Філософія – Сидоренко О. П. – Навчальний тренінг

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Який філософський сенс має поняття “природа”?

2. Як філософія визначає поняття “суспільство”?

3. Що таке суспільні відносини?

4. Дайте визначення біосфери і ноосфери.

5. Які обставини у суспільстві філософія вважає загрозливими?

6. Чому сучасний екологічний стан суспільства філософія вважає проблемним?

7. Чому демографічний фактор для розвитку суспільства є важливим, але не вирішальним?

8. Чому географічне середовище для розвитку суспільства с важливим, але не вирішальним?

9. Розкрийте зміст поняття “матеріалістичне розуміння історії”.

10. На яких методологічних принципах грунтується матеріалістичне розуміння історії?

11. Що таке суспільне виробництво і в яких видах воно існує?

12. Що таке матеріальне виробництво і чому його вплив на розвиток суспільства є вирішальним?

13. Чому спосіб виробництва визначає всі процеси життя людей?

14. Сформулюйте поняття “продуктивні сили суспільства”. Розкрийте їх структуру.

15. Сформулюйте поняття “виробничі відносини суспільства”. Розкрийте їх структуру.

16. У чому сутність закону взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин?

17. Як взаємодіють між собою базис і надбудова суспільства?

18. Розкрийте зміст поняття “суспільно-економічна формація”.

19. Як соціальна філософія визначає соціальну революцію” умови її виникнення і здійснення, ‘її кінцевий результат?

20. Що таке антропосоціогенез? Як взаємодіють між собою його компоненти: антропогенез і соціогенез?

21. Як соціальна філософія визначає людину, особистість, індивіда, індивідуальність та індивідуалізм?

22. Визначте сутність людини.

23. Визначте сутність та зміст особистості.

24. Чому особистість є об’єктом і суб’єктом суспільних відносин?

25. Яку структуру мають діяльність та світогляд особистості?

26. Назвіть фактори, яки зумовлюють розвиток особистості.

27. Що таке природна необхідність та історична необхідність?

28. Що таке свобода особистості?

29. Чому жити в суспільстві і бути вільним від суспільства неможливо?

30. Сформулюйте поняття “соціальна філософія”, назвіть її об’єкт та предмет,

31. У чому полягає сутність природничо-наукової теорії походження людини і суспільства?

32. Що таке праця? Як вона вплинула на виникнення і розвиток людини?

33. Назвіть етапи антропогенезу.

34. Як природа впливає на суспільство?

35. Розкрийте поняття “географічний детермінізм” І “геополітика”.

36. Як сучасне людство впливає на розвиток суспільства?

37. Розкрийте сутність понять “суспільне буття” І “суспільна свідомість”.

38. У чому полягає основний вплив одне на одного суспільного буття і суспільної свідомості?

39. Що таке “відносна самостійність суспільної свідомості”.

Тести

1. Об’єкт соціальної філософії – це:

А) матерія та її властивості; б) природа та сутність суспільства; в) природа та сутність особистості; г) природа та сутність свідомості; д) система взаємовідносин суспільства і особистості.

2. У соціальній філософії найбільш ефективною є методологія: а) діалектична; б) метафізична; в) софістична; г) еклектична.

3. З погляду природничо-наукової гіпотези, жива матерія за походженням є результатом:

А) еволюції природи; б) Божого творіння; в) привнесення космічними променями.

4. Твердження про те, що біосфера закономірно перетворюється на ноосферу:

А) правильне; б) помилкове.

5. Твердження про те, що науково-технічна революція має, крім позитивних, негативні наслідки:

А) правильне; б) помилкове.

В. Сутність суспільства – це:

А) сукупність усіх суспільних відносин; б) сукупність усіх верств населення; в) сукупність усіх політичних партій; г) сукупність усіх органів державної влади.

7. Праця – це цілеспрямована діяльність людей з метою зміни і пристосування до своїх потреб:

А) ідеалів людей; б) предметів природи; в) політичної влади; г) принципів моралі.

8. Згідно з вченням В. I. Вернадського, до біосфери мають стосунок такі компоненти світу:

А) жива матерія; б) біоокисна речовина; в) біогенна речовина; г) літосфера; д) усе разом.

9. У сучасному світовому суспільстві глобальними проблемами с:

А) ракетно-ядерна війна; б) енергозабезпечення; в)екологічний етап; г) локальні війни; д) продовольча; с) освітня; ж) охорони здоров’я людей; и) демографічна; к) міграції. ■

10. Індетермінізм – вчення, що заперечує:

А) об’єктивну причинність; б) ймовірні явища; в) невизначеність етапів.

11. Статичні закони більш характерні для: а) макросвіту; б) мікросвіту; в) мегасвіту.

12. Прогнозування на основі динамічних законів мають характер: а) вірогідний; б) невизначений; в) достовірний.. _

18. Категоріями суспільного буття є:

А) виробничі відносини; б) мораль; в) географічне середовище; г) політичні відносини; д) продуктивні сили; с) техніка; ж) релігія; и) політична ідеологія; к) демографічні показники суспільства; л) соціальна психологія.

14. Поняття “історичний тип суспільства”, що грунтується па певному способі виробництва, стосується:

А) цивілізації; б) політичної надбудови; в) суспільно-економічної формації; г) держави.

15. Суспільно-економічна формація – це:

А) історичний тип держави; б) об’єднання народів за ознакою належності до певної релігії; в) історичний тип суспільства зі своїм способом виробництва; г) держава, яка зазнала поразки у війні.

16. Елементами системи “спосіб виробництва” є:

А) продуктивні сили; б) національні від посипи; в) виробничі відносини; г) демографічні відносини; д) технології матеріального виробництва.

17. Елементами системи “продуктивні сили” є:

А) засоби праці; б) надбудова; в) предмети праці; г) засоби виробництва; д) самосвідомість; е) люди з досвідом та навичками праці.

18. Елементами системи “виробничі відносини” є:

А) форми власності; б) форми одягу; в) форми розподілу продукту, що виробляється; г) форми обміну; д) форми віршування; е) форми споживання.

19. Поняття “суспільно-економічна формація” введене в наукове використання:

А) Л. Фейербахом; б) Г. Гегелем; в) К. Марксом; г) М. Вебером; д) П. Сорокіним.

20. Які відносини К. Маркс вважав визначальними у виробництві: а) відносини розподілу; б) відносини власності; в) відносини споживання; г) відносини обміну?

21. Що швидше змінюється у процесі суспільного виробництва:

А) продуктивні сили; б) спосіб виробництва; в) виробничі відносини; г) технології?

22. У чому причина поділу суспільства на класи:

А) спадщина, що переходить з покоління в покоління; б) власність на засоби виробництва; в) розбіжності між людьми у здібностях; г) працьовитість одних людей і лінощі інших?

23. До надбудови суспільства належить:

А) родина; б) мова; в) мистецтво; г) наука; д) ідеологія; е) культура; ж) техніка; и) мораль; к) екологічні відносини; л) право; м) суд.

24. Що не змінює основи суспільства:

А) еволюція; б) революція; в) реформа; г) державний переворот?

25. Які якості визначають сутність особистості:

А) соціальні; б) біологічні; в) фізичні; г) психологічні?

26. Поняття “людина” і “особистість” розрізняються:

А) за сутністю; б) за змістом; в) за формою; г) за поведінкою.

27. Укажіть правильне судження:

А) життя людини визначається біологічними законами; б) людина – свідома істота, біологічні фактори па неї не впливають; в) поведінка людини визначається її інстинктами; г) людина насамперед свідома істота, але на її поведінку впливають і біологічні фактори; д) поведінка людини цілком визначена її генотипом.

28. Укажіть правильне судження:

А) поняття “людина” і “особистість” тотожні; б) людина – істота антропологічна, особистість – соціальна; в) людина стає особистістю, коли оволодіває культурою і мораллю; г) особистість – суспільно розвинена людина.

29. До якого поняття ви віднесете твердження “… суб’єкт із властивими йому індивідуальними якостями, який є продуктом певного соціального середовища”:

А) людина; б) громадянин; в) особистість?

30. Яке з понять визначає людину як індивідуальний феномен із соціальною сутністю:

А) особистість; б) індивід; в) людина?

31. Установіть відповідність у вигляді комбінації цифр і букв між назвою суспільних відносин (лівий стовпчик) і характерною ознакою, за якої суспільні відносини класифікуються (правий стовпчик):

А) виробничі; 1) соціальні;

Б) технологічні; 2) матеріальні;

В) політичні; 3) ідеологічні.

Г) релігійні; д) національні; е) сімейні; ж) правові; и) моральні.

32. Історична необхідність – це:

А) ідеали людства; б) послідовність етапів розвитку суспільства; в) розвиток людства на основі об’єктивних законів; г) Боже провидіння.

33. Поняття “людина” і “особистість” розрізняються:

А) за змістом; б) за сутністю; в) за формою; г) за поведінкою; д) історію створює світовий розум; е) творцями історії є видатні особистості.

