Національна економіка – Старостенко Г. Г. – 1.3. Принципи і фактори функціонування, структурні елементи національної економіки

Запорукою ефективного функціонування національної економіки поряд Із наявністю для цього відповідних передумов надзвичайно важливим постає визначення ключових принципів розвитку. Економічна теорія збагатила господарську практику розробкою фундаментальних принципів розвитку соціально-економічних систем, що мають принципове методологічне значення для їх пізнання та вибору напрямів розвитку. Врахування цих принципів стосовно національних економік становить перший крок на шляху їх розбудови, що сприятиме досягненню ними динамічності, ефективності і відповідності світовим економічним тенденціям. В ряду таких принципів особливе значення мають такі.

1. Принцип системності. На основі даного принципу національна економіка досліджується як цілісна господарська система, яка складається із взаємопов’язаних підсистем, елементів цих підсистем та зв’язків між ними.

2. Принцип науковості. Даний принцип означає, що вирішення поставлених завдань здійснюється на основі ключових положень економічної теорії, на об’єктивній основі, тобто адекватно об’єктивній реальності.

3. Принцип діалектичної єдності. Цей принцип при дослідженні господарської системи держави допомагає органічно поєднувати загальні, специфічні та одиничні особливості й тенденції розвитку.

4. Принцип історизму полягає у тому, що господарська система повинна розглядатися через призму історико-економічного розвитку країни.

5. Принцип динамізму та безперервності означає, що національна економіка є динамічним явищем соціально-економічної дійсності, а тому наукове знання про національну економіку повинно постійно відслідковувати та аналізувати динаміку її розвитку.

6. Принцип цілепокладання полягає у тому, що будь-яке знання повинно отримуватися і використовуватися для досягнення поставлених цілей.

7. Принцип збалансованості означає потребу поєднання наукового знання та його практичного застосування2.

Крім загальних методологічних принципів дослідження національних економік, важливо враховувати середовище, в якому функціонує національна економіка. В суперечливій єдності суспільства і природи, елементом якої є національна економіка, вчені виділяють природно-екологічну, економічну, соціальну, духовну, політичну сфери, кожна із яких є відповідним середовищем існування національної економіки3, які важливо враховувати, вивчаючи закономірності та особливості функціонування конкретної національної економіки. Особливе місце у функціонуванні національної економіки займають особливості зовнішнього середовища, серед яких виділяються глобалізація економічних процесів, об’єктивна потреба інтеграції в міжгосподарські зв’язки. Тобто, все це доповнює перелік принципів, врахування яких постає в ряду першочергових завдань при функціонуванні національної економіки. За таких умов фундаментальні досягнення економічної теорії будуть покладені на реальний національний груп та враховуватимуть сучасні світові тенденції суспільного розвитку.

На формування національної економіки країни впливають різні фактори, що безпосередньо пов’язані із середовищем функціонування національної економіки. Так, національні економіки, що розвиваються на однаковому технологічному рівні, можуть відрізнятися певними національними економічними ознаками та неекономічними факторами: природні фактори: історичні фактори; цивілізаційні фактори; вихідний фактор становлення та розвитку національної економіки; політичний фактор.

Природний фактор означає територіальне розташування, ресурсні можливості, запаси корисних копалин, кліматичні особливості території тощо.

Історичний фактор означає, що в кожний конкретний період національна економіка вивчається на довготривалому часовому інтервалі, сприймає впливи і тенденції історичного розвитку країни.

Цивілізаційний фактор включає в себе культурні, релігійні, етнічні традиції та цінності країни, що передаються від покоління до покоління, надають їх національної специфіки.

Вихідний фактор становлення та розвитку національної економіки означає її відтворення на власній або новій основі.

Політичний фактор впливає на вибір курсу економічної політики держави4.

Національна економіка будь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку. Вона формується століттями в результаті поглиблення суспільного поділу та кооперації праці, грунтується на використанні наявних національних ресурсів і забезпечує реалізацію національних економічних інтересів цієї країни.

