Економічна злочинність в Україні – Кравчук С. Й. – 8.2. Зловживання службовим становищем – основний механізм дії економічної злочинності
Для більш ефективного застосування норм кримінального права при вирішенні питання щодо вчинення економічного злочину із використанням службового становища виділені окремі види спеціальних суб’єктів, яких необхідно притягувати до кримінальної відповідальності за їх вчинення:
Особи, які наділені державною владою;
Особи, які виконують обов’язки як державні службовці;
Депутати Верховної Ради України;
Службовці органів державного управління;
Службовці державних установ;
– працівники господарюючих структур, у яких частка державної власності становить понад 50%;
– керівники чи службовці державних підприємств.
Систему службових зловживань доцільно розділити на дві групи:
– зазіхання на економічну стабільність господарюючих суб’єктів та органів управління;
– зазіхання на права приватних осіб.
До першої групи варто віднести такі злочинні діяння, якими наносяться збитки фінансово-господарській діяльності окремих підприємств, організацій та установ.
До другої групи необхідно віднести дискримінацію фізичних та юридичних осіб, яка вчиняється посадовою особою.
Головними у визначенні службових злочинів повинні бути ознаки суб’єкта – посадової особи, яким визнаються особи, які постійно чи тимчасово виконують функції представників владних структур чи організаційно-розпорядчі функції на підприємствах, організаціях або установах 122, с. 28). Цим визначенням не передбачено наділення відповідної службової особи таким елементом, як юридичні повноваження, що за таких умов дозволяє надавати їм певні права в сфері управлінської діяльності та виконання в межах своєї компетенції відповідних обов’язків.
Безумовно, службовий злочин за ст. ст. 364, 365 Кримінального кодексу України може кваліфікуватися лише у тому випадку, якщо посадова особа була наділена певними повноваженнями представника влади або виконувала обов’язки, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.
Вивченням ряду оперативно-розшукових та кримінальних справ повноваження по управлінню чи розпорядженню державним, колективним чи приватним майном було віднесено до адміністративно-господарських обов’язків, а виконання певних дій по керівництву певною ділянкою роботи на підприємствах, організаціях чи установах вказаних форм власності – до організаційно-розпорядчих. Викладене дозволяє зробити висновок, що посадовою особою є особа, яка у встановленому порядку наділена певними обов’язками по розпорядженню та управлінню державним, колективним чи приватним майном.
Особливість службових злочинів полягає в тому, що вони е способом використання службовою особою у власних особистих інтересах або інтересах третьої особи наданих їй повноважень. Відповідальність за порушення чинного законодавства посадова особа несе лише у межах наданих їй прав і покладених на неї обов’язків.
За роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” службовий злочин кваліфікується таким лише у випадку дій винної особи, зумовлених використанням власного службового становища [22, с. 32].
Одним із злочинів, який є різновидністю економічних злочинів, можна назвати використання посадовою особою влади або власного становища всупереч інтересам служби для отримання матеріального чи іншого особистого зиску, чим наноситься шкода державним або громадським інтересам, а також правам чи інтересам фізичних або юридичних осіб. Зловживання владою або службовим становищем може кваліфікуватися лише у випадках, коли посадова особа, діючи з власних корисливих мотивів або на користь третіх осіб, використовує надані їй по службі повноваження. Якщо ж при вчиненні протиправного діяння суб’єкт не використовував наданих йому службою прав і повноважень, то він діяв як приватна особа і не може відповідати за вчинення службового злочину [1 і].
Головною ознакою службового злочину є використання своїх повноважень на шкоду службі. Протиправне діяння може кваліфікуватися лише за умови, що службова особа використала повноваження на шкоду державним або громадським інтересам з метою отримання особистої вигоди. Зловживання владою чи службовим становищем – це вчинення дій всупереч інтересам і вимогам служби.
Кримінальна відповідальність за зловживання службовим становищем наступає лише у тому випадку, коли особа з корисливих міркувань або з іншої особистої зацікавленості використовує своє службове становище всупереч інтересам служби, чим завдає істотної шкоди державним чи колективним інтересам.
Суспільна сутність зловживання владою або службовим становищем полягає в тому, що посадова особа діє всупереч інтересам служби, тобто вчиняє дії, які суперечать державним інтересам чи інтересам фізичних або юридичних осіб. Крім того такі дії суперечать завданням і призначенню підприємства, організації чи установи, де працюють посадові особи. Вони, як показало дослідження, полягають у використанні державного або колективного майна з корисливих мотивів, а також праці робітників чи службовців відповідних господарюючих суб’єктів, незаконній витраті їх фінансових чи матеріальних ресурсів. При цьому обов’язковою ознакою службових злочинів є заподіяння особою, що займає відповідне службове становище, істотної шкоди державним, колективним чи особистим інтересам окремих громадян При визначенні істотності заподіяної службовою особою шкоди враховують характер наслідків, що настали, розмір матеріальних збитків, порушення особистих немайнових прав чи інтересів громадян, які зазнали збитків від злочину, та інше.
Вивченням питань значення протиправних діянь посадових осіб в економічній злочинності встановлено, що схожість всіх його елементів фактично наявна лише у двох злочинах – розкраданні шляхом зловживання службовим становищем і корисливому зловживанні. Основним критерієм їх розмежування є мета дій, засіб її досягнення, а також специфіка самої користі.
