Міжнародні економічні відносини – Передрій О. С. – 3.2. Розвиток регіональної економічної інтеграції
Основне
Найбільш чітко тенденція до інтеграції на світовому ринку проявляється на рівні регіональних інтеграційних об’єднань, яких сьогодні конституйовано близько 20. Переважна частина їх знаходиться в статусі зони преференційної і вільної торгівлі. Лише одне інтеграційне угруповання – ЄС – досягло рівня “спільного ринку” і на сучасному етапі проводить політику, спрямовану на завершення формування економічного союзу. Важливою подією в цьому плані було поетапне введення єдиної валюти “євро”.
Перспективною з погляду багатьох провідних науковців і політиків є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), в рамках якої уже в наступні 5-10 років зможе відбутися злиття трьох національних ринків – США, Канади і Мексики з населенням близько 400 млн осіб.
Під час вивчання цієї теми ви:
– дізнаєтесь про основні етапи формування Європейського Союзу;
– ознайомитеся із сучасною структурою інтеграційного механізму управління ЄС;
– з’ясуєте основні проблеми можливого входження України в ЄС;
– отримаєте інформацію про основні етапи і проблеми формування і функціонування інтеграційного об’єднання НАФТА;
– ознайомитесь з деякими проблемами розвитку інтеграційних процесів у рамках країн-членів СНД.
План
1. Міжнародна інтеграція в Європі. Європейський Союз (ЄС ).
2. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА ).
3. Деякі проблеми економічної інтеграції в СНД.
3.2.1. Міжнародна інтеграція в Європі. Європейський Союз(ЄС)
Найбільшої зрілості інтеграція досягла в Європейському регіоні. Для цього в Європі були умови, сформовані в ході історичного минулого континенту. До них слід віднести, в першу чергу, Високий рівень ринкових відносин, Які базуються на розвинутій економіко-матеріальній базі.
Крім того, Європейський регіон багато століть був ареною територіальних поділів і перерозподілів, які об’єктивно привели народи цього континенту до висновку, що об’єднавчим процесам в Європі немає альтернативи. З іншого боку, існування імперій, яких було в історичному минулому чимало, крім негативних моментів, Сформувало організаційне середовище для взаємопроникнення культур у найбільш широкому розумінні цього явища.
Стимулюючими факторами для об’єднання Європи були Друга світова війна і післявоєнний період. Крім усього іншого, спрацював і Суб’єктивний фактор. Зокрема, в багатьох західноєвропейських державах до керівництва прийшли лідери, які об’єднавчий інтегративний фактор у розвитку як національної, так і континентальної економіки, а також збереження загальної безпеки в Європі вбачали за визначальній.
Впровадження в життя економіко-політичних задумів ідеологів інтеграції диктувало необхідність створення міжнародних механізмів, які б реалізували планування, направляли і контролювали фінансово-економічне співробітництво. Висхідним моментом, відправною точкою формування організаційної структури управління інтеграційними процесами слід вважати заяву міністра закордонних справ Франції Р. Шумана 9 травня 1950 року, який запропонував підпорядкувати все виробництво вугілля і сталі Франції і ФРН загальному верховному керівництву. Підписання договору в Парижі у 1961 році про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі, в яке увійшли шість держав – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН, Франція, Італія, стало початком реалізації концепції “Об’єднаної Європи”, про яку говорив Шарль де Голль. Ця концепція була проголошена на Мессінській конференції у 1955 році, а в 1957 році було конституційовано Європейське економічне співтовариство, яке об’єднало три міжнародні структури: Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), власне ЄЕС і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом).
Сьогодні до його складу входить 25 держав. П’ята хвиля розширення ЄС, а саме вступ до Союзу десяти країн Централь-но-Східної Європи, значно зміцнила політичні позиції інтеграційного угруповання, але і додала багато соціально-економічних проблем. Його територія нині становить майже половину території США. Загальна чисельність населення перевищила 450 млн На частку ЄС припадає більше 30% світового експорту проти 12% у США і 9% – у Японії. Головними органами ЄС а
– Рада Міністрів – уповноважена приймати рішення, які мають законодавчий характер і обов’язкові для виконання країн-учасниць. Рішення приймаються більшістю голосів. Кількість голосів країни залежить від її розмірів.
