Home ⇒ 👍Інтелектуальна власність - Базилевич В. Д ⇒ Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 8.4. Особливості формування та розвитку авторського і суміжного прав

Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 8.4. Особливості формування та розвитку авторського і суміжного прав

До відносин інтелектуальної власності належить авторське і суміжне право. Авторське право, зазначав М. Лектер, є однією з тих сфер права інтелектуальної власності, де необачність може призвести до сумних наслідків.

Індустрія авторського права і суміжних із ним прав (програмного забезпечення, кінематографу, відео-, звукозапису, видавничої справи тощо) займає важливе місце в секторальній структурі інформаційного суспільства. У США в 1991 р. її частка становила 325 млрд. дол. доданої вартості (приблизно 5,5 % ВВП), а її зарубіжний продаж приніс у скарбницю цієї країни майже 36,2 млрд. дол., що перевищило експортну виручку більшості провідних галузей економіки країни.

Авторське право – економіко-правовий інститут, що регулює особисті немайнові та майнові права авторів та їх правонаступників щодо створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.

Термін авторське право аналізується в сучасній науковій літературі у двох взаємопов’язаних аспектах: як сукупність правових норм, що регулюють відносини з приводу створення та використання творів науки, літератури і мистецтва; як сукупність особистих майнових та немайнових прав, що належать автору у зв’язку зі створенням конкретного літературного, наукового чи мистецького твору.

Авторське право виникло у XVII ст. Першим в історії людства законом про авторське право став Статут королеви Анни, при­йнятий у 1709 р. в Англії, який передбачав закріплення за авто­ром твору виключного права на його публікацію протягом 14 років з дати першої публікації. Водночас дозволялось передання права за винагороду книгопродавцю. Закон також перед­бачав продовження терміну охорони твору ще на 14 років піс­ля закінчення першого терміну за життя автора. Відносно книг, що вже були опубліковані, встановлювався єдиний термін охо­рони – 21 рік. При цьому висувалась вимога реєстрації опублі­кованих творів у центрі книговидавництва та депонування їх копій для використання університетами і бібліотеками.

З часом системи авторського права були сформованій в ін­ших країнах. Однак національні системи охорони авторських прав не давали можливості охороняти ці права за кордоном. Міжнародний період розвитку системи авторського права роз­почався з підписання у 1886 р. Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка передбачала охорону прав ав­тора в силу самого факту створення твору і не вимагала таких формальностей, як реєстрація, депонування, сплата мита тощо.

У 1952 р. у Женеві була прийнята Всесвітня конвенція про авторське право, спрямована на створення міжнародно-правового інституту регулювання відносин у цій сфері для широкого кола держав, у тому числі тих, які не приєднались до Бернської конвенції. Україна приєдналась до Бернської конвенції у 1995р. (Закон України від 31 травня 1995р. № 189/95-ВР). На сьогодні законодавство України щодо авторського права і суміжних прав включає норми глави 26 Цивільного кодексу України, законів України “Про авторське право і суміжні права”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про видавничу справу” тощо.

Авторське право виникає внаслідок факту створення твору і діє від дня його створення.

У більшості держав авторські права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора. У США та країнах ЄС цей термін становить 75 років. В Україні авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.

Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє про­тягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього спів­автора.

На відміну від права промислової власності авторське право має такі специфічні ознаки: поширюється на твори науки, літератури, мистецтва, які є результатом особливих форм творчої людської активності; виникає незалежно від призначення, способу, форми вираження, художніх достоїнств, наукової цінності, літературних, наукових та мистецьких творів; має змішану природу, включаючи до свого складу права власності, що належать до категорії майнових прав, і права особистості, що належать до категорії немайнових прав; виникає безпосередньо з моменту вираження твору в певній об’єктивній формі, доступній для сприйняття іншими людьми; для здійснення авторського права не потрібні реєстрація та спеціальне оформлення твору; є законодавчо закріпленим виключним правом творця оголосити себе автором твору, відтворювати, розповсюджувати, оприлюднювати його певними способами, засобами, дозволяти іншим особам використовувати твір тим чи іншим способом; не пов’язано з правом власності на матеріальний об’єкт, у якому виражено твір (папір, плівку, дискету тощо); суб’єкти авторського права і права власності на матеріальний носій твору можуть не збігатися, оскільки власник речі може не мати авторських прав на твір, матеріалізований у цій речі; відтак переданий права власності або права володіння на матеріальний об’єкт як таке не спричиняє передання авторських прав на твір, матеріалізований у цьому об’єкті.

У процесі купівлі-продаж у об’єктів авторського права передасться обмежена частина пучка правомочностей, оскільки існуюча система відносин власності щодо об’єктів авторського права грунтується на прагненні виробників забезпечити рідкісність своїх благ (наприклад, ліцензійна угода щодо програмного забезпечення, як правило, забороняє передачу програмного продукту іншим особам, зміну програм, отримання доходу шляхом їх розповсюдження тощо). На відміну від права власності на матеріальні об’єкти, що має фактично необмежений (абсолютний) характер, власність па об’єкти авторського права зазнає певних обмежень, пов’язаних із обсягом правомочностей та терміном їх дії.

Основні суб’єкти авторського права: поділяються на дві групи:

Первинні суб’єкти авторського права, у тому числі: творці, які володіють усім комплексом виключних майнових та особистих немайнових прав на об’єкти авторського права (автори, співавтори); автори так званих похідних творів (перекладів, обробок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів, аранжувань тощо) та збірників (енциклопедій, антологій, баз даних), якщо здійснені перероблення та відбір є результатом творчої інтелектуальної діяльності.

Інші суб’єкти авторського права, які отримали це право за договором або в результаті інших подій (успадкування, виконання службового доручення, ліквідації підприємства тощо).

Автор (співавтор) – особа, працею якої створено науковий, літературний чи мистецький твір. Автором визнається особа, зазначена як автор на оригіналі чи копії твору. Це є презумпцією авторства. Усі інші особи, що претендують на авторство, повинні наводити необхідні докази для відновлення своїх прав. Авторів, які створили складений твір називають укладачами, авторів перекладів – перекладачами.

Оскільки твори літератури, науки і мистецтва можуть створюватись як однією, так і кількома особами, інститут авторського права передбачає співавторство, важливими вимогами якого є такі: спільна творча праця; єдність форми та змісту твору або поєднання різних форм з єдиним змістом; добровільна участь кожного зі співавторів; обов’язковий творчий внесок кожного учасника колективу па будь-якій стадії створення твору.

