Міжнародні економічні відносини – Амеліна І. В. – 4. Особливості процесів міжнародної економічної інтеграції
Інтеграція має декілька рівнів свого розвитку:
Перший – на рівні підприємств та організацій– безпосередніх виробників товарів та послуг і має головне значення.
Саме тут виникають інтеграційні зв’язки в основних сферах відтворення, здійснюється структурна перебудова національних економік, що веде до їхнього взаємодоповнення і переплетіння.
Із цієї причини, зростання обсягів і розгалуження структур взаємної торгівлі, міжнародний рух капіталу, науково-виробнича кооперація, міграція робочої сили є вирішальними факторами розвитку інтеграційних процесів у цілому.
Другий – інтегрування основних ланок економік різних країн доповнюється взаємодією на рівні держав. Така взаємодія здійснюється, по-перше, шляхом утворення умов інтеграційних процесів державними структурами, по-друге, безпосередньою участю державних підприємств та організацій у міжнародному економічному співробітництві.
Третій рівень Розвитку інтеграційних процесів – Взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн – може бути визначений як соціально-політичний. Така взаємодія має суспільний характер, змістом якого є утворення та розвиток політичних, релігійних, культурних, людських та інших передумов міждержавної інтеграції.
Четвертий рівень – це рівень власне інтеграційного угруповання Як економічної спільності із властивими їй характерними рисами та особливостями.
Будучи результатом міждержавного об’єднання, інтеграційне угруповання починає виступати як якісно нове та відносно самостійне утворення, що формує свою власну систему відносин як з кожним учасником об’єднання, так і поза ним. При цьому важливе значення мають чітке розмежування повноважень економічного угруповання як цілого та його окремих учасників, визначення умов взаємодії інтеграційної спільності з третіми державами, іншими міждержавними організаціями.
З 1947 по 1995 р. у світі було створено більше 60 інтеграційних угруповань. Об’єднання останніх визначалося низкою передумов:
– схожість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається між промислово розвиненими або між країнами, що розвиваються;
– географічна наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільного кордону та історично сформованих економічних зв’язків;
– спільність економічних та інших проблем, що існують перед країнами в області економічного розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. За своєю сутністю економічна інтеграція покликана вирішити низку конкретних проблем, які реально існують перед країнами, що інтегруються;
– демонстраційний ефект. У країнах, що входять до інтеграційних об’єднань, як правило, відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, ріст зайнятості і т. д.), що справляють певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект має прояв, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;
– “ефект доміно”. Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об’єднання, інші країни, які залишилися за його межами, відчувають деякі труднощі, пов’язані з переорієнтуванням економічних зв’язків країн, що входять до даного угруповання.
Це нерідко призводить до скорочення обсягів торговельних відносин країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об’єднання.
У цілому, спираючись на зазначені передумови, країни утворять інтеграційні об’єднання, що, незважаючи на численність у сучасної світовій економіці та різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі.
Найбільш вагомі інтеграційні угруповання включають в себе десятки країн. Так, СНД – 11 країн, а АТЕС – 21, ЄС – 27, .
Конкретно визначити, на якому етапі розвитку знаходиться те чи інше інтеграційне угруповання, доволі складно. Проте є можливість класифікувати існуючі інтеграційні угруповання, таблиця 10.2.
Таблиця 10.2. РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ’ЄДНАНЬ
Рівень | Назва, рік створення | Країни-члени |
Преференційна торговельна угода | 1. Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та країнами колишнього СРСР, 1994 р. | ЄС, Білорусь, Казахстан, Росія, Україна |
2. Угода про асоціації з ЄС, 1991-1995 рр. | Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, Словенія | |
Зона вільної торгівлі (ЗВТ) | 1. Європейська Асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) | Австрія, Великобританія, Данія, Швейцарія, Фінляндія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Швеція. В 1972р. з ЄАВТ вийшли Великобританія та Данія, в 1986р. – Португалія, в 1995р. – Австрія, Фінляндія, Швеція |
2. Балтійська ЗВТ 1993 р. | Естонія, Латвія, Литва | |
3. Вишеградська четвірка, 1990 р. | Угорщина, Польща, Чехія, Словенія | |
4. Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЄЕРТА), 1992р. | Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія | |
5. Північноамериканська зона вільної торгівлі, НАФТА, 1994 р. | Канада, Мексика, США | |
6. Австралійсько-новозеландська торговельна угода про поглиблення економічних зв’язків, АНЦСЕРТА, 1983 р. | Австралія, Нова Зеландія | |
7. Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, АТЕС, 1989 р. | 21 країна-учасниця Азії, Північної та Південної Америки: Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Індонезія, Гвінея, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Китай, Південна Корея, Японія, США, Канада, Чилі; з 1997р. – В’єтнам, Перу, РФ | |
Митний союз | 1. Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), 1961 р. | Коста-Рика, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа |
2. Арабський спільний ринок, 1964 р. | Єгипет, Ірак, Йорданія, Лівія, Мавританія, Сирія, Йемен | |
Спільний ринок | 1. Латиноамериканська асоціація інтеграції, ЛАІ, 1960р. | Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Мексика, Перу, Уругвай, Венесуела, Парагвай |
2. Спільний ринок Південного Конусу, МЕРКОСУР, 1991 р. | Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай | |
3. Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок, КАРИКОМ, 1973 р. | Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Ямайка, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго; 13 держав | |
4. Андська група, 1969 р. | Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела | |
5. Рада співробітництва арабських країн Персидської затоки, “нафтова шестірка”, 1981 р. | Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, ОАЕ | |
6. Асоціація держав Південно-Східної Азії, АСЕАН, 1967 р. | Індонезія, Філіппіни, Бруней, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, 1995р. – В’єтнам | |
Економічний союз | 1. Європейське економічне співтовариство, ЄЕС, 1957р., з 1993р. – Європейський Союз, ЄС | Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Латвія, Литва |
2. Економічний союз, Бенілюкс, 1948 р. | Бельгія, Нідерланди, Люксембург | |
3. Співдружність незалежних держав, СНД, 1992 р. | Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан | |
4. Союз Арабського Магрибу, САМ, 1989 р. | Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс | |
5. Західноафриканський економічний і валютний союз, ЮЕМОА, 1994 р. | Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-Д’Івуар, Малі, Нігерія, Сенегал, Того | |
6. Співтовариство розвитку Півдня Африки, САДК, 1973 | Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Намібія, Свазіленд, Танзанія, Замбія і Зімбабве, ПАР, Мавританія | |
7. Економічне співтовариство країн Західної Африки, ЕКОВАС, 1975 р. | Бенін, Буркіна-Фасо, острови Зеленого Мису, Кот-Д’Івуар, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того; 16 країн | |
8. Економічне співтовариство країн Центральної Африки, КЕЕАС | 11 країн-учасниць |
Отже, регіональна інтеграція зумовлена, насамперед, потребами розвитку продуктивних сил, які дедалі переростають національно-державні межі, що призводить до неухильного поглиблення міжнародного поділу праці та підвищення взаємозалежності національних господарств. Незважаючи на гостру конкуренцію і міждержавні суперечності, взаємозв’язок національних процесів відтворення стає дедалі тіснішим, відбувається зближення національних економічних і політичних структур, складається господарський регіональний комплекс, формується нова культура спілкування між націями.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)