Економічна злочинність в Україні – Кравчук С. Й. – 1.3. Основні види економічної злочинності та її відмінність від традиційної злочинності
Економічні злочини досить часто кваліфікуються як такі, що спричиняють значні збитки державі чи окремому колективу, тобто групі людей. Як правило, осіб, причетних до вчинення таких злочинів, складно притягнути до відповідальності. Прикладом таких злочинів є ухилення від сплати податків, незаконні валютні операції, розкрадання державної чи колективної власності.
Вважається, щодо економічної злочинності не повною мірою відноситься організована злочинність чи подібні їй протиправні діяння, Варто врахувати, що поняття “організована злочинність” включає в себе і такі злочини, як розповсюдження наркотиків, контрабанда і їм подібні. Як свідчить практика діяльності правоохоронних органів, до складу економічного злочину необхідно віднести: караність діяння, його тривалість, систематичність і корисливість, а також здійснення в рамках господарської діяльності.
Безумовно, що караність діяння і його тривалість у більшості своїй сумнівні, оскільки законодавець бореться з протиправними діяннями іншими методами, а не безпосередньо через застосування кримінального покарання. Цієї норми важко дотримуватись, коли приймається рішення для застосування нових кримінальних заходів з метою вирішення загальних економічних проблем.
Разом з тим економічні злочини повинні мати тривалий і систематичний характер, що дозволяє лише незначну кількість злочинних діянь у господарській діяльності розглядати як економічні злочини. Зокрема, керівник фірми, який шляхом розкрадання державної чи колективної власності придбав значну суму валюти і намагається вивезти її за кордон, може бути помилково звинувачений лише у вчиненні контрабандної операції, оскільки, беручи до уваги разовий характер правопорушення, його діяння не підпадуть під поняття економічного злочину. Тому, через відсутність чіткого визначення у вищезгаданих позиціях, які включає в себе економічний злочин, неможливо їх підрахувати при підготовці статистичної звітності, а значить, точне визначення збитків, які щорічно наносяться економіці України, неможливе.
Важливим є такий елемент складу економічного злочину, як здійснення його в межах господарської діяльності. На основі цього економічні злочинні діяння можуть вчиняти лише керівники суб’єктів господарської діяльності чи окремі підприємці. Безумовно, підприємець, який наймає працівників для виконання тієї чи іншої роботи і не платить за виконану ними роботу податки до державного бюджету, вчиняє протиправні діяння, що відносяться до економічного злочину. В той же час ці ж працівники допомагають підприємцю здійснювати такі протиправні діяння, оскільки, отримуючи з каси гроші, не заявляють до податкової інспекції про свої прибутки. Але їх злочинні діяння при цьому розглядаються як такі, що виходять за рамки економічної злочинності, якщо цей термін не розглядати в широкому розумінні. При цьому необхідно відмітити, що в багатьох випадках окремі злочини громадян, насамперед порушення податкового законодавства, як правило, відносять до економічних злочинів. За підрахунками, допустима частка злочинів по ухиленню від сплати податків до державного бюджету в загальній економічній злочинності становить майже третину. Економічні злочини в цьому випадку вчиняються, насамперед, юридичними особами, які займаються господарською діяльністю. До них, як правило, відносяться різноманітні акціонерні компанії та торговельно-посередницькі організації. Поряд з цим подібні протиправні діяння вчиняють також інші юридичні особи, наприклад громадські благодійні та подібні їм організації чи установи. До вчинення економічних злочинів причетні також фізичні особи, які відносяться до підприємців при здійсненні діяльності економічного характеру.
Як уже зазначалось, поняття “економічна злочинність” трактується науковцями по-різному [26, с. 78]. В той же час при його визначенні необхідно виходити з безпосередньо виробничої чи комерційної діяльності суб’єктів господарського права. Сюди потрібно віднести зловживання в процесі виробництва продукції, надання послуг чи виконання робіт, а також в процесі розподілення отриманого з своєї роботи прибутку.