34. Яке визначення соціальної групи е більш повним:

А) колектив, у якому людина формує свою поведінку; б) група людей, де кожний індивід оцінює себе і всіх; в) сукупність індивідів, які мають загальні інтереси і справи; г) група, у якій загальним є кровна спорідність і побут?

35. Яке з названих понять характеризує політичний режим: а) республіка; б) монархія; в) демократія; г) диктатура; д) унітарність; е) федералізм; ж) конфедералізм; и) тоталітаризм; к) авторитаризм?

36. Поняттям, що стосується демократії, е:

А) визнання волі більшості; б) визнання волі всього народу; в) виборність основних органів влади; г) дотримання прав і волі громадян; д) рівпоправність громадян; с) урахування думки меншості; ж) безумовне підпорядкування меншості більшості; и) референдум; к) ігнорування інтересів окремої особистості; л) багатопартійність.

37. Найбільшою мірою визначає суспільний прогрес:

А) рівень свободи і демократії в суспільстві; б) рівень розвитку продуктивних сил; в) рівень інтелектуального розвитку суспільства; г) рівень життєвого добробуту в суспільстві.

38. Суспільна практика – цс:

А) рефлексивна діяльність; б) перетворювальна діяльність; в) адаптаційна діяльність; г) фідеїзм.

Розділ 8

РУШІЙНІ СИЛИ І СУБ’ЄКТИ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ

8.1. Сучасна цивілізація і формування інформаційно-технологічного суспільства.

8.2. Проблема суб’єкта історичного процесу.

8.3. Цінності та їх функції в життєдіяльності суспільства і людини.

Ключові поняття. Культура. Цивілізація. Суб’єкт. Інтерес. Цінність. Аксіологія. Ціннісні орієнтації. Свобода. Народ. Культ особистості. Необхідність. Природна необхідність. Історична необхідність. Загальнолюдські цінності. Свобода вибору. Соціальний суб’єкт.

Короткий зміст розділу. На межі XX-XXI ст. у філософському вченні про суспільство і особистість набув поширення цивілізаїцйний підхід, який істотно відрізняється від формаційного і техніко – індустріального підходів, але жодний з них не виключає, а навпаки, доповнює. Всі вони мають загальну теоретичну і методологічну основу: суспільство с системою, здатною до саморозвитку. Воно – результат спільної діяльності індивідів та їхніх різних об’єднань, розвиток яких зумовлений постійним удосконаленням. Особистість і суспільство – діалектична єдність, а соціальна діяльність особистості мотивована прогресивною тенденцією історичного процесу.

8.1. Сучасна цивілізація і формування інформаційно-технологічного суспільства

Цивілізаційний підхід до типології суспільства, на відміну віл формаційного, базується не на виокремленні рівня продуктивних сил і економічного базису як сукупності виробничих відносин, а на визначенні виду господарської діяльності, що переважає в ньому, та панівної системи цінностей. Саме поняття “цивілізація” (лат. громадянський, державний) у соціальній філософії з’явилося у XVIII ст. у тісному зв’язку з поняттям “культури”. Французькі просвітителі називали цивілізованим таке суспільство, яке базується на засадах розуму і справедливості. У XIX ст. поняттям “цивілізація” визначався високий рівень культури народів Західної Європи.

Трактування поняття “цивілізація” як синоніма культури широко застосовується і нині для характеристики рівня вихованості і освіченості людей, відносини між якими регулюються суспільними законами і моральними правилами, а спосіб життя цілком залежить від майнового етапу та поділу праці. У цьому розумінні цивілізованою економікою вважається ринкова економіка, цивілізованою людиною – котра діє па підставі загальнолюдських цінностей; цивілізованим суспільством суспільство, яке забезпечує людські умови життя громадянам. Отже, цивілізованість є показником того, наскільки суспільство стало суспільством, а людина – людиною.

У широкому розумінні цивілізація цс ступінь, етап суспільного розвитку, що характеризується всезагальним зв’язком індивідів та їх спільнот з мстою відтворення суспільного багатства для свого існування та удосконалення.

З погляду цивілізацій нот підходу до типології суспільства, цивілізації, як етапу в розвитку суспільства, передують два інших етапи: дикунство і варварство. Портим, хто зі знанням справи спробував їх дослідити, був Льюїс Генрі Морган (1818-1881) – американський етнограф та історик первісного суспільства. Ядром його вчення стала теорія єдиного шляху розвитку людства, універсальності його родової організації, що грунтується на величезному фактичному матеріалі І успішно витримала випробування часом.