Розкрадання державного чи колективного майна шляхом зловживання службовим становищем необхідно розглядати в якості виду корисливого службового стану, пов’язаного з обігом державного чи колективного майна на свою користь або на користь третіх осіб, який відноситься до числа злочинів проти власності і є самостійним. Елементи зловживання службовим становищем, передбачені ст. 364 Кримінального кодексу України, є загальними не лише для ряду інших службових злочинів, які посягають на нормальне функціонування державного чи колективного апарату, а й для інших, в тому числі господарських. Поряд із цим при розкраданні державного чи колективного майна зловживання службовим становищем не потребує додаткової кваліфікації за вказаною статтею Кримінального кодексу України, хоча при цьому і порушується нормальне функціонування підприємств, організацій та установ і їм наносяться збитки.
На відміну від розкрадання державної чи колективної власності при зловживаннях службовим становищем позитивним є прагнення винуватця отримати матеріальний зиск шляхом незаконного звільнення від сплати грошових сум чи іншої витрати власного майна, отримання іншого матеріального зиску без безпосереднього вилучення майна із власних фондів і переслідування притаманної розкраданню специфічної мети, про яку говорилося дещо раніше.
Вивчення проблеми економічної злочинності з позицій службових злочинів дозволяє зробити висновок про те, що вони є такими лише у тому випадку, коли особа використовувала свої службові повноваження з корисливих мотивів або з іншої особистої зацікавленості. При вчиненні службового злочину винуватець, діючи з корисливих мотивів, прагне отримати матеріальний зиск за рахунок використання наданих йому по службі прав і повноважень.
Судово-слідча практика вважає, що заподіяння матеріальної шкоди є тяжкими наслідками у тих випадках, коли розмір заподіяної шкоди в двадцять п’ять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум заробітної плати. В той же час варто відмітити, що для загальної оцінки віднесення такого винуватця до категорії економічного злочинця недостатньо, оскільки збитки, що наносяться ним у таких розмірах, незначні. В той же час до економічних злочинів можна віднести доведення службовими особами підприємств до банкрутства, аварій чи катастроф на об’єктах життєзабезпечення і транспорту, масові отруєння людей, поширення епідемій чи епізоотій і тому подібне.
Таким чином можна зробити висновок, що до економічної злочинності можуть відноситися факти зловживання владою або службовим становищем за обтяжуючих обставин, за умови, якщо вони настали безпосередньо в результаті дій посадової особи, тобто коли між діями посадової особи і тяжкими наслідками, що настали, є причинний зв’язок.
Крім положень ст. 364 Кримінального кодексу України, у якій містяться загальні норми відповідальності службової особи за зловживання своїм становищем або владою, в чинному кодексі міститься ряд спеціальних норм про відповідальність за зловживання службовими повноваженнями. До них належать ст. ст. 191, 209, 210, 211, 212, 218, 220,222,223, 366, 367-370 Кримінального кодексу України.
Вивченням питання відношення вказаних статей Кримінального кодексу до проблеми економічної злочинності виділені найбільш характерні дві статті (191, 212, 364), які мають багато подібних ознак, оскільки обидва злочини вчиняються з корисливих мотивів та з використанням службових повноважень, заподіюючи матеріальну шкоду. Ложе розкрадання державного чи колективного майна шляхом зловживання особою службовим становищем характеризується тим, що особа своїм становищем протиправно і безоплатно вилучає з державних чи колективних фондів грошові чи майнові цінності, перетворюючи їх у свою власність, тобто своїми діяннями вони заподіюють пряму майнову шкоду згаданим економічним суб’єктам. Крім того, ст. 191 Кримінального кодексу України передбачається відповідальність за незаконне отримання посадовою особою чи виплату іншій особі, яка не мала права на їх отримання, державних чи колективних коштів у вигляді премій чи інших виплат із каси суб’єктів господарювання шляхом зловживання службовими повноваженнями.
Для зловживання службовим становищем (ст. 364 Кримінального кодексу України) не характерне вилучення грошових цінностей чи майна із державних або колективних фондів і використання безпосередньо самим винуватцем або передача його шитим особам, оскільки зловживання владою вчиняється здебільшого як незаконне використання державного чи колективного майна без його вилучення з фондів для одержання особистого зиску, а також тимчасове використання майна без наміру повернути його у свою власність або у власність інших осіб і таке інше. Дослідження цього питання дало можливість зробити висновок про те, що заподіювана при цьому шкода і майнові збитки у даному випадку мають вигляд не прямої шкоди, а втраченого зиску.
До зловживання службовим становищем необхідно також віднести діяння, які вчиняються з корисливих мотивів, що задовольняються за рахунок незаконного отримання платежів при їх розподілі між окремими особами за фактично виконані роботи з привласненням посадовою особою нарахованих сум, а також у випадку безоплатного незаконного отримання чи виплату державних або колективних коштів.
Безумовно, зловживання службовим становищем відноситься до економічних злочинів, оскільки у багатьох випадках утворює сукупність злочинів з іншими діями, що посягають на власність, систему господарювання та інші суспільні відносини. Так, систематичний збут краденого майна службовою особою з використанням своїх службових повноважень кваліфікуватиметься за ознаками ст. 364 Кримінального кодексу України.
До злочинів такого характеру можна віднести їх кваліфікацію за ст. ст. 364,366,367-370 Кримінального кодексу України.
За своєю соціальною сутністю перевищенням влади або службових повноважень, передбачених ст. 365 Кримінального кодексу України, є самоуправство посадової особи, що є об’єктом дослідження з врахуванням у таких діяннях економічної злочинності. До перевищення влади або службових повноважень необхідно віднести такі дