Національна економіка – Старостенко Г. Г. – ТЕМА 8. РОЛЬ ДЕРЖАВИ В РЕГУЛЮВАННІ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

8.1. Об’єктивна необхідність державного регулювання національної економіки

8.2. Еволюція ролі держави в економічних теоріях

8.3. Сутність державного регулювання та концепція ефективної держави

8.4. Принципи та ефективність державного регулювання

8.1. Об’єктивна необхідність державного регулювання

У найбільш загальному розумінні державне регулювання екокоміки – це регулюючий вплив держави на соціально-економічний розвиток країни. Одночасно державне регулювання слід розглядати і як галузь господарської практики: це конкретні заходи держави щодо її впливу на всю сукупність соціально-економічних процесів, що відбуваються на макро – мікрорівнях, спрямовані на досягнення цілей державної економічної політики.

Питання про роль держави у системі економічних відносин – одне з ключових у практиці господарського життя. Концепції мінімалізму централізму, дирижизму щодо ступеня участі держави в економіці активно обговорюються упродовж багатьох років. Ці дебати, за визнанням одного з найбільш відомих фахівців економіки державного сектора Джозефа Е. Стігліца, продовжуються й сьогодні. Незалежно від того, є економіка командно-розподільчою чи ринковою, державне регулювання об’єктивно необхідне для будь-якого уряду.

Історичний погляд на системи державного регулювання, аналіз світового досвіду використання його інститутів дає безліч

Прикладів поєднання державою інтересів суспільства, колективів, особистості, забезпечення владного регулювання при збереженні саморегулювання та саморозвитку суспільства. Тому оптимізація ролі державного регулювання – завдання актуальне не лише для оцінки минулого, а й для розбудови сучасності.

Історія людської цивілізації не дає прикладів економіки, що була б вільною від держави, хоча ступінь і форми втручання держави в економіку завжди були різними та залежали від певних факторів. Серед основних з них – тип економічної системи, що являє собою особливу, певним чином упорядковану систему взаємодії між суб’єктами національної економіки.

Коли розглядати типи економічних систем за ознакою способу (форми) організації і функціонування відносин між суб’єктами економіки, то кожен з них має свій, заснований на різному співвідношенні держави і ринку, механізм регулювання економічних відносин між суб’єктами національної економіки (табл. 8.1.).

У ринковій економічній системи де відносини між суб’єктами господарювання грунтуються на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільному ціноутворенні та конкуренції, вони й визначають основні риси механізму регулювання економічних процесів. Для держави найпершим кроком є створення умов, за яких дії суб’єктів господарювання у вільному ринковому середовищі ведуть до їх власного зміцнення, а відтак-І до зміцнення держави. Тобто, завдання держави полягає у становленні дієздатних суб’єктів господарювання та заохоченні їх до легальної прозорої ринкової самоорганізації.

Таблиця 8.1 Характерні риси державного регулювання у різних економічних системах

Ринковий тип економічної системи, заснований на ринковому механізмі регулювання економічних процесів, містить багато переваг. За висловом А. Сміта, “незрима рука” ринку об’єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. В ринковій економіці, де виробництво і розподіл благ здійснюються на основі використання механізму цін, виробляються саме ті товари, ціна яких перевищує витрати, тобто виробники принаймні у довгостроковій перспективі прагнуть уникнути неефективних виробництв. Іншими словами, в умовах ринку одна з найфундаментальніших проблем суспільства – розподіл обмежених ресурсів – шляхом дії механізму ринкового саморегулювання спрямовує ресурси на виробництво найбільш потрібних суспільству товарів, вишукуючи при цьому найефективніші його форми.

Однак, у реальній дійсності, що далека від ідеальних умов, механізму ринкового саморегулювання притаманні ряд недоліків, що обумовлюють об’єктивну потребу державного регулювання. Внаслідок Існування низки обставин ринковий механізм нездатний без зовнішнього втручання з боку держави подолати перешкоди на шляху до ефективного розподілу ресурсів або доходів, прийнятного з точки зору соціальної справедливості. В таких випадках йдеться про вади, неспроможність ринку. Згідно з положеннями теорії суспільного добробуту, ринок вважається неспроможним, якщо за допомогою ринкових механізмів не вдається досягнути оптимального за Парето розподілу ресурсів. Стосовно причин такої неспроможності (див. табл.), то основними з них є такі.

