Національна економіка – Старостенко Г. Г. – ТЕМА 6. СУСПІЛЬНИЙ І ПРИРОДООХОРОННИЙ СЕКТОРИ ЕКОНОМІКИ
6.1. Основні показники, що характеризують стан та завдання розвитку суспільного сектора економіки
6.2. Джерела фінансування діяльності установ сектора загального державного управління
6.3. Природоохоронна діяльність
6.1. Основні показники, що характеризують стан та завдання розвитку суспільного сектора економіки
У ринковій економіці виробництво І розподіл благ здійснюються з використанням механізму цін. Певні блага отримують ті виробники І ті споживачі, які здатні заплатити ціну, встановлену за ці блага. Проте цілком зрозуміло, що в ринковій економіці також існують колективні блага, що мають назву суспільні. Суспільні блага характеризують за двома ключовими ознаками. Перша – це неможливість виключення будь-якого суб’єкта із споживання суспільного блага (невиключеність). Ринковий розподіл такого блага неможливий. Подібні блага неможливо виключити Із споживання суб’єкта навіть за умови, що він не бере участі у фінансуванні відповідних витрат, або через занадто високі витрати, що потрібно для такого винятку. Як правило, для розуміння таких суспільних благ, які ще називають чисті суспільні блага, наводять приклади оборони країни, а також маяки, користування якими поширюється на все населення чи кораблі, що перебувають у зоні видимості такого маяка. Друга ознака суспільного блага – відсутність суперництва у його споживанні (неконкурентність). Тобто, використання такого блага будь-яким додатковим споживачем не перешкоджає його використанню іншими. Хоча у такому випадку можливе зниження якості цього блага. Наприклад, велика кількість учнів у класі, що засвоюють певну програму навчання, може вплинути на якість занять. Тут виникає лише проблема переобтяження при наданні таких суспільних благ, що не усуває їх ключової ознаки – неконкурентності.
Зважаючи, що за дії ринкових механізмів неможливо чи майже неможливо забезпечити споживача суспільними благами, які неможливо виключити із споживання, їх виробництво у багатьох країнах бере на себе державний сектор. Приватна пропозиція суспільних благ може бути або неможливою, або небажаною.
Надання суспільних благ повинно визначатися і фінансуватися спільно. Тут можливі такі варіанти. Якщо такі суспільні блага торкаються інтересів невеликої групи людей, то можливі різні форми добровільної кооперації, а коли – значної кількості людей, то пропозиція таких благ фінансується через бюджет країни, а їх обсяги визначаються політичним процесом прийняття рішень.
Згідно із системою національних рахунків, до сектора загального державного управління (СЗДУ) належать державні установи та організації, що фінансуються, головним чином, з державного та місцевих бюджетів. До їх складу входять установи та організації загального управління, фінансів, регулювання економіки, науково-дослідної діяльності, охорони навколишнього природного середовища, оборони, підтримки внутрішнього порядку, безкоштовного або пільгового обслуговування населення у сферах освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, культури та мистецтва, соціального забезпечення.
Функціонування організацій і установ державного сектора економіки пов’язане з використанням багатьох видів матеріальних ресурсів та грошових коштів, необхідних для надання послуг окремим особам і суспільству в цілому. У складі поточних матеріальних витрат цих організацій І установ значне місце займають витрати на різні матеріали, паливо, електроенергію, інші матеріальні цінності, а також на споживання продуктів харчування, ліків, спецодягу, спецвзуття, канцелярського приладдя та ін. До поточних витрат включають також витрати на поточний ремонт будівель, суму зносу основних фондів, що використовуються в цих галузях.
Поточні витрати організацій і установ державного сектора економіки включають також фонд заробітної плати працівників і державних службовців; відрахування на соціальне страхування; витрати, пов’язані зі службовими відрядженнями; витрати на навчальні цілі та виробничу практику, виконання науково-дослідних робіт; витрати на придбання книжок для бібліотек; стипендії студентів та ін.
Для установ і організацій державного сектора, як І для інших секторів економіки, об’єктивним є відшкодування здійснених витрат, їх суспільний облік І контроль. З одного боку, ці організації та установи є споживачами результатів праці інших секторів економіки, а з іншого – своєрідними постачальниками різних послуг. Відтак вони включаються в систему суспільного поділу праці, а їх діяльність набуває фінансово-господарського характеру.
