Міжнародні економічні відносини – Передрій О. С. – 1.5.4. Зміст поняття “відкрита економіка”: плюси і мінуси
Характерною ознакою світової економіки на рубежі XXI століття є безумовне переважання тенденції до відкритості національних економік – від замкнутості до політики “відкритої економіки”. У монографічному дослідженні Е. Долана, К. Кемпбелла і Р. Кемпбелла політика “відкритої економіки” Трактується як система, в якій поряд із діловими операціями всередині країни значно активізуються міжнародні зовнішньоекономічні зв’язки, а розрахунки здійснюються за допомогою іноземної валюти.
Теоретичним підгрунтям політики “відкритої економіки” є сучасні новітні концепції світогосподарських зв’язків, які пройшли довгий еволюційний шлях розвитку. їх ретроспекція була розглянута в попередніх розділах.
Вперше політика відкритої економіки була проголошена (швидше як лозунг, а не як концепція) Сполученими Штатами Америки безпосередньо після Другої світової війни. Така політика відіграла безумовно позитивну роль для країн-лідерів, а саме для національної економіки США – єдиної країни, яка вийшла економічно зміцнілою після Другої світової війни, коли виникла потреба розширення ринків. Досить влучне її визначення дав французький економіст Мішель Пебло: “Відкритість, свобода торгівлі – це найсприятливіше правило гри для лідируючої економіки”. Однак у процесі зміни соціально-економічної ситуації в повоєнному світі теза про відкриту економіку поступово втрачає односторонню корисливу направленість інтересів американського експансіонізму і набуває об’єктивного, обумовленого діями глибинних чинників, змісту інтернаціоналізації господарського життя.
Визначальна роль у формуванні “відкритої економіки” належить державі, яка стимулює експортні виробництва, заохочуючи вивіз товарів і послуг, сприяючи взаємозв’язкам із закордонними фірмами та розвитку процесів міжнародної економічної інтеграції. Вона створює міцний правовий фундамент, який сприяє припливу з-за кордону інвестицій, технологій, інформації.
Перехід держави до більш “відкритої економіки” стимулюється діями транснаціональних корпорацій. Прагнучи освоїти нові ринки, створюючи в різних країнах філіали, дочірні компанії, представництва, ТНК обходять протекціоністські перепони національних економік, інтернаціоналізуючи міжнародний економічний обмін.
Помітний Прогрес транспорту і зв’язку, інформаційних засобів У другій половині XX сторіччя також відіграв стимулюючу функцію у розвитку відкритості національних економік. Поступово руйнувалися торгово-економічні, валютно-фінансові перешкоди. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливу, сприяла активному включенню в міжнародний поділ праці.
З 60-х років процеси відкритості розповсюдились на ряд країн, у тому числі і країн, що розвиваються, і досягли особливого успіху в нових індустріальних країнах (“малі тигри”), а з 90-х років до розбудови “відкритої економіки” активно приєднались країни з перехідною економікою.
“Свобода торгівлі” та “відкрита економіка” – це два рівні одного і того ж процесу. Відкрита економіка передбачає:
– цілісність економіки, єдиний економічний комплекс, інтегрований у світове господарство;
– використання різних форм світового господарства;
– ліквідацію державної монополії на зовнішню торгівлю;
– ефективне використання принципу порівняльних переваг країн у МПП.
Переваги “відкритої економіки”:
– формуються сприятливі умови для поглиблення спеціалізації і кооперації виробництва;
– здійснюються раціональний розподіл і використання ресурсів;
– більш оперативно відбувається поширення світового досвіду через систему міжнародних економічних відносин;
– формується сприятливе середовище для зростання конкуренції між вітчизняними виробниками, що стимулюється конкуренцією на світовому ринку.