1. Неспроможність конкуренції Система досконалої конкуренції не завжди забезпечує ефективність ринку. На конкурентних ринках можуть виникати обставини, що ведуть до відхилення обсягів випуску від рівноважних та ефективних. Існування неповної конкуренції на багатьох ринках веде до втрат в ефективності порівняно з ситуацією повної конкуренції. Недосконала конкуренція та монополізація ринків у більшості випадків не відповідають інтересам суспільства з економічних і соціальних міркувань. За монопольної влади фірми завищують ціни, на монополізованих ринках втрачаються чисті вигоди для суспільства порівняно з конкурентними ринками, зменшується суспільний добробут, зростає нерівність доходів за рахунок монополістичного прибутку. Крім того, монополії створюють певну політичну небезпеку для суспільства, коли вони здійснюють надмірний тиск на уряд у пошуках пільг та привілеїв.

Все це є причиною проведення у більшості країн світу онтимонопольної політики а саме втручання держави в роботу ринкової системи з метою підтримки конкуренції, а значить ефективності економіки. Так, у Конституції України (ст. 43) зазначається, “Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види І межі монополії визначаються законом”.

Стосовно природних монополій, які існують об’єктивно, то вони можуть підтримуватися державою. Підприємства, які є природними монополістами, можуть бути і у державній, і у приватній, і у комунальній власності. Ефективнішою вважається регульована державою приватна природна монополія, але у кожному конкретному випадку питання вирішується шляхом суспільного вибору. Державне втручання на ринках природних монополій відбувається не через обмеження поведінки в анти-монопольному законодавстві, а у вигляді прямого регулювання, коли ставиться завдання послаблення ринкової влади. Найпоширенішим засобом регулювання природних монополій є регулювання цін (тарифів) на товари та послуги монополістів на рівні середньої або граничної вартості.

2. Недосконалість інформації Неповна інформація учасників як щодо цін, так і інших аспектів функціонування ринків.

Які необхідно знати всім учасникам для прийняття ефективних рішень, обмежує можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців і покупців, обмежує конкуренцію та заважає укладанню довгострокових угод. Інформаційна асиметрія в сучасних умовах є однією з основних причин фінансової кризи окремих суб’єктів господарювання. Прагнення окремих суб’єктів отримати “інформаційну ренту” призводить до витіснення з ринку його чесних учасників тими, які надають недостовірну інформацію. Держава має ставати на перешкоді асиметричному (нерівномірному) розподілу інформації, необхідної для здійснення ринкових угод.

Приватний ринок також часто не забезпечує учасників необхідною інформацією. Тому тут необхідна певна підтримка з боку державної влади у вигляді законодавства про захист прав споживачів, фінансування інституцій з поліпшення окремої інформації (бюро погоди) та інше.

3. Зовнішні ефекти (екстерналії). Вони мають місце, коли на економічний стан суб’єктів господарювання здійснюється позитивний (позитивні зовнішні ефекти) чи негативний (негативні зовнішні ефекти) вплив в результаті дій інших економічних суб’єктів без відповідної сплати за позитивний вплив або компенсації за заподіяну шкоду.

Завдання держави – усунення небажаних наслідків зовнішніх ефектів та підвищення ефективності функціонування ринкової економіки. Для цього існують різні засоби, а саме:

– встановлення прав власності на ресурси і можливість вільного обміну цими правами;

– колективне або державне надання благ, яким притаманні зовнішні ефекти;

– заборона або встановлення обмежень на викиди речовин, які забруднюють довкілля (адміністративне регулювання);

– запровадження коригуючих податків і субсидій.

Мета використання цих інструментів (за винятком державного надання таких благ) полягає у включенні додаткових суспільних витрат або додаткової суспільної вигоди від благ Із зовнішніми ефектами до приватних (внутрішніх) витрат або, відповідно, до приватних (внутрішніх) вигод економічних суб’єктів. Такі заходи називають інгперналізацією зовнішніх ефектів.

Можливість інтерналізації зовнішніх ефектів через установлення прав власності на ресурси і можливість вільного обміну цими правами пояснюють теоремою Коуза. Згідно з цією теоремою, незалежно від того, кому будуть надані такі права в процесі їх вільного обміну, досягається ефективний розподіл ресурсів. При розподілі доходів, виграє той. хто першим отримав право на використання ресурсів.

