Теорія держави і права – Кириченко В. М. – 2. Поняття та ознаки держави
Держава, як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем. Протягом століть мислителі та вчені намагалися зрозуміти, що являє собою держава, чому вона виникає і необхідна людству, якою є її природа, що відрізняє державу від інших організацій, створених людьми. На ці питання існує багато відповідей. Але визначити загальне поняття держави, яке б відображало усі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з її періодів у минулому, дійсному і майбутньому неможливо.
Проте незважаючи на різноманітність підходів, у теорії держави і права є загальноприйнятим таке визначення держави.
Держава – це суверенна, політикотериторіальна організація публічної влади певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством.
Держава характеризується низкою ознак, які відрізняють її від суспільства та його політичних організацій.
До основних ознак держави належать: 1) територія. Порівняно з первісним суспільством держава є організацією територіальною, яка існує тільки у певних територіальних межах. Сама територія не породжує держави, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що проживає в ній. Територія держави визначається кордонами, які можуть бути сухопутними, морськими та повітряними. У межах своїх кордонів держава має суверенітет і територіальне верховенство. Необхідно підкреслити, що на території країни можливе існування тільки однієї державної організації;
2) населення. Воно розселене по всій території держави, яка поділяється на адміністративнотериторіальні чи політикотериторіальні одиниці. Державна влада розповсюджується на всіх людей, що проживають на її території. Більшість населення пов’язана з державою стійкими відносинами громадянства (підданства). Громадяни (піддані) держави, у порівняні з іноземними громадянами або особами без громадянства, які теж можуть проживати на території даної держави, мають більш ширший правовий статус і більш стійкі правові зв’язки з державою, а також права і обов’язки, яких позбавлені останні. На відміну від політичних партій, професійних спілок, інших громадських організацій або релігійних утворень, тільки держава має право виступати від імені всього народу в цілому. Це є одне із монопольних прав держави;
3) наявність публічної влади, яка відокремлена від суспільства і стоїть над ним. Публічна влада має свою систему державних органів і посадових осіб, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. Апарат публічної влади складається із апарату управління, який забезпечує виконання функцій держави та апарату примусу. Примусові заходи застосовують спеціальні органи: армія, поліція (міліція), прокуратура, пенітенціарна система, служба національної безпеки тощо;
4) суверенітет. Це політикоправова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, повноті, єдності і верховенстві у межах її території, а також незалежності і рівноправності країни у зовнішніх відносинах. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За сучасних умов розвитку держав та міжнародних відносин, пов’язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом до них держав (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зовнішніх справах, країничлени названих міжнародних організацій добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин (права людини, екологія, безпека тощо). По суті – це втілення ідеї обмеженого суверенітету, однак на повній демократичній основі;
5) здатність видавати закони. Тільки держава має право видавати закони та інші нормативноправові акти, які є загальнообов’язковими для усіх громадян і посадових осіб на всій її території, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Державна влада є єдиним суб’єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної системи. Таких прав не мають інші суб’єкти політичної системи і громадянського суспільства. Діяльність по виданню законів – це виключна прерогатива держави; 6) наявність податкової системи, яка є фінансовою основою для виконання державою владних функцій. Держава встановлює та збирає податки, інші примусові збори зі своїх громадян, підприємств і організацій, які знаходяться на її території, для суспільних потреб та утримання апарату управління, організації державного механізму.
На сьогодні у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави. Вона може бути світською або теократичною. Більшість держав світу – світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери діяльності держави і церкви (церков відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (сучасний Ватикан).