Цікаве дослідження сутності та природи авторського пра­ва здійснив наприкінці XIX ст. відомий російський вчений І. Г. Табашников. У творі “Літературна, музична і художня влас­ність з погляду науки цивільного права і за постановами зако­нодавств Північної Німеччини, Австрії, Франції, Англії і Росії” (1878) він класифікував наявні на той час підходи до тракту­вання літературної власності:

1) підхід, що грунтуються на запереченні літературної влас­ності та визнанні основою авторського права певних при­вілеїв. На думку прихильників цієї позиції, право автора саме по собі не стосується матеріальної власності, що може бути предметом юридичних угод. Стосовно автора воно обме­жується правом передавати свої думки в усній чи письмовій формі і є виключним та невідчужуваним правом на продукт його творчості. Відносини власності виникають лише щодо рукопису, водночас сам твір як ідеальна субстанція не може бути предметом угод, оскільки не відчужується від автора;

2) підхід, що грунтується на запереченні літературної влас­ності, привілеїв та визнанні авторського права майновим правом;

3) підхід, що грунтується на запереченні літературної влас­ності та визнанні авторського права правом особистості. Прихильники цього підходу пов’язували сутність авторського права з виключенням третіх осіб зі сфери Інтелектуальної діяльності суб’єктів авторського права. Стверджуючи, що по­няття “літературна власність” є недосконалим, вони виходили з того, що англійський термін “сору right” (право копіюван­ня) і німецький термін “Verlagsrecht” (право видання) точніше відображають природу авторського права, що є правом осо­бистості, оскільки природа твору не є матеріальною;

4) підхід, що грунтується на визнанні авторського права правом власності. Незважаючи на те, що право власності на літературні твори з часом видозмінюються, переходить від автора та його спадкоємців до суспільства в цілому, прихиль­ники цієї позиції розглядали автора як початкового власника, який володіє відповідними правомочностями.

Відомий український вчений М. Х. Бунге (1823-1895) у фундаментальній праці “Поліцейське право” (1877) здійснив аналіз “не речової власності” у єдності двох її форм: “про­мислової власності” і “літературної та художньої власності”.

Виступаючи за необхідність визнання останньої, вчений писав: “Кажуть, по-перше, що це право не підходить ні під визначення майнового права, ні під визначення права за зобов’язаннями, але з цього можна вивести не заперечення права, а визнання нової стихії, привнесеної в цю сферу; по-друге, говорять, що думка, яка одного разу вже висловлена, є спільним надбанням і належить тому, хто її засвоїв і зрозумів, – це справедливо, але не стосується права відтворення ду­мок у певній конкретній формі та їх поширення технічними та іншими способами; по-третє, говорять, що таке право є шкід­ливим для успіхів освіти… – на це можна відповісти, що осві­та лише виграє, якщо плоди розумової праці будуть захищені проти захоплення…”

При цьому твір може бути цілісним, нероздільним (нероздільне співавторство) або складатися з окремих самостійних частин (роздільне співавторство).

Укладачі (автори складених творів) – особи, яким належить авторське право на здійснені ними в процесі творчої діяльності добір або розташування матеріалів у збірниках. До складених творів належать газети, журнали, бюлетені, збірки наукових праць, енциклопедії, антології тощо.

Специфіка авторських прав укладачів пов’язана з такими аспектами: необхідністю дотримання авторських прав творців тих творів, які включені до збірки; володіння особистими немайновими правами стосується тих елементів твору, які є результатом їхньої власної творчої праці; неможливо перешкодити іншим особам здійснити самостійний добір і розташування тих самих елементів складеного твору.

Перекладачі та автори похідних творів – автори перекладів та творів, що є творчою переробкою творів, що уже існують без завдавання шкоди охороні останніх (анотацій, адаптацій, обробок фольклору тощо).

Водночас необхідно враховувати, що авторське право перекладача поширюється не на оригінал (твір, що перекладається), а на створений переклад, не перешкоджає іншим особам здійснювати власні переклади, виникає навіть за умови відсутності згоди автора оригіналу на переклад, перероблення, однак не може бути реалізовано шляхом укладення договору на використання.

Спадкоємці та правонаступники авторів. Згідно з чинним законодавством у випадку смерті автора твору, його майнові права переходять до його спадкоємців на термін 50 років після смерті автора. Правонаступниками авторів є юридичні особи, які на основі договору отримують певні правомочності, наприклад, право на опублікування, постановку твору тощо.

Роботодавці – особи, яким належить виключне право на використання твору, створеного в порядку службового доручення, якщо в договорі з автором не передбачається інше. Незважаючи на те, що роботодавець має право під час використання службового твору вказувати своє ім’я або вимагати такої вказівки, особисті немайнові права зберігаються за автором цього твору.

Суб’єктами авторського права можуть бути неповнолітні та недієздатні особи. Авторське право за цих умов від їх імені здійснюють батьки або опікуни.

Об’єкти авторського права – це оприлюднені або не оприлюднені твори науки, літератури, мистецтва, що є результатом творчої діяльності незалежно від їх призначення, позитивних якостей та змісту, а також способу та форми їх вираження за умов, що ці результати втілені у об’єктивній формі, яка уможливлює їх сприйняття іншими людьми. Отже, об’єкти авторського права мають певні специфічні ознаки, а саме: творчий характер, новизну та оригінальність думок, ідей, образів, композицій; об’єктивну форму вираження (письмову, об’ємно-просторову” звуко – або відеозапис, зображення тощо), можливість відтворення певним способом для сприйняття іншими людьми.

Характерною особливістю авторського права є те, що його об’єкти мають властивості суспільних благ. “У той час як вартість створення твору, що е об’єктом авторського права, – наприклад, книги, кінофільму, пісні, балету, літографії, карти, бази даних або комп’ютерної програми, – часто є значною, вартість репродукування твору, здійснена самим творцем чи тим, для кого твір став доступним, – часто низька. І як тільки копії стають доступними іншим, виготовлення додаткових копій стає абсолютно недорогим для таких користувачів “, – зазначають відомі західні дослідники У. Лендс та Р. Познер7. Слід додати, що наукові та мистецькі твори відіграють вагому роль у культурному розвитку суспільства. Оскільки суспільні витрати недостатньо відображаються у приватних витратах власника твору, виникає необхідність юридичного закріплення права власності (авторського права) з метою вирішення проблеми суспільного блага. За умов вільного ринку кінцева ціна твору включала б лише граничні витрати його копіювання. Відтак автору було б економічно невигідно створювати нові твори, наслідком чого стала б втрата суспільних вигод від публікації твору.

