Національна економіка – Носова О. В. – Тема 19. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
19.1. Структурна політика: цілі, пріоритети, механізми
З метою удосконалення державного управління структурну трансформацію національної економіки України та її перехід на новий рівень технологічного розвитку слід розглядати як поступовий процес. Значна потреба в структурних змінах обумовлена необхідністю проведення реформ для формування структури національної економіки “постіндустріального” типу. Запровадження таких змін є базисом для довгострокового економічного розвитку.
Оцінка “потенційної” динаміки галузевих та технологічних структурних змін дає можливість визначити місце національної економіки відповідно до “оптимальної” структури світової економіки, розробити необхідні для збереження перспективи розвитку рішень в сфері державного управління, особливо в інвестиційній діяльності.
Таблиця 19.1
Таблиця 19.1
Під структурною політикою розуміється діяльність держави і його підрозділів, пов’язана із установленням і підтримкою найбільш ефективних пропорцій національної економіки. Держава здійснює свій вплив на пропорції економічного розвитку за допомогою використання адміністративно-командних методів і ринкових інструментів. Загальноекономічним пропорціям попиту та пропозиції товарів, виробництва товарів і виробництва послуг, виробництва засобів виробництва й предметів споживання, співвідношення фондів відшкодування, споживання й нагромадження, пропорціям між галузевими й регіональними комплексами приділяється найважливіша роль у формуванні й організації народногосподарського комплексу.
Структуризація за видами економічної діяльності та за галузями економіки відображають наявну систему поділу праці, процесів кооперування й комбінування суспільного виробництва. В результаті проведення економічних реформ була створена багатоукладна економіка, сформувався ринковий тип економіки. У такій економіці співвідношення між державним і приватним сектором є визначальний при визначенні шляху економічного розвитку.
Забезпечення збалансованості, досягнення пропорціональності, при яких досягається найбільш стійкий, динамічний рівноважний розвиток, є вищою метою структурної політики.
Інтегральним показником якості наявної структури економіки є створений на її основі ВВП.
Вивчення даних таблиці вказує на те, що усі макроекономічні показники в Україні в 2010 році зросли в порівнянні з попереднім роком.
Динаміка реального ВВП на душу населення та реальні доходи на душу населення, служать індикатором для оцінки відповідності наявної галузевої структури:
А) вимогам об’єктивних процесів;
Б) цілям національної економіки.
До різноманіття методів проведення структурних реформ відносяться наступні: організаційно-економічні (інституціональні), нормативні, бюджетне регулювання, монетарні методи, стимулювання ділової активності шляхом зміни структури доходів і витрат населення. Держава заохочує конкуренцію на внутрішніх ринках, контролює діяльність природних монополій, надає допомогу підприємствам і великим міжгалузевим комплексам. Системне правове забезпечення розвитку української економіки передбачає законодавче забезпечення гарантій прав власності і діяльності підприємців, організації і діяльності правової системи, закріплення правових механізмів реформування майнових, земельних, житлових і трудових стосунків. Збільшення збору податків повинне вирішити проблеми низького рівня виробництва і обмежених фінансових можливостей ряду підприємств за рахунок виявлення підприємств, що ухиляються від сплати податків. Застосування монетарних методів спрямоване на стабілізацію валютного курсу національної валюти, передбачає скорочення бюджетного дефіциту і запозичень на зовнішніх ринках, зниження доходності державних кредитних зобов’язань, скорочення державного боргу. У разі неадекватності та наявності певних протиріч, що стають загрозою збереження цілісності макроекономічної системи, формуються передумови для структурної трансформації та структурних зрушень.
Структурні зрушення – сукупність кількісних та якісних змін, що відбуваються в мезо – й макропропорціях економічної системи, та обумовлюють її перехід в інший якісний стан.
