Філософія – Сидоренко О. П. – 7.3. Методологічні принципи вивчення суспільства
Якщо сутність суспільства є сукупністю всіх суспільних відносин, то його зміст – соціальна система, яка складається з багатьох компонентів. Для їх вивчення філософія розробила певні загальнонаукові методологічні принципи.
По-перше, науково-теоретичний аналіз суспільства можливий лише на основі принципу ідеалізованого об’єкта. У реальному існуванні людське суспільство представлено безліччю держав і народів; монархій і республік; племен, народностей і націй; політичних партій і масових громадських організацій; родоплемінних, національних, світових і так званих нетрадиційних релігій; багатих і бідних людей, письменних і не письменних, підприємців і безробітних, юнаків і дівчат і т. ін. У цьому позірному хаосі об’єктів, явищ і процесів, взаємозв’язків і відносин виявити закони і закономірності руху, тенденції та перспективи розвитку можна лише за допомогою ідеалізованої моделі. Тільки вона дає змогу абстрагуватися від випадковості і виокремлювати необхідність у суспільстві в “чистому вигляді”, а також розглядати його в розвинутій формі. В ідеалізованому об’єкті всі зв’язки і відносини точно фіксовані. Хоча реальне суспільство і його ідеалізована модель далеко не тотожні, проте остання збігається з реальним суспільством і його історією, оскільки відображає їх сутність, внутрішні, усталені, необхідні і такі, що повторюються, зв’язки. Філософія не претендує на розкриття причин конкретних соціальних процесів, але ставить проблему і орієнтує в пауковому пошуку її вирішення. Логічне філософське знання про суспільство значно бідніше за дійсний історичний процес, але глибше і грунтовніше за будь-яке інше знання.
По друге у принцип ідеалізованого об’єкта обов’язковий до застосування у процесі дослідження суспільства не тільки як цілісного соціального організму, а й усіх його компонентів зокрема, тому він завжди синтезований з принципом конкретності пізнання. Поняття “суспільство” – абстрактне, але є абстракцією від конкретного, від реальних явищ і подій, відносин народів і держав, від різноманітних суспільних процесів. Нагадаємо, що істина завжди конкретна, однак шлях до неї проходить через абстракції. Від абстрактного, дійсного до ідеалізованої моделі, і від неї знову до конкретного – такий діалектичний шлях пізнання суспільства і всіх його елементів як системи, таким мас бути і стиль мислення спеціаліста – професіонала.
По-третє, принцип об’єктивності передбачає вивчення суспільства таким, яким воно є насправді, неприпустимість суб’єктивізму в оцінках і висновках, волюнтаризму в прийнятті рішень і діях, узгодження їх з вимогами об’єктивних законів розвитку.
По-четверте, принцип всебічності вивчення відображає всю різноманітність зв’язків суспільства як об’єкта пізнання і вимагає їх дослідження. Пріоритетними наукова філософська методологія вважає зв’язки всезагальності: одиничні, особливі та загальні, причинно – наслідкові, необхідності і випадковості, змісту і форми, сутності і явища, можливості та дійсності, цілого і частини, системи та елемента. Вивчити всі зв’язки неможливо, але вимога всебічності в пізнанні застерігає від помилок.
По-п’яте, принцип розвитку передбачає вивчення суспільства у його історії, русі, зміні; дослідження механізмів розвитку, визначення джерел, тенденцій та перспектив суспільного прогресу на основі всезагальних законів діалектики у їх екстраполяції па соціальне пізнання.
По-шосте, принцип первинності суспільного буття відносно суспільної свідомості відображає взаємодію суб’єктивних орієнтацій і мсти людей з об’єктивними умовами їх діяльності, а також супідрядність компонентів системи суспільства в таких формах, як первинне – вторинне чи визначальне – визначуване.
