Філософія – Сидоренко О. П. – 7.2. Суспільство і сучасна глобалістика
В усі часи видатні мислителі наполегливо шукали і шукають шляхи утвердження серед людства “вічного миру”, “загальносвітового дому”, “єдиного світового простору”. У цих пошуках соціальна філософія завжди виконує світоглядницьку, методологічну та інтегративну функції. У сучасних умовах зусилля філософів і вчених зосереджені на трьох основних групах проблем.
Перша група включає глобальні проблеми, пов’язані з відносинами між основними соціальними спільнотами людства (Схід і Захід, багаті і бідні країни, мир і війна, справедливий міжнародний економічний порядок тощо). Ці проблеми називають інтернаціональними.
До другої групи належать проблеми, зумовлені взаємодією суспільства і природи (енергетична, сировинна, екологічна тощо). Вони пов’язані з обмеженістю можливостей довкілля витримувати навантаження антропогенного характеру, тобто спричинене діяльністю людини.
Третя група включає проблеми, зумовлені системою “людина – суспільство” та розвитком особистості (моралі, освіти, охорони здоров’я, динаміки народонаселення тощо).
Нині внаслідок посилення нерівномірності соціально-економічного й науково-технічного розвитку, а також інтернаціоналізації суспільної діяльності та інтеграції людства всі ці проблеми набули планетарного характеру. Так чи інакше вони зачіпають інтереси всіх людей, але не можуть бути повністю вирішеними в межах окремих держав і навіть географічних регіонів. Вони – глобальні (фр. всезагальний та лат. земна куля), є сукупністю загальнолюдських проблем, від вирішення яких залежить соціальний прогрес і збереження земної цивілізації.
Глобальні проблеми комплексні. Вони взаємно зумовлюють одна одну, тому успішне вирішення їх ізольовано одна від одної неможливе, їх наукове дослідження може бути ефективним за умови співробітництва філософів і вчених різних спеціальностей, представників різних суспільних, природничих і технічних наук, на засадах діалектичної методології та використання таких методів наукового пізнання соціальної дійсності, як системний підхід і, особливо, глобальне моделювання.
Ідея глобального моделювання виникла наприкінці 60-х – початку 70-х pp. XX ст. Біля її витоків стояли відомі у всьому світі вчені Дж. Форрестер, А. Печчеї, Б. Янг, Г. Тімман, М. Моїсеєв та ін. Особливу роль у розробленні цієї ідеї відіграв створений у 1968 р. Римський клуб – міжнародна громадська організація, метою якої було поглиблення розуміння особливостей розвитку людства в епоху науково-технічної революції.
Метод глобального моделювання полягає у теоретичній імітації динаміки глобальних процесів за допомогою математичних моделей і комп’ютерної техніки. Він дає можливість враховувати величезну кількість параметрів світового розвитку і па цій підставі виявляти віддалені наслідки сучасних дій. У 1972 р. група вчених на чолі з Д. Медоузом у доповіді Римському клубові оприлюднила результати своїх досліджень, згідно з якими за умови збереження тенденцій світового розвитку, які па той час виявилися, людство може зазнати загальної катастрофи вже в першій чверті третього тисячоліття.
Об’єктивний науковий аналіз сучасних глобальних проблем, хоч завершеним його не можна вважати, дає змогу людству зрозуміти тс, що гору має взяти почуття сучасності, тобто причетності до всього важливого, що відбувається у світі тепер, почуття відповідальності за розвиток подій у паші дні. Ці почуття невіддільні від почуття історії: причетності до минулого своєї вітчизни і всього людства, відповідальності за їх майбутнє. Одне почуття називають горизонталлю сучасності, інше – її вертикаллю, яка йде від минулого до теперішнього і майбутнього. Кожна людина має розглядати себе як точку перетипу цих координат, як живе осереддя, втілення зв’язку усіх часів. Якщо людство хоче вижити, воно має реально оцінювати гостроту загальнолюдських проблем, орієнтуватися па довгочасну перспективу їх вирішення.
Складність і багатоплановість суспільного життя створюють значні труднощі для його теоретичного пояснення. Воно завжди становить деяке поєднання матеріального та ідеального, об’єктивного і суб’єктивного, стихійного і планомірного. У суспільстві діють люди, яким притаманні свідомість і воля. їхні вчинки завжди цілеспрямовані незалежно від того, як вопи здійснюються – обдумано чи під впливом пристрасті. У діях людей є і тс, що ніколи не входило до їхніх намірів, а мета і результати їхньої діяльності часто не збігаються. Визначити причини такого феномену і вказати шляхи гармонізації всіх компонентів суспільної системи має філософія.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)