Основні зрушення структури глобальної економіки:
O прискорені темпи розвитку нових прогресивних наукоємних та високотехнологічних галузей промисловості порівняно із традиційними;
O наближення темпів зростання першого і другого підрозділів суспільного виробництва, груп А і Б промисловості;
O зменшення частки екологічно небезпечних видобувної та обробної промисловості в загальному обсязі промислової продукції;
O зростання частки соціально-сервісної індустрії, яка “поглинає” в розвинутих країнах до 70 % найманих робітників та само зайнятого економічно активного населення.
Ці зрушення відображають становлення принципово нового технологічного способу виробництва, основною продуктивною силою якого є знання людей, втілені в інформаційно-інтелектуальних, комунікаційно-комп’ютерних та автоматизованих технологіях, а принципами є – інноваційність, ресурсозаощадливість, екологічність, інтенсифікація, інтелектуалізація, гуманізація.
Закономірність трансформації галузевої структури: економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма, товарами вимагає великих витрат.
Процеси, що відбуваються в Україні:
O суттєво послаблено позиції інвестиційно орієнтованих видів діяльності;
O поглибилась технологічна прірва між Україною та розвинутими країнами;
O зросла частка найбільш енергоємних та екологічно шкідливих паливно-енергетичного та металургійного комплексів;
O стрімке скорочення частки легкої промисловості – галузі, яка разом із харчовою промисловістю безпосередньо орієнтована на задоволення споживчих потреб.
Наслідки цих процесів:
– подальше поглиблення диспропорцій у структурі суспільного виробництва;
– технологічна примітивізація його матеріально-технологічної бази. Вирішення економічних проблем неможливе без активної державної структурної політики.
Структурна політика – це сукупність державних заходів, орієнтованих на керування рухом економічних ресурсів і встановлення структурних параметрів національної економіки, необхідних для підтримання динамічної макроекономічної рівноваги і сталого економічного зростання.
Важливою умовою забезпечення ефективної державної інвестиційної політики є розробка концепції структурної перебудови виробничого сектора, особливо в частині пріоритетних напрямів, на базі якої мають бути визначені стратегії і механізм інвестування для різних груп підприємств, масштаби, форми і методи державної підтримки, моделі організації виробничих структур з урахуванням тих умов, що реально склалися в сучасній економіці, у тому числі і інституціональних. У традиційній економіці носіями конкурентних переваг є великі виробничі комплекси. Великі корпорації, що мають науково-технічний потенціал, можливості мобілізації ресурсів і ефективної інтеграції в світові господарчі зв’язки, виступають основою підйому і прискореного розвитку економіки. Підприємства дрібного бізнесу, що мають, поза сумнівом, велике значення для функціонування ринкової економіки, нині характеризуються украй низьким технічним рівнем і відсутністю інвестиційних ресурсів, що викликає необхідність пошуку їх місця в ланцюжках великих структур.
Основні завдання структурної політики у конкретних історичних умовах України:
O зміцнення технологічних порівняльних переваг вітчизняних товаровиробників відносно зарубіжних конкурентів;
O зменшення залежності національної економіки від імпорту товарів і ресурсів;
O збільшення питомої ваги ресурсозаощадливих виробництв та галузей “високих технологій”;
O створення розвиненого споживчого сектора економіки та сфери послуг.
Стрижень структурної політики – селективний підхід (таргетування).
Таргетування (від англ. target – ціль) – концентрація матеріальних, трудових, фінансово-кредитних ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку та на об’єктах (галузях, підприємствах), підвищення ефективності функціонування яких сприяє підвищенню ефективності та конкурентоспроможності національної економіки в цілому.
Основними чинниками відбору галузей – національних пріоритетів служать:
– місце країни у міжнародному поділі праці, її конкурентні переваги;
– експортний потенціал галузі;
– перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку;
– рівень залежності галузі від імпорту сировини і обладнання;
– екологічність;
– додана вартість, створена на одного зайнятого в галузі. В Україні національними пріоритетами є:
O агропромисловий комплекс;
O харчова промисловість;
O важке та високотехнологічне машинобудування;
O аерокосмічна галузь;
O військова промисловість;
O суднобудування;
O окремі наукоємні високотехнологічні виробництва;
O сфера послуг.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)