На практиці інтерналізація зовнішніх ефектів на основі переговорів є досить складною справою. Фактично зовнішні ефекти виникають через відсутність або недостатньо чітке визначення, чи незадовільне втілення в життя прав власності. В деяких випадках це неможливо здійснити через суто технічні причини. Однак частіше це недоцільно з економічного або соціального погляду. В такому разі надання таких благ бере на себе держава, фінансуючи відповідні витрати за рахунок бюджету.

У сучасній економічній теорії Концепція зовнішніх ефектів розроблена англійським економістом А. Пігу. Податок Пігу є класичним прикладом використання податків для інтерналізації негативних зовнішніх ефектів. Основна його ідея полягає у тому, що економічні суб’єкти, діяльність яких призводить до виникнення зовнішніх витрат, необхідно оподатковувати так, щоб при оптимальному (з народногосподарської точки зору) випуску приватні граничні витрати дорівнювали суспільним. Аналогічний підхід може бути використано й для інтерналізації позитивних зовнішніх ефектів за допомогою субсидій. Інша можливість інтерналізації зовнішніх ефектів грунтується на застосуванні штрафних санкцій.

4. Існування суспільних благ. В умовах ринкової економіки, окрім ринкових (або приватних) благ, є так звані “суспільні” або колективні блага. Вони мають дві характерні ознаки: а) неви-ключеність – неможливість виключення будь-якого суб’єкта зі споживання, незалежно від його участі у фінансуванні відповідних витрат: б) неконкурентність – відсутність суперництва у споживанні, коли споживання блага одним суб’єктом не перешкоджає споживанню того ж блага іншими.

Розрізняють так звані “чисті” суспільні блага, які поширюються на все населення країни, незалежно від того, хто брав участь у фінансуванні відповідних витрат (оборона, маяк). Проте більшість із суспільних благ є “недосконалими”, що пов’язується з такими чинниками. По-перше, з різними можливостями використання (через географічне положення, належність до окремої суспільної групи населення (окреме місто, регіон), наявність додаткових приватних товарів (наприклад, можливість користування шосе, автострадою залежить від наявності автомобіля) тощо. По-друге, відсутність суперництва у споживанні суспільного блага може тривати доти, доки не досягнуто межі потужностей. А саме, при збільшенні кількості споживачів може зменшуватися “якість” блага. Тобто, при наданні таких суспільних благ виникає проблема переобтяження (наприклад, кількість учнів у класі може впливати на якість занять).

Окремою проблемою є регулювання ринків так званих “достойних” і “недостойних” благ. “Достойні” блага – це ті, споживання яких у суспільстві вважається бажаним, незалежно від індивідуальних смаків та уподобань (медичні послуги, зокрема щеплення для запобігання Інфекційним захворюванням, середня освіта, безпека руху на транспорті). Щодо споживання “недостойних” благ (алкоголь, тютюн, наркотики) держава може порушувати суверенітет споживача.

У тих випадках, коли за дії ринкових механізмів неможливо забезпечити споживача суспільними товарами, у багатьох країнах надання цих благ приймає на себе уряд (державний сектор). Інколи суспільні блага можуть вироблятися й приватним сектором, але це не завжди ефективно або неможливо чи небажано. Як правило, пропозиція суспільних благ фінансується через бюджет держави, а обсяги їх надання визначаються політичним процесом прийняття рішень.

5. Нестабільність розвитку. Окремою проблемою є формування механізму протистояння економічній нестабільності, що обумовлена об’єктивно притаманному економіці циклічному характеру розвитку, який чергує постійні спади та піднесення і не може бути забезпеченим ринковим саморегулюванням, а тому зумовлює необхідність державного регулювання.

