Профілактика злочинів – Джужа О. М. – 10.2. Причини та умови злочинів проти власності
Дослідження причин та умов злочинів проти власності є однією з головних кримінологічних проблем. До числа найважливіших передумов злочинної поведінки належать особистісні, суб’єктивні детермінанти. Для того, щоб вивчити їх, необхідно дослідити особу того, хто вчиняє злочин, і лише на цій основі є можливим аналіз об’єктивних факторів злочинності. Посідаючи основне місце у ланцюгу причинності, особа злочинця є центральним елементом механізму індивідуальної злочинної поведінки та головним об’єктом профілактичного впливу. Вона відіграє особливу роль серед факторів злочинної поведінки: у криміногенних якостях людей акумулюється весь негативний вплив різноманітних умов, обставин та ситуацій, в яких вони жили та виховувалися. Тому вивчення особи, що вчинила злочин, має суттєве значення для ретроспективного аналізу об’єктивних факторів злочинної поведінки (а при широкому вивченні цієї проблеми, тобто при виділенні типових криміногенних якостей, можна проаналізувати причини злочинності по всій країні).
Кожна конкретна дія зумовлюється не однією ізольованою причиною, а сукупністю детермінант (факторів), які діяли у різний час та в різних умовах. Але за всієї складності взаємодії цих факторів їх можна певним чином класифікувати, виділити основні, вирішальні.
Серед осіб, що були засуджені за вчинення злочинів проти власності, 44% вважали, що вчинені ними злочини несправедливо віднесені до числа злочинів, 48% – що за вчинені діяння встановлені суворі заходи покарання; 4% – були готові вчинити злочин навіть у випадку невідворотного притягнення до кримінальної відповідальності.
Аналіз цього дає можливість визначити, що для вчинення найбільш розповсюджених видів злочинів проти власності характерним є дуже низький рівень солідарності з відповідними морально-правовими заборонами.
Типологія осіб, що вчиняють злочини проти власності, має велике значення для раціональної організації запобіжної діяльності та прогнозування можливого рецидиву.
Одна з перших класифікацій корисливих злочинців належить Арістотелю. Він виділяв два види кримінальної користі: користь багатих (прагнення до надлишку); користь бідних (цей вид користі породжується недостатністю предметів першої необхідності). Давньогрецький вчений майже дві тисячі років тому визначив важливий кримінальний феномен, який підтвердили сучасні вчені: великі злочини вчиняються багатими, тоді як найбільша увага приділяється бідним.
Класифікація Арістотеля до цього часу не втратила наукової цінності, оскільки підходи до впливу на корисливу злочинність багатих і бідних і сьогодні суттєво різняться: перші потребують посилення соціального контролю, другі – розвитку системи соціальної підтримки бідних.
Аналізуючи роль особи злочинця, в генезисі злочинної поведінки можна визначити риси, що притаманні особам, які вчиняють злочини, і спрямувати заходи попереджувального впливу на них, а при розкритті кримінальних справ та їх розгляд у суді це дозволяє уявити: ким є обвинувачений, до якої типологічної групи він належить. У наведеній типології в основу покладено мотиви злочинної поведінки, ступінь стійкості злочинної установки та характер злочинних дій:
– користолюбивий тип. Це – в основному жадібні особи, що крадуть цінності задля накопичення їх. Як правило, вони мають постійне місце роботи, можуть навіть користуватися в колективі повагою та довірою; серед цієї категорії осіб багато гарних спеціалістів;
– самостверджувальний тип. Це – особи, що вчиняють крадіжки, розкрадання та інші злочини проти власності заради того, щоб самоствердитися в очах оточуючих, а інколи і заради самоствердження, якщо вчинення злочину потребує особливих умінь та хоробрості. Серед представників цього типу багато молодих людей, для яких учинення таких злочинів є вдалим способом продемонструвати себе;
– дезадаптований тип. Це – здебільшого особи, що перебувають за рамками соціально схваленого кола спілкування. Як правило, це злочинці-рецидивісти, навіть професіонали, для яких учинення крадіжок, а також інших майнових злочинів є основним або єдиним джерелом отримання засобів для існування. Такі особи зазвичай не мають сім’ї та місця роботи. Найчастіше – це особи середнього та старшого віку;
– сімейний тип. Це – особи, що вчиняють злочини проти власності в основному для забезпечення потреб своєї родини. При цьому потреби родини необхідно розуміти у широкому значенні – від утримання членів родини до навчання дітей у престижних навчальних закладах. Саме такі “сімейні” злочинці можуть бути людьми достатньо скромними та з викраденого особисто собі можуть не брати, але якщо беруть, то дуже мало;
– ігровий тип. Це – особи, для яких учинення корисливих злочинів – захоплююча гра з небезпекою, з ризиком, для яких важливий сам процес викрадання або іншого незаконного заволодіння цінностями або майном. Відповідний мотив діє тільки або переважно на підсвідомому рівні, але його реалізація дає велике задоволення особам, що втягнені в активну діяльність – учинення різних злочинів проти власності. Такі мотиви притаманні і великим розкрадачам, хабарникам, представникам злочинних угруповань, спеціалістам комп’ютерної техніки, що вчиняють комп’ютерні корисливі злочини, водночас вирішують складні інтелектуальні завдання, тим самим вступаючи у гру;
– алкогольно-наркотизований тип. Це – особи, що перебувають у патологічній залежності від алкоголю та наркотиків і вчиняють майнові злочини головно для того, щоб забезпечити себе спиртними напоями або наркотичними речовинами. Найчастіше – це представники “соціального дна”, їх ресоціалізація є складною проблемою. Як правило, її вирішують разом з лікуванням особи (в основі типології лежить розподіл на типи, що був запропонований С. М. Пішаковим у роботі “Кримінологія”).
Вивчення процесів детермінації та причиновості злочинів проти власності пов’язано насамперед з відповіддю на питання: як, чому вони існують та розвиваються, які соціальні, економічні та інші обставини виступають як такі, що породжують їх причини; які особливості умов сприяють прояву причин та настанню кримінального результату: одного чи декількох злочинів цього виду; і, звичайно, які особливості взаємодії всіх цих явищ в їх інтеграційному поєднанні.
Злочини проти власності є складовою цілісного явища злочинності і визначається системою соціально-економічних відносин, її типом. Водночас взаємодія системи і злочинів, що розглядаються, володіє важливою особливістю. Ця особливість полягає у тому, що, на відміну від багатьох інших видів злочинів, злочини, які посягають на власність, органічно пов’язані з соціально-економічною системою, її відносинами, тобто цей вид злочинів генетично пов’язаний з певною системою відносин власності.
Специфіка детермінації злочинів проти власності міститься у їх взаємній обумовленості. На характер цього зв’язку справляють опосередкований або безпосередній вплив численні та різноманітні сфери державного та суспільного життя, їх стан, спрямованість, зміст, ступінь впливу на суспільство. Серед них особливу роль відіграють сфери:
– формування державної політики, поглядів, ідей, концепцій з приводу власності – належності, перетворення, забезпечення безпеки, захист власників та його майнового інтересу; вирішення питання про рівність безпеки та захист принципу вибірковості, пріоритетності стосовно певних форм власності та окремих власників;
– практичної діяльності держави, тобто уповноважених осіб та організацій, органів, посадових осіб, що відповідають за втілення в життя ідей, концепцій, що прийняті державою щодо власності, ставлення до прав людини і громадянина незалежно від становища у суспільстві, розміру майна, приналежності до певного соціального кола;
– культури, науки, освіти, морального виховання, включаючи правове, масової інформації, тобто ті сфери, що дають можливість активно впливати на суспільство та людей, формувати погляди щодо власності: утвердження загальнолюдських установок у ставленні до власності незалежно від її форм і до власника незалежно від того, є цим власником держава, організація, фізична особа або ж утвердження егоїстичних, корпоративних, станових, корисливих установок та інтересів.
До числа сфер, що мають особливе значення, необхідно віднести і сфери: соціальну; правотворчу та правозастосування у галузі, що належить до власності, її захисту; безпосередньої боротьби з посяганням на чуже майно; організації та здійснення боротьби з цими видами злочинів, включаючи її профілактику.
При цьому не потрібно забувати про вплив таких категорій, обумовлених історією народу та держави, як наступництво поколінь, стійкість соціальної психології та громадських установок щодо власності, у тому числі до приватної власності; традиції, звички, національно-демографічні та територіальні особливості, пов’язані зі ставленням до власності, до чужого майна. І саме ці категорії, їх вплив на стан та розвиток злочинів, що посягають на власність, досить специфічні.
При аналізі соціально-психологічних факторів передусім необхідно визначити, що у суспільстві відбулася зміна цінностей.
Матеріальне благополуччя, незалежно від способів його досягнення, визначає цінність людини значно більшою мірою, ніж праця.
Різке зростання багатства вузького кола осіб породжує не тільки заздрощі, а й прагнення отримати такі ж або сурогат таких же благ. Користь формує та визначає поведінку багатьох верств населення. Саме користь – найбільш характерна ознака вчинених злочинів не тільки проти власності, але й багатьох інших об’єктів.
Відбувається посилення кримінального професіоналізму злочинців, об’єднання їх під прикриттям різних легальних структур, підвищення технічної оснащеності організованих злочинних угруповань, більш активна “самодетермінація злочинності”, зростання кількості рецидивів, розвиток корпоративної моралі та поширення кримінальних стереотипів поведінки. Дуже частим є намагання виправдати таку поведінку: “крадуть усі”, “всі ми злочинці, тільки одних викрили, а інших ні” та ін.
На жаль, і далі залишається високий поріг терпимості населення до злочинних проявів. Це зумовлено тим, що, з одного боку, у суспільній свідомості злочинець “перетворюється” на багату, удачливу, достойну людину, поведінка якої вартує копіювання, а іншого боку – звикання до правопорушень, які просто спостерігає населення, а також невіра у здатність правоохоронної системи навести порядок, належним чином захистити від злочинних посягань. Необхідно також врахувати, що соціальна структура суспільства в Україні зазнала погіршення через високу роль раніше засуджених осіб (близько – 73544 злочинів було вчинено особами, які були раніше засудженими, у 2008 році – 72833 (динаміка 1,0%)’). Кримінальний досвід населення настільки великий, що саме він слугує джерелом самодетермінації злочинності.
Моральним критеріям поведінки людини держава не приділяє належної уваги, “переклавши” обов’язок розвивати та реалізовувати у свідомості людей заповіді “Не вбий”, “Не вкради” на конфесії. Але не можна вважати, що церква та її догми стали сьогодні внутрішньою потребою суспільства. Сьогодні повинні “працювати” закладені у Конституції положення такі, як: свобода вибору діяльності та професії, право на освіту, соціальне забезпечення та відшкодування завданої шкоди злочинними діями та ін.
На ситуацію, що склалася, суттєво впливає потенціал правоохоронних органів, що здійснюють профілактичну діяльність, виявлення, реєстрацію, розкриття, розслідування злочинів, що посягають на власність, а також судів. Обмеженість ресурсного забезпечення правоохоронної та судової систем знижує їх профілактичні можливості.
На розвиток тенденцій кримінальної ситуації впливає також система послабленого соціального контролю над злочинністю, у результаті чого значна частина кримінального середовища вийшла з-під контролю держави. Нині робляться певні кроки до відновлення зруйнованих елементів соціального контролю, але цій діяльності заважає ряд об’єктивних та суб’єктивних труднощів. Однією зі складних перепон для формування нової системи соціального контролю необхідно вважати падіння престижу правоохоронної діяльності, втрату поваги до правоохоронних органів значної частини населення. Багато громадян упевнені, що правоохоронні органи працюють неефективно, не виконують функцію гаранта безпеки та захисту прав громадян, а деколи і самі є порушниками.
Значно посилився тотальний контроль над злочинністю з боку самого кримінального середовища. Неправові методи застосовуються у цілях самооборони, захисту від кримінальної активності конкурентів, для вирішення майнових проблем та конфліктів (неповернення боргів, кредитів та ін.). Таким чином відбувається заміна та виштовхування державного контролю контролем кримінальних структур.
Збільшення коефіцієнту соціальної різниці, різке розшарування суспільства на заможних та бідних, як свідчить світовий досвід у всі часи, породжує значний зріст аморальних явищ та злочинності. Разом із соціальними, економічними факторами велику роль відіграють культурні фактори. Рівень масової культури залишається вкрай низьким. Фактичні життєві стандарти значної маси населення несуть на собі ознаки антикультури та бездуховності. Грубість, пияцтво, цинізм є звичайним явищем. Безкультур’я та бездуховність безпосередньо спричиняють злочинність.
Злочини проти власності у нашому суспільстві породжуються поляризацією доходів, інфляцією, економічною нестабільністю, невлаштованістю та злиденністю деяких категорій населення. Ці фактори породжують в основному такі види злочинів, як дрібні та середні розкрадання чужого майна, грошей та інших цінностей. Україна на сьогодні – бідна держава за рівнем та якістю життя свого населення: приблизно 35% громадян України живуть за межею бідності. Третина погано харчується, не має нормального житла, можливостей достойно проводити вільний час та мати відпочинок, живуть з відчуттям повної безнадії, неможливості щось змінити у своєму житті.
Вчиненню злочинів сприяє відчуття тривожності: люди не впевнені у завтрашньому дні, а тому готові до вчинення корисливих дій, аби відвести від себе проблеми матеріального характеру. Звичайно, тривожність можуть відчувати і забезпечені особи, але їхні відчуття – дещо інакші: головним чином пов’язані з нестабільністю фінансових процесів, діями конкурентів, кон’юнктурою ринку, ставленням правоохоронних органів.
Можна зазначити, що заможним особам, які вчиняють злочини проти власності, притаманна жадоба та зажерливість, бажання отримати великі прибутки. До того ж особи, що спільно вчиняють такі види злочинів, включені до певного кола спілкування, з якого не так просто вийти.
Необхідно, водночас, відзначити відсутність політичної волі та зацікавленості значної частини державного апарату та особливо правоохоронних органів у тому, щоб активно боротися зі злочинами проти власності.
Аналіз причин злочинів проти власності дає підстави зазначити: завжди у кожному суспільстві або кожній державі є люди, які невдоволені своїм становищем і готові переступити закон, щоб це становище змінити у кращий для себе бік. Це може бути незадоволення і своїм матеріальним забезпеченням, яке виявляють навіть і заможні люди. Вчиненню злочинів можуть сприяти такі умови:
1. Правові (суперечності у законодавстві, у законах та підзаконних актах, відсутність чіткої кримінально-правової політики, слабка робота правоохоронних органів, і, що лай небезпечніше, об’єднання співробітників цих органів з корисливими злочинцями. Вчиненню злочинів проти власності сприяє відсутність чіткої державної політики покарання осіб, що вчинили такі злочини. На жаль, особи, які вчинили розкрадання у великих розмірах, залишаються безкарними).
2. Етичні (у тому числі культ наживи, притаманний деяким категоріям населення, можливість високих прибутків після багатьох років заборон на них, при цьому забувають, що держава ніколи не забороняла отримання високих прибутків, вона забороняла використання для цього протиправних методів).
3. Технічні (недосконалість технічних, організаційних та інших засобів запобігання, припинення вчинення злочинів проти власності, а також взагалі відсутність цих засобів).
4. Політичні (відсутність стабільної економічної, фінансової політики, що дозволяє недобросовісним людям використовувати різного роду умови для вчинення злочинів проти власності).
Необхідно також відзначити, що особи, засуджені за такі злочини, у тому числі неодноразово, недостатньо ефективно виправляються в місцях позбавлення волі. Наслідком цього є розповсюдження ідеології та моралі крадіїв і втягнення у злочинну діяльність молодих людей.
Виявлення детермінант, які сприяють учиненню злочинів, важливо для розроблення необхідних профілактичних заходів.
Отже, основними детермінантами злочинів проти власності є: низькі темпи розвитку економіки; погіршення фінансового стану як окремих груп підприємств, так і цілих галузей вітчизняного господарства; зростання обсягу імпорту, погіршення його структури; позбавлення вітчизняного виробника можливостей реалізувати себе на внутрішньому ринку; зниження інвестиційної активності; підвищення соціального та дотаційного навантаження на бюджети всіх рівнів; низький матеріальний і духовний рівень життя переважної частини населення України; віктимна поведінка жертв корисливих злочинів.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)