Національна економіка, як уже зазначалося, є складною системою та вирізняється не менш складною її організацією. В сучасній науці поняття системи та організації нерозривно пов’язані із поняттям структури. Адже за Філософським словником, структура – це спосіб закономірного зв’язку між складовими частинами предметів і явищ об’єктивного світу, сукупність істотних відношень між компонентами в середині цілого. Не менш важливим є й те, що внаслідок відносної незалежності зв’язків між окремим складовими системи структура сама здатна виступати одночасно способом організації таких систем. Тому для вивчення національної економіки і вибору механізмів її регулювання національну економіку потрібно певним чином структурувати, тобто виділити її окремі підсистеми та елементи, щоб виявити їх відмінності та особливості, а також роль для функціонування національної економіки як єдиного цілого. Вивчення структури національної економіки важливо, враховуючи й те, що структура як сукупність сформованих зв’язків, які забезпечують цілісність об’єкта, сприяє збереженню основних властивостей національної економіки при різних зовнішніх і внутрішніх змінах.

Щоб повніше передати складність структури національної економіки, її відображають за різними ознаками чи принципами, що виділяються залежно від потреби конкретного аналізу. Дослідження засвідчують, що найбільш розповсюдженими видами структури національної економіки є структура факторів відтворення, галузева структура, вартісна структура, структура економіки в розрізі її окремих крупних секторів, структура внутрішніх і зовнішніх зв’язків, регіональна структура, структура виробництва і споживання, структура інвестицій тощо.

Структура національної економіки характеризується абсолютними розмірами та частками (щодо загального обсягу виробництва) використаних ресурсів або поточними витратами, чисельністю зайнятих працівників, обсягами спожитих або використаних засобів виробництва. Вона також вимірюється як натуральними, так і вартісними показниками.

Для аналізу структури національної економіки дуже важливим є її вираження через відповідні пропорції, тобто певні кількісні співвідношення, співрозмірність ЇЇ окремих елементів. Пропорційність – суттєва характеристика економіки: якщо вона підтримується постійно, то існує рівновага; якщо постійно порушується, але все ж досягається, режим розвитку неврівноважений. а якщо пропорційність не забезпечується, то це руйнує економічну систему. Розрізняють такі пропорції національної економіки:

– загальноекономічні пропорції, які характеризують співвідношення окремих сторін, елементів суспільного виробництва;

– міжгалузеві пропорції відображають співвідношення між галузями або комплексними галузями;

– внутрішньогалузеві пропорції являють собою співвідношення у межах однієї галузі;

– територіальні пропорції відображають територіальне розміщення виробничих ресурсів у межах країни, економічне співвідношення економічних районів, регіонів, територіально-виробничих комплексів, а також областей у виробництві та розподілі суспільного продукту;

– зовнішньоекономічні пропорції, що характеризують експорт та імпорт продукції різних галузей та регіонів.

Слід зазначити, що окремі пропорції взаємопов’язані та в кінцевому рахунку відображають різні стан і положення окремого суб’єкта господарювання в загальній системі суспільного поділу праці.

За рівнями економіки, в яких проявляється сутність та зміст національної економіки, ЇЇ досліджують на макро-, мезо – та мікрорівнях. На первинному рівні національна економіка є сукупністю суб’єктів господарювання, якими виступають домашні господарства, підприємства (фірми), що формують мікроекономічну структуру національної економіки.

За виробничою ознакою підприємства формують галузі, галузі-комплекси, міжгалузеві комплекси, економіку регіону – і таким чином формується мезоекономічна структура національної економіки, що характеризує мезорівень її пізнання.

Макроекономічна структура національної економіки – це її загальна структура; що представляє національну економіку як єдине ціле; вона становить макрорівень дослідження національної економіки.

Якщо розглядати окремі національні економіки у їх взаємозв’язку, що формують міжнародну економіку, то можна вести мову про мегаекономічну структуру, що формує мегарівень дослідження господарських систем.

Взагалі найбільш розпозповсюдженим є вивчення національної економіки у наступних розрізах: відтворювальному, інституційному, галузевому, технологічному і територіальному (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Характеристика основних макроекономічких структур економіки

Структурний поділ національної економіки через її відтворювальну структуру дає уявлення про найважливіші макроекономічні пропорції, базові співвідношення між стадіями відтворення ВВП, а тому дуже важливий. Йдеться про співвідношення: підрозділів суспільного виробництва, що відрізняються призначенням виробленого продукту (виробництво засобів виробництва, виробництво товарів споживання), розподілу сукупного суспільного продукту за вартістю (фонди відтворення, фонди накопичення, фонди споживання), співвідношення між якими суттєво змінюються залежно від конкретних завдань та стану економічної системи. Така структура національної економіки дуже важлива для виявлення рівня соціальної орієнтації, динаміки споживання і накопичення, ресурсоємності виробництва тощо. На її основі можна визначити інвестиційні можливості національної економіки та її експортну спрямованість.

Галузева структура економіки є її основним історичним підрозділом, що зумовлено процесом розвитку суспільного поділу праці, внаслідок якого відбувається диференціація галузей. Вона пов’язана із розподілом засобів виробництва і робочої сили між різними підгалузями і галузями.

Галузева структура національної економіки являє собою сукупність галузей, тобто однорідних господарських одиниць з особливими умовами функціонування (випуск однорідної продукції чи використання однорідних ресурсів, однаковий функціональним змістом виконуваних операцій). До галузей належать: промисловість, будівництво, сільське господарство, торгівля, управління. При віднесенні підприємства, виду виробництва чи послуг до певної галузі економіки враховується, в першу чергу, така ознака, як призначення продукту чи послуги (хутрове – виробництво виробів із хутра), а також вид використаної сировини, або матеріалу (деревина) і особливий характер технологічного процесу. Кожна галузь економіки поділяється на комплексні підгалузі та види виробництва, які характеризуються різним ступенем диференціації виробництва. Так, у складі харчової промисловості налічується більше 20 підгалузей, які також поділяються на окремі види виробництва і види продукції.

Економіка кожної країни включає ті чи інші галузі виробництва залежно від її природних ресурсів, рівня розвитку техніки і технології, потреб економіки і споживачів в тих чи інших видах продукції, можливостей розвитку економіки в даний момент часу. Порівняно з іншими країнами національна економіка має національні особливості, пов’язані із факторами як економічного, так і неекономічного характеру (природні, національні. історичні, демографічні тощо).

В цілому галузева структура дозволяє відстежувати динаміку міжгалузевих пропорцій, розвиток пріоритетних галузей з точки зору їх ефективності, соціальної орієнтації, ресурсозбереження тощо. Вона може бути оцінена за допомогою таких показників, як питома вага галузі в обсязі виробництва продукції, ВВП, валової доданої вартості, питома вага зайнятих у галузі в загальній чисельності зайнятих в економіці, частка галузі у вартості основних фондів та ін.

Сьогодні вітчизняна статистика відповідно до міжнародної класифікації перейшла від класифікатора галузей економіки до класифікації за видами економічної діяльності, що представлені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Випуск товарів та послуг і валова додана вартість за видами економічної діяльності (січень-червень 2008 року), % до відповідного періоду попереднього року

Джерело: Дані Держкомстату України

З наведених у таблиці даних можна зробити писі юпок про Істотні дисбаланси в Україні між структурними частками валової доданої вартості за видами економічної діяльності. Подібний вплив держави на структуру економіки не сприяє економічному розвитку України в довгостроковій перспективі, що гостро ставить питання про необхідність оптимізації структури національної економіки та значення у цих процесах, що підводиться державі.

Для характеристики перспектив розпитку національної економіки дуже важливою с її технологічна структура, що конкретизує визначені галузевою структурою пріоритети даними про співвідношення між традиційними та новітніми технологіями, обсяги впровадження високих, наукоємких технологій. Така структура різко змінюється з часом. При цьому виділяють середньо – та довгострокові технологічні цикли. Якщо перші розглядають як зміну технологій, що однак засновані на одних І тих же базисних нововведеннях, то другі цикли – пов’язані зі зміною технологій на основі переходу до принципово нових базисних нововведень. Сьогодні такими технологіями вважаються мікро-електроніка. Інформатика, біотехнології. За рівнем охоплення цими науково-технічними напрямками сфер виробництва І споживання роблять висновки щодо технологічного рівня країни, її науково-технічного потенціалу.

Освоєння нового технологічного принципу формує науково-технічний напрям, що включає низку поколінь техніки, які змінюють одне одне, та має життєвий цикл 80-100 років. Сукупність взаємопов’язаних науково-технічних напрямів формують технологічний уклад. Це концентроване поняття становить цілісний комплекс технологічних процесів, що охоплюють різні галузі та виробництва. В економічній літературі описано шість технологічних укладів (табл. 2.З.).

Таблиця 1.3

Характеристика та динаміка технологічних укладів

Сьогодні в світі активно розвивається п’ятий технологічний уклад, саме він формує основу передових національних економік. Домінування того чи іншого укладу в економіці конкретної країни безпосередньо відображається на структурі національної економіки та характеризує її прогресивність.

