Механізм економічної політики – Уманців Ю. М. – 5.2. Роль та необхідність фіскальної політики в національній економіці
Фіскальна політика – це сукупність фінансових заходів держави для регулювання доходів і витрат бюджету з метою досягнення певних соціально-економічних цілей суспільства, виконання найважливіших функцій держави. Фіскальну політику було сформовано і впроваджено після світової кризи 1929-1933 рр. Соціально-економічну доцільність такої політики обгрунтував Дж. Кейнс. У 30-40-х рр. XX ст. фіскальна політика спрямовувалася на зменшення глибини економічних криз і прискорення виходу з них, скорочення безробіття, підвищення платоспроможного попиту населення, в 50-60-х – на стимулювання темпів економічного зростання, вжиття анти циклічних заходів, досягнення високої зайнятості тощо. Здійснення фіскальної політики можливе завдяки концентрації в руках держави значних фінансових ресурсів. У розвинених країнах держава акумулює 40-55% національного доходу і формує значний гарантований ринок збуту товарів і послуг, спрямовує значні кошти на розвиток інфраструктури, фундаментальних наукових досліджень, здійснює широкомасштабну соціальну політику, державне регулювання економікою.
Якщо фіскальна політика впливає на сукупний попит і на функціонування економіки в цілому, то залишається питання, яких форм вона має набувати. Кейнс передбачає, що експансійна політика веде до зростання видатків, не розглядаючи альтернативи, що полягає у скороченні податків. Таким чином кейнсіанська політика почала пов’язуватися зі зростанням бюджетів. Разом з вибором інструментів здійснення фіскальної політики неокласична модель також пропонує вибір між фіскальними І монетарними заходами впливу на сукупний попит, тим самим пов’язуючи керування сукупним попитом з результатом взаємодії споживання та інвестування. Це ж у свою чергу означає, що фіскальна політика є рушійною силою економічного зростання.
Особливої актуальності це питання набуває за умов трансформаційної економіки. На користь цього припущення можна висунути, принаймні, два аргументи. По-перше, перехідним економікам властива суттєва макроекономічна розбалансованість або значне віддалення від стану загальної рівноваги. Наближення до нього складає основний зміст трансформаційних процесів. По-друге, оскільки в перехідних економіках ринки лише формуються, саморегулювання у становленні загальної рівноваги не може бути вирішальним.
Фіскальна політика є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Фіскальну політику ще називають бюджетно-податковою. Йдеться про те, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та понесення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов’язаннями.
Рис. 5.2. Основні завдання фіскальної політики
Фіскальна політика має значний вплив на сукупний попит і пропозицію методом вилучення частини грошових потоків через оподаткування та перерозподіл бюджетних коштів з метою досягнення загальнодержавних цілей інституційного, економічного, політичного, соціального характеру. Першочерговим завданням держави є стабілізація економіки, яка реалізується, як правило, інструментами фіскальної політики, тобто через маніпулювання державними видатками і оподаткуванням. Проте слід враховувати, що бюджетна політика породжує ситуацію, коли окремі статті державних видатків не завжди є доцільними.
Здебільшого розглядають такі фіскальні інструменти державного регулювання, як:
1) податки, які скорочують приватні витрати і внаслідок чого створюють можливість здійснення державних витрат;
2) витрати державних коштів, які спонукають підприємства виробляти певні товари та послуги, а також трансфертні виплати, що забезпечують певний рівень доходів деяким категоріям населення;
3) регулювання або контроль, які стимулюють певну економічну діяльність чи примушують відмовитися від неї.
Детально розглянемо важелі та способи саме макроекономічного регулювання соціально-економічного розвитку. Основні інструменти державного впливу на економічні процеси та наслідки їх використання можна зобразити таким чином (рис. 5.3).
Рис. 5.3. Фіскальні інструменти державного регулювання економіки
Таким чином, спостерігається тісний взаємозв’язок між доходами та видатками бюджету, котрий супроводжується державним контролем за економічною діяльністю суб’єктів національної економіки. Однак повна лібералізація фіскальної політики не забезпечить виконання державою своїх окремих функцій. Тому необхідно здійснювати виважену політику державного регулювання економікою.