У проблеми відкритості економіки є і зворотній, негативний бік. Має місце ряд недоліків. Це особливо стосується країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна. Треба пам’ятати, що реалізуючи політику інтеграції національної економіки у світове господарство, слід поєднувати прагматичну відкритість із розумним протекціонізмом. Повинна мати місце оптимальна відкритість. її рівень залежить від багатьох факторів економічного, технологічного, історичного характеру. В цьому зв’язку, до прикладу, в перші роки незалежності процес відкритості економіки в Україні формувався стихійно і наближався до “розхристаності” і “анархічності”. Будучи проявом “дитячої хвороби” всезагальної демократизації та “шокової*” лібералізації зовнішньої торгівлі, така “відкритість” не тільки не сприяла підвищенню ефективності економіки, її конкурентоспроможності, але, навпаки, спричиняла непоправні збитки, підривала економічну безпеку країни.
До кількісних індикаторів відкритості можна віднести експортну, імпортну квоту та квоту товарообігу, тобто їх вагові показники у ВВП.
Експортна квота (Екв.) – це співвідношення обсягів експорту і внутрішнього виробництва. Вважається нормальним, якщо Екв.=10%. Досить висока експортна квота – показник високої насиченості національної економіки високоякісною продукцією, конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Тим паче, якщо це стосується готових виробів, висіжотехнологічної продукції.
У розвинених країнах експортна квота з продукції високо-технологічних галузей сягає 25-40%. І навпаки, висока квота в сировинних галузях частіше характеризує низьку конкурентну спроможність у наукоємних галузях. Часто такий експорт вимушений.
Завдання полягає в тому, щоб вдосконалювати галузеву структуру експорту. У той же час задоволення потреб через імпорт можна визначити показником імпортної квоти (Ікв.).
На практиці вказані показники визначаються таким чином.
Експортна квота визначається відношенням експорту конкретного року до ВВП.
Імпортна квота визначається відношенням імпорту в конкретному році до ВВП.
Квота зовнішньоторгового обороту визначається відношенням зовнішньоторгового обороту в конкретному році до ВВП. Цей показник слугує як коефіцієнт відкритості національної економіки. Отп
Коефіцієнт відкритості для деяких розвинених країн виглядає наступним чином: Англія – 40-45%; Німеччина – 60-55%; США – 15-20%; Японія – 18-20%.
Слід мати на увазі, що показник зовнішньоторгової квоти не завжди правильно відображає рівень відкритості економіки. Цей показник потрібно використовувати в сукупності з іншими
Показниками. Зокрема такими, як товарна структура експорту та імпорту, товарна структура критичного імпорту, співвідношення тарифного і нетарифного регулювання тощо.
Який характер та тенденція розвитку сучасних міжнародних економічних відносин?
Сучасний рівень інтенсифікації міжнародних економічних відносин відображає:
– високий ступінь міжнародного поділу праці;
– зростання масштабів і якісного рівня міжнародної торгівлі (здебільшого вона відображає глибину міжнародного поділу праці, кооперації виробництва);
– інтенсифікацію міграції (переливання) капіталів;
– швидкий розвиток науково-технічного співробітництва;
– зростання міграції робочої сили;
– розвиток інтеграційних процесів.
Отже можна констатувати наступне: незважаючи на суперечливість формування світового господарства, як уже відзначалося, починаючи з 50-х років XX ст., в цілому домінує тенденція до співробітництва, об’єднання. Це знаходить своє відображення в концепціях “вільної торгівлі”, “глобальної ефективності”, “раціональної міжнародної спеціалізації” тощо. В той же час у жодній із названих концепцій, які виступають на захист вільної торгівлі, це робиться не з позиції примітивного розуміння цього принципу. Точно так, як немає таких, що захищають ідею регулювання зовнішньої торгівлі, захисту національного ринку в прямолінійно-механістичному трактуванні. Проблема полягає в мірі поєднання ринкових і регулятивних важелів в організації міжнародних економічних відносин. Таким чином, загальний рух до відкритості, формування єдиного, взаємозв’язаного, соціально справедливого світового господарства – основна тенденція на рубежі двох тисячоліть.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)