На основі проведеного дослідження можна визначити поняття економічної злочинності. Отже, економічна злочинність – це діяння (дії або бездіяльність), вчинені з використанням легітимних або нелегітимних технологічно-облікових операцій, фінансово-правових інструментів, а також контрольно-управлінських прав та повноважень, якими з корисливих мотивів має місце посягання на економічну систему держави.
До основних видів економічних злочинів необхідно віднести:
– злочинну діяльність в кредитно-розрахунковій сфері;
– правопорушення у сфері використання бюджетних коштів;
– злочини в сфері оподаткування;
– службові злочини;
– злочини в сфері зовнішньоекономічної діяльності;
– інші протиправні діяння в сфері економіки.
Економічні злочини можуть бути вчинені на всіх стадіях діяльності господарюючої структури: акціонери можуть бути обманутими при вкладенні коштів до статутного фонду господарюючого суб’єкта, а робітники чи службовці – при нарахуванні їм заробітної плати, премій та інших надбавок до матеріального утримання. Варто звернути увагу також на виробничий процес, який може здійснюватись таким чином що наносяться збитки не лише конкурентам чи споживачам продукції, робіт та послуг, а й оточуючому середовищу шляхом його отруєння. Сюди необхідно віднести правильність розподілу прибутку, оскільки він може здійснюватись способами, що суперечать діючому податковому законодавству. Особливу увагу слід звернути на махінації підприємств з наданням державних дотацій і позик, оскільки держава може бути обманута суб’єктом господарювання шляхом надання ЇЙ фіктивних даних.
Що ж до правильності розподілу податків, то підприємець завжди має можливість приховати збитки чи показати в балансі та інших звітних документах фіктивний прибуток, що дозволить зацікавити акціонерів у придбанні їх акцій. Поряд із цим трапляються випадки, коли підприємство неправильно відображає збитки для того, щоб шляхом ошукування примусити акціонерів продати акції за значно нижчими цінами від їх номінальної вартості. При цьому в звітності підприємства його керівники відображають власний капітал, який складається з наявних засобів за вирахуванням боргів. Якщо ж за кожний звітний період капітал господарюючого суб’єкта збільшується, то він має відповідний прибуток. У цьому випадку можна показати досить великі чи досить малі прибутки. При намірах відобразити збитки керівники підприємств занижують прибутки чи навмисно показують кредиторську заборгованість. Безумовно, обидва шляхи створюють умови для шахрайства як з прибутками, так і з боргами.
На основі вивчення злочинної діяльності керівників підприємницьких суб’єктів виявлена тенденція до відображення у звітних фінансових документах значних збитків шляхом списання основних фондів чи обігових засобів за значно заниженими цінами. Тому для ліквідації такого механізму скоєння злочинів необхідно розробити заходи по реєстрації підприємств на біржі, що дає можливість захистити акціонерів завдяки постійному надходженню інформації про випуск підприємствами нових акцій. Звітність у такому випадку постійно перевірятиметься членами ревізійних комісій.
Як засвідчує практика, доцільно запровадити правила захисту прав покупців акцій від спекулювання ними” Для цього Кримінальний кодекс України необхідно доповнити статтею, яка б передбачала відповідальність керівників акціонерних товариств за свідоме зниження номінальної вартості акцій внаслідок збиткової діяльності підприємства.
Крім цього, річний звіт є основою для прийняття рішення про розміри сплати дивідендів і затверджується більшістю акціонерів. Тому таке положення може блокувати намагання меншості отримати відповідну частку прибутку підприємства, завдаючи цим збитки більшості акціонерів, які не мають змоги здійснити подібне. Безумовно, проект Закону України “Про акціонерні товариства” включає ряд положень, які спрямовані на захист акціонерів. Поряд з цим в інших законах щодо діяльності підприємств в Україні відсутні подібні положення і згадані вище дії так званої меншості не караються у законодавчому порядку.
