Економічна злочинність в Україні – Кравчук С. Й. – 3.3. Шляхи припинення економічної злочинності у кредитно-банківській сфері

Враховуючи те, що організовані злочинні угруповання контролюють в Україні майже 40% економіки, необхідно відмітити неадекватність державного управління українською фінансовою системою загальній процедурі так званого “відмивання” грошей, а також іншим злочинами у фінансовій сфері.

Під “відмиванням” грошей необхідно розуміти процес, при якому отримані в процесі протиправної діяльності кошти пропускаються через банківську і фінансову систему з метою надання їм вигляду законних прибутків. Для цього гроші розміщують на банківських рахунках, а тоді переводять в легальне виробництво чи сферу обслуговування, вивозять контрабандним шляхом за кордон чи шляхом проведення інших господарсько-фінансових операцій, якими маскуються сліди незаконних прибутків. Операція “відмивання” грошей в Україні функціонує по причині закритості кредитно-фінансових установ та низь кого рівня податкового контролю за сплатами обов’язкових платежів до державного бюджету підприємницькими суб’єктами. Розрізняють такі способи “відмивання” коштів;

– проведення фінансових операцій з цінними паперами;

– придбання нерухомості за готівку, яке здійснюється, як правило, на підставних осіб (для прикладу, інвалідів), що не дозволяє прослідкувати джерела їх надходження;

– об’єднання фондів, що дозволяє представити всю суму як отриману законним шляхом (інвестування в придбання основних виробничих та торговельних приміщень, ювелірних виробів і таке інше);

– розміщення коштів за кордоном шляхом офіційного їх переведення через банківські установи або безпосереднім вивезенням авіаційним, залізничним чи автомобільним транспортом;

– структурування – розділення значних сум готівки на дрібніші суми (така операція дозволяє уникати звітності);

– використання фальшивих контрактів із заниженою чи завищеною вартістю товарів;

– “відмивання” грошей через розважальні установи;

– переведення коштів через електронні банківські засоби (цей спосіб полягає у використанні електронного зв’язку банків чи засобів передачі комерційних фондів для переміщення прибутків, отриманих злочинним шляхом, від одного господарюючого суб’єкта до іншого). Використання електронних переказів є головним способом, який застосовується для розгалуження нелегальних фондів як з позиції розмірів грошових сум, які переказуються, так і за географічними межами їх здійснення [25, с. 391.

Весь процес “відмивання” грошей можна умовно розділити на три стадії:

Перша – проникнення готівки в загальнодержавну систему грошового обігу.

На цій стадії злочинні звільняються від великого скупчення ліквідних засобів, надаючи перевагу розміщенню готівки в різноманітних фінансових інститутах, з яких вона може переводитись у формі депозитів через електронні платежі в різні країни за дуже короткий термін. Для внесення депозитів злочинці використовують осіб, які знаходяться поза увагою правоохоронних органів.

Перша стадія “відмивання” коштів включає в себе фізичне переведення готівки за кордон, в основному в країни з порівняно ліберальним фінансовим і банківським законодавством (так, наприклад, в офшорні зони, яких понад 350). Подібним чином гроші контрабандою перевозяться за кордон і депозитуються у фінансові Інститути, які потім вливаються в кругообіг фінансової системи. Професійні злочинці діють на міжнародному рівні не лише тому, що намагаються оволодіти все більш масштабними ринками. Ризик бути спійманим зменшується через серйозні проблеми між правоохоронними органами багатьох країн та завдяки відсутності правової бази. Тому національні кордони є лише таким елементом, який насамперед допомагає, але не припиняє безкарність “відмивання” коштів. Використовуючи недоопрацювання в міжнародному законодавстві, окремі злочинці і кримінальні угруповання здійснюють незаконну діяльність на глобальних ринках і втягуються в міжнародне “відмивання” коштів. Для легалізації кримінального прибутку вони вибирають найбільш слабку ланку в ланцюжку, тобто країну, де дотримання банківської таємниці є найбільш суворим, а нагляд з боку правоохоронних органів за банківською діяльністю найменш ефективний чи взагалі відсутній. Як засвідчує практика, уряди цих країн, зацікавлені в міжнародній співпраці та інвестиціях, не приділяють особливої уваги походженню капіталу, який вливається в їх фінансову систему. Таким чином, “відмиті” гроші проникають в міжнародні фінансові ринки. Так званні “брудні” кошти, як правило, змішуються з легальними прибутками, отриманими в результаті звичайної ділової активності, і декларуються як “чисті”. В подібних випадках злочинці керують торговельними підприємствами, які мають значні суми готівкових грошей. Прибутки, отримані від таких підприємств, змішуються з “брудними” коштами і депозитуються на банківські рахунки.

В окремих випадках кримінальні угруповання співпрацюють з легально існуючими банками, які приймають на рахунки гроші, що мають кримінальне походження.

Друга стадія – приховування слідів і шляхів розповсюдження коштів. Після проникнення отриманих грошей в міжнародний грошовий обіг вони продовжують свій рух (в основному через кордони) за рубіж. Метою таких дій є приховування слідів походження грошей, а також знищення доказів для можливого розслідування протиправних діянь. З цією метою гроші регулярно, в формі електронних платежів, переказуються на різні рахунки в країни, де дотримується банківська таємниця, чи на рахунки фіктивних фірм. У процесі індивідуальних переведень нелегальні кошти змішуються з мультимільярдними сумами, операції з якими в подальшому здійснюються банками інших країн (на міжнародному фінансовому ринку щодня циркулює понад 1 трильйон доларів США).

Третя стадія – повернення для легалізації “відмитих” коштів, На цій стадії незаконно отриманий в процесі проведення нелегальної підприємницької чи іншої протиправної діяльності прибуток повертається назад в економічний цикл, створюючи враження про законність його походження. Після подібної легалізації злочинці отримують можливість вільно використовувати “відмиті” кошти.

Нині важливим питанням для України є боротьба з “відмиванням” грошей. Цю проблему необхідно вирішити шляхом прийняті відповідного закону, який би кваліфікував як протиправні діяння “відмивання кредитно-грошових документів” і “здійснення готівкових грошових операцій щодо власності, яка придбана шляхом протиправної діяльності на суму понад 100 мінімальних заробітних плат. При цьому доцільно було б карати такі злочини шляхом накладення штрафів у двократному розмірі від вчиненої операції. Крім того, законом ло контроль за “відмиванням” коштів повинна передбачатись цивільно-правова конфіскація коштів, які залучені до “відмивання”. При розгляді цього питання необхідно враховувати досвід вирішення подібних питань у США, Німеччині, Англії та інших країнах світу, де нелегально отримані кошти знаходяться лише в обмеженого кола осіб, які для їх отримання скоюють особливо небезпечні злочини. В Україні значні нелегальні кошти знаходяться в десятків відсотків населення, тому притягнення їх до кримінальної відповідальності стане досить проблемним. Крім цього, не варто порівнювати методи отримання коштів їх безпосередніми власниками у західних країнах і в Україні, де рівень передбачуваної відповідальності інший.

Аналіз отриманої інформації свідчить про намагання окремих суб’єктів господарської діяльності регіону “відмити” накопичені за кордоном кошти через іноземні банківські структури. На думку фахівців, цьому сприяє:

– прийняття в останні роки Національним банком України ряду нормативних актів, якими певною мірою вдосконалено механізм валютного контролю при здійсненні підприємствами та організаціями зовнішньоекономічних операцій (постанова Правління Національного банку України від ЗО травня 2007 № 199 р. “Про затвердження змін до Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземних валют за межі України за оплату банківських металів та проведення окремих валютних операцій” та від 7 червня 2007 р. №202 “Про внесення змін до Правил проведення торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов’язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів”) [12, 13];

– необхідність збільшення господарюючими суб’єктами власного капіталу для придбання контрольних пакетів акцій економічно привабливих підприємств регіону.

Суб’єкти господарювання намагаються застосувати наступний механізм використання для власного збагачення через зарубіжні кредитні структури:

– реєстрація в офшорних зонах за кордоном підприємницьких структур, на рахунках яких накопичуються отримані від проведених експортних операцій ресурси;

– укладення від імені суб’єктів господарювання, що знаходяться в Україні, кредитних угод з окремими іноземними банками (резидентами або нерезидентами) і отримання певних позичкових сум на виробничі чи комерційні потреби. Угода, як правило, забезпечується заставою основних і обігових засобів господарюючого суб’єкта;

– отримання від закордонних кредитних установ коштів через один із банків України (діє на підставі агентської угоди з іноземним банком);

– повернення зарубіжному резиденту (з порушенням термінів) лише частини (60-65%) використаного кредиту (решта залишається у боржника і мотивується перед правоохоронними і контролюючими органами невиконанням партнерами договірних зобов’язань, за які перераховувались отримані на кредитних умовах кошти);

– переведення в готівку для власних потреб 8-12% неповернутого закордонному банку кредиту та використання його залишку (25-30%) для розширення виробничо-комерційної сфери господарюючого суб’єкта;

– погашення решти отриманого від закордонного банку кредиту за рахунок коштів підприємства, зареєстрованого власниками господарюючого суб’єкта України в офшорній зоні.

Нині подібним механізмом переведення накопичених на закордонних рахунках коштів через зарубіжні кредитні установи намахаються скористатись ряд суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Без дозволу Національного банку України (реєстраційних свідоцтв) вони щорічно отримують від резидентів і нерезидентів позички на загальну суму 2,5-3 млрд. доларів США, які переводять частинами в готівку шляхом застосування безтоварної оплати контрактів.

За попередніми підрахунками, суб’єктами господарювання регіону подібним чином може “відмитися” майже 850-900 мли. доларів США, із них понад 550-600 млн. доларів офіційно буде використано для поповнення основних засобів, обігових коштів та нематеріальних активів суб’єктів господарювання, 200-220 млн. перейде у тіньовий обіг, а

80-100 млн. – у готівку. Переведення суб’єктами господарювання у тіньову економіку через зарубіжні банки накопичених на закордонних рахунках внаслідок здійснення експортних операцій коштів призводить до ухилення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності від сплати щорічно до державного бюджету майже 180-200 млн. грн.

Активно діють у фінансовій сфері суб’єкти небанківського кредитування. Низка компаній під виглядом кредитування фізичних осіб для придбання товарів (автомобілів, житла) надає так звану послугу “придбання в групах”.

Для участі в програмі кредитування учасник групи сплачує комісійну винагороду компанії у розмірі до 10 відсотків від вартості майна чи товарів, після чого компанія перераховує всю їх вартість продавцю, а учасник програми протягом визначеного строку погашає вказану суму щомісячно рівними частинами та сплачує певну суму у відсотках від загальної суми за послуги підприємства. Купівля здійснюється за рахунок фонду групи учасників програми на основі розподілу (шляхом розіграшу) товарних ордерів, тобто за рахунок фактично залучених від інших учасників програми коштів.

Таким чином, майно чи товар купує юридична особа-адміністратор виключно за рахунок коштів, зібраних з учасників групи (тобто останнім буде учасник, який повністю сплатив вартість майна чи товару, не отримавши при цьому жодного кредиту). Водночас, за недостатності коштів у групі, майно чи товари можуть отримуватись лише після завершення розрахунків усіх учасників групи. При цьому компанія-адміністратор не несе відповідальності за виконання учасниками своїх зобов’язань. Найбільш поширеними системами придбання товарів в групах є ЗАТ”АІСЕ Україна* (Автоплан), “Філдес Україна”, “Житловий альянс”, “Carcredit”, УГ “Капітал” та TOB “Новація плюс”.

Водночас відсутня інформація щодо обсягів залучених коштів від населення (учасників груп), оскільки державними органами не контролюється така діяльність, а звітність подається лише податковим органам.

Надання такої торговельної послуги можливе тільки за умови надходження нових коштів, оскільки компанія бере на себе зобов’язання надати усім учасникам майно чи товар, придбання якого здійснюється лише за рахунок внесків учасників такої операції.

Відсутність спеціальних нормативних актів, державного нагляду та контролю за підприємствами, що здійснюють діяльність з придбання в групах, сприяє протиправній діяльності по заволодінню коштами вкладників, формує негативне ставлення населення до небанківського кредитування.

З метою подальшого зміцнення небанківських фінансових установ та розвитку небанківського кредитування необхідно нормативно врегулювати діяльність з надання зазначених послуг шляхом внесення змін до законодавчих актів про фінансові послуги, а саме щодо обов’язкової наявності капіталу, у тому числі резервного, для забезпечення виконання зобов’язань перед населенням.

Важливе значення в припиненні економічних злочинів у кредитно-фінансовій сфері займає встановлення механізму викрадення коштів за допомогою платіжних карток. Найбільш поширеними корисливими злочинами, вчиненими з використанням платіжних карток, є розкрадання працівниками торговельних підприємств і фірм матеріальних цінностей шляхом додаткового внесення визначених сум в платіжні документи. У таких випадках злочинці використовують неуважність клієнтів чи свідомо відволікають їх увагу від оформлення розрахункових документів і роблять додаткові відмітки в платіжних документах на основі платіжних карток їх власників. У подальшому ці документи використовуються для оплати привласнених матеріальних цінностей. Ознакою вчинення такого правопорушення є значне перевищення ліміту витрат по тій чи іншій торговельній операції.

