Міжнародні економічні відносини – Передрій О. С. – 1.1.2. Основні тенденції й етапи розвитку світового господарства
Однією з визначальних особливостей світового господарства, починаючи з другої половини XX століття, є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. В основі цих процесів – міжнародний поділ праці, його поглиблення і розширення. Суть його полягає в спеціалізації країн на випуску певних виробів із метою задоволення своїх потреб і потреб країн-партнерів. Міжнародний поділ праці – це найвищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, раціональна сфера його використання в рамках національних господарств. Функціональна структура міжнародного поділу праці вказана на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Функціональна структура міжнародного поділу праці
Паралельно й у взаємозв’язку з міжнародним поділом праці відбуваються такі процеси:
– інтернаціоналізація виробництва;
– зростання рівня відкритості національних економік;
– розвиток інтеграційних процесів;
– розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур. Вказані процеси мають суперечливий, діалектичний характер.
В аналізі міжнародних економічних відносин ці проблеми набувають винятково важливого методологічного значення. Діалектика міжнародних економічних відносин полягає, По-перше, В тому, що тенденція до економічної самостійності, зміцнення національних господарств окремих країн приводить у підсумку до зростаючої інтернаціоналізації світового господарства, відкритості національних економік, поглиблення міжнародного поділу праці. По-друге, Посилення інтеграційної спрямованості розвитку продуктивних сил вступає в суперечність з обмеженими можливостями реалізації цієї тенденції, в тому числі через відмінності у рівнях розвитку окремих країн і регіонів.
Вказані дві взаємообумовлені тенденції формують суперечливий комплекс економічних відносин між окремими країнами, регіональними об’єднаннями й окремими підприємствами та корпораціями.
Усе це пояснює той факт, Що розвиток світового господарства відбувається стрибкоподібно. В одному випадку переважає тенденція до розділу єдиного світогосподарського механізму під впливом розподілу і перерозподілу ресурсів крупними монополістичними угрупованнями. Цей етап припадає на період із кінця XIX століття і до кінця 50-х років XX століття. В іншому випадку домінувала тенденція до об’єднання в торговій, виробничій, кредитно-фінансовій й інших сферах, що є характерним для другої половини XX і початку XXI століття. Таким чином можна констатувати наступне: світове господарство ввійшло в XXI століття незрівнянно більш цілісним, інтегрованим, динамічним і передбачуваним порівняно навіть із серединою XX століття.
Вивчаючи теорію і практику МБВ, об’єктивно виходимо на категорію “світове господарство”, якому історично передував світовий ринок, характерною рисою якого є міжнародне переміщення товарів” Період переходу товарного виробництва від Стадії світового ринку до стадії світового господарства Характеризується сутнісною трансформацією безпосередньо у сфері виробництва і реально проявляється головним чином у заміні переміщення товарів переміщенням факторів виробництва (робочої сили, капіталу тощо).
Світове господарство – це глобальний економічний організм, структурними елементами якого є національні економіки, котрі знаходяться в мобільних взаємозв’язках і взаємозалежності та підпорядковані об’єктивним ринковим законам безпосередньо у сфері виробництва.
Становлення світового господарства пройшло кілька історичних етапів, протягом яких економічні зв’язки між різними організаційними формами людської спільноти (плем’я, рід, нація, держава тощо) еволюціонізувалися і вдосконалювалися. Спочатку, маючи форму одиничних (випадкових) варіантів домовленостей, ці зв’язки за рахунок постійного збільшення, підключення нових суб’єктів, розширення кола об’єктів поступово перетворилися на складну сукупність відносин, що так чи інакше торкаються інтересів усіх країн світу.
У науковій, науково-методичній літературі можна зустріти ряд підходів до етапізації розвитку світового господарства. Одні дослідники відносять його виникнення до часів Римської імперії, інші – до періоду великих відкриттів XV-XVII століть. На нашу думку, світове господарство як соціально-економічний суб’єкт зароджувалося ще за часів первісних суспільств і пройшло на своєму шляху ряд етапів.
Перший етап – міжнародні відносини як зародок майбутніх міждержавних відносин у первісних суспільствах. Сюди належать періоди палеоліту, неоліту.
Цей етап характеризується переходом від кочового способу життя до стійкої осідлості з відтворюючою системою господарства, якій притаманні елементи “міжплемінної інтеграції”. На цьому етапі домінуючим видом виробництва було аграрне.
Другий етап – зовнішньоекономічні відносини у стародавньому світі. Йому притаманні:
– поява ранньокласових утворень;
– зовнішня торгівля – основна, часто єдина, форма економічних відносин між країнами стародавнього світу;
– насильницьке вирішення зовнішньоекономічних проблем;
– колонізація земель і розвиток ремісництва (І тис. до н. е.). Це, зокрема, період фінікійської та грецької колонізації, Римської імперії, її розквіту і занепаду.
Характерним для цього етапу було поєднання аграрного і ремісничого виробництва з розвитком торгівлі та грошової форми обігу.
Третій етап – зовнішньоекономічні відносини за часів феодалізму.
Четвертий етап – міжнародні економічні відносини епохи великих відкриттів XV-XVII століть.
П’ятий етап – міжнародні економічні відносини періоду промислової революції (XVIII-XIX століття).
Шостий етап – міжнародні економічні відносини епохи комп’ютерів, інтернету (друга половина XX століття – початок XXI століття).
Як цілісна система світове господарство сформувалося в кінці XIX століття. Цьому передувало:
– завершення епохи географічних відкриттів, коли практично всі “білі плями” зникли з карти Землі;
– закріплення територій землі за одним із національно-державних утворень;
– визнання цього утворення (всіма або майже всіма) державами.
Лише після завершення процесу формування світового господарства як Сукупності національних економік, пов’язаних між собою системою мобільних факторів виробництва, Став можливим розгляд міжнародних економічних відносин як визначального елементу надзвичайно складної і динамічної системи.
На розвиток світового господарства в новітній час суттєвий вплив має Науково-технічна революція, Яка змусила переглянути методи і, власне, механізм організації і регулювання виробництва, торгівлі, валютної і грошово-кредитної сфери.
В умовах інтенсивного розвитку науково-технічного прогресу практика організації замкнутих національних анклавів, чи навіть у межах певної групи країн, виявилася надто неефективною. У світовому господарстві це й обумовило інтенсифікацію інтеграційних процесів, формування транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних кредитно-фінансових інститутів тощо. Усе це дало можливість підвищити загальну ефективність національних економік, зміцнити матеріально-технічну базу ринкового господарства, підвищити ефективність практично всіх форм реалізації МЕВ.
Сучасне світове господарство характеризується інтенсивним рухом товарів і послуг, капіталів, робочої сили. До початку 90-х років воно базувалося на двох суспільно-економічних системах – капіталістичній і соціалістичній, які формували специфіку МЕВ у кожній із них. У результаті трансформацій, які відбулися в країнах Центрально-Східної Європи, переходу їх до ринкової економіки паралельно і у взаємозв’язку реалізуються об’єктивні процеси їх інтеграції у світове господарство.
Останні три етапи світового господарства в економічній літературі (і не тільки в економічній) характеризуються як період розвитку глобалізаційних процесів, суть яких з економічної точки зору полягає в лібералізації й інтеграції ринків товарів, капіталів і робочої сили в єдиний світовий ринок.
Глобалізація сьогодні є одним з найбільш впливових факторів, які визначають майбутнє планети. Водночас, як і кожне соціально-економічне явище, це суперечливий процес. З одного боку, завдяки глобалізації все чіткіше проявляються всеохоплюючі переваги міжнародного поділу праці, нарощується економічний потенціал, підвищується рівень виробництва, поліпшується якість життя. З іншого боку, глобалізація не тільки приносить вигоди, але і створює проблеми, причому часто досить серйозні. По-перше, Левова пайка прибутків дістається багатим країнам, збільшуючи нерівність і породжуючи конфлікти. По-друге, В результаті зростання взаємозалежності національних економік підвищується рівень регіональної і глобальної нестабільності. По-третє, поступово контроль над національними економіками переходить від суверенних урядів до більш впливових держав, транснаціональних корпорацій і міжнародних організацій. Згадане – тільки видима частина айсберга негативних наслідків глобалізації.
Враховуючи плюси і мінуси, які несе із собою глобалізаційний процес, важко, а то і неможливо, підрахувати його сумарний результат. Цілком очевидно, що він залежить від порядку у світовому співтоваристві, і якщо світ роздирають суперечності, зрозуміло, що домінує тенденція до конфронтації. Зрозуміло також, що в цій ситуації буде переважати негативний ефект глобалізації. І навпаки: якщо переважає тенденція до співпраці, формується середовище, в якому збільшується можливість мінімізації негативних проявів глобалізації і стимулювання її переваг. Таким чином зростає вірогідність сукупного позитивного ефекту.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)