Як засвідчує практика діяльності малих підприємницьких структур, значна кількість злочинних дій в економічній сфері вчиняється партнерами по господарській діяльності шляхом так званого кредитного шахрайства. Протиправні діяння засновниками чи керівниками господарського суб’єкта передбачаються наперед. Подібне правопорушення скоюється шляхом підняття на початковій стадії діяльності авторитету власної економічної структури (своєчасні розрахунки із постачальниками сировини, напівфабрикатів чи продукції, які відразу реалізуються іншим партнерам). Через деякий період підприємство визнається банкрутом, нічого не зберігши для розрахунку з кредиторами своєї господарюючої структури.
Напрацювання правоохоронних органів в останні роки підтверджують активізацію так званих штучних банкрутів, частка яких в числі справ, що розглядаються господарськими судами, становить майже третину всіх функціонуючих підприємницьких суб’єктів. Банкрутство у таких випадках не означає, що борги зникли, оскільки після оголошення банкрутства частка невиплачених боргів залишається за підприємством. Якщо ж ця економічна структура має статус акціонерного товариства, то сподівань на повернення кредиторам їх частки практично не залишається. Безумовно, таке підприємство після банкрутства перестає існувати як юридична особа. В той же час при розоренні окремого підприємця він особисто відповідає за борги підприємства і буде змушений в судовому порядку їх повернути, тобто злочин у цьому випадку не визнається і конкретна особа несе матеріальну відповідальність за вчинення протиправних діянь.
Верховною Радою та Урядом України приймаються закони і підзаконні нормативні акти, якими окремим категоріям громадян надаються товари чи послуги за заниженими цінами. В окремих сферах законодавець досить активно втручається в ринкову економіку і порушення вказаних норм розглядаються як протиправні діяння. Така ситуація призвела до виникнення іншої сфери економічної злочинності.
Так, у сфері ціноутворення трапляються випадки підвищення окремими господарюючими суб’єктами верхньої межі ціни. Виявити такі факти досить важко, оскільки підприємства символічно змінюють склад продукції чи дають її зовсім іншу назву, підвищуючи при цьому ціну.
В ході вивчення економічної злочинності виявлено інший факт: при регулюванні процесу оренди виробничих, торговельних площ чи землі. Це регулювання полягає в тому, що розмір орендної плати визначається з урахуванням орендної плати, яка встановлюється для будівель, що знаходяться у власності господарюючих суб’єктів. Договори на оренду укладаються з урахуванням власної домовленості між сторонами, а різниця між встановленою вартістю та ринковою у відповідному відношенні розподіляється між керівниками підприємств, які укладають відповідні угоди.
Досить значне місце в порушенні чинного законодавства займають протиправні діяння, пов’язані з несплатою державі мита чи інших платежів при продажу квартир. При цьому різниця між сумою, яка оформляється нотаріально, і фактичною, співвідноситься як 1:2. Цей вид протиправних діянь можна розглядати в контексті ст. 212 Кримінального кодексу України, проіндексувавши суму штрафу за вчинені дії в два чи більше разів оформленої нотаріально суми.
Тепер в Україні якість товарів, що пропонуються споживачам, контролюється належним чином. Насамперед лікарські препарати. Органи, які займаються захистом прав споживачів, контролюють дотримання якості, застосовуючи відповідні санкції. В той же час до економічних злочинних дій не віднесено виготовлення підприємством та постачання на ринок продуктів харчування, які мають у своєму складі канцерогенні речовини чи, наприклад, продаж паштетів, фаршів і тому подібних харчових продуктів, виготовлених з нехарчових частин тварин чи птиці.
Вищевказане підтверджує те, що якість товарів, послуг чи робіт контролюється відповідно до загальних вимог, які передбачають санкції дисциплінарного характеру. В той же час Господарським кодексом України, а також законами “Про товарну біржу” і “Про ціни і ціноутворення” не передбачається кримінальної відповідальності [4, 5]. А такі діяння керівників господарюючих суб’єктів мають ознаки відповідних статей Кримінального кодексу України і тому відносяться до економічних злочинів.
Українська модель побудови економіки розрахована на добросовісну конкуренцію. Так, в законах “Про захист добросовісної конкуренції” і “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” містяться положення ЩОДО певних обмежень, якими спричиняються збитки конкурентам [9, 8]. Наприклад, якщо одне підприємство купує інше з метою посилити своє домінуюче становище на ринку, то Антимонопольний комітет повинен з’ясувати, чи не стане таке придбання несумісним з державними інтересами шляхом впливу на рівень цін та чи не створить перепони для економічної діяльності інших підприємств. Господарський суд за поданням представництва Антимонопольного комітету в якості покарання може лише заборонити такі дії.
В той же час Антимонопольному комітету України не вистачає й інших повноважень. Так, якщо керівники підприємств домовляться між собою про розподіл ринку таким чином, щоб один товар продавався на одній території України, а інший – на іншій, то подання Антимонопольного комітету може відхилятись Господарським судом.
У практиці трапляються випадки відмови окремим торговельним фірмам України від постачання покупцям товарів за реалізаційною ціною. У такому випадку представники Антимонопольного комітету повинні прийняти рішення про примусове його постачання. Варто зауважити, що при монопольному становиш! виробник товарів може встановити таку ціну, яка, беручи до уваги витрати та інші обставини, буде достатньо високою.
В такій ситуації інспекції по контролю за цінами за поданням Антимонопольного комітету буде надаватись право встановлювати граничну ціну, яка діє визначений період, але не більше, ніж протягом року.
Законодавчими актами повинна передбачатись заборона на встановлення ціни-брутто і заходи щодо покарання за збут товарів чи продукції. Подібні положення означають, що господарюючі суб’єкти не зможуть домовлятися між собою про значне завищення ціни. Таким чином, будуть усунуті передумови для незаконного продажу товарів чи продукції за цінами, які у декілька разів перевищують їх собівартість. При цьому отримані прибутки будуть привласнюватись їх реалізаторами.
У нашій державі практично відсутня система нормативних актів про захист прав споживачів продукції, за виключенням законів “Про захист прав споживачів” і “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”, положення яких лише частково спрямовані на недопущення нанесення шкоди здоров’ю громадян та навколишнього середовища [7, 10]. В той же час основною метою цих законодавчих актів повинен бути захист інтересів споживачів, а також протидія здійсненню комерційної діяльності, несумісної з інтересами інших підприємців. Крім цього, такими законодавчими документами доцільно передбачити норми, які б забороняли продаж товарів, надання послуг чи виконання робіт посередництвом реклами чи іншим способом, які несумісні з інтересами споживачів товарів. Подібні питання є компетенцією Господарського суду і повинні ним вирішуватись для припинення протиправних діянь керівників господарюючих суб’єктів, які подібним чином порушують права споживачів.
До економічної злочинності необхідно віднести також факти викрадення інтелектуальної власності. Так, якщо підприємство використовує патент, технологію чи продукцію, то, згідно з законодавством, інші суб’єкти господарської діяльності не мають права застосовувати цю технологію для випуску відповідної продукції. Тому економічним злочином визнається посягання на патенти і зразки промислової продукції, оскільки в результаті таких посягань можуть спричинятись значні збитки.
Як підтверджує практика, досить часто підприємства, побоюючись посягань на патент, не поспішають його отримувати. На виявлення промислових таємниць і даних про проведення дослідницьких робіт зорієнтований промисловий шпіонаж. Але інтерес проявляться не стільки до дослідницьких робіт. Досить близько до посягань на патенти й зразки промислової продукції знаходиться така форма економічної злочинності, як копіювання СD-дисків, відео – і аудіокасет. В Україні поширений широко відомий “чорний” ринок таких товарів.