В процесі дослідження було проаналізовано ряд фактів використання фіктивних платіжних карток. Виявлений механізм підробки таких карток свідчить про те, що вони виготовляються шляхом зрізування букв, цифр, приклеювання нових знаків чи інших позначок. Разом із кредитною карткою обов’язково підробляється паспорт її власника. Крім того, як підтвердило вивчення фактів використання фіктивних платіжних карток, частіше всього шахрайство здійснюється шляхом використання викрадених карток та паспортів іноземних громадян. При цьому злочинці намагаються за досить короткий термін перевести отримані з банку кошти у валюту і виїхати за межі України [17].

Враховуючи прогнози зростання незаконного використання платіжних карток, працівникам правоохоронних органів для запобігання таким злочинам необхідно:

– встановити дислокацію суб’єктів господарської діяльності, які використовують такий вид платежу;

– організувати оперативне обслуговування кредитно-фінансових установ, об’єктів торгівлі чи послуг, які використовують таку форму безготівкових розрахунків;

– налагодити тісні стосунки з працівниками суб’єктів господарської діяльності, що використовують платіжні картки, для одержання

Інформації про використання окремими особами недійсних безготівкових засобів платежу з корисливих мотивів.

Найбільш ймовірними особами, причетними до цього виду злочину, є працівники торговельних підприємств, які, користуючись неуважністю клієнтів чи відвертаючи їхню увагу від оформлення платіжних документів, здійснюють декілька відбитків на них, використовуючи для цього картки клієнтів.

Характерними є випадки підробки кредитних карток шляхом зрізування літер, цифр, приклеювання нових знаків або різних наклейок, фальсифікації документів, які посвідчують особу. Основним методом такої підробки є їх термічна обробка шляхом застосування нагрівальних засобів.

Для виявлення підробки кредитних карток чи будь-яких інших фінансових документів необхідно використовувати такі криміналістичні методи, як перегляд карток під нахилом, дослідження їх на предмет виявлення хвилястостей, що можуть утворитися від нагрівання паперу, наявності штрихів на малюнках, фонового малюнку в окремих місцях тощо.

Збільшення кількості злочинів у кредитно-фінансовій сфері зумовило значне зростання за останні роки таких видів злочину, як хабарництво та зловживання службовим становищем. Характерною їх особливістю є те, що, враховуючи підвищений попит на банківські послуги, керівники кредитних установ самі навмисно створюють трудноті в задоволенні законних вимог клієнтів, тобто стають ініціаторами таких злочинів.

До найбільш характерних банківських операцій та ділянок, де найчастіше скоюються такі види злочинів, відносяться:

– незаконне переведення безготівкових коштів у готівкові чи у вільно конвертовану валюту з метою їх використання для підкупу керівників господарюючих суб’єктів, представників органів влади та управління;

– продаж кредитних ресурсів одним комерційним банком іншому;

– одержання позики підприємствами, організаціями та установами, які не мають нагальної потреби в обігових коштах;

– надання кредитів приватним особам без достатніх на те підстав;

– використання кредитів, одержаних на пільгових умовах, не за призначенням;

– допомога у відкритті поточних рахунків за підробленими документами;

– сприяння у прискоренні проходження платіжних банківських документів;

– створення фіктивних банківських та інших кредитно-фінансових структур.

Для організації роботи по виявленню хабарників найбільш доцільним є проведення таких дослідчих заходів:

– встановлення очевидців, які можуть бути свідками по кримінальній справі;

– виявлення та використання предметів та документів, що можуть викривати протиправні діяння осіб;

– з’ясування відомостей про осіб, причетних до хабарництва. Виходячи із згаданих заходів, працівник правоохоронного органу повинен не лише отримати відомості про факти злочинних дій банківських працівників, а й зібрати про них необхідні дані та встановити документи, в яких знайшла відбиток злочинна діяльність. При вивченні таких документів необхідно вияснити:

– характер дій службової особи, які виконані за отриманий нею хабар;

– коло осіб, причетних до здійснення злочину, в тому числі тих, в інтересах кого діяв одержувач хабара;

– повноту заповнення встановлених реквізитів, вчинення підчисток, виправлень, наявність додатків, клопотань, реєстраційних штампів, підписів відповідальних за ту чи іншу операцію осіб.

Кримінальна відповідальність за хабарництво може наступати, якщо такі протиправні дії вчинені:

– службовою особою з використанням наданої їй влади або з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків;

– особою, яка не мала таких повноважень для виконання відповідних дій, але в силу свого службового становища повинна була вжити заходів до їх виконання іншими посадовими особами;

– працівником кредитно-фінансової структури, який брав участь у розкраданні в якості посередника.

Крім цього, предмет хабара повинен мати виключно матеріальний характер і може виступати у завуальованій формі під виглядом укладання законної угоди.

