Інтелектуальна власність – Базилевич В. Д. – Розділ 7. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ В ЕКОНОМІЦІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
Розділ 7. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ В ЕКОНОМІЦІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
Ми живемо в істинно цікаві часи, і це можна пояснити: ми живемо у столітті найбільшої біфуркації за всю історію людства.
Ервін Ласло
7.1. Сутнісні характеристики постіндустріального суспільства.
7.2. Концепції інформаційного суспільства та інтелектуальної економіки.
7.3. Інформація та знання як визначальні чинники постіндустріального розвитку.
7.4. Види та результати інтелектуальної діяльності.
7.5. Специфіка інтелектуального капіталу.
7.6. Структура інтелектуального капіталу та специфіка його прояву.
Примітки.
Загальновизнано, що XX ст. стало безпрецедентним в історії людства завдяки швидкому технологічному розвитку, перетворенню науки на безпосередню продуктивну силу, створенню і використанню нововведень як вирішального чинника суспільного прогресу та розширення творчих можливостей всебічно розвиненої особистості. Інтелектуально-інформаційні технології, інтелектуальний капітал, інтелектуальна власність, які виникли на основі інтелектуальної праці, докорінно змінили роль людини в процесі виробництва. Масштабні структурні зрушення, які відбулися у розвинених країнах протягом останніх тридцяти років, знаменували перехід від “матеріальної” до “інтелектуальної” економіки, в якій освіченість, професіоналізм, наукові знання та унікальні навички їх носіїв виступають стратегічним чинником та визначальним джерелом соціально-економічного розвитку. Це визначило виникнення якісно нового суспільства – постіндустріального. У чому його особливості й взаємозв’язок з інтелектуальною діяльністю?
7.1. Сутнісні характеристики постіндустріального суспільства
Феномен фундаментальних змін та досягнень нового етапу цивілізаційної еволюції людства знайшов відображення у теорії постіндустріального суспільства, обгрунтованій у працях відомих західних дослідників Д. Белла, М. Янга, О. Тоффлера, П. Дракера, Р. Хейлбронера, Т. Сакайї, Р. Дарендорфа, Г. Кана та ін.
На думку відомого російського дослідника В. Л. Іноземцева, витоки терміна “постіндустріальне суспільство” неможна встановити цілком однозначно. Традиційно вважається, що це поняття впровадив у науковий обіг американський соціолог Д. Рісмен, який у 1958 р. використав його в назві однієї зі своїх статей. Проте ще у 1917 р, один із теоретиків англійського ліберального соціалізму А. Пенті виніс це поняття у заголовок однієї зі своїх книг. Сам А. Пенті віддавав пріоритет у застосуванні зазначеного терміна А. Кумарасвамі – автору низки робіт, присвячених проблемам розвитку азійських країн. Водночас автори, які використовували поняття постіндустріалізму на початку XX ст., вкладали в нього зміст, відмінний від сучасного розуміння1.
Це пов’язано з тим, що теорія постіндустріального суспільства постійно оновлюється і доповнюється новими напрямами наукових досліджень. На сьогодні загальновизнано, що наприкінці XX ст. чітко виокремились три етапи історичного розвитку людства.
1. Доіндустріальне суспільство, започатковане аграрною революцією і переходом до осілого землеробства, в якому економічна діяльність спрямована на задоволення життєво необхідних потреб на основі взаємодії людини з природою.
2. Індустріальне суспільство, початок якому поклали промислова революція останньої третини XVIII – початку XIX ст. і перехід від ремісничої до машинної праці. Характерною ознакою цього суспільства є спрямування економічної діяльності насамперед на задоволення матеріальних потреб на основі взаємодії людини з перетвореною нею природою.
3. Постіндустріальне суспільство, започатковане у другій половині XX ст. пов’язане з інтелектуалізацією усіх сфер суспільного життя та особливою роллю знань та інформації як визначальних чинників розвитку економіки на основі взаємодії між людьми.
Основоположником теорії постіндустріального суспільства вважається відомий американський економіст Д. Белл, автор праці “Прийдешнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування” (1973), який стверджував, що нове суспільство “не є проекцією або екстраполяцією сучасних тенденцій західного суспільства; це новий принцип соціально-технологічної організації і новий спосіб життя, що витісняє індустріальну систему так само, як вона сама витіснила колись аграрну”2.
Трактуючи перехід до постіндустріального суспільства як наймасштабніший, глибинний “поворот в історії людства”, порівняний лише “з першим розривом історичного континууму – переходом від варварства до цивілізації”3, сучасні дослідники акцентують увагу на втраті індустріальним сектором провідної ролі, перетворенні науки на безпосередню продуктивну силу суспільства, зміні характеру праці, трансформації сутності та масштабів економічної діяльності, створенні умов для всебічного самовдосконалення людини як творчої особистості, приході на зміну людині “економічній” людини “багатовимірної” тощо.