6. Досягнення суспільного добробуту і соціальної справедливості неможливе без державного втручання. Досягнення більшої міри справедливості в суспільстві нерозривно пов’язане з перерозподілом доходів і потребує від держави різноманітних заходів. Кожне суспільство має визначити для себе критерій, який допоможе зробити вибір щодо розуміння справедливості у суспільстві. В основу розуміння у суспільстві справедливості можуть бути закладені різні підходи. За утилітаристським підходом суспільний добробут розглядається як сума функцій індивідуальної корисності членів суспільства. Згідно з роулзівськлхлі підходом (Дж. Роулз – американський філософ), суспільний добробут вимірюється рівнем добробуту найменш забезпеченого члена суспільства. За егалітарним підходом – найсправедливішим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між усіма індивідами. І. нарешті, ліберальний (ринковий) підхід вважає найсправедливішим такий розподіл, якого досягнуто на конкурентному ринку, коли добробут кожного досягається з урахування індивідуальних стартових можливостей і здібностей. Стосовно державного регулювання, то за останнього підходу, найкращим для суспільства є фактично досягнуті оптимальні за Парето варіанти, в той час, коли інші підходи вимагають втручання держави для досягнення найсправедливішого стану суспільства.

Обраному підходу повинна відповідати певна державна політика, яка дозволить максимально наблизитися до найбажанішого варіанта розподілу ресурсів і доходів.

В основі механізму регулювання економічних процесів адміністративно-командної системи лежить жорстко централізоване, всеохоплююче державне управління соціально-економічним розвитком на основі директивного плану. У плані відображувалися обов’язкові до виконання завдання практично щодо всіх сторін діяльності для всіх ланок організаційної структури економіки. Відповідно до цього формувалася система постачання ресурсів, що грунтувалася на централізованому розподілі виробничих фондів. Така форма організації економіки мала ряд переваг, серед яких висока ступінь концентрації ресурсів для розв’язання тієї чи іншої проблеми, досягнення швидких структурних зрушень, гарантія певного рівня соціального захисту населення та деяких інших. Водночас охарактеризований механізм містить значні недоліки, що породжують суттєві проблеми в діяльності окремих економічних суб’єктів, зменшуючи можливості розвитку й ефективності економіки в цілому. Йдеться, насамперед, про виключення приватної ініціативи, підрив стимулів до високоефективної праці. Пригнічення економічної свободи, конкуренції призводить до корупції, бюрократизму, хабарництва, не стимулює науково-технічний прогрес, а тому закріплює нераціональне ресурсномістке виробництво, низьку якість і вузький асортимент продукції, спричиняє постійний дефіцит товарів і як наслідок – незадоволений попит у всіх сферах.

Тривала практика господарювання за директивними планами, характерна для Радянського Союзу, засвідчила неспроможність адміністративно-командної системи забезпечити збалансований та ефективний розвиток економіки та відповідно належний життєвий рівень населення.

Змішана система управління національною економікою базується на використанні ринкових і державних регуляторів. Тут з’являється можливість поєднати гнучкість ринкового саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність виробництва, його конкурентоздатність. необхідні для економічного зростання, із забезпеченням соціальної справедливості.

Як правило, в змішаних системах організації економіки основним регулятором економічних процесів виступає ринковий механізм. Держава доповнює ринкові важелі, регулюючи ті сфери І процеси, які ринок виконує недостатньо ефективно або взагалі не в змозі координувати. При цьому в розвинених ринкових країнах широко використовуються й додаткові регулятори, зокрема корпоративне управління та інститут соціального партнерства, який грунтується на механізмі переговорів, консультацій, досягнення домовленостей представників загальнодержавних і групових Інтересів.

У змішаних системах організації економіки держава 1 ринок постійно взаємодіють, що й визначає подальший розвиток економічних процесів. Кількість регулятивних функцій, які виконують держава і ринок, може постійно змінюватися залежно від цілого ряду обставин. Стратегія взаємодії ринку і держави вимагає визначення меж 1 форм державного впливу на процес розвитку ринкових відносин, визначення необхідності і своєчасності здійснення послідовної лібералізації у тій чи іншій галузі з комплексом заходів, здатних компенсувати супутні їй соціальні ущемлення. Тому важливого значення набуває завдання ефективне поєднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними. Для розв’язання важливо системно враховувати не лише функції держави як компенсатора вад ринку, але й неспроможність державного регулювання.

Неспроможність державної влади означає її нездатність забезпечити оптимальне розміщення ресурсів, яке виникає внаслідок неспроможностей ринку та невідповідності політики розподілу доходів тим уявленням щодо справедливості, які прийняті в суспільстві. Основними причинами такої неспроможності є (табл. 8.2).

Асиметрична інформація – викликана неможливістю вчасного отримання необхідної інформації як через технічні причини, так і через незацікавленість певних груп інтересів у її постачанні.

