Основи соціально-педагогічної діяльності – Шевців З. М. – 5.3. Соціально-педагогічна робота з девіантними дітьми
Сутність соціально-педагогічної діяльності з дітьми різної девіантної поведінки полягає в організації підвищеного піклування, виховання у них почуття власної гідності, спираючись на позитивні якості характеру; попередження або подолання різних відхилень у поведінці; у встановленні контакту з перевиховуваним.
Мета діяльності соціального педагога полягає у тому, щоб допомогти подолати кризу і самостійно змінити життя.
Правильно організована соціально-педагогічна діяльність спрямовується на надання комплексної допомоги в розв’язанні особистісних проблем клієнта. Вона включає три аспекти:
1) соціальний – розвиток і набуття соціальних якостей особистості, досвіду спілкування і засвоєння суспільних норм поведінки;
2) культурний – ознайомлення з навколишнім світом, оволодіння культурними цінностями суспільства, культурою поведінки і стосунків, відповідною освітою;
3) психолого-педагогічний – психічний та особистісний розвиток особистості, навчання і виховання в сім’ї, у дитячому садку, школі.
У контексті того, на кого спрямована соціально-педагогічна діяльність, доречно вести мову про соціально-педагогічну роботу з конкретною особистістю чи соціальною групою на рівні суб’єкт-суб’єктної взаємодії, яка реалізується профілактичною, реабілітаційною, культу-рно-дозвіллєвою, просвітницькою, корекційною функціями.
1. Діагностична функція, яка спрямована на виявлення факторів ризику. Реалізується шляхом збору інформації про особливості особистість, негативні фактори, які провокують девіантну поведінку.
2. Прогностична, сутність якої полягає в тому, що на основі встановленого діагнозу розробляється конкретна соціально-педагогічна програма діяльності з клієнтом, яка передбачає етапні зміни і кінцевий результат соціальної адаптації, корекції та реабілітації.
3. Виховна, що передбачає визначення змісту соціально-педагогічної діяльності, методів перевиховання соціально-важливих якостей.
4. Правозахисна. Сопіально-педагогічна діяльність будується на правовій основі, що передбачає як дотримання, так і захист прав дитини.
5. Організаторська. Вона обумовлена тим, що соціально-педагогічна діяльність вимагає участі і координації дій різних спеціалістів залежно від проблеми.
6. Комунікативна, сутність якої полягає в установленні контактів між учасниками з метою обміну інформації.
7. Попереджувально-профілактична, яка забезпечує закріплення отриманих позитивних результатів і попереджає про можливі прояви рецидивів.
Основними завданнями соціально-педагогічної діяльності є:
– створення умов, які допоможуть компенсувати проблеми соціалізації;
– забезпечення діагностики, корекції і консультування з соціально-педагогічної проблеми;
– організація соціально-педагогічної профілактики і реабілітації;
– робота з проблемами клієнта (застосування власної методики);
– консультування і спеціалізована допомога у відповідних спеціалістів;
– культурно-просвітницька робота;
– організація дозвілля клієнтів;
– здійснення превентивних заходів, запобігання дезадаптації, депривації, соціальної та педагогічної занедбаності;
– організація допомоги і захисту клієнта.
Соціальний педагог повинен проводити такі Напрями Соціально-педагогічної діяльності як:
1. Профілактика причин і наслідків девіації, особливо з тими дітьми, які перебувають у несприятливих умовах соціалізації, характеризуються негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки.
2. Організацію вільного часу тому, що беззмістовне дозвілля є провідним фактором ризику.
3. Посередницька діяльність щодо залучення до роботи батьків, учителів, лікарів, співробітників міліції, громадськості.
Результатом соціально-педагогічної діяльності є перевиховання, оздоровлення, реабілітація.
Процес перевиховання можна розділити на 4 етапи. Перший – вивчення дитини та її оточення. Другий – забезпечення психологічної готовності до перевиховання. Він включає бесіди, входження в довіру, розвиток інтересу до тієї чи тієї роботи. Третій – накопичення моральних позитивних якостей, вчинків. Важливо, щоб дитини самостійно навчилася визначати позитивні і негативні сторони своїх вчинків, причини і самостійно знаходила подальшу поведінку. Четвертий – самовиховання, коли вихованець повинен самостійно вийти з кризи.
Варто зауважити, що в процес перевиховання крім соціального педагога включається колектив вихованців, у який потрапляє дитини.
Оздоровлення обстановки відбувається через створення клубу, спортивних секцій, технічних гуртків.
Процес реабілітації передбачає визначення спільних поглядів соціального педагога і клієнта, виявлення захоплень і особливостей поведінки, визначення негативних якостей особистості і реакції на зовнішній вплив, вироблення спільних норм поведінки і взаємодії.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)