Основи соціально-педагогічної діяльності – Шевців З. М. – 1.3. Технології соціально-педагогічної діяльності
Поняття “соціально-педагогічна технологія” пов’язане з такими поняттями як “педагогічна технологія” та “соціальна технологія”.
На сучасному етапі педагогічна технологія (від rp..techne – мистецтво, майстерність, вміння + logos – вчення) – сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підхід і композицію форм, методів, способів, прийомів, засобів (схем, креслень, діаграм, карт) у навчально-виховному процесі
Термін “педагогічні технології” вперше з’явився у працях В. Бехтєрева, І. Павлова, А. Ухтомського, С. Шацького та ін. як наслідок використанням технічних засобів навчання у школі в 20-х роках XX століття. З плином часу сутність терміну досліджувалася і змінювалася (В. Беспалько, І. Лернер, В. Паламарчук, Г. Селєвко та ін.). У даний час під педагогічними технологіями у широкому розумінні цього слова розуміють застосування людських і технічних методів навчання з метою досягнення ефективності навчання і виховання. За твердженням М. А. Галагузової педагогічні технології передбачають системний аналіз, відбір, конструювання і контроль усіх компонентів педагогічного процесу з метою досягнення кінцевого результату.
Поняття “соціальні технології” виникло у соціології і пов’язується з відтворення і програмуванням результатів, які закладені у соціальних процесах. Різновидністю соціальних технологій є технології діяльності соціального працівника, які найбільш близькі до діяльності соціального педагога. Зміст, принципи, функції, методи соціальних технологій вивчали Н. Ф. Басов, І. М. Грига, А. И. Капська, М. П. Лукашевич, І. І. Мигович, П. Д. Павленок, В. І. Полтавець, Т. В. Семигіна, В. Н. Сидоров, Л. Т. Тюптя, СІ. Холостова та інші. Шляхом досліджень дійшли висновку, що соціальні технології складні та багатопланові.
Під соціальною технологією будемо розуміти сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення.
Вимогами до соціальної технології є:
– наявність стратегічної програми, у межах якої буде розв’язуватися проблема;
– алгоритм послідовності операцій для досягнення поставленої мети;
– неперервність зв’язку з клієнтом;
– динамізм змісту, форм і методів соціальної роботи;
– наявність критеріїв оцінки ефективності діяльності фахівця. До спеціальних технологій соціальної роботи належать:
– соціальна діагностика виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв’язків розвитку соціальної проблеми;
– соціальна адаптація – підтримка людей у процесі їх соціалізації чи пристосуванні до нових соціальних умов;
– соціальна профілактика – попередження виникнення основних причин відхилень негативного характеру;
– соціальний контроль – нормативне регулювання;
– соціальний патронаж – захист прав і свобод особистості, її майна;
– соціальна реабілітація – відновлення здатності людини до життєдіяльності у соціумі;
– соціальна терапія – корекція соціальних відносин чи соціальних дій;
– соціальне консультування – допомога шляхом застосування інформаційної дії; соціальне страхування; соціальне опікунство та ін.
Поняття “соціально-педагогічна технологія” з’явилося у 90-х роках минулого століття у зв’язку із становленням соціальної педагогіки як науки. Технологічний процес досліджували і розробляли відомі зарубіжні та вітчизняні вчені, зокрема Вороніна Г., Василькова Ю., Василькова Т., Галагузова М, Капська А., Мардахаєв Л., Овчарова Р., Шакурова М., Шептенко П. Однозначності у визначенні терміну немає.
На підставі аналізу різних підходів до визначення технології соціально-педагогічної діяльності у малій енциклопедії соціального педагога визначено, що технологія соціально-педагогічної діяльності – це практична діяльність соціального педагога, для якої характерна раціональна послідовність використання різних методів та засобів з метою досягнення ефективних результатів.
Основу технологічного процесу складає алгоритм дій (операцій). Розробники соціально-педагогічних технологій пропонують п’ять взаємозалежних етапів:
1)діагностико-прогностичний;
2)вибір (розробка) оптимальної технології;
3)безпосередня підготовка до реалізації обраної технології;
4)реалізаційний;
5)експертно-оцінний
Соціально-педагогічні технології – це інтеграція педагогічної та соціальної технології, яка має свою структуру і вимагає від фахівця алгоритму виконання всіх операцій. А це означає, що соціально-педагогічна діяльність повинна мати власні технології.
Розробити класифікацію соціально-педагогічних технологій допоможуть спільні ознаки (критерії):
O характер, який допомагає виділити тип технології – загальні чи спеціальні технології;
O мета діяльності визначає цільове призначення технології – цільові чи комплексні технології;
O об’єкт застосування. Таким критерієм може виступати наступні характеристики клієнта:
– соціальна – школяр, студент, сім’я, ув’язнений, військовослужбовець та ін.
– вік – дитина, підліток, молодь, люди похилого віку тощо;
– особливості відхилення від норми – поведінка, емоції, побут та ін.
– кількість – особа, група, колектив, спільнота;
O місце застосування – освітні установи, спеціалізовані центри, місце проживання та ін.;
O спосіб реалізації:
– провідний метод – гра, діяльність, психодрама, консультації тощо;
– сукупність основних методик;
– авторські методики.
Наведені критерії класифікації дозволяють виділити такі дві соціально-педагогічні технології.
1. Соціально-педагогічні технології загального типу (соціально-педагогічна робота).
2. Спеціальні соціально-педагогічні технології: діагностичні, діагностично-прогностичні, консультативні, реабілітаційні, корекційні, виховні, профорієнтаційні, патронажні та ін..
(2 votes, average: 4,50 out of 5)