Регіональна (територіальна) структура економіки характеризує поділ економіки на економічні райони та регіони за їх спеціалізацією та економічним потенціалом. У рамках національної економіки можуть формуватись територіально-виробничі комплекси як сукупність підприємств різних галузей виробництва, які перебувають на певній визначеній території, пов’язані між собою використанням природних і економічних ресурсів, що дозволяє підвищити ефективність цього використання та виконувати різноманітні функції, важливі для розвитку економіки в цілому.

В Україні в процесі природно-історичного та економічного розвитку склалося декілька індустріально-територіальних та аграрно-територіальних комплексів, які в своїй сукупності створюють природно-економічні системи, що виконують різноманітні функції. Сучасна наука пропонує багато принципів раціоналізації і відповідно декілька варіантів групування регіонів України. Так, за одним з підходів виділено вісім таких комплексів: Карпати, Полісся, Поділля, Донбас, Придніпровський, Харківський, Прикарпаття, Причорноморсько-Азовське узбережжя. Спеціалізація цих комплексів на тих чи інших галузях виробництва не означає, що всі інші галузі не розвиваються. Кожний територіально-виробничий комплекс, як правило, має свою виробничу і соціальну інфраструктуру, забезпечуючи свої потреби в основних видах продукції.

Регіональна структура національної економіки характеризує пропорції у розміщенні і розвитку продуктивних сил також у межах світового господарства, в системі міжнародного розподілу праці. Тут також відбуваються постійні зміни, переміщення епіцентрів технологічних і структурних змін із одних країн в інші. Прикладом може стати стрімка поява нових індустріальних країн (Південна Корея, Сінгапур тат ін.), а також втрата іншими країнами певних позицій у технологічному лідерстві.

Взагалі зміни під впливом науково-технічного прогресу здійснюються у взаємодії з корінними змінами в структурі наукових знань, технологічній і галузевій структурах, що зумовлено появою нових потреб.

Західна економічна наука пропонує розглядати технічну структуру економіки, де поділ здійснюється на групи галузей за їх участю в стадіях переробки та споживання матеріальних благі послуг: первинне, вторинне, третинне виробництво. Первинне виробництво охоплює галузі первинного формування продукту виробництва, а саме: сільське господарство, гірничодобувну промисловість, рибний промисел тощо. Подальша переробка продукту зумовлює наявність вторинного виробництва – обробна, металургійна, харчова та інші види промисловості. Процес доведення продукту та послуг до споживача визначає третинне виробництво, до якого належать оптова та роздрібна торгівля, кредитні установи, страхові компанії, транспортні організації, державне управління та інше.

У макроекономічних дослідженнях як основу для структурування економіки нерідко використовують поняття “сектор економіки”.

Сектор економіки – це сукупність інституціональних одиниць – резидентів, які мають подібні економічні цілі, функції та поведінку516, с. 60]. Існує й таке визначення сектора економіки: “велика, значна частина економіки”. Тал. виходячи саме з такого розуміння, виділяють промисловий сектор економіки, який включає добувну та обробну промисловість, енергетику, будівництво, газо – і водопостачання.

Згідно із системою національних рахунків, рекомендованою ООН у 1993 р., економіка поділяється на п’ять секторів:

– нефінансових корпорацій (об’єднує корпорації, зайняті ринковим виробництвом). У свою чергу, в складі цього сектора виділяють три групи галузей: 1) пов’язані з видобуванням ресурсів (первинний сектор); 2) зайняті переробкою цих ресурсів і випуском готової продукції (вторинний сектор); 3) сфера послуг у її широкому розумінні (третинний сектор);

– фінансових корпорацій (охоплює інституціональні одиниці, зайняті фінансовим посередництвом);

– державних установ (являє собою сукупність юридичних осіб, зайнятих неринковим виробництвом);

– домашніх господарств (включає, здебільшого, споживчі одиниці);

– некомерційних організацій (об’єднує організації, що обслуговують домашні господарства, надаючи їм неринкові послуги).