Відповідно до вчення Л. Г. Моргана, дикунство – етап у людській історії (приблизно 36- 10 тис. років до и. е.), коли люди переважно жили привласненням готових продуктів природи. Нижчий ступінь дикунства – дитинство людського роду. Люди жили, принаймні частково, на деревах, чим пояснюється їх існування серед великих хижих звірів, їжею були плоди, коріння тощо. Головним досягненням стала членороздільна мова. Середній ступінь дикунства розпочався зі вживання риби в їжу та застосування вогню. Люди розосередилися по берегах рік, морів і океанів. Внаслідок постійної незабезпеченості джерелами харчування, ймовірно, виникло людоїдство. Невпорядковані статеві стосунки змінилися груповим шлюбом. З винайденням лука і стріли розпочався вищий ступінь дикунства. Полювання па дичину стало звичайним заняттям людей. З’явилися їх сільські поселення і примітивне виробництво засобів існування: дерев’яного посуду, кам’яних сокир, предметів ручного ткацтва, плетіння кошиків з лика і лози, інших знарядь праці. З групового шлюбу виокремились статеві пари.

З оволодінням людьми гончарним мистецтвом у людській історії розпочався стан варварства (приблизно 10-3,5 тис. років до п. с.). На його нижчому ступені люди навчилися обмащувати сплетений чи дерев’яний посуд глиною з мстою зробити його вогнетривким, почали розводити тварин і вирощувати рослини. Гру повий шлюб остаточно перетворився па парний – поєднання окремих пар па відносно тривалий час. Було заборонено шлюбні стосунки між родичами, оскільки вони негативно позначалися на фізичних і розумових якостях людей. Середній ступінь варварства па Сході розпочався з приручення диких тварин, а па Заході – з вирощування їстівних рослин за допомогою їх зрошування, із застосування каменю для будівництва житла та ін. Спочатку па вкритих травою рівнинах по берегах рік Євфрату і Тигру, Інду і Гангу, Амудар’ї та Сирдар’ї, Дону і Дніпра відбулося приручення диких тварин і виникло скотарство. Зникло людоїдство. Вживання людьми в їжу м’яса і риби сприяло збільшенню об’єму їхнього головного мозку, отже, зростанню розумових здібностей.

Вищий ступінь варварства позначився застосуванням заліза, створенням плуга із залізним лемешем, використанням свійської худоби як тяглової сили, землеробством у великих масштабах. Розпочалося швидке зростання населення. З винайденням писемності та застосуванням її для записування словесної творчості, варварство поступово переросло в цивілізацію. У поемі Гомера “Іліада” містяться свідчення про розквіт вищого ступеня варварства і початок цивілізації: вдосконалюються залізні знаряддя праці, ковальський міх, ручний млин, гончарний круг, виготовляється рослинна олія і розвивається виноробство, поширюється обробка металів, що переходить у художнє ремесло, виробляються візок і бойова колісниця, будуються судна з дерев’яних колод і дощок, спостерігаються зачатки архітектури як мистецтва, міста, захищені зубчастими стінами і баштами, з’являються епос і міфологія. Такий головний спадок, який стародавні греки перенесли з варварства до цивілізації.

Отже, було три етани історичного процесу: дикунство – етап переважного привласнення людьми готових продуктів природи шляхом їх збирання і полювання; варварство – етап зародження тваринництва і землеробства, оволодіння методами збільшення виробництва продуктів природи за допомогою людської діяльності; цивілізація – етан оволодіння технологією обробки продуктів природи, розвитку пауки, промисловості та мистецтва.

Цивілізація сформувалася приблизно 3,5 тис. років до н. е. як результат розвитку продуктивних сил; поглиблення суспільного поділу праці, відокремлення міста від села, розумової праці від фізичної; виникнення товарного виробництва і товарно-грошових відносин, розколу суспільства на класи і створення держав. У її історії виокремлюють такі періоди: землеробський, або аграрний (держави Стародавнього Сходу, античності і Середньовіччя); промисловий (держави доби Відродження, Нового часу аж до XX ст.); науково-технічний (сучасний). Останній розглядається соціальною філософією як перехідний від капіталізму до майбутнього суспільства, яке не має ще сталої назви (його називають по-різному: посткапіталістичним технотронним, інформаційним, масового споживання тощо).