Є різні підходи до класифікації об’єктів авторського права, серед яких можна виокремити такі: твори літератури (художні твори, виражені у словесній формі, в тому числі програми для ЕОМ), науки (зміст яких пов’язаний зі створенням або систематизацією об’єктивних знань щодо навколишньої дійсності) та мистецтва (твори живопису, архітектури, декоративно-прикладного мистецтва, музичні твори); оригінальні (створені самим автором) і складені, або похідні, твори, які включають елементи існуючих творів: переклади, антології, анотації, реферати, огляди тощо.

– завершені та незавершені твори (ескізи, нариси, начерки), письмові (рукописи, нотні записи) та усні (публічно виголошені, виконані), звука-, відеозаписи (механічні, магнітні, цифрові, оптичні), зображення (рисунки, ескізи, картини, креслення, кіно-, відео-, фотокадри), а також об’ємно-просторові твори (скульптури, моделі, макети, споруди);

– літературні твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори, пантоміми; музичні твори;

– аудіовізуальні твори; твори живопису, скульптури, графіки; твори декоративно-прикладного і сценографічного мистецтва; твори архітектури, садово-паркового мистецтва; карти, плани, ескізи; фотографічні твори; похідні твори (переклади, обробки, реферати, резюме, огляди, інсценування, аранжировки тощо); збірники (енциклопедії, антології, бази даних) та інші складені твори.

Водночас загальновизнано, що встановити вичерпний перелік об’єктів авторського права неможливо. Це пов’язано з постійним розвитком суспільства, ускладненням та урізноманітненням творчої праці. Водночас законодавство передбачає виокремлення об’єктів, які не визначаються об’єктами авторського права, в тому числі:

– офіційних документів політичного, законодавчого та адміністративного характеру, виданих органами державної влади в межах їх повноважень (законів, указів, постанов, судових рішень, державних стандартів тощо);

– державних символів і знаків (прапорів, гербів, орденів, грошових знаків);

– творів народної творчості (поширених і створених народом поетичних, музичних, декоративно-прикладних творів, автори яких невідомі);

– інформаційних повідомлень про події та факти програм телебачення, радіо, які не є результатом творчої діяльності);

– розкладу руху транспортних засобів, програм теле – та радіопередач, телефонних довідників тощо;

– заповнених форм податкової, фінансової та статистичної звітності (однак пояснювальні записки до них, які містять оригінальні ідеї та узагальнення, можуть бути визнані об’єктом авторського права).

Важливими об’єктами авторського права за сучасних умов є:

– компіляції даних (бази даних) – сукупність даних або іншої незалежної інформації в довільній (зокрема в електронній) формі, добір, розташування основних частин якої, а також її впорядкування є результатом творчої праці. Водночас складові баз даних повинні бути доступними їх знаходженню з допомогою спеціальної пошукової системи, в тому числі на основі електронних засобів;

– програми для ЕОМ – набір команд, інструкцій, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп’ютерних пристроїв з метою отримання певного результату, а також підготовчі матеріали, отримані в процесі їх розробки та породжені ними аудіовізуальні зображення, об’єктивізовані певним чином (на папері, у пам’яті ЕОМ). Це поняття охоплює як операційні системи, так і прикладні програми. Сукупність програм для ЕОМ, а також підготовчих матеріалів до них, насамперед алгоритмів (ідей, на яких грунтуються програми), об’єднуються поняттям програмного продукту.

Вперше комп’ютерна програма була представлена на реєстрацію як об’єкт авторського права в 1961 р. в США.

Однак положення щодо застосування авторського права до комп’ютерних програм було прийнято в цій країні лише в 1980 р. Перший у світі закон, який включив комп’ютерні про­грами до об’єктів інтелектуальної власності, що охороняють­ся авторським правом, був прийнятий у 1972 р. на Філіппі­нах.

Водночас, на думку деяких дослідників, поширення норм авторського права на комп’ютерні програми є невиправда­ним, оскільки не забезпечується захист оригінальних ідей, які лежать в основі цих програм, принципів організації їх алго­ритмів, інтерфейсу та мови програмування.

Основні принципи авторського права: свобода творчості (вільний вибір теми, сюжету, жанру, форми втілення твору, самостійне вирішення питання щодо його оприлюднення); невідчужуваність особистих немайнових прав автора (права авторства, права на ім’я, на захист репутації); свобода авторського договору (відсутність жорсткої регламентації відносин автора з користувачами, вільне волевиявлення сторін); поєднання особистих інтересів автора і суспільних інтересів (визначення розумних меж права автора на використання власного твору з метою забезпечення умов доступу всіх членів суспільства до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці).

В англомовній літературі авторське право позначається терміном “копірайт” (copyright), згідно з яким лише автор або його правонаступники мають право дозволяти виготовлення копій твору.

При цьому використовується спеціальний знак охорони авторського права, що розміщується на титульній сторінці (або її обороті) на кожному екземплярі твору І складається з трьох частин:

– латинської букви “с” в колі ©;

– Імені власника виключних прав;

– року першого опублікування твору.

Закон, що ввів правило копірайту, був прийнятий у 1790 р. та захищав авторів книг, карт і креслень. З часом копірайтом було дозволено захищати будь-які друковані видання, нотні записи, всі літературні твори, фотографії, кінофільми, ком­п’ютерні програми, архітектурні проекти, комп’ютерну графі­ку, художні інсталяції та перформанси.

Упродовж тривалого періоду законодавство США перед­бачало, що у разі відсутності на творі застереження про копірайт (©) твір вважався суспільним надбанням і кожен бажаючий міг його копіювати. Починаючи з березня 1989 р., коли у США набрала чинності Бернська конвенція про охо­рону літературних і художніх творів, проставлення цього по­переджувального маркування перестало бути обов’яз­ковим.

Водночас у більшості європейських мов використовується термін “авторське право”. Це пов’язано з тим, що на відміну від терміна “копірайт”, який акцентує увагу на діях, що можуть бути здійсненні автором або з його дозволу, термін “авторське право” стосується насамперед особистості творця, який мас повні права на продукт своєї творчої розумової діяльності.

Традиційним є поділ авторського права на такі правомочності.

1. Особисті немайнові права, невіддільні від особи автора.

2. Майнові права – правомочності, пов’язані з використанням твору.

Особисті немайнові права належать автору твору, є невідчужуваними від особистості творця, охороняються безстроково і не можуть передаватись іншим особам.