Згідно з відомою формулою, не суспільна свідомість визначає суспільне буття людей, а суспільне буття визначає їх суспільну свідомість. Філософія визначає суспільне буття як категорію для вираження матеріальних відносин людей до природи і один до одного в усій різноманітності їх вияву. Люди спочатку повинні їсти, пити, мати одяг і житло, а вже потім займатися політикою, наукою, філософією, релігією, мистецтвом та ін. З того, що люди живуть і господарюють, народжують дітей, виробляють продукти, обмінюють і вживають їх, складається об’єктивно необхідний ланцюг подій, мета їхнього розвитку. Отже, категорія “суспільне буття” є результатом усвідомлення людьми залежності свого становлення, існування, функціонування і розвитку від кількості і якості матеріальних засобів життя. Категорія “суспільна свідомість” виражає всю сукупність ідей, теорій, поглядів, відчуттів, настроїв, звичаїв, традицій у суспільстві.
Питання про співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості в соціальній філософії основне. Ідеалістична і матеріалістична філософія по-різному відповідають на нього.
Ідеалізм абсолютизує роль суспільної свідомості у житті суспільства, перетворює її на останню і визначальну силу історичного процесу. З того факту, що люди беруть участь у суспільних перетвореннях, свідомо реалізують свої інтереси, мсту, ідеали, ця філософія робить висновок про первинність у суспільстві суспільної свідомості. З нього постають теоретичні та практичні рекомендації з питань удосконалення суспільства: необхідно поліпшувати свідомість людей через відповідну освіту, навчання і виховання.
Майже до середини ХІХ ст. ідеалістичне розуміння супільства та його історії неподільно панувало у філософії та науці. Аргументувалося воно “здоровим глуздом” і відображало штучне виокремлення духовного виробництва від матеріального, закріплення пріоритету інтелектуальної діяльності за тими соціальними верствами, які панували у суспільстві. На його основі здійснено багато плідних теоретичних розробок, геніальних здогадок, прогрес знань. Однак ідеалістичне розуміння суспільства не дає наукової відповіді на питання про джерела ідей, поглядів, теорій, суспільної свідомості, а разом з ними – на питання про об’єктивні засади історичного процесу.
Дослідження суспільства стало науковим лише тоді, коли філософам і вченим вдалося відкрити об’єктивні закони і закономірності його функціонування та розвитку, тобто закони і закономірності, дії яких не залежать від волі людей та мети, що вони ставлять. Про їх існування вперше в історії філософії в повному обсязі заявили класики німецької філософії. Як і І. Кант, Г. Гегель стверджував, що інтереси, воля, бажання людей – різноспрямовані, але хаос випадкового є лише зовнішнім вираженням історії’, це – явища, за якими приховується внутрішня сутність історичного процесу, тобто його об’єктивна закономірність.
Далі необхідним був би висновок про те, що у вивченні суспільства необхідно йти не від суб’єктивних бажань і дій людей, а від внутрішніх, об’єктивних основ історичного процесу, що визначають історію як єдиний впорядкований процес, однак Г. Гегель такого висновку не зробив не тільки з причини свого ідеалістичного світогляду, але головним чином, з причини відсутності за його часів достатніх наукових даних. Г. Гегель проблему визначив, але не вирішив її. Всебічно її було розроблено діалектико – матеріалістичною філософією. К. Маркс стверджував: “Свідомість ніколи не може бути чимось іншим, ніж усвідомленим буттям, а буття людей є реальним процесом їхнього життя”1.