Досить поширеною є практика пропозицій службовцям фірм чи підприємств значних грошових коштів чи інших матеріальних благ в обмін на промислові чи комерційні таємниці. Оскільки такі пропозиції розглядаються як підкуп, злочинець повинен притягуватись до кримінальної відповідальності за хабарництво при умові задоволення пропозицій чи вимог бізнесового партнера.
Безумовно, щоб говорити про злочини, необхідні зовсім інші обставини. У той же час в практиці трапляються зовсім інші винятки, які підлягають покаранню (наприклад, дії підприємця, який не сплачує податок із виданої працюючим заробітної плати).
Коли йдеться про форму економічної злочинності, в якій систематично здійснюються протиправні діяння шляхом махінацій з податками, то її доцільно розмежувати як таку, що вчиняється великими і малими господарюючими суб’єктами.
Великі підприємства можуть мати значну кількість власників, у яких існували б певні протиріччя через різні виробничі інтереси, тому вони контролюють діяльність один одного, а звітність періодично перевіряється членами ревізійної комісії. Разом з цим Державна податкова інспекція має достатньо можливостей для контролю за діяльністю таких підприємств. У той же час великі підприємства важко контролювати через значні обсяги їх виробничої чи комерційної діяльності. Значно ускладнюється проведення контролю при наявності в господарюючого суб’єкта дочірніх підприємств. Крім цього, корпоративними підприємствами можуть самостійно встановлюватися ціни на товари, виконані роботи чи послуги, які надаються одним підприємством в кооперації з іншим. Внутрішнє визначення цін на практиці залежить від місця сплати податків. Якщо, приміром, “Індустріальний союз Донбасу” приймає рішення про постачання металу своєму дочірньому підприємству з місцем знаходження в Росії, де встановлені дещо нижчі суми податків, прибуток залишиться в закордонного дочірнього підприємства, а збитки – в Україні. Крім того, ціну продукції, що реалізується “Індустріальним союзом Донбасу”, визначити практично неможливо, оскільки відсутній ринок для реалізації металу, що виплавляється материнською компанією. Тому практика вимагає визначення міжнародними принципами механізму встановлення цін у міжнародних концернах. З причини внутрішнього регулювання цін прибуток концернів може, таким чином, направлятися в країни з нижчими податками.
Інший спосіб досягти такого ж результату полягає в так званому “перенаправленні рахунку”. Так, наприклад, фірма “Дельта” планує імпортувати сорочки чоловічі з Китаю. Операція здійснюється безпосередньо між Львовом і Пекіном, ціни встановлюються в розмірі 10 умовних одиниць за сорочку. Договір підписується дочірнім підприємством в Пекіні, яке є у безпосередній власності львівської компанії “Дельта”. Безумовним покупцем вважається дочірнє підприємство, яке після отримання вантажу перепродає його основній фірмі у Львові, але вже по ціні 12 умовних одиниць за сорочку. З такою ж націнкою “Дельта” продає сорочки в Україні. Таким чином, абстрагуючись від витрат, прибуток становить по 2 умовні одиниці з виробу в Пекіні, куди періодично для виконання певних функцій виїжджають керівники фірми зі Львова [28, с. 2]. Безумовно, податкові та інші державні органи України не в змозі встановити відносини, які існують в дочірньому підприємстві. Це стає причиною не лише ухилення від сплати податків до державного бюджету, а й створює можливості привласнення керівниками основного підприємства частки незареєстрованого в Україні прибутку.
Разом з цим на малих підприємствах, насамперед створених членами однієї сім’ї, махінації з податками мають інший характер. Одним із способів є можливість використовувати готівку на особисті потреби.
Так, наприклад, торговельник отримує для реалізації продукти без будь-якого оформлення; туристичні поїздки оформляються як ділові, а ремонт приватного будинку чи квартири – як службового приміщення і таке інше.