Формування і реалізація стратегії розвитку сектору загального державного управління в Україні здійснюється за допомогою соціально-економічних прогнозів. Державного та місцевих бюджетів, Державної програми економічного і соціального розвитку України та інших державних регіональних і галузевих програм [25. с. 94],
Основними показниками, що характеризують стан та завдання розвитку сектора, є такі:
O питома вага загальної суми державних доходів і витрат у ВВП;
O питома вага державних видатків на освіту, охорону здоров’я, національну оборону, правоохоронну діяльність, охорону навколишнього природного середовища і т. д. у державному бюджеті або у ВВП;
O обсяг державних видатків за відповідними напрямками на душу населення;
O нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання суспільних благ (прожитковий мінімум, розмір мінімальної заробітної плати, пенсії, гарантований мінімум послуг у галузі освіти, охорони здоров’я і т. п.);
O показники рівня життя населення.
Обгрунтування заходів, спрямованих на досягнення цілей розвитку суспільного сектора, передбачає прогнозування доходів і видатків державного бюджету та державних позабюджетних фондів, планування обсягів продукції (робіт, послуг) та формування проектів державних контрактів на поставки продукції (робіт, послуг), необхідних для задоволення державних потреб.
У практиці часто застосовується метод планування “від досягнутого рівня”. Тсікий метод є більш-менш прийнятним за умов, коли суспільство в цілому задоволене станом суспільного сектора і не перебуває в процесі глибоких соціально-економічних перетворень. За умов Інтенсивних зрушень у розвитку суспільного сектора, суттєвих змін у попиті на суспільні блага на чільне місце висувається пошук оптимальних альтернативних варіантів використання суспільних коштів. Для раціоналізації вибору варіантів використовується метод порівнювання ефективності. Цей метод не підміняє політичних рішень, але дає певну корисну інформацію для прийняття їх.
Аналіз ефективності дає змогу приймати обгрунтовані рішення не тільки в суспільному, а й у приватному секторах. Але вирішуються ці завдання по-різному. У підприємницькому секторі до уваги беруться приватні інтереси, у суспільному – спільні інтереси громадян (платників податків). Звідси випливає те. що й компоненти витрат, і складові результатів необхідно оцінювати з урахуванням позитивних і негативних екстерналій (побічних наслідків).
Для оцінки ефективності у суспільному секторі використовують такі методи: аналіз витрат і результативності, аналіз витрат і корисності, аналіз витрат і вигод.
Терміном “аналіз витрат і результативності? позначають сукупність аналітичних прийомів, які уможливлюють визначення обсягу витрат і ресурсів на досягнення тієї чи іншої специфічної мети, поставленої перед суспільним сектором, і вибір оптимальних рішень. Аналіз витрат і результативності передбачає порівнювання тільки однорідних результатів. Він не дає можливості визначити, який з варіантів використання ресурсів є найбільш ефективним, якщо вони передбачають досягнення непорівняних результатів. Наприклад, що ефективніше – побудувати казарму, лікарню або збільшити набір студентів на юридичні факультети державних навчальних закладів? Такий метод відповіді на це питання не дає.
Уразі, коли оцінці підлягає діяльність, що дає широкий спектр результатів, а також, коли результати суттєво відрізняються один від одного і за кількістю, і за якістю, доцільно застосовувати аналіз витрат і корисності Цей метод є дещо ускладненою модифікацією методу аналізу витрат і результативності. Різниця полягає в тому ЩО під час аналізу витрат і корисності застосовується умовне порівнювання близьких за характером результатів. Це досягається, як правило, за допомогою вагових коефіцієнтів, які визначаються експертним шляхом на підставі наперед визначених пріоритетів.
Метод аналізу витрат і вигод – це сукупність оцінних процедур, які уможливлюють порівнювання витрат й результатів проектів в універсальній вартісній формі. Використання цього методу пов’язане з труднощами, оскільки не всі суспільні блага можна вартісно оцінити (збільшення тривалості життя, зменшення злочинності і т. п.).
Спорідненість методів вирішення соціально-економічних проблем суспільства дає можливість широкого використання програмно-цільового методу планування.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)