Сучасний науково-технічний період у розвитку цивілізації відрізняється від попередніх величезними досягненнями, насамперед у продуктивних силах. До них долучилась наука. Результатами технічного і технологічного застосування науки у виробництві є автоматизація, технотронізація, комп’ютеризація засобів виробництва, безвідходні та мало-операційні технології, ефективність яких очевидна. Якщо, наприклад, ЕОМ першого покоління (на електронних лампах) виконували до 10 тис. операцій за секунду, то сучасні (на великих і надвеликих інтегральних схемах) – десятки мільйонів. Система “наука – техніка – виробництво” відкриває безмежні перспективи зростання кількості і якості знарядь і предметів праці. Істотні зміни сталися у головній продуктивній силі суспільства – людині. Досягнення науки, їх застосування у виробництві були б неможливими без людини – інтелектуала. її діяльність, світогляд і стосунки стали раціональними, тобто доцільними і цілеспрямованими, цивілізованими. Поступово, але впевнено наукові програми культурної соціалізації особистості здобувають гору над релігійними і морально-художніми програмами.

Для виробничих відносин сучасного періоду цивілізації характерні ринкова економіка, плюралізм форм власності, розподілу, обміну і споживання виробленого продукту, внутрішньодержавна і міжнародна спеціалізація, кооперація та інтеграція. їх вплив на політичну надбудову виявляється в зростанні демократизму, політичного плюралізму, переважанні дипломатичних шляхів вирішення суперечностей між народами і державами над насильницько-збройними; у перетворенні держав на стратегічних партнерів.

Справджуються у цілому передбачення засновників соціально-філософського вчення про цивілізацію К. А. Сен-Сімона, О. Конта, М. Вебера, А. Тойнбі та ін. про основні її ознаки: машинне виробництво, товарно-грошові відносини, підприємництво і наймана праця, одержання прибутку, накопичення суспільного багатства, великі інвестиції в економіку, наукова організація праці, технічний, економічний і політичний раціоналізм.

Далеко не всі народи і держави сучасного світу відповідають теоретичній моделі цивілізації. Зони надзвичайно різноманітні: від індустріальних та інформаційно-технічних держав до слаборозвинутих і навіть кочових племен аборигенів.

Тенденція історичного процесу об’єктивна, але суперечлива. XX ст. показало, що розвивається цивілізація не без істотних втрат. Наприклад, машинне обладнання призводить до технічного закріпачення особистості, робить її рабом машини, придатком технологічного процесу. Крім того, машинне виробництво спричинює дегуманізацію праці, особисте життя робітника починається лише за межами підприємства, лише у споживанні він може реалізувати свою особистість, а у виробництві він функціонер, агент технологічного процесу. Велике, технічно оснащене виробництво призвело до загальної освіченості, розвитку поліграфічної індустрії. Як результат – масова культура, загальне підпорядкування способу мислення людей рекламі та інформації. Явною вадою машинної цивілізації є безробіття. Додамо також економічну та інші нинішні глобальні проблеми, перетворення споживацтва на культ масової свідомості, поширення окультизму. У праці “Господарська етика світових релігій” відомий німецький соціолог, філософ історик, економіст і юрист Макс Вебер (1864-1920) писав: “Селянам, які тісно пов’язані з природою і в усьому своєму господарському існуванні залежать від елементарних природних сил, була настільки близькою магія заклинання духів, які, на їхню думку, перебували у силах природи чи над ними, що вирвати їх з цієї звичної форми релігійності могло лише глибоке перетворення всієї життєвої орієнтації, здійснене або іншими верствами суспільства, або могутніми пророками, легітимізованими як чаклуни завдяки здійсненим ними чудесам”1.

У паш час “чаклунів” також вистачає, але “перетворення всієї життєвої орієнтації” здійснює споживацтво. У суспільній думці створено стереотип про те, що масове виробництво і споживання цілком можуть замінити релігійні сподівання на духовне врятування. Достаток предметів споживання, комфорт, розвага та інші земні задоволення цілком, мовляв, варті того, щоб присвятити їм своє життя і зробити їх мстою і смислом своїх турбот.

Вихід із сучасних кризових ситуацій соціальна філософія вбачає на шляху становлення інформаційно-технічного суспільства і нового типу раціональності.

Отже, поняття “цивілізація” і “суспільно-економічна формація” неоднозначні, але доповнюють одне одного. Кожна суспільно-економічна формація має певний рівень цивілізованості, а цивілізованість характеризує не одну формацію, а всі, за винятком первісної. Водночас формаційне членування суспільства надає цивілізаційному підходу до його вивчення соціальну впевненість та історичну конкретність.