У державі стала поширеною так звана “наймана” робота. Суть її полягає у тому, що замовлення виконуються без належного оформлення згідно з трудовим законодавством, про що не звітує перед податковими органами, як правило, ні виконавець, ні клієнт. Таким чином, працівник ухиляється від сплати податків до державного бюджету, а клієнт не платить податку на додану вартість, тому він не оплачує працю за ринковою шкалою вартості, а значить, не несе збитки у вигляді сплачених податків чи соціальних платежів. Такі протиправні діяння потребують призупинення шляхом надання свідчень при отриманні працюючим замовлень на виконання певних робіт.
Крім цього, проти суспільства вчиняються не лише податкові злочини. Внаслідок внутрішнього визначення цін, перенаправлення рахунків великі підприємства в Україні порушують діюче валютне законодавство. У такому випадку, як показало дослідження, необхідно звертати увагу на підставні договори чи систему реалізації валютної виручки. Так, Центральний гірничо-збагачувальний комбінат, маючи 24 млн. гривень несплачених податків до державного бюджету, отримав протягом кварталу 223 тис. доларів США виручки. Для уникнення сплати податків до бюджету керівництвом Центрального гірничо-збагачувального комбінату була задіяна схема, за якою валютна виручка була реалізована, а отримані 434 тис. гривень зараховані на рахунок банку. Далі для застосування переуступки права вимоги і переведення боргу 194 тис. гривень використано на погашення кредиту, а 239 тис. гривень – сплачено за договорами анулювання векселів. Уданому випадку банк отримав і свої комісійні.
На підставі договорів з фірмою “Комтек” по ряду контрактів здійснювались перерахування валютної виручки від експорту залізорудної сировини на валютний рахунок “Комтек” замість перерахування їх на валютний рахунок комбінату, як це передбачалось зовнішньоекономічними договорами.
Таким чином, загальна сума надходжень на рахунок “Комтеку”, що належить комбінату, лише протягом одного кварталу склала 1,25 млн. доларів США.
Аналогічна схема ухилень від сплати податків застосовувалась на Алчевському металургійному комбінаті, де несплата до державного бюджету становила 50 млн. грн. [28, с. 2].
Іншою формою економічної злочинності, яка йде урозріз інтересам держави, є шахрайство з субсидіями. Починаючи з 1992 р. держава надає субсидії як окремим громадянам, так і підприємствам, але деякі з них зловживають цим. Підприємства, які претендують на субсидії, як правило, надають недостовірні відомості про заплановане використання субсидій у випадку їх отримання. Аналіз наявних матеріалів засвідчує, що у 22% субсидії використовуються не за призначенням (як правило, для оплати боргів).
У зв’язку з цим заслуговують на увагу обставини, за яких при отриманні субсидій акціонерним товариством для придбання технологічного устаткування на її суму підвищується вартість акцій. Якщо ж інше не передбачається у зв’язку з наданням субсидій, акціонери мають право використати цю ситуацію зростання для продажу акцій. Це означає, що мета надання субсидій змінюється – все устаткування може використовуватись підприємством для подальшого налагодження ефективного процесу. В той же час продаж акцій у цьому та подібному випадках вважається звичайним явищем і не повинно розглядатись як економічний злочин.
Отже, види економічної злочинності залежать безпосередньо від об’єкта їх посягань. В той же час, незалежно від виду, вона складається з кримінально караних діянь суб’єктів підприємницької діяльності, посягає на порядок управління економікою, спричиняє значні збитки державі, суспільству чи окремим громадянам, має триваючий характер, характеризується високою латентністю і вчиняється фізичними особами. Крім цього, економічна злочинність характеризується тісним зв’язком з організованою злочинністю, корупцією та тіньовою економічною діяльністю, своєю різноманітністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів фінансово-господарської діяльності Й опануванням нових банківських, податкових і митних технологій, що супроводжуються при здійсненні господарських операцій. Тому кожне дослідження економічної злочинності є актуальним, оскільки в ньому враховуються її нові тенденції, на основі яких визначається механізм її злочинних дій, що дозволяє виробляти методи попередження та боротьби з нею.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)