Особистими немайновими правами є такі:

– право на авторство, яке е найважливішим, оскільки визначає всі інші правомочності творця, невідчужуваним, має виключний та абсолютний характер, дає можливість тій чи іншій особі вважати себе автором твору і вимагати визнання у цій якості з боку інших осіб, використовуючи законні способи охорони та захисту цього права;

– право на ім’я – право автора на опублікування твору під власним іменем, вигаданим іменем (псевдонімом) або без зазначення імені (анонімно);

– право на оприлюднення, яке автор може реалізувати самостійно або передати іншим особам (водночас це право може бути реалізоване лише один раз, після чого твір переходить в інший правовий режим);

– право на відкликання – право автора випущеного у світ твору відкликати, вилучити екземпляри цього твору з обігу (за свій рахунок і за умов відшкодування користувачам завданих таким чином збитків);

– особливі особисті немайнові права – наприклад, право автора на доступ до оригіналу власного твору для зняття копій тощо;

– право на захист репутації автора, пов’язане із забороною внесення будь-яких змін у твір без згоди його автора.

Від моменту виникнення в XVIII ст. у Англії та Франції ав­торське право трактувалось як форма власності, яка може бути створена фізичною або юридичною особою і використо­вуватись комерційним способом так само, як і інші форми власності. Водночас німецькі дослідники XVIII ст. основну ува­гу приділяли немайновим правам авторів. Відомий філософ І. Кант( 1724-1804) розглядав творчу працю як відображення особистості автора, що потребує захисту, оскільки творчі люди, як правило, більше цінують немайнові права, пов’язані не стільки з винагородою, скільки із суспільним визнанням пріоритету, першості творця.

Майнові права автора охоплюють правомочності, пов’язані з використанням твору*1, на основі договірних відносин. При цьому правомочності, що переходять за угодою від автора до інших осіб, можуть розглядатись як товар особливого роду. До майнових прав автора належать виключні права на використання твору, а також на дозвіл чи заборону його використання іншими особами, в тому числі: право на відтворення – повторне надання твору об’єктивної форми, доступної для сприйняття третіми особами (видання, перевидання, тиражування); право на розповсюдження твору шляхом першого продажу, відчуження іншим способом, у тому числі здавання в найм або прокат; право на публічне виконання, демонстрацію, експонування твору; право на запис твору на радіо чи телебаченні, його передання в ефір, трансляцію чи ретрансляцію; право на переклад або переробку твору; право на імпорт примірників твору; право на практичну реалізацію містобудівних, архітектурних, дизайнерських проектів; право на розміщення твору в телекомунікаційній мережі або (і) в електронних базах даних.

*1: {Використанням твору не є практичним застосуванням положень, ідей, які лежать в основі змісту твору.}

Майнові права автора можуть бути відчужені. Автор може передати всі або частину належних йому майнових прав шляхом: відчуження, передачі прав назавжди на будь-якій території; надання ліцензії (передачі прав на певний термін і на певній території).

Автор має право на винагороду за використання його твору, яка встановлюється у формі одноразового (паушального) патенту, відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті) або комбінованих платежів. Розмір та порядок виплати такої винагороди встановлюється в авторському договорі.

Водночас майнові та немайнові права авторів не існують відокремлено та ізольовано, вони тісно переплітаються та взаємодіють між собою. Практично будь-яке з авторських прав включає як особисті, так і майнові аспекти. Так, за умов, коли ім’я одного зі співавторів твору ніде не зазначається, він позбавляється винагороди за використання цього твору.

Слід також зазначити, що існування та розвиток інституту авторського права пов’язані з вирішенням суперечностей індивідуальних та суспільних інтересів. Авторське право покликане, з одного боку, стимулювати творців, а з іншого, – реалізувати інтереси суспільства. “Захист авторського права, – зазначають У. Лендс та Р. Познер, – породжує насамперед компромісний вибір між витратами на обмеження доступу до твору та вигодами від забезпечення стимулів створити твір. Досягнення правильного балансу між доступом та стимулами – центральна проблема в законі про авторське право”8. На думку сучасних дослідників, ця проблема є проблемою ефективного розподілу ресурсів шляхом застосування авторського права. Права власності, які надаються останнім, є виключними. Власники авторського права мають достатній набір виключних прав для уповноваження відтворення, адаптації, суспільного розподілу, суспільного показу творів, їх копіювання, продажу чи ліцензування цих прав тощо. За цих обставин центральною проблемою є те, що розподіл виключних прав, поряд зі сприянням виробництву інформації, може також обмежувати її поширення9. Найважливішими напрямами вирішення цієї проблеми є передбачені законодавством більшості країн: гарантії дотримання особистих немайнових прав авторів; права на вільне використання творів (без згоди авторів та виплати відповідної винагороди) у випадку їх цитування; відтворення деяких видів актуальних творів у газетах, на радіо, телебаченні; відтворення спеціальним способом для сліпих (крім творів, створених спеціально для таких способів відтворення); публічного виконання музичних творів під час офіційних, релігійних церемоній в обсягах, виправданих характером цих церемоній тощо; права на вільне відтворення творів у особистих цілях (без намірів отримання комерційної вигоди) – занесення творів у пам’ять особистого комп’ютера, перезапис на аудіо-, відеокасету тощо (водночас вільне відтворення в особистих цілях не допускається у випадках, коли йдеться про архітектурні споруди, бази даних, програми ЕОМ, повні обсяги книг, нотних текстів тощо); право на вільне використання твору після закінчення терміну дії авторського права.

Для доведення своїх творів до широкого загалу автори часто потребують допомоги виконавців, які за допомогою своїх творчих професійних здібностей можуть представити твір у цікавій та доступній споживачам формі. Це призводить до формування специфічних відносин щодо суміжних прав (прав виконавців, виробників фонограм та організації мовлення), які за своєю природою є похідними, тісно пов’язані з авторським правом та залежать від нього. Самостійний характер суміжних прав може виникнути лише у випадку, коли виконується, записується на фонограму чи передається в ефір або по кабелю твір, який не охороняється авторським правом.

Суміжні права – це об’єднані в єдиний інститут з авторським правом, нерозривно пов’язані з ним, близькі або похідні від нього права, що стосуються творчої діяльності авторів, які створюють твори, що можуть бути виконані, записані, включені у передачу ефірного чи кабельного мовлення.

Якщо творіння автора є первинним, не схожим на інтелектуальні продукти, що вже існують, то суб’єкти суміжних прав спираються на вже існуючі, сформовані автором образи, які потребують певного об’єктивного відтворення, щоб стати зрозумілими аудиторії, для якої вони створені.

Необхідність інституційного впорядкування відносин користувачів та виконавців, виробників записів та організацій мовлення пов’язана з розвитком інформаційного суспільства та уможливленням масштабної фіксації, запису, відтворення та репродукування звукової та відеоінформації. Водночас перетворення виконання зі швидкоплинного, обмеженого часом та територією у таке, що може багаторазово використовуватись необмеженою кількістю осіб, породило загрозу порушення особистих немайнових та майнових прав виконавців, виробників записів та організацій мовлення.

