Механізм економічної політики – Уманців Ю. М. – 1.3. Об’єкти, суб’єкти та головні важелі економічної політики
У сучасних умовах національна економіка виступає як агрегований об’єкт економічної політики внаслідок цілого ряду причин. По-перше, як багаторівнева господарська система з широкою структурою і значною кількістю взаємопов’язаних і взаємодіючих підсистем та елементів. По-друге, як інтегрована взаємопов’язана система господарських об’єктів з характерною багатомірністю. По-третє, як багатовекторна складна система, що включає економічні, соціальні, екологічні і регіональні аспекти розвитку. По-четверте, як досить динамічна система, що розвивається під впливом національних традицій, історичних особливостей, а також цілей та інтересів основної частини населення.
Системно-структурний аспект дає можливість провести групування елементів національної економіки за різними ознаками, відповідно до яких національну економіку можна розглядати як синтез господарських систем різних форм власності, – з одного боку, а з іншого, – у складі національної економіки можна виокремити господарські системи, відповідно до рівнів управління економікою і свободи дій, що розрізняються мірою і складністю завдань.
Об’єктами регулювання економіки є також основні сфери, галузі, регіони, а також умови соціально-економічного розвитку країни. У ринкових умовах господарювання держава не повинна контролювати весь процес відтворення і тому завданнями держави є створення принципових умов, за яких суб’єкти господарювання мають приймати раціональні та виважені рішення. Одночасно економічна політика за сучасних умов охоплює лише ті загальні процеси, в управлінні якими зацікавлені і держава, і суспільство загалом. На підставі досвіду розвинутих країн вченими сформульовано основні напрями та інструменти економічної політики (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Форми економічної політики держави
Головні елементи механізму економічної політики характеризуються такими термінами, як суб’єкт, об’єкт, цілі, методи і засоби. Під суб’єктами економічної політики розуміють, як правило, лише державу. Однак таке розуміння є доволі спрощеним. Насправді суб’єктами економічної політики є як носії, так і виразники економічних інтересів. До них відносяться різного роду об’єднання, які виражають інтереси певних прошарків і груп населення. Це перш за все профспілки та об’єднання підприємців. Слід зазначити, що в розвинених країнах такі спілки відіграють значну роль. На практиці інтереси приватного сектора економіки можуть не збігатися з цільовою орієнтацією держави. Внаслідок цього між державою і різними спілками підприємців часто ведеться боротьба за реалізацію своїх економічних інтересів. Наймогутніші виразники господарських інтересів – це спілки підприємців та профспілки. Вони реалізують власні концепції соціально-економічної політики, намагаючись максимально вплинути на державну економічну політику.
Суб’єктами економічної політики є носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної майном, доходами, видами діяльності, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Це наймані працівники та власники підприємств, керівники та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону та виду діяльності.
Державні органи управління, включаючи регіональні І місцеві інституціональні структури, використовують свою владу для узгодження економічних інтересів різних груп виробників і населення країни, спрямування їхньої трудової активності на досягнення певної загальної мети.
Об’єкти економічної політики – це сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови економічного життя країни, де виникли або можуть виникати певні проблеми, що не вирішуються автоматично, як того вимагають умови нормального функціонування економіки й підтримання соціальної стабільності.
Об’єктами економічної політики, зокрема, є:
> економічний цикл;
* структура економіки;
> умови інвестиційної діяльності;
> науково-технічний прогрес та інноваційні процеси;
> грошовий обіг та інфляція;
> платіжний баланс;
> соціальні проблеми (зайнятість, доходи населення, підготовка і перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо);
> умови конкуренції;
> довкілля (екологічні проблеми);
* регіони.
Перелічені об’єкти охоплюють макроекономічні процеси, окремі галузі, територіальні комплекси і відносини між суб’єктами. У цілому регулювання наведених об’єктів повинно здійснюватися у контексті певних цілей (рис. 1.4).
Рис. 1.4. Формування системи цілей державної економічної політики
Сутність державної анти циклічної політики або регулювання господарської кон’юнктури полягає в тому, щоб під час спадів та депресії стимулювати попит на товари та послуги, капіталовкладення та зайнятість. Для цього приватному капіталу надають додаткові фінансові пільги, збільшують державні інвестиції, що дає змогу зменшити глибину та тривалість імовірного спаду виробництва, збільшити обсяги інвестицій та зростання зайнятості.
Економічна політика на рівні галузевої та територіальної структури забезпечується за допомогою фінансових стимулів та державних інвестицій, які гарантують пріоритетні умови для розвитку окремих галузей та регіонів. У певних випадках підтримку надають галузям та територіальним одиницям, що перебувають у стані кризи, в інших – стимулюють розвиток нових галузей та видів виробництв, що є носіями науково-технічного прогресу, що зумовлюють структурні зміни всередині галузей, між галузями та в усій національній економіці, підвищення її ефективності та конкурентоспроможності.
Найважливішим об’єктом економічної політики є інвестиційна діяльність. Тому державна економічна політика стимулювання інвестування відповідає економічним інтересам суб’єктів господарювання. Створюючи додаткові стимули та можливості всім інвесторам або окремим групам за галузями та територіями, органи регулювання впливають на економічний цикл, структуру виробництва, зайнятість населення тощо.
Політика регулювання зайнятості передбачає підтримання нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці. Це співвідношення має задовольняти потребу економіки у кваліфікованих працівниках, заробітна плата яких повинна бути мотивацією праці.
Постійним об’єктом уваги державних органів регулювання є забезпечення стабільності національної валюти та грошового обігу, подолання інфляції, що становить серйозну небезпеку для економіки. Регулювання грошового обігу опосередковано впливає також на умови інвестування, динаміку цін, соціальні відносини тощо.
Стан платіжного балансу є важливим показником національно? економіки. У всіх країнах держава постіймо виконує оперативне та стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом регулювання експорту та імпорту, руху капіталу, підвищення та валютного курсу тощо.
Одним з головних об’єктів регулювання є також і ціни. Динаміка та структура цін значною мірою відображає стан економіки. Водночас самі ціни значно впливають на структуру господарства, умови капіталовкладень, стійкість національної валюти, соціальну стабільність.
У цілому ж головною метою економічної політики є забезпечення економічної та соціальної стабільності й зміцнення економічної безпеки держави. З цього випливають конкретні завдання, без виконання яких неможливим є досягнення головної мети. Ці конкретні цілі тісно пов’язані з об’єктами регулювання економіки. Сюди належить також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, поліпшення стану довкілля. Основні цілі економічної політики зображено на рисунку 1.5.
Рис. 1.5. Основні цілі економічної політики
Названі цілі, хоч і не є однаковими за значенням та масштабами, однак перебувають у тісному взаємозв’язку, а тому досить часто одну з них не можна поставити та досягти незалежно від інших.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)