язки, як і суб’єктивні права, суворо персоніфіковані, тобто вони адресовані не абстрактній особі чи особам, а покладаються на конкретного суб’єкта чи суб’єктів визначених, конкретних правовідносин.
Суб’єктивні права і юридичні обов’язки тісно пов’язані між собою, вони є взаємозалежними і відповідають один одному.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)