Суміжні права, покликані врегулювати ці відносини, поділяються на три самостійні категорії: права виконавців; права виробників фонограм; права організацій ефірного і кабельного мовлення.

Незважаючи на відмінності суб’єктів та об’єктів різних частин суміжних прав, їх об’єднує похідний характер та залежність від прав авторів творів, які доводяться до широкого загалу слухачів та глядачів. Відтак особливістю майнових відносин у сфері суміжних прав є неможливість передання прав на використання їхніх об’єктів без вирішення питання щодо авторського права. Так, виробник фонограми не може передати право на її використання, не отримавши попередньої згоди виконавця та автора (його правонаступника) на цей твір.

Водночас суміжні права характеризуються певними ознаками, що дають можливість віднести їх до інституту авторського права: суб’єкти суміжних прав, як і суб’єкти авторського права мають виключні права на використання об’єктів цих прав; права суб’єктів суміжних прав породжує сам факт створення відповідного твору; для виникнення та здійснення суміжних прав не вимагається реєстрація їх об’єктів або дотримання певних формальностей; для охорони суміжних прав використовується спеціальний охоронний знак. Наприклад, виробники фонограм для сповіщення про своє право використовують знак охорони суміжних прав, що розміщується на кожному екземплярі відповідного носія і складається з трьох елементів: латинської букви “R” у колі: ®; імені (найменування) власника виключних суміжних прав; року першого опублікування запису. Терміну дії суміжних прав, так само як і авторського права, становить 50 років після першого виконання (постановки); права виконавця на ім’я та на захист виконання (постановки) від спотворення чи іншого посягання охороняються безстроково.

Основні об’єкти суміжних прав: об’єкти прав виконавців – результати виконавської діяльності артистів-виконавців, режисерів – постановників вистав, інших театральних видовищ, диригентів, якщо ці результати відображені у формі, що допускає їх поширення з допомогою технічних засобів (звукозаписів, відеозаписів, трансляції по радіо-, телебаченню тощо); Об’єкти прав виробників звуко – та відеозапису; об’єкти прав організацій ефірного і кабельного мовлення, які здійснюють передачу в ефір або по кабелю радіо – і телевізійних сигналів.

Таким чином об’єктами суміжних прав є записи (звукозаписи, відеозаписи) та передачі. У міжнародній практиці широко використовується також термін фонограма, який у широкому розумінні означає будь-який запис звуків, а у вузькому – запис вокального чи інструментального музичного твору.

Знання, наука, талант, правда притаманні незалежному духу і є його внутрішніми якостями, а не дещо зовнішнім. Од­нак він може також шляхом уречевлення надати їм зовнішньо­го існування і відчужувати їх, унаслідок чого вони підводяться під визначення речей.

Г. В. Ф. Гегель

Суб’єкти суміжних прав: виконавці – окремі фізичні особи або творчі колективи (актори, співаки, музиканти, танцюристи, диригенти, режисери), їхні спадкоємці та правонаступники; виробники записів (відео-, фонограм) – окремі громадяни або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу, зобов’язання та відповідальність щодо першого запису виконання з допомогою технічних засобів звукозапису чи відеозапису в будь-якій матеріальній формі, яка унеможливлює їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення, їхні спадкоємці та правонаступники; організації ефірного та кабельного мовлення – радіо – і телевізійні студії, а також інші організації, які займаються розповсюдженням звуків і (або) зображень засобами бездротового зв’язку або з допомогою кабелю, проводу, оптичного волокна тощо, та їхні правонаступники.

Основні правомочності суб’єктів суміжних прав, як і права авторів поділяються на особисті немайнові та майнові права.

Права виконавців: право на ім’я (право виконавця вказувати своє ім’я (псевдонім) на екземплярах запису виконання, під час трансляції в ефір або по кабелю); право на захист виконання твору, згідно з яким будь-які поправки, доповнення та зміни у виконання твору можуть бути внесені лише за згодою виконавця; право на результати виконання – виключне право виконавця на використання результатів різними способами, в тому числі шляхом передачі через ефір чи кабельне мовлення прямої трансляції першого живого виконання; шляхом першого запису, першої фіксації звуків і (або) зображення з допомогою відповідних технічних засобів у матеріальній формі; шляхом здавання в прокат екземплярів записів (право на відповідну винагороду) тощо.

Специфіка прав виконавців пов’язана з тим, що, з одного боку, виконавці здійснюють свої права з дотриманням прав авторів творів, які виконуються, з іншого боку, – права виконавців діють незалежно від дії авторського права на твори, що виконуються. Права на результати сумісного виконання належать усім членам колективу (учасникам хорів, оркестрів, танцювальних колективів, театральних груп тощо), однак, як правило, здійснюються за взаємною згодою керівниками цих колективів виконавців (режисерами, солістами, керівниками груп). На практиці цим займаються також антрепренери, імпресаріо, комерційні директори.

Права виробників записів:

– право на вказування на екземплярах запису свого імені або комерційного найменування;

– майнові права – виключні права на використання записів у будь-якій формі, в тому числі право виконувати або дозволяти виконувати такі дії: відтворення відео – та фонограм, переробку, зміну відео – та фонограм, наприклад зміну звукового фону, матеріального носія фонограми, розповсюдження примірників відео – та фонограм шляхом продажу, здавання в прокат, імпорт, поширення відео – та фонограми за межі країни.

Виключні права виробників записів можуть передаватись іншим особам за спеціальним договором. При цьому перехід права власності на примірник фонограми не означає передання суміжних прав, що належать її виробнику. Наприклад, власник фонограми не може займатись її прокатом з метою отримання комерційної вигоди, оскільки це право залишається за виробником запису незалежно від права власності на екземпляр фонограми.

Права організацій ефірного та кабельного мовлення, які пов’язані з правом виконувати або дозволяти виконання таких дій: одночасну передачу в ефір або по кабелю їх передач іншими організаціями мовлення; доведення передач до загального відома по кабелю або шляхом передачі в ефір; запис передач, відтворення їх записів; сповіщення передач до завального відома у місцях з платним входом.

Водночас дія зазначених прав не поширюється на випадки, коли запис передачі здійснювався за згодою організацій мовлення і відтворення передачі здійснювалося з тією ж метою.

Отже, одним із основних завдань авторського та суміжних з ним прав є узгодження особистих приватних і суспільних інтересів з метою: створення сприятливих умов для заняття творчою працею, примноження культурних надбань суспільства; забезпечення визнання та охорон


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Related posts:

  1. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 10.3. Охорона та захист авторського і суміжних прав у міжнародному масштабі Міжнародне співробітництво у сфері охорони та захисту авторського права було започатковане ще у середині XIX ст. на основі укладення двосторонніх договорів. Перший міжнародний договір про охорону авторського права був підписаний 9 вересня 1886 р. у м. Берні. В основі Вернської конвенції про охорону літературних і художніх творів лежать такі принципи: – національного режиму” згідно з […]...