Досліджуючи роль фіскальної політики у стимулюванні національної економіки, перш за все слід звернути увагу на те, що її формують прямі і непрямі інструменти. Прямі важелі державного регулювання економікою пов’язані перш за все з бюджетно-податковою політикою. їх використання дає змогу системно підходити до управління національною економікою, оскільки таким чином на практиці забезпечуються функціональні залежності між змінними макроекономічними величинами.
Розглянемо види фіскальної політики. Для наочності зобразимо їх у вигляді схеми (рис. 5.4).
Рис. 5.4. Види фіскальної політики
Вибір інструментів фіскальної політики вказує на стратегічні цілі національної економіки. Залежно від економічної ситуації, що склалась у країні, здійснюється стимулююча або стримуюча фіскальна політика. Стимулююча фіскальна політика здійснюється у період спаду економіки. Стимулюючу фіскальну політику називають фіскальною експансією. У короткостроковому періоді вона спрямовується на подолання кризи в економіці, а у довгостроковому політика послаблення податкового тиску може спричинити розширення пропозиції факторів виробництва і зростання економічного потенціалу. Характерними рисами стимулюючої фіскальної політики є:
O зміна структури державного бюджету у бік виробничого сектора економіки;
O збільшення державних закупівель;
O зниження податків.
Обмежувальну (стримуючу) фіскальну політику називають фіскальною рестрикцією. В короткостроковому періоді заходи стримуючої фіскальної політики дають змогу уповільнити темпи інфляції ціною зростання рівня безробіття і скорочення обсягу виробництва. У довгостроковому періоді збільшення податкового тиску може викликати стійке зниження сукупної пропозиції й активізацію елементів механізму стагфляції, особливо за умов пропорційного зменшення державних витрат за всіма статтями бюджету, що призводить до значного скорочення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці. Стримуюча податково-бюджетна політика здійснюється, коли в економіці виникає значна інфляція і характеризується:
O зміною структури державного бюджету на користь соціального сектора економіки;
O зменшенням державних закупівель;
O підвищенням податків.
Дискреційна фіскальна політика – це політика, за якої уряд свідомо маніпулює податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання (рис. 5.5).
Рис. 5.5. Основні засоби (інструменти) дискреційної фіскальної політики
Викликаючи зміни в одному із фіскальних інструментів, держава активізує наступні взаємопов’язані економічні процеси (рис. 5.6).
Рис. 5.6. Механізм дискреційної фіскальної політики
Недискриційна (автоматична) фіскальна політика базується на дії вмонтованих стабілізаторів, які забезпечують природне пристосування економіки до фаз ділової кон’юнктури. Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВВП на зміни сукупного попиту (рис. 5.7).36
Рис. 5.7. Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори
Дискреційна політика та політика вмонтованої стабільності – це не дві різні політики, а дві взаємозв’язані сторони фіскальної політики. Так, утвердження ставки оподаткування – це функція дискреційної політики, в той час як конкретні суми податкових надходжень, що йдуть у державний бюджет у ході економічного циклу, – це вмонтований стабілізатор.
Завдяки своїй здатності автоматично змінювати величину фінансових надходжень до бюджету залежно від потреб стабілізації економіки податки одержали назву вмонтованих стабілізаторів. Однак вплив вмонтованих стабілізаторів не є достатнім “гальмом” для подолання економічних коливань. Вони не усувають повністю ці коливання, а лише певною мірою обмежують їхню глибину. Ступінь вмонтованої стабільності економіки залежить від величини циклічних бюджетних дефіцитів і надлишків, які виконують функції автоматичних “амортизаторів” коливань сукупного попиту.
Таким чином, бюджетно-податкова (фіскальна) політика полягає у державному регулюванні перерозподілу продукції. Вилучення частини доходів на здійснення закупівель дозволяє державі задовольнити потреби у товарах, роботах, послугах через децентралізований конкурсний механізм взаємодії розпорядників державних коштів та учасниками ринку.
Отже, бюджетно-податкова (фіскальна) політика є вагомим інструментом державного регулювання економікою і вимагає всеохоплюючого планування, аналізу, оцінки та контролю. Це надасть широкі можливості для розробки ефективних стратегій державного регулювання, підвищення результативності діяльності сектора державного управління. Також важливого значення слід надавати масштабам державного сектора, виходячи не лише з інтересів економічного зростання, але і його суспільної корисності у національному господарстві.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)