Суспільне буття є об’єктивною основою суспільної свідомості. Bono відображається в ній і визначає напрями її розвитку. Якщо, наприклад, у суспільному бутті люди підпорядковані стихійним природним чи соціальним силам, то їхню суспільну свідомість представлено міфами, релігійними догмами, сподіваннями на справедливість, але тільки в “потойбічному світі”. У суспільстві зі становою пірамідою влади панує мораль особистої відданості, слухняності тим, хто стоїть на її вершині, і навіть обожнення їх. Отже, розпочинати вивчення минулого, сучасного і майбутнього суспільства варто не зі свідомості, а з суспільного буття людей, що є ключем до розуміння політичних, правових, естетичних, релігійних, філософських та всіх інших поглядів і теорій, а також ключем до розуміння керівниками всіх рівнів управління свого призначення та діяльності. Для зміни суспільної свідомості, ціннісних орієнтацій, соціальних установок і життєвих планів людей необхідно змінити, удосконалити їх суспільне буття
Суспільне буття визначає суспільну свідомість. Реалізовувати цю об’єктивну закономірність здатні лише освічені, компетентні спеціалісти зі сформованим науковим світоглядом. їх підготовка передбачає функціонування в суспільстві розвинутої системи навчання і виховання. Не тільки суспільна свідомість, а й суспільне буття створюється людьми, їхньою всебічною діяльністю. Отже, суспільство є об’єктивно-суб’єктивною реальністю. У ньому первинність суспільного буття і вторинність суспільної свідомості не тотожні у загально-філософському розумінні первинності матерії і вторинності свідомості. Суспільна свідомість виникає не після суспільного буття, а одночасно і в єдності з ним. Якщо природі в цілому ніби “байдуже” існування людського розуму, то суспільство без нього неможливе. Суспільна свідомість відображає суспільне буття лише за умови одночасного активно-творчого перетворення його.
Прогресивні ідеї виникають у суспільстві як відображення реальних суперечностей суспільного буття та усвідомлення людьми об’єктивної потреби його перетворення. У цьому значенні вони вторинні, залежні від буття, яке постає їхнім джерелом. Проте ці ідеї, стаючи надбанням суспільної свідомості, перетворюються па могутні фактори діяльності, на силу, яка перетворює як індивідів, так і суспільство у цілому. Суспільна свідомість відносно самостійна. Boнa не тільки підкорена суспільному буттю, а й мас внутрішню логіку свого розвитку. Ідеї можуть породжуватися ідеями; вони спадкоємні, тобто в кожній повій ідеї обов’язково є аспекти, частинки, елементи попередніх ідей, але всі вовн Є відображенням суспільного буття.
Суспільна свідомість може відставати від суспільного буття або випереджати його. Вона може або активно стимулювати, або гальмувати суспільний прогрес. Звісно, самі по собі ідеї не можуть змінити буття людей. Ллє якщо нові ідеї оволодівають свідомістю народу, поєднуються з практикою, то вопи перетворюються па великий мобілізуючий і дієвий фактор історичного розвитку. Наприклад, стереотипи командно-адміністративного стилю мислення, які сформувалися в суспільній свідомості колишнього Радянського Союзу, ще відносно тривалий час негативно впливатимуть на всі перетворення в нашій країні, і, навпаки, передові, прогресивні ідеї ринкової економіки, демократизації суспільства, залучення його до загальнолюдських цінностей, досягнень вітчизняної та світової культури стають основою її цивілізованої духовності, а отже, економічного і соціального прогресивного розвитку.
Взаємозв’язок суспільного буття і суспільної свідомості в їх відносній самостійності історично послідовний. На ранніх етапах розвитку суспільства суспільна свідомість формувалася під безпосереднім впливом буття, який з часом ставав все більш опосередкованим – через державу, правові, релігійні та інші відносини, а зворотний вплив суспільної свідомості на суспільне буття набував, навпаки, все більш безпосереднього характеру. Можливість такого процесу полягає в здатності свідомості правильно відображати буття.
Отже, матеріалістичне вирішення питання про суспільне буття і суспільну свідомість є вихідним методологічним принципом пізнання всіх явищ і процесів суспільного життя. Встановлення залежності суспільної свідомості від суспільного буття включило суспільну свідомість до системи закономірних зв’язків соціального цілого. Суспільна свідомість – необхідний чинник і умова вирішення всіх проблем у суспільстві. Його ефективність визначається ступенем повноти і точності відображення реальних закономірностей та потреб суспільного розвитку, конкретних умов і об’єктивних можливостей зміни суспільного буття.
Знання людиною змісту категорій “суспільне буття” і “суспільна свідомість” не звільняє її від необхідності конкретних досліджень суспільства. Ці категорії вкрай абстрактні. Щоб знати історію, економіку чи політику, необхідно їх вивчати. Однак тільки ці категорії відкривають шлях до пізнання об’єктивних законів розвитку суспільства, до вивчення суспільства як системи, що розвивається.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)