  2. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 10.1. Формування глобального ринку прав на об’єкти інтелектуальної власності Існування міжнародної системи інтелектуальної власності покликано заохочувати індивідуальну творчу діяльність з тим, щоб ми могли скористатись нею в економічному, соціальному і культурному планах. Каміл Ідріс 10.1. Формування глобального ринку прав на об’єкти інтелектуальної власності. 10.2. Міжнародне співробітництво у сфері патентного права. 10.3. Охорона та захист авторського і суміжних прав у міжнародному масштабі. 10.4. Інтелектуальна власність […]...

  3. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – Розділ 9. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ Самі по собі ідеї цінні, але будь-яка ідея, врешті-решт, лише ідея. Завдання полягає в тому, щоб реалізувати її на практиці. Генрі Форд 9.1. Зміст комерціалізації інтелектуальної власності. 9.2. Ліцензійні угоди, їх структура та класифікація. 9.3. Економічна ефективність ліцензування. 9.4. Специфіка вартісного оцінювання об’єктів інтелектуальної власності. 9.5. Методологічні підходи до проблеми оцінювання. 9.6. Охорона та захист […]...

  4. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 9.6. Охорона та захист прав інтелектуальної власності Стрімке зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності у соціально-економічному розвитку суспільства, утвердження творчої розумової праці як найважливішого чинника успішного виробничого та комерційного функціонування сучасних високотехнологічних підприємств, підвищення їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках загострює проблему створення надійної та ефективної системи охорони та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності. Результати інтелектуальної діяльності охороняються у зв’язку […]...

  5. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 10.4. Інтелектуальна власність в епоху Інтернету Перехід до інформаційної економіки нерозривно пов’язаний з бурхливим розвитком електронних засобів зв’язку, новітніх цифрових технологій, які істотно скорочують терміни відтворення інформації, забезпечують можливості її використання, внесення змін та швидкого постачання інтелектуальних продуктів споживачам. На сьогодні Інтернет-ресурси включають понад 10 млрд. документів, а темпи зростання Всесвітньої мережі перевищують 7 млн нових сторінок на добу. На початок […]...

  6. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 11.2. Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні Утвердження інноваційної моделі економічного зростання та інтеграція України в європейське співтовариство потребують суттєвого піднесення ролі та значення національного інтелектуального капіталу, активізації процесів входження держави у міжнародні структури, які регулюють відносини інтелектуальної власності, здобуття членства у Світовій організації торгівлі, забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) тощо. Аналіз свідчить, що на сьогодні […]...

  7. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – Розділ 5 ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ВЛАСНОСТІ: РЕТРОСПЕКТИВА Перший, кому випала думка відгородити ділянку землі і сказати “це моє”, хто знайшов людей, достатньо простодушних, щоб цьому повірити, був істинним засновником громадянського суспільства. Ж. Ж. Руссо 5.1. Концептуальний смисл власності. 5.2. Античні мислителі про власність. 5.3. Власність і справедливість у поглядах середньовічних мислителів. 5.4. Еволюція теорії власності в ренесансному меркантилізмі. 5.5. Власність у теоріях […]...

  8. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – ВСТУП. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ: ПАРАДИГМА МЕТАФІЗИЧНОГО ВИМІРУ Відносини “мети-засобу” передбачають, як і відносини власності, наявність хоча б однієї рефлексивної установки. Поняття мети і власності при цьому виступають як відносні поняття, які вимагають рефлексивного перетворення мети в самоціль, належності самого собі – у власність. П. Козловскі Системна трансформація суспільства та ускладнення механізмів функціонування світової економіки породжують нову якість економічного зростання, що потребує концептуального […]...

  9. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 6.5. Інтелектуальна власність у трансформаціях суспільного економічного прогресу Проблема відтворення і подальшого розвитку інтелектуального потенціалу є нагальною для сучасного постіндустріального суспільства. Проте для України вона має особливе значення і, внаслідок багатьох причин, набуває особливої гостроти. Адже зрештою йдеться про захист інтелектуальної власності, сутність якої безпосередньо пов’язана з усіма особливостями і принципами інтелектуально-творчої діяльності. Потрібно враховувати також відмінність між вітчизняними і західними носіями інтелектуально-творчої […]...

  10. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 6.4. Інтелектуальна власність у специфіці сьогодення У результаті визнання творчої, інтелектуальної діяльності як специфічної, результативної, продуктивної поширилось переконання, що кожна діяльність е по-своєму творчою. Однак таке твердження надто узагальнює розуміння сутності інтелектуально-творчого продукту, безпосередньо ототожнює його з предметно-фізичною діяльністю. Водночас забувають, що продукт інтелектуальної творчої праці неможливо привласнити прагматично, безпосередньо саме тому, що він у принципі не може слугувати об’єктом індивідуально-приватного […]...

  11. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – Розділ 6 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ У СТРУКТУРІ ДІЯЛЬНОСТІ Ніщо так не робить життя легким і доступним, як діяльність, спрямована до однієї мети. Ф. Шіллер 6.1. Предмет і структура праці в сучасну епоху та спосіб її організації. 6.2. Інтелектуальний продукт та інтелектуальний товар: специфіка становлення. 6.3. Продукт інтелектуально-творчої праці та особливості його споживання. 6.4. Інтелектуальна власність у специфіці сьогодення. 6.5. Інтелектуальна власність у трансформаціях […]...

  12. Цивільне право. Том 1 – Борисова В. І. – 4. Строк чинності авторського права В авторському праві діє принцип відсутності формальностей щодо виникнення виключних авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва. Стаття 437 ЦК та ст. 28 Закону закріпили, що авторське право виникає з моменту створення твору. Але строки чинності особистих немайнових та майнових прав є різними. Щодо особистих немайнових прав ст. 425 ЦК встановлює, що ці права […]...

  13. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 11.1. Вплив інтелектуальної власності на формування вітчизняної інноваційної системи Це раніше інформація обслуговувала “реальні справи”. Сьогодні вона і е реальною справою. Т. Стюарт 11.1 Вплив інтелектуальної власності на формування вітчизняної інноваційної системи. 11.2. Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні Примітки. Глобалізація світогосподарських процесів, системна трансформація суспільства та ускладнення механізмів функціонування вітчизняної економіки породжують нову філософію економічного зростання та потребують концептуального усвідомлення інноваційної […]...