Сьогодні переважаючою є думка, що жодна національна галузь не може досягти конкурентоспроможності ні на зовнішньому, ні на внутрішньому ринках без виникнення та зміцнення ряду підтримуючих І супутніх галузей, які утворюють систему, визначену в теорії як кластер. Величезний прогресивний вплив на економічний розвиток країн справляють саме такі – сконцентровані за географічною ознакою – групи взаємозв’язаних компаній, спеціалізованих постачальників і фірм різних галузей, а також пов’язаних з їх діяльністю організацій (освітніх закладів, агентств із стандартизації, торговельних підприємств). Зокрема, М. Портер вважає, що кластери являють собою новий спосіб структурування економіки, організації, теорії та практики економічного розвитку, а також утвердження державної політики, який забезпечує додаткові можливості для зростання продуктивності суспільної праці.

Поділ національної економіки на кластери може здійснюватись двома шляхами:

1. Встановлення кооперованих зв’язків між підприємствами при посередництві регулюючої функції ринку.

2. Безпосередня організація відносно замкнутої мережі виробничо-господарських зв’язків кооперованих підприємств різних галузей на базі взаємного переплетення їх інтересів (найтиповіші форми цього типу структурування – концерн, корпорація, ФПГ).

Концепція кластерів базується на ширшому, динамічнішому баченні процесу конкуренції між фірмами та регіонами на основі зростання продуктивності. Згідно з цією концепцією, взаємозв’язки та обмін у кластері помітніше впливають на зростання продуктивності, ніж масштаби діяльності окремих фірм. Усі кластери є пріоритетними, і всі вони являють собою потенціал щодо вкладу у підвищення добробуту людей. Державні та приватні інвестиції, що направляються на поліпшення умов функціонування кластера, приносять користь відразу багатьом фірмам.

На відміну від цього, розгляд ситуації у країні та у світі з точки зору галузей або вузьких секторів часто зводиться до лобіювання їх інтересів у питаннях виділення субсидій, обмежень імпорту або полегшення податкового тиску на компанії, що беруть участь у відповідних процесах. Отримані при цьому пільги й переваги можуть деформувати ринок, порушуючи пропорції міжгалузевого конкурентного розподілу капіталів. Однак, уже в середньо-строковому періоді ці “підтримані” галузі, позбавлені умов для повноцінної реалізації своєї продукції в умовах загальної несприятливої економічної кон’юнктури, починають відчувати ті самі (якщо не більші) проблеми розвитку.

Замість того, щоб рекомендувати якісь обмеження для іноземних фірм, теорія кластерів пропонує заохочувати їх. ЦІ фірми посилюють зовнішні зв’язки кластера та сприяють підвищенню його продуктивності, а їх діяльність, у свою чергу, створює умови для зростання зайнятості в кластері та його додаткового інвестування.

Якщо промислова політика має тенденцію до порушення конкуренції на користь окремих галузей або підприємств, то теорія кластерів фокусує свою увагу на подоланні обмежень, які накладаються на підвищення продуктивності та зростання конкуренції, а також на динамічний розвиток ринку. В підсумку це означає, що використання теорії кластерів у практичному житті сприятиме розбудові політики економічного зростання.

При галузевій структуризації національної економіки використовують також поняття “господарська галузь” і “чиста галузь”.

Господарська галузь – це сукупність підприємств і установ з одним органом управління. Групування підприємств за галузями здійснюється виходячи з призначення вироблюваної продукції, характеру технологічного процесу або подібності використовуваної сировини. Класифікаційною одиницею є підприємство із самостійним балансом. Кожне окреме підприємство належить тільки до однієї галузі.

Чиста галузь – це сукупність підприємств, які випускають однакову продукцію, але перебувають у підпорядкуванні різних відомств. Чиста галузь не збігається за показниками розвитку з господарською, що формується як сукупність підприємств, які перебувають у підпорядкуванні одного відомства. Вона враховує продукцію, вироблювану на підприємствах усіх типів і будь-якої спеціалізації, що дає можливість виходити з реальної структури економіки. Схема чистих галузей використовується при розробці міжгалузевих балансів і у системі національних рахунків, узгоджується з номенклатурою товарних ринків і аналізом ринкової кон’юнктури6.

Таким чином, кожна із перелічених структур відображає певні аспекти розвитку національної економіки та зумовлена її економічною політикою, тому для досягнення поставлених цілей і розв’язання визначених завдань постають проблеми оптимізації структури національної економіки з метою приведення її у відповідність таким завданням і цілям, що буде детальніше розглянуто у відповідній темі, присвяченій оптимізації структури національної економіки в руслі політики економічного зростання.

(2 votes, average: 2,50 out of 5)