Ні формаційний, ні цивілізаційний підходи до типології суспільства не виключають право на існування різних концепцій в осмисленні історичного процесу. Так, в О. Шпенглера цивілізація – занепад і деградація культури; в А. Тойнбі – вид суспільства, яке переживає фази народження, зростання, надлому і падіння. Г. Кап розрізняв сільськогосподарську, індустріальну і постіндустріальну цивілізації; Д. Белл – індустріальну та інформаційну цивілізації; О. Тоффлер сільськогосподарську, індустріальну та цивілізацію “третьої хвилі”, оскільки назви “інформаційне суспільство”, “постіндустріальне суспільство”, па його думку, не відображають сутності змін, що відбуваються у світі. С й інші концепції. Очевидно, що раціональні зерня с у кожній з них і в дослідженні історичного процесу ігнорувати їх непродуктивно і навіть помилково. Важливо, що всі вони уточнюють систему цінностей, мотивують думки про пошук шляхів виживання людства у сучасному швидкоплинному світі, сприяють теоретичній, методологічній і практично-перетворювальній соціальній творчості.

8.2. Проблема суб’єкта історичного процесу

Законом розвитку будь-якої суспільно-економічної формації чи цивілізації є зростання ролі народних мас в історії. Народ – творець історії. Biн – головна продуктивна сила суспільства. Його праця готує зміни у способах виробництва і, отже, перехід від однієї суспільно економічної формації до іншої. Народні маси с вирішальною силою соціальних революцій і суспільного прогресу. Воин – переможці в усіх війнах. Життя народу, його праця, боротьба, художня творчість визначають прогрес духовної культури людства, с джерелом мистецтва в усі часи.

Народ як рушійна сила історичного процесу реально представлений індивідами, соціальними спільнотами та їх організаціями. Через їхню сукупну діяльність розгортається історія. Провідною детермінантою і головним мотивом цієї діяльності с інтереси особистості, соціальної групи, суспільства.

Будь-який індивід у суспільстві перебуває в одній чи декількох соціальних спільнотах: народності, нації, родині, партії тощо. Він унікальний, неповторний і в житті ставить немовби власну мсту. Проте як частка соціальної спільноти він пов’язаний з іншими індивідами однаковими умовами існування, подібним способом життя, спільністю інтересів. У результаті мотивами діяльності індивідів та їхніх об’єднань с діалектична єдність особистих і суспільних інтересів. Якщо* наприклад, інтереси фермерів у своєму кооперативі в основному збігаються, то всі вони діють цілеспрямовано, ефективно, рентабельно і з прибутком. Якщо такого збігу немає, серед них неминуче випинають суперечності, навіть конфронтація, що призводить до значних виробничих, матеріальних і моральних втрат. У зв’язку з цим примирити інтереси індивідів, соціальних груп і верств населення, створити економічні, правові та політичні умови для їх реалізації, протиставити ілюзорним інтересам справжні – головне завдання всіх органів державного управління знизу догори, всіх керівників, власників і менеджерів.

Інтереси – об’єктивні. Однак у свідомості різних людей вони відображаються за повнотою, глибиною, складністю, та адекватністю неоднаково. Проте навіть поверхове, стихійне усвідомлення інтересів штовхає людей до дії. Наприклад, власник може не усвідомлювати свого місця в економіці як учасника міжнародного поділу праці, але вести своє господарство, щоправда, у цьому випадку – з найменшою рентабельністю. Небезпека починається, коли та чи інша спільнота привласнює чужі їй інтереси і в результаті опиняється в полоні політичної демагогії. В історії так було неодноразово. Свого часу народи деяких країн з цієї причини виявилися залученими до реалізації людиноненависницької фашистської ідеології та політики. В ім’я нав’язаних людям помилкових інтересів, учасники Жовтневого перевороту 1917 р. у Росії пожертвували не тільки своїм сучасним, а й минулим: минуле було зруйноване, а сучасне перетворене на революційний ентузіазм народу. Кожного разу народ дорого розплачується за свої помилки, хоч у підсумку приходить до більш-менш адекватного розуміння власних інтересів.

Інтереси не формуються гаслами, закликами, поясненнями, вихованням, хоча їх вплив ігнорувати не слід. Інтереси – результат впливу на людей суспільних умов. Саме тому вся розмаїтість інтересів неоднакова за суспільним значенням (для порівняння: інтерес до спортивного змагання і безпеки країни; відвідування кінотеатру і вивчення складових ринкової економіки). Неоднаковим є також ступінь усвідомлення індивідами, соціальними групами і верствами суспільства своїх інтересів, отже, неоднозначні за ефективністю їх дії і відповідальність за них, тобто внесок учасників у його розвиток різний: від суспільно-позитивного до суспільно-негативного, від мінімального кількісно-якісного до максимально можливого.

У зв’язку з великими відмінностями у суспільній значущості інтересів, у мірі їх усвідомлення людьми, у діях щодо їх реалізації та відповідальності за ці дії у соціальній філософії з відображенням реальної соціальної практики провідне місце в розвитку суспільства і особистості відводить суб’єкту історичного процесу.

У філософії суб’єктом називається особистість, яка діє свідомо і відповідає за свої дії. Суб’єктами є і різні соціальні спільноти за тієї умови, що їх учасників об’єднують загальні інтереси, тобто якщо вони є певною цілісністю. Такі суб’єкти називаються соціальними, на відміну від індивідуальних. Отже, суб’єкт історичного процесу як система має своїми компонентами індивідуальні та соціальні суб’єкти, що взаємодіють.

Індивідуальні суб’єкти – це індивіди, особистості, які усвідомили суспільно значущі інтереси і з метою їх реалізації діють активно, продуктивно і відповідально. Такими, наприклад, мають бути всі випускники вищих навчальних закладів України. Серед індивідуальних суб’єктів виокремлюють історичних, або видатних, особистостей – індивідів, внесок яких до прогресивного розвитку суспільства найзначніший. У філософії – це Платон і Арістотель, І. Кант і Г. Гегель, у науці – М. Ломоносов і А. Ейнштейн, К. Ціолковський і С. Корольов, у літературі – О. Пушкін і Т. Шевченко, у політиці Володимир Великий і Богдан Хмельницький, у воєнній сфері – О. Суворов і Г. Жуков та ін. Один з перших соціал-демократів Росії, філософ і громадський діяч Г. В. Плеханов у праці “До питання про роль особистості в історії” писав про видатних людей: “Велика людина велика… тим, що в неї є особливості, які роблять її найбільше здатною до служіння великим суспільним потребам свого часу… Велика людина є саме зачинателем, тому що вона бачить далі за інших і хоче сильніше за інших… Boнa – герой. Не в тому розумінні герой, що вона, начебто, може зупинити чи змінити природний хід подій, а в тому, що її діяльність є свідомим і вільним вираженням цього необхідного і несвідомого ходу. У цьому – все її значення, у цьому – вся її сила”.

У наведеній цитаті подано найбільш вдале визначення історичної особистості, характеристика її змісту та зумовленість його об’єктивним історичним процесом. Кожного разу поява конкретного видатного індивіда може бути випадковою. Проте, якщо його немає, обов’язково знаходиться інший індивід як більш-менш вдала заміна. Наприклад, Франції початку XIX ст. потрібний був такий диктатор, як Наполеон. Однак, якби Наполеона не було, його роль виконав би хтось інший. Так завжди було і е в історії. Великі особистості породжуються великими історичними подіями і великими суспільними перетвореннями. Разом з тим особистість може стати справді великою, якщо виражає прогресивні інтереси, діє в напрямі історичної і природної необхідності, прискорює суспільний прогрес. Жодна особистість, навіть найвеличніша, не може скасувати чи змінити перебіг суспільного розвитку; і жодна особистість не може бути визнана великою, якщо її інтереси реакційні і дії руйнівні (Нерон, А. Гітлер, Б. Муссоліні та ін.). Твердження деяких філософів про те, що розвиток суспільства залежить від волі героїв, які ведуть за собою народ, є історичним волюнтаризмом. Його неспроможність і хибність історія доводила багато разів, як і фаталізму з його запереченням будь-якої ролі особистості в історії на тій підставі, що її процес нібито визначений згори.

Разом з тим, соціальна філософія підкреслює позитивну роль авторитету особистості в економіці, політиці, науці, в усіх інших сферах суспільного життя. Вона визначає авторитет як загальновизнаний неформальний вплив індивіда чи певної організації на інших людей за допомогою знань, моральної гідності та позитивного досвіду. Він виражається в здатності його носіїв без присилування спрямовувати думки і вчинки інших суб’єктів. Вплив авторитету обумовлений обмеженістю можливостей особистості раціонально оцінювати низку проблем і необхідністю з цієї причини приймати на віру твердження авторитетних осіб за тієї умови, що свої вимоги вони переконливо доводять. Такий авторитет нічого спільного не має з анархізмом, який заперечує будь-який авторитет, будь-яку форму влади, будь-яке підкорення, а також з теорією і практикою культу особи, котрий несумісний з демократичними принципами організації суспільного життя, ігнорує закон зростання вирішальної ролі пародиях мас в історії, мас багато негативних виявів у суспільстві.

Соціальні суб’єкти це соціальні групи і верстви населення, соціально-історичні спільноти людей, їх організації та установи із загальними суспільнозпачущими інтересами і свідомими, відповідальними діями для їх здійснення. Такими суб’єктами є суспільні класи, нації і народності, політичні партії і політичні рухи, профспілки, творчі, жіночі і молодіжні спілки і організації, інші об’єднання людей. Роль соціальних суб’єктів вони можуть виконувати тією мірою, якою усвідомили свое місце у процесі прискорення суспільного прогресу і здатні діяти як організована сила в його інтересах. Соціальними суб’єктами не можуть бути політичні партії і рухи, угруповання расистського, фашистського, релігійно-фанатичного, екстремістського напрямів.

Надзвичайно важливим і впливовим соціальним суб’єктом є інтелігенція. Без її активної творчої діяльності жодна а рушійних сил історичного процесу принципово не може піднятися в сучасному світі до рівня соціального суб’єкта. Інтелігенція обгрунтовує шляхи соціального прогресу, розробляє програми дій, формує самосвідомість індивідів та їх об’єднань. Багато її представників у своїй творчості змушені долати опір правлячих кіл, часто дуже жорстокий. Загальновідома, наприклад, трагічна доля таких видатних вчених, як академіки М. Вавілов та Л. Сахаров у колишньому СРСР.

В Україні кінця другого десятиліття незалежного і самостійного розвитку па суттєвий соціальний суб’єкт перетворюються працівники, організації та установи агропромислового комплексу. Цей комплекс – провідний сектор економіки країни. Його учасники вирізняються науковим світоглядом, різноманітними напрямами, родами і видами діяльності, господарюванням у різних формах власності, глибоким розумінням єдності своїх інтересів та інтересів усієї держави.

У сучасному світі формується глобальний соціальний суб’єкт, коли таким стає все людство. Лише воно може вирішити екологічну, енергетичну, демографічну, продовольчу та інші всезагальні проблеми. Ніколи раніше світ не був у такій драматичній ситуації, як нині, і вихід з неї соціальна філософія вбачає у загальнолюдських діях, гармонізації державних і соціальних відносин.

На новий соціальний суб’єкт XXI ст. поступово перетворюється так звана еліта – вища і привілейована верства суспільства з функціями управління розвитком держави, пауки і культури. Відходять у минуле уявлення про еліту як групу людей, яка узурпує політичну владу, заперечує історичний прогрес, народний суверенітет, утверджує нерівність як основу соціального життя. До сучасної еліти належать освічені та моральні інтелектуали, спеціалісти – професіонали, які мислять і діють відповідально, в інтересах дотримання прав і свобод особистості і суспільства, наповнюючи їх новим змістом. В Україні, як і в інших пострадянських державах, еліта ще не сформувалася. Демократичний процес формування еліти я нашому суспільстві попереду.

Отже, творцем історії с парод. Зростання ролі народних має в історії – закон розвитку суспільства. Разом з обгрунтованістю історичної дії збільшується обсяг маси людей, справою якої вона є. З народного середовища виходять індивідуальні і соціальні суб’єкти. їхній внесок в історичний процес найбільший, оскільки у діяльності вони свідомо і відповідально орієнтуються на суспільно значущі інтереси. Особливістю сучасного суспільного розвитку с глобалізація історичного суб’єкта.

8.3. Цінності та їх функції в життєдіяльності суспільства і людини

Які цінності суспільство визнає, таким ноно с і такою є особистість. Невипадково проблема цінностей завжди висувається на перше місце в переломні, перехідні періоди суспільного розвитку. Саме такий час переживає сьогодні суспільство України з його нестабільністю, різкими соціальними зрушеннями, дезінформацією, дезорієнтацією і дезідентифікацією особистості. Все цс виявляється у процесі переоцінки цінностей. При цьому слід мати на увазі, що за псиним запереченням старих цінностей приховується відмова від старих форм життя суспільства те якостей особистості.

Ціннісний підхід до наукових досліджень і суспільної практики не с абсолютно новим або таким, що не був відомий раніше. Ще в античні, а потім у середньовічні часи цінності ототожнювалися а самим буттям, в цінніс

(2 votes, average: 4,50 out of 5)