  14. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 2.4. Специфіка метафізичної інтерпретації змісту економічного розвитку Визначення предмета “метафізики економіки” виокремило завдання розглянути проблему інтерпретації нею навколишньої реальності – “світу економіки”. Як “суще”, або “буття сущого”, “світ економіки” виступає не тільки як емпіричний предмет, а і як предмет рефлексії. Не тільки метафізика чи економіка, а й кожна наука, досліджуючи свій емпірично даний предмет, прагнучи зрозуміти, яким він є насамперед, звертається до […]...

  15. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 9.1. Зміст комерціалізації інтелектуальної власності Самі по собі ідеї цінні, але будь-яка ідея, врешті-решт, лише ідея. Завдання полягає в тому, щоб реалізувати її на практиці. Генрі Форд 9.1. Зміст комерціалізації інтелектуальної власності. 9.2. Ліцензійні угоди, їх структура та класифікація. 9.3. Економічна ефективність ліцензування. 9.4. Специфіка вартісного оцінювання об’єктів інтелектуальної власності. 9.5. Методологічні підходи до проблеми оцінювання. 9.6. Охорона та захист […]...

  16. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 7.3. Інформація та знання як визначальні чинники постіндустріального розвитку Сучасний соціально-економічний розвиток характеризується зростанням ролі та значення факторів, пов’язаних з інтелектуалізацією та інформатизацією господарського життя суспільства. Інформація (від лат. Information, у буквальному розумінні: знаходження, надання форми тому, що раніше було невідомим, безформним; новина, повідомлення, роз’яснення, які знижують невизначеність і ведуть до зростання обізнаності отримувача) є загальнонауковим, міждисциплінарним поняттям, що не має однозначного визначення. У […]...

  17. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 4.6. Трансформація власності: приватна – особиста – інтелектуальна Впродовж останніх десятиріч відбулися такі зміни, що західні господарські системи все частіше сприймаються не стільки як постіндустріальні, скільки як капіталістичні. Це повинно привернути увагу вітчизняних дослідників актуальних проблем економічної теорії, зокрема проблеми власності. Прикладом може бути поширена теза, що більша частина населення розвинених країн виступає реальним співволодарем основних засобів виробництва, оскільки їй належить до 60 […]...

  18. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 5.5. Власність у теоріях мислителів Нового часу Меркантилізм як стиль життя, економічної і господарської діяльності справив величезний вплив на формування мислення епохи Нового часу, коли набувають розвитку основні раціоналістичні постулати – розум, вигода, право, інтерес, власність. Це епоха формування нової, “ділової” людини, яка повинна керуватися не вірою, а знаннями. Становлення позитивного знання та його розрив із релігією в епоху Нового часу пов’язані […]...

  19. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 6.3. Продукт інтелектуально-творчої праці та особливості його споживання Постановка такого питання зумовлена необхідністю розуміння факту, у зв’язку з чим той чи інший продукт може ставати товаром? У цьому випадку нас цікавить не те, на якому етапі суспільного розвитку продукти набувають форми товарів, а те, якими властивостями повинні володіти продукт людської діяльності і його робоча сила, щоб на певному етапі суспільного розвитку він міг […]...

  20. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 5.7. Власність як свобода і право людини в німецькій класичній філософії Увага до проблеми власності в епоху Просвітництва зумовлена прагненням втілити в життя гуманістичні проекти громадянського суспільства. Варіанти вирішення цих проектів реалізуються в концепціях видатних представників німецької класичної філософії І. Канта, И. Г. Фіхте, Г. В. Ф. Гегеля. Право, за І. Кантом, – це сукупність умов, за яких сваволя одного (особи) сумісна зі сваволею другого з […]...

  21. Цивільне право України – Дзера О. В. – 1. Поняття авторського права на твір та джерела авторського права 1. Поняття авторського права на твір та джерела авторського права Література, наука і мистецтво є проявами духовної творчості людини. Результати названих видів творчості різноманітні за способами об’єктивного вираження, невичерпні за формами і переліком. Авторське право покликане врегулювати суспільні відносини, які виникають у зв’язку з їх створенням і використанням. Таким чином, авторське право в об’єктивному розумінні […]...

  22. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 5.3. Власність і справедливість у поглядах середньовічних мислителів Суспільна думка середньовічної Європи розвивалась на грунті феодальних відносин під всебічним та всеохопним впливом християнства. Теологічні філософські концепції, що грунтувалися на ідеї рівності всіх людей перед Богом, визначали власність як дар Творця людям. Так, в усіх п’ятикнижжях Мойсея проголошувався принцип справедливості, заснований на визнанні недоторканності шести основних прав людини: на життя, власність, одяг, житло, працю, […]...

  23. Правознавство – Молдован В. В. – 8. Інтелектуальна власність як об’єкт правової охорони Представництвом – є правовідносини, в яких одна сторона “представник” зобов’язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє. – виникає на підставі договору, закону, довіреності, акту органів юридичної особи, а також інших підстав, встановлених законом; – представник може бути уповноважений на вчинення тих правочинів, право на вчинення яких має та особа, […]...

  24. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 4.4. Приватна і особиста власність Кожна форма власності відіграє свою роль і має певне призначення в економічному процесі, що в підсумку дає можливість більш конструктивно підійти до визначення інтелектуальної власності. У зв’язку з цим особливе і найбільш дискусійне, суперечливе значення має приватна власність, яка є не державною. Сьогодні за величезної різноманітності форм власності “недержавною” є власність не тільки окремих громадян, […]...

  25. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 5.2. Античні мислителі про власність Проблеми змісту та структури відносин власності привертали увагу мислителів різних епох. Системність та багатогранність цієї категорії знайшли відображення у дослідженнях економістів, філософів, істориків, політологів, які спирались не лише на власні теоретико-методологічні підходи та уподобання, а й на запити епохи. Серед великої кількості дефініцій можна виокремити трактування власності як категорії влади, відносин привласнення, засобу об’єктивізації особистості […]...

  26. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 4.7. Власність та інтелект у контексті смислу життя Історія розвитку економічної думки показує, що в кінцевому підсумку вона має антропологічну спрямованість. Кожна проблема, навіть абстрагована від людини, насправді спрямована на вирішення її безпосередніх, смисложиттєвих проблем. Особливо рельєфно це виявляється в контексті вирішення проблеми власності. Вся створена завдяки економічній діяльності культурно-матеріальна дійсність наскрізь пронизана відносинами володіння і власності. Без цих відносин важко уявити суспільство […]...

