Теорія держави і права – Кириченко В. М. – 3. Сутність, зміст і структура права
Сутністю будьякого явища або предмета філософія вважає сукупність найбільш важливих та стійких якостей, відносин або властивостей, що становлять їхню основу, визначають глибину природи та зв’язки, що впливають на всі інші характеристики.
Для розуміння сутності та природи права слід брати до уваги багатогранність способу та форм прояву права в соціальному житті, які відображають його універсальність та всі аспекти регулятивного впливу.
Сутність права слід визначати, враховуючи такі положення:
1) право існує у певних формах, що фіксують певні юридичні конструкції;
2) право може існувати і поза інституційними формами свого виявлення (як ідеї, оцінки, зв’язки або діяльність суб’єктів);
3) з формальної точки зору право виступає як регулятор, що обслуговує той чи інший соціальний інтерес.
У різні періоди історичного розвитку правової думки до розуміння права ставилися порізному. Деякі вчені виділяють два підходи до розуміння сутності права:
1) класовий, тобто право визнається як система встановлених і гарантованих державою правових норм, що відображають державну волю економічно пануючого класу. Воля пануючого в економіці та політиці класу нав’язується як закон всьому суспільству;
2) загальносоціальний, тобто право розглядається як загальновизнаний компроміс між різними класами, групами та соціальними прошарками для забезпечення потреб та інтересів як громадянського суспільства в цілому, так і окремих його суб’єктів. Поряд з цим можна виділити також релігійний, національний,
Расовий та інші підходи до розуміння сутності права, в межах яких відповідні релігійні, національні або расові інтереси будуть визначальними для організації державнополітичного життя суспільства та офіційно зафіксовані у системі законів та підзаконних нормативноправових актів, інших формах права.
Таким чином, сутність права багатоаспектна і тому потребує використання різних форм і методів її пізнання залежно від історичних обставин, умов та цілей наукового дослідження.
З питанням про сутність права тісно пов’язано питання про його зміст. Якщо сутність права відповідає на питання про його найважливіші ознаки і властивості, то зміст права визначає, в чому конкретно ці ознаки і властивості знаходять свій об’єктивний вираз. Отже, через зміст права матеріалізується його сутність.
Зміст права – це сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин; це закріплені у правових нормах суб’єктивні права (дозволи), юридичні обов’язки (зобов’язання) та заборони.
Розрізняють два види змісту права:
1) соціальнополітичний, в якому відображається економічна, політична, класова сутність та спрямованість права;
2) спеціальноюридичний, що характеризує право як специфічне інституційне утворення (соціальний інститут, необхідний атрибут функціонування суспільства).
Отже, зміст права визначається потребами суспільного розвитку, інтересами суб’єктів суспільних відносин, вираженими в їх свідомості.
Структура права – це внутрішня побудова права, спосіб організації та взаємодії його елементів.
У структурі права розрізняють такі елементи:
1) за субординацією у правовому регулюванні – матеріальне і процесуальне право;
2) за функціональним призначенням – регулятивне і охоронне право;
3) за предметом та методом правового регулювання – публічне і приватне право.
Матеріальне право – це сукупність правових норм, за допомогою яких держава безпосередньо регулює суспільні відносини.
Норми матеріального права закріплюють форми власності, визначають порядок створення і структуру державних органів, встановлюють правовий статус фізичних і юридичних осіб тощо.
Процесуальне право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі розслідування злочинів, розгляду та вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних та господарських справ.
Незважаючи на те, що процесуальне право характеризується відносною самостійністю, воно походить від матеріального права та обслуговує його інтереси.
Матеріальне і процесуальне право співвідносяться як зміст та форма, адже процесуальні норми відображають порядок реалізації матеріальних норм права, що є однією з передумов ефективного впливу права на суспільні відносини.
Регулятивне право – це сукупність правових норм, які регулюють поведінку суб’єктів права шляхом закріплення між ними суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Регулятивні норми права фіксують стан суспільних відносин у державі, що забезпечується відповідною системою гарантій.
Охоронне право – це сукупність правових норм, які охороняють суспільні відносини від різного роду посягань та поновлюють порядок їх функціонування шляхом застосування засобів державновладного впливу.
Публічне право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні правовідносини, що забезпечують державні, міждержавні й загальні суспільні інтереси громадян.
Публічне право регулює відносини фізичних осіб з державою, а також між державними органами та між державами, інші суспільні відносини публічного характеру.
Приватне право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що забезпечують приватні інтереси індивідуальних власників та їх об’єднань в їх майновій діяльності та особистих відносинах.
Приватне право регулює майнові, особисті немайнові, шлюбносімейні, трудові та інші відносини між фізичними та юридичними особами, які виникають, змінюються та припиняються за волею цих осіб, встановлює певні межі їх дій.
Разом з тим, приватне право, забезпечуючи права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, не може бути повністю автономним від публічного права, тому що воно охороняється і захищається ним.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)