Досить поширеним механізмом розкрадання коштів в Україні з використанням кредитно-фінансових установ є шахрайство з фінансовими ресурсами страхових і фінансових структур “пірамідального типу”.

Так, представники страхових компаній “МЕИЬІРЕ”, “8АУЕІг4УЕ8Т” та бізнес-клубу “АБТІЯАЇЧ” вивезли в країни Західної Європи в особливо великих розмірах страхові і членські внески громадян України.

Лише на адресу бізнес-клубу “Astran” через банківські структури в м. Інсбрук (Австрія) було перераховано майже півмільйона доларів США, що становить 30% отриманих від вкладників сум.

Після опублікування в останні роки в засобах масової інформації ряду статей, що розвінчували їх протиправну діяльність, іноземні страхові компанії знизили свою активність. У той же час на початку цього століття в західних областях України розпочали свою протиправну діяльність страхові компанії “пірамідального” типу “Скайлайн”, які залучають готівкові кошти населення і переводять їх на рахунки компанії в банки США у вигляді плати за навчання.

Враховуючи певне недовір’я населення до “пірамідальних” страхових компаній, з 2003 р. в Україні активізували свою діяльність кредитні спілки. В своїй діяльності вони використовують завуальовану методику “пірамідальних” структур, намагаючись залучити якомога більшу кількість вкладників. Розміри власних статутних фондів спілки збільшують шляхом залучення до своєї діяльності різних верств населення регіону,

За оцінками фахівців кредитної сфери, внаслідок активізації діяльності кредитних спілок відбувається значне накопичення капіталу, що може призвести до:

– нецільового використання внесків членів спілок;

– розкрадання членами правління коштів вкладників із використанням інфляційних коефіцієнтів;

– переведення внесків за кордон шляхом оплати окремих видів договірних операцій;

– конвертації вітчизняної валюти та вивезення її за кордон у готівковому вигляді.

Враховуючи тенденцію до збільшення кількості кредитних спілок у державі (щорічно майже вдвічі), передбачається накопичення ними за два роки капіталу до 450-550 млн. грн. Завчасне припинення кредитними спілками діяльності може завдати матеріальних збитків майже 120 тис. громадян України, що створить передумови до виникнення негативних соціальних наслідків.

Таким чином, аналіз чинного законодавства і наявних відомчих нормативних актів, що регламентують діяльність банківської системи, підтверджує серйозні недоліки в ній, а саме:

– декларативність законодавчих актів і відсутність механізму їхньої реалізації;

– неузгодженість окремих законів і відомчих нормативних актів між собою;

– неврегульованість окремих питань, пов’язаних з діяльністю банківської системи;

– відсутність у більшості нормативних актів чіткої регламентації дій посадових осіб, а також їх відповідальності за дії, які суперечать чинному законодавству.

Ці недоліки, а також непослідовність проведення економічної реформи, що регламентує банківську діяльність, послаблення контролю над комерційними банками, викликали такі негативні явища в фінансово-кредитній системі України, як розкрадання, зловживання службовим становищем, хабарництво і розбазарювання державних фінансових ресурсів.

Незважаючи на українську ідеологію боротьби з економічною злочинністю, яка зорієнтована не стільки на вироблення стратегії і тактики у майбутньому, як на проведення кампанії, організованої тим чи іншим політичним угрупованням, що виконує владні повноваження. Не варто переймати зарубіжний досвід боротьби правоохоронних органів з економічною злочинністю, оскільки при вчиненні таких дій необхідно враховувати національні традиції, особливості розвитку політичних, економічних і соціальних процесів [99, с. 147].

Законодавство в сфері боротьби з економічною злочинністю повинно орієнтуватись на гармонізацію його з національними особливостями, а не адаптування зарубіжного законодавства до умов функціонування України як самостійної держави [24, с. 51]. В той же час для вирішення питання про ліквідування в Україні економічної злочинності і, зокрема, у фінансовій сфері, необхідно підходити не прямолінійно. Усунення тих перекосів, які допускалися при переоцінці основних засобів у процесі приватизації державного майна, а також при сьогоднішніх інфляційних процесах, потребує радикальних змін в державі разом із експропріацією майна нової економічної еліти, нажитого шляхом законного користування фінансовим надбанням України. Та українське суспільство не витримає таких змін, особливо, якщо врахувати залежність вітчизняної економіки від іноземних інвесторів, а відмежування України від іноземних держав призведе до блокування не лише її економіки, а й політичної діяльності на світовій арені.

(1 votes, average: 5,00 out of 5)