  27. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 5.10. Власність – основа духовності та свободи у софіології господарства Наголос на відповідальності власника перед суспільством робився у працях російських філософів кінця XIX – початку XX ст. Як стверджував М. О. Бердяєв (1874-1948), “власність за природою своєю є началом духовним, а не матеріальним. Вона передбачає не лише споживання матеріальних благ, а й більш стійке і послідовне духовне життя особистості в сім’ї і роді”119. Особливістю позиції […]...

  28. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 5.9. Приватна власність як “воля до життя” Соціально-класова позиція марксизму, незважаючи на зовнішню привабливість для мас ідеї “експропріації експропріаторів” , яка особливо збігалася з бажаннями одвічно пригноблених мас Російської імперії (про що свідчить її значне поширення наприкінці XIX – на початку XX ст. у Росії), не стала істиною в останній інстанції. Це означало яскраве обгрунтування поняття “приватна власність” в інших теоретичних концепціях. […]...

  29. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 9.2. Ліцензійні угоди, їх структура та класифікація Провідну роль у комерціалізації інтелектуальної власності за сучасних умов відіграють ліцензійні угоди, які інтенсивно розвиваються у ринковій економіці розвинених країн. Водночас поступово формується глобальний ринок ліцензій як специфічна форма обміну результатами інтелектуальної діяльності. Купівля-продаж ліцензій на науково-технологічні досягнення світового рівня є важливим чинником прискорення економічного розвитку національних держав, подолання структурних диспропорцій та відставання у тій […]...

  30. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – Розділ 7. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ В ЕКОНОМІЦІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА Розділ 7. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ В ЕКОНОМІЦІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА Ми живемо в істинно цікаві часи, і це можна пояснити: ми живемо у столітті найбільшої біфуркації за всю історію людства. Ервін Ласло 7.1. Сутнісні характеристики постіндустріального суспільства. 7.2. Концепції інформаційного суспільства та інтелектуальної економіки. 7.3. Інформація та знання як визначальні чинники постіндустріального розвитку. 7.4. […]...

  31. Інвестування – Мойсеєнко І. П. – Інтелектуальна власність Інтелектуальна власність Одним з об’єктів інвестування, а також форм інвестування, виступає інтелектуальна власність. Інтелектуальна власність – це результат творчої діяльності людини: винаходи у всіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг, знаки обслуговування, фірмові знаки, комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо. Іншими словами – це такі результати науково-технічної та […]...

  32. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 7.4. Види та результати інтелектуальної діяльності Загальновизнано, що в умовах постіндустріального суспільства провідну роль у системі суспільного поділу праці відіграє інтелектуальна, творча діяльність, яка перетворюється на визначальну силу формування та розвитку людської цивілізації. Інтелектуальна діяльність – одна з форм життєдіяльності людини, сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту та відтворення інтелектуального капіталу, найпотужніша рушійна сила розвитку людської цивілізації. Вона спирається на сукупність […]...

  33. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 8.1. Інтелектуальний зміст промислової власності Думка, що патенти відволікають винахідника від головного завдання його діяльності, навряд чи може витримати сувору критику, – той, хто здійснив винахід по справедливості повинен скористатися його результатами. М. Х. Бунге 8.1. Інтелектуальний зміст промислової власності. 8.2. Засоби індивідуалізації як складова інтелектуальної власності. 8.3. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності. 8.4. Особливості формування та розвитку авторського і суміжного […]...

  34. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 5.1. Концептуальний смисл власності Перший, кому випала думка відгородити ділянку землі і сказати “це моє”, хто знайшов людей, достатньо простодушних, щоб цьому повірити, був істинним засновником громадянського суспільства. Ж. Ж. Руссо 5.1. Концептуальний смисл власності. 5.2. Античні мислителі про власність. 5.3. Власність і справедливість у поглядах середньовічних мислителів. 5.4. Еволюція теорії власності в ренесансному меркантилізмі. 5.5. Власність у теоріях […]...

  35. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 9.3. Економічна ефективність ліцензування Ліцензійні угоди мають комерційний характер і пов’язані з передачею прав власності на об’єкт інтелектуальної власності за грошову винагороду. У міжнародній практиці ціна ліцензії визначається як сума виплат покупця ліцензії на користь її продавця. Таким чином, за своєю сутністю процедура розрахунку ціни ліцензії зводиться до оцінювання об’єкта інтелектуальної власності, що є об’єктом ліцензування. Винагорода за ліцензію, […]...

  36. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 8.3. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності Важливим об’єктом інтелектуальної власності є ноу-хау (від англ. “знаю як”) – не захищені охоронними документами та не оприлюднені повністю чи частково знання, досвід, навички технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового характеру тощо, які мають комерційну цінність і можуть виступати об’єктами відповідних угод. Вперше термін “ноу-хау” був використаний у 1916 р. у судовій справі Дюранда проти Брауна […]...

  37. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 4.5. Відносини власності Власність як суспільне відношення виникає в її особистій формі. В умовах стародавніх цивілізацій (“азіатський спосіб виробництва” за К. Марксом) особиста власність правителя (фараона, імператора, царя) поширювалась фактично на всі багатства країни, значною мірою – і на життя її жителів. Характер залежності, яка виникла, можна кваліфікувати як суцільне кріпосництво. Фундаментальний принцип розподілу передбачав відчуження у виробника […]...

  38. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – Розділ 8. СИСТЕМА ВІДНОСИН ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Думка, що патенти відволікають винахідника від головного завдання його діяльності, навряд чи може витримати сувору критику, – той, хто здійснив винахід по справедливості повинен скористатися його результатами. М. Х. Бунге 8.1. Інтелектуальний зміст промислової власності. 8.2. Засоби індивідуалізації як складова інтелектуальної власності. 8.3. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності. 8.4. Особливості формування та розвитку авторського і суміжного […]...

  39. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 4.3. Форми і види власності Традиційне розуміння власності як економічної категорії є вираженням відносин присвоєння засобів виробництва і створюваних за їх допомогою матеріальних благ у процесі їх виробництва, розподілу, обміну і споживання. Тут фіксується увага на тому, що факт належності матеріальних благ суб’єкту повинен визнаватися не тільки ним самим, а й іншими суб’єктами, тому виникає право власності як суспільне відношення. […]...

  40. Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – ПІСЛЯМОВА Світове господарство – це синтез динаміки розвитку і структури взаємозв’язків, оприявлених як у вертикальній, так і в горизонтальній площинах. Механізмом цього структурування є глобалізація всіх складових соціально-економічної трансформації суспільства, У горизонтальному вимірі відбувається цивілізаційний поділ світу, у вертикальному – утворюється інформаційно-ієрархічна піраміда нової системи власності, вершина якої зайнята країнами першого світу. Сьогодні можна говорити про […]...

Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – 8.4. Особливості формування та розвитку авторського і суміжного прав
«
»