Основи соціально-педагогічної діяльності – Шевців З. М. – TEMA 6. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ
Теоретичний матеріал для вивчення
> обдаровані діти – соціально-педагогічна проблема;
> методи діагностики обдарованої дитини;
> технологія діяльності з обдарованими дітьми.
6.1. Обдаровані діти – соціально-педагогічна проблема
Соціальний педагог сприймає учня як цілісного індивіда, сприяє його участі у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільно-корисній діяльності, виявленню задатків, обдарувань, розкриттю здібностей і талантів. Одне із завдань соціально-педагогічної діяльності, передбачених наказом МОН України “Про особливості діяльності соціальних педагогів загальноосвітніх навчальних закладів”, є робота з обдарованими дітьми та дітьми з творчими здібностями, їх соціально-педагогічний супровід та оптимізації навчально-виховного процесу.
Уміння соціального педагога відкрити і підтримати талант дитини значно допоможе їй успішно соціалізуватися і не стати жертвою життєдіяльності. Адже високу обдарованість і геніальність особистості, яка припадає на “одну” людину із тисячі народжених, можна віднести до латентних жертв. У залежності від сприятливих умов соціалізації, особливо на ранньому етапі, ці задатки розвиваються приблизно у одного із мільйона народжених, а дійсними геніями стає лише один із десяти мільйонів.
У працях Василькової Ю. В., Звєрєвої І. Д., Коваль Л. Г., Лукашевича М. П, Мудрик A. B., Хлєбік С. Р., Тетерського С. В. та ін. розкриваються психофізіологічні особливості обдарованості, соціально-педагогічний захист і соціальна робота з такими дітьми. Стереотипність навчання дітей за радянської школи ще й досі негативно впливає на визначення можливостей дітей до пізнавальної діяльності. Проблема диференційованого навчання за видами диференціації сприймається неоднозначно. Нові типи навчально-виховних закладів для обдарованих дітей не завжди заповнюються такими школярами, оскільки існує проблема визначення обдарованості. Неоднозначність тлумачення самого поняття “обдаровані діти” і поняття “диференціація учнів за їх навчальними можливостями” нерідко приводить до переоцінки або недооцінки можливостей дитини.
Реальність вивчення, встановлення й відзначення різнорівневих властивостей обдарованості вимагає аналітичного підходу до дослідження структури індивідуальності обдарованої дитини.
Показником, який обумовлює обдарованість, є діапазон вияву здібностей. Здібності у свою чергу є психологічним показником характеристики особистості. Здібності проявляються у людини через задатки (нахили) і характеризуються прагнення людини до визначеного виду діяльності. Із задатками людина народжується і рівень їх прояву від народження і в процесі діяльності визначає рівень здібностей.
Здібності – психічні властивості людини, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Вони розвиваються в результаті нахилів.
Нахили (задатки)- це стійкі прагнення до занять певного виду.
Обдарованість – високий рівень здібностей, яка проявляється у результаті наполегливої праці і є сплавом набутого і спадкового.
Обдарованість розрізняють:
– соціальну, або лідерську;
– мистецьку: музичну, образотворчу, сценічну;
– психомоторну, яка визначає виключно спортивні здібності;
– академічну, яка проявляється в здібностях до навчання;
– інтелектуальну – це здатність аналізувати, мислити, співстав-ляти факти. У сім’ї така дитина – розумниця, а в школі – відмінник;
– творчу, яка проявляється в нестандартному баченні світу, нешаблонному мисленні.
Фактором обдарованості виступає підвищена потреба дитини в розумових і творчих діях. Адже їх не потрібно примушувати навчатися. Вони самі знаходять складні інтелектуальні завдання, потребують спілкування із дорослими, тому однолітки часто насміхаються з них і дають прізвиська (фізичну характеристику): “очкарики”, “диваки”, “буквоїдки”, “фанати”, “ледарі”, “скромники”, “невротики”.
Талант – найвищий рівень здібностей, розвиток яких мають природну основу у вигляді задатків.
Геніальність – найвищий рівень задатків особистості, який проявляється у сенситивний період, а результат діяльності особистості є визначним у дану епоху життя суспільства.
Обдарована дитина – дитина, яка значно випереджує своїх ровесників у розумовому розвитку; яка демонструє загальну (здібності до різних галузей діяльності) або спеціальну (музичну, художню, технічну, психомоторну, соціальну та ін.) обдарованість. її обдарованість може проявлятися в різні періоди розвитку. Для обдарованої дитини характерними рисами є рання мова, великий словниковий запас, вона енергійна, допитлива, відрізняється творчим мисленням, розвиненою пам’яттю, виявляє значну самостійність, висловлює багато міркувань з приводу конкретної ситуації, проявляє наполегливість, захоплюється образотворчою діяльністю, іграми.
Обдарованість дитини в сім’ї сприймається по-різному. З однієї сторони – це гордість, а з іншої – великі проблеми. Існує ситуація, коли батьки “вимучують” талант із своєї дитини при відсутності здібностей.
Психологи і педагоги при визначенні обдарованості розглядають такі параметри: випереджуючий інтелектуальний і психологічний розвиток, виражені фізичні дані. У соціальній педагогіці яскравими рисами прояву обдарованості вважають: почуття справедливості, особистісну систему цінностей, яскраву уяву, почуття гумору, розв’язання недопустимих проблем, перебільшення страху. Отже, поняття обдарованості (діагноз) і навчання здібних (прогноз) дітей є спірним. До деякої міри проблему можна вирішити при правильному визначенні Унікальності і культивуванні Здібностей, талантів, загальної і спеціальної обдарованості, встановленню її видів за допомогою спеціальних методик діагностики.
Основними ознаками обдарованості виступають творче спрямування і розумова винахідливість. Але ці ознаки переважно можуть бути віковими, набутими. Тому поняття “діагноз” і “прогноз” стосовно розумових здібностей є диференційованим.
Дефекти навчально-виховного процесу, пов’язані з навчання обдарованої дитини, негативно впливають на особистість, ускладнюють їй життя, створюють проблеми. Проблеми обдарованих дітей:
– прояв агресивних реакцій: непряма агресія, вербальна агресія, фізична агресія;
– неприязнь до школи;
– ізоляція від однолітків;
– конформізм;
– занурення у філософські проблеми (потойбічне життя, релігійні вірування);
– невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком;
– почуття незадоволеності;
– гіперчутливість;
– потреба в увазі дорослих та ін.
Важливо у соціально-педагогічній діяльності виявити явну і приховану обдарованість, провести відповідну корекційну роботу, яка полягатиме у спеціально створених умовах для пристосування до життя в середовищі, подоланні або послабленні недоліків чи дефектів її соціалізації.
Отже, соціально-педагогічна діяльність включає роботу з обдарованими дітьми і роботу з оптимізації навчально-виховного процесу, і роботу з батьками обдарованої дитини.
Робота з обдарованими дітьми включає:
– психодіагностику дітей з високим інтелектуальним потенціалом;
– виявлення обдарованих і талановитих дітей;
– індивідуальні психолого-педагогічні консультації для дітей та їх батьків;
– групова робота з розвитку комунікативних навичок, креативності. Робота з оптимізації навчально-виховного процесу передбачає допомогу вчителеві у:
– визначенні індивідуального підходу до навчання і виховання учнів;
– підготовці розвиваючих завдань для розвитку пам’яті, уваги, уяви, мислення;
– доборі методів і створенні методики навчання обдарованих дітей.
Важливою особливістю соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми є її посередницький характер між учнями і різноманітними соціальними інститутами і закладами.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)