– Європейська комісія (ЄК) – виконавчий орган Європейського Союзу, складається з 20 членів, призначається на термін б років національними урядами, але від них не залежить. Кожний із членів ЄК курирує відповідний підрозділ – генеральний директорат.
– Європейський парламент, Обирається з 1979 року загальним прямим голосуванням у всіх країнах-членах об’єднання. До Скл&;ду Європарламенту входять 626 депутатів, які займаються законотворчою діяльністю ЄС і контролюють ЄК.
– Суд, який забезпечує дотримання законності в інтерпретації і виконанні договорів.
– Європейська Рада, Створена у 1974 році. Згідно з її статусом, вона розробляє загальну політику в ЄС.
Крім вказаних структур, в ЄС функціонують Контрольно-ревізійна палата, Економічний і Соціальний комітет ЄС, Євроатом і Консультативний комітет об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС).
До структур ЄС входить ряд інститутів, які здійснюють свій вплив на процеси не тільки в межах ЄС. А саме:
– Європейський інвестиційний банк (ЄІБ);
– Європейський соціальний фонд, згідно зі статутом забезпечує адаптацію робочої сили до нових умов спільного ринку, полегшує її переміщення і професійну підготовку;
– Європейський фонд орієнтації і гарантування сільського господарства;
– Європейський фонд регіонального розвитку.
Сьогодні інтеграційний механізм ЄС можна охарактеризувати такими основними позиціями:
– повна ліквідація механізму національного імпортного контролю;
– повна ліквідація контролю за переміщенням громадян – членів ЄС у межах кордонів об’єднання.
Важливе значення у справі становлення європейської інтеграції” має Маастрихтський договір про Європейський Союз, підписаний у грудні 1991 року. Згідно договору засновуються:
– єдине європейське громадянство ЄС;
– політичний союз – загальна зовнішня і внутрішня політика;
– економічний і валютний союз (ЕВС ).
Важливим моментом Маастрихтського договору є положення про те, що рівень бюджетного дефіциту не повинен перевищувати 2 %.
Що стосується останньої позиції, то в цьому питанні ЄС вийшов, образно кажучи, на фінішну пряму. Зокрема, введена єдина валюта; здійснюється її поетапне запровадження у всіх країнах-членах ЄС; створено Центральний Європейський банк; запроваджується Європейська система центральних банків.
Показовою галуззю, яка активно регулюється в рамках ЄС, є сільське господарство. У результаті продуманої стимулюючої політики щодо сільського господарства, яке в кінці 50-х років забезпечувало ЄС лише цукром, молоком і свининою власного виробництва, сьогодні західноєвропейське об’єднання забезпечує себе повністю всіма сільськогосподарськими продуктами, які можуть вирощуватися і вироблятися в цьому кліматичному поясі. За допомоги яких головних важелів було вирішено цю проблему? Відзначимо наступне:
– систему стимулюючого ціноутворення;
– обгрунтовану систему протекціоністських заходів на кордонах ;
– впровадження сучасної техніки і технології.
У той же час виникла інша проблема, пов’язана з необхідністю вдосконалення ціноутворення і обумовлена перевиробництвом деяких сільськогосподарських продуктів.
Дещо менші успіхи в реалізації спільної політики ЄС у таких галузях, як енергетика, транспорт і деякі галузі промисловості. Це пояснюється головним чином великою залежністю європейських країн у цих галузях від зовнішнього ринку, зокрема, це стосується енергетичних ресурсів і опосередкованого впливу на галузі, які найбільш залежні від цього фактора (наприклад, транспорт).
Важливою, найбільш визначальною проблемою Євросоюзу є те, що знаходиться за його межами. Йдеться про відносини між “великою трійкою”: США – Японія – Євросоюз. Головний конфлікт полягає в ринках, хоча він колективно прикривається регулюванням зовнішньоекономічних зв’язків, боротьбою проти протекціонізму і демпінгу. Але в “трикутнику” поки що далеко не все відрегульовано. Періодично виникають конфлікти, які дістають гучні назви, такі, як “сталева війна”, “сільськогосподарська війна” тощо.
Досить складними є проблеми, пов’язані з розширенням меж цієї організації за рахунок інших країн, у тому числі колишніх соцкраїн. Зокрема, це суттєвий розрив між “старожилами” ЄС і новими його членами у виробництві ВВП на душу населення, який у Латвії становить 39% від аналогічного середнього по Союзу показника, Литві – 36%, Естонії – 40%, Польщі – 41%, Словаччині – 47%. Якщо рівень безробіття по ЄС-16* становив 8%, то в Польщі він дорівнює 19,1%, Словаччині – 16,6, Литві – 11,7%, Латвії – 10,5%. Особливо значний розрив у вартості робочої сили між “новачками” і “старожилами”. До прикладу, якщо годинна вартість робочої сили в ЄС-15 у 2000 році в середньому була більше 22 євро, то в Латвії – 2,42, Литві – 2,71, Естонії – 3,03, Словаччині – 3,06, Угорщині – 3,83, Чехії – 3,90, Польщі – 4,48 євро. У зв’язку з цим мають місце реальні суперечності, які зумовлені різновекторністю інтересів окремих країн. Вихід із кола інституціональних проблем більшість західних вчених і політиків бачать у реалізації ідеї “Європи різних швидкостей”, формування “штучної” інтернаціональної системи, “Європи із змінною геометрією”, диференціації статутів деяких членів через створення всередині ЄС “твердого ядра” з найбільш економічно розвинених країн.
Стосовно політики України на входження її в систему світогосподарських відносин у цілому і Європейського Союзу зокрема слід мати на увазі таке. Згідно з теорією міжнародної економічної інтеграції, успішна її реалізація на регіональному рівні можлива за дотримання двох визначальних умов:
– близькість рівнів розвитку та інтернаціоналізація економіки країн-партнерів;
– наявність розвинених економічних зв’язків між суб’єктами інтеграції, рівень розвитку яких уже на початковому етапі інтеграції вищий від зв’язків з іншими країнами.
Виходячи з цього, європейський інтеграційний вектор України має досить суттєві “проблеми економічної сумісності”.
По-перше, За рівнем економічного розвитку Україна набагато відстала від країн-членів ЄС. Розрив по цьому показнику значно перевищує допустимі межі для учасників інтеграційних об’єднань.
По-друге, Україна значно відстає за рівнем досягнутої інтернаціоналізації своєї економіки не тільки від країн-старо-жилів ЄС, але і досить істотно від нових країн-членів Європейського Союзу.
По-третє, Вона є набагато більшою за фізичними масштабами, ніж, скажімо, Естонія, Литва, Латвія, Угорщина, Чехія й інші, а тому ЄС буде надто важко, якщо не сказати неможливо, “перетравити” її входження.
Виходячи з цього, на сьогодні реалії такі, що Україна не може бути активним учасником найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів. У першу чергу це стосується Європейського Союзу. Більше того, форсоване входження в ЄС завдало б суттєвої шкоди власне Україні. Тому, не відмовляючись від стратегічного вибору входження України в ЄС, слід мати на увазі, що цей процес повинен мати характер об’єктивно еволюційний, поступовий. Основними документами, що визначають стратегію входження України в ЄС, є Угода про партнерство і співробітництво, яка була підписана в Люксембурзі 14 червня 1994 року і набула сили з 1 березня 1998 року, та План дій у рамках європейської політики суспільства. Згідно з цими документами, цілями партнерства і сусідства є: сприяння торгівлі, інвестиціям і гармонізації економічних відносин; створення підвалин для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадянського, науково-технічного і культурного співробітництва, адаптації економіки України до вимог світового і європейського ринків. Ефективність політики суспільства і партнерства значною мірою залежатиме від зусиль України та конкретних здобутків у виконанні зобов’язань щодо спільних цінностей.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)