На думку Д. Белла, до основних рис постіндустріального суспільства належать:
– провідна роль теоретичного знання, що становить основу технологічних інновацій;
– нова інтегральна технологія, яка дає можливість знаходити більш ефективні підходи до вирішення технічних, економічних та соціальних проблем;
– вирішальна роль “носіїв знання” – технічних спеціалістів, професіоналів, які становлять найчисленнішу соціальну групу;
– перехід від виробництва товарів до виробництва послуг, у тому числі у сфері охорони здоров’я, освіти, соціального обслуговування тощо;
– утвердження нового характеру праці як взаємодії між людьми;
– зростання ролі жінок, які отримують надійну основу для економічної незалежності;
– акцент на теоретичні знання, посилення ролі та значення науки, орієнтація на майбутнє;
– зростання ролі та значення ситусів; функціональних (наукових, технічних, адміністративних, культурних) та інституціональних (підприємств, державних закладів, університетів, інженерно-дослідних центрів, армії) соціальних одиниць;
– формування системи меритократії, за якої соціальне становище людини зумовлюється виключно її інтелектуальним потенціалом і здатністю генерувати нові знання;
– подолання обмеженості благ, нестачі товарів, послуг і виникнення нових дефіцитів: часу та інформації;
– формування економічної теорії інформації на основі заміни трудової теорії вартості теорією цінності, заснованої на знаннях4.
Інформатизація суспільства відбувається у рамках загального переходу від індустріальної до постіндустріальної фази розвитку, в якій головну роль будуть відігравати теоретичні знання.
С. М. Булгаков
На думку Д. Белла, “постіндустріальне суспільство – це суспільство, в економіці якого пріоритет від переважного виробництва товарів перейшов до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних фахівців став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнень теоретичного знання. Постіндустріальне суспільство припускає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократ”5. Таким чином, перехід до постіндустріального суспільства посилює роль творчих сил особистості, перетворюючи інтелектуально-творчий потенціал та інформаційні ресурси на провідні чинники соціально-економічного розвитку.
Аналізуючи визначальні риси постіндустріального суспільства, відомий український вчений А. А. Лухно звертає увагу на те, що “досягнення високого рівня техніки і технології, зосередження переважної частини працездатних у сфері послуг, тобто у галузях, які виробляють знання та інформацію, забезпечують не лише небачений рівень добробуту, а й створюють умови для розвитку творчості людини, піднесення її ролі у виробництві та в житті суспільства. Це зумовлює характерну рису нового суспільства – основний імпульс надходить не від соціальної структури, а від окремої активної особи. Саме творча особистість, вільна індивідуальність людини зумовлюють активну діяльність, спрямовану на подальше вдосконалення і одночасно на вдосконалення суспільства”6.
Ідея постіндустріального суспільства залишається сьогодні досить популярною. Деякі дослідники конкретизують свої підходи, аналізуючи постіндустріальний капіталізм, екологічний, конвенціональний постіндустріалізм тощо. Водночас цій теорії притаманні відтінки технологічного детермінізму, що стало причиною критики її представниками концепції постмодернізму, яка набула поширення у 80-х – на початку 90-х років XX ст. і займає сьогодні скоріше оборонні позиції. Поряд з цими підходами з кінця 60-х років і дотепер розвиваються уявлення про сучасне суспільство як постбуржуазне, посткапіталістичне, постринкове, посттрадиційне і навіть постцивілізаційне, постісторичне. Однак ці “екзотичні поняття” не набули достатнього поширення і популярності в науковій літературі.
Водночас наприкінці XX ст. був започаткований підхід, прихильники якого намагаються визначити новий етап розвитку людства через аналіз його окремих ознак, явищ і процесів. Прикладом такого підходу є започаткована Ф. Махлупом (США) і Т. Умесау (Японія) концепція “інформаційного суспільства”, розвинена в подальшому М. Поратом, Й. Масудою, Т. Стоуньєром та ін. у руслі наукової традиції аналізу еволюції людства крізь призму прогресу знань. До цього напряму приєднуються також концепції, які акцентують увагу на провідній ролі знань: “the knowledgeable society”, “aknow-ledgesociety”, або “knowledgevaluesociety”7.
Важливо зазначити, що в сучасній економічній літературі є два підходи щодо застосування терміна “постіндустріальне суспільство”:
– заперечення доцільності вживання цього терміна, оскільки поняття “постіндустріальне суспільство” характеризує хронологічний підхід до вивчення еволюції людської спільноти, не визначає сутності нового устрою, а лише вказує на його місце в історичному процесі (суспільство, що йде на зміну індустріальному, так само як індустріальне суспільство є постаграрним). Відтак висувається завдання пошуку більш адекватного терміна, здатного розкрити специфіку нового устрою та його глибинні якісні характеристики (інформаційне, інтелектуальне суспільство, суспільство знань, нова економіка тощо);
– визнання доцільності вживання цього терміна як такого, що позначає теоретико-методологічну основу широкого спектра сучасних наукових пошуків, спрямованих на виявлення принципових відмінностей нового устрою від попередніх етапів розвитку суспільства. Прихильники цієї позиції виходять із того, що визначальні риси нового устрою не можна достовірно описати поки сам цей устрій не досягне певної зрілості. На їх думку, термін “постіндустріальне суспільство” є містким та багатоплановим і дає змогу дослідити новітні зміни, що відбуваються сьогодні в розвинених країнах світу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)