Таблиця 8.2

Основні причини неспроможності ринку і неспроможності державної влади

Недосконалість політичних процесів, зокрема при ухваленні політичних рішень, відбувається через ігнорування виборів з боку виборців, пошук окремими політиками власної вигоди, маніпулювання голосами, лобіювання політичних рішень.

Обмеженість можливостей суспільства щодо контролю над владними структурами.

Нездатність державних структур повністю передбачити наслідки прийнятих політичних рішень, особливо віддалених у часі.

Тобто, неспроможність ринку ще не означає, що оптимальне розв’язання тієї чи іншої проблеми гарантується в результаті втручання держави чи навпаки. Кожне суспільство робить для себе компромісний вибір між двома групами неспроможностей. Іншими словами, стратегія взаємодії ринку і держави вимагає визначення меж І форм державного впливу на процес розвитку ринкових відносин, визначення необхідності і своєчасності здійснення послідовної лібералізації у тій чи іншій галузі з комплексом заходів, здатних компенсувати супутні їй соціальні ущемлення.

Тут доречно навести думку лауреата Нобелівської премії 1973 р. В. Леонтьєва, який ще в часи перетворень у радянській економіці періоду горбачовської перебудови наголошував на складності пошуку правильного співвідношення ринку та держави. Він стверджував, що важливо домагатися такої комбінації: частину відповідальності за прийняття рішень та їх здійснення залишити в руках держави, а частину – в окремих підприємств, колективів30. Щодо конкретного інструментарію, tob 1976р. В. Леонтьєв попереджував, що не можна виправдати практично виняткове положення монетарних та фіскальних інструментів державної економічної політики, для утримання економіки на правильному курсі повинні використовуватися й інші засоби. Для підтвердження цих думок автор наводив приклад Японії, де є приватна ініціатива, але й держава відіграє значну роль, впливаючи на розвиток економіки в кращому напрямі. Ідеальним кінцевим результатом, вважав В. Леонтьєв, було б установлення змішаних систем європейського типу, при яких ринковий механізм функціонує під строгим контролем держави, а різні суспільні та соціальні служби поглинають більшу частину загального національного доходу. До речі, в 1996 р. В. Леонтьєв підписався під відкритим листом найвидатніших російських та американських економістів про необхідність посилення ролі держави при переході до ринкової економіки.

Через існування різних співвідношень держави і ринку в межах змішаної системи управління виділяються окремі види регулювання. При економічному лібералізмі домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму. Прикладом такого виду регулювання вважають американську модель державного регулювання економіки. Економічний дирижизм – передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток. Як приклад цього виду регулювання, можна навести японську модель І особливо шведську, де на відміну від централізованого регулювання соціально-економічного розвитку на основі використання переважно економічних методів (яке застосовано в японській моделі) здійснюється управління соціально-економічним розвитком на основі активного втручання держави в процес розподілу і перерозподілу доходів, створення міцної системи соціального захисту на основі ідей рівності та солідарності.

У перехідних економіках на відміну від розвинених механізми ефективного І державного, і ринкового впливу на економічні процеси перебувають ще в стадії формування. Найголовнішу проблему становить відсутність усталеної системи консолідації інтересів, яка в розвинених країнах існує у вигляді симбіозу промислового, торговельного! фінансового капіталу, розвиненої системи ринків, фінансово-кредитних, бюджетно-податкових та інших відносин, нормативно-правової бази. Відтак основним завданням державну сфері економічної політики в перехідних економіках є здійснення заходів, які забезпечуватимуть мінімізацію підстав для конфлікту інтересів при максимумі безпосередньої зацікавленості провідних економічних групу реалізації запропонованої державою стратегії економічного зростання. При цьому основу регулюючої ролі держави становлять закони розвитку й функціонування ринкової економіки. Держава не повинна діяти поза межами цих законів, інакше вона підриватиме основи ринкової економіки. Це ніякою мірою не означає підпорядкованості державного регулювання процесам ринкової самоорганізації. Йдеться про поєднання загальних закономірностей ринкового розвитку, цінностей економічної лібералізації з інтересами суспільства, завданнями підвищення ефективності суспільного відтворення, зростання добробуту населення.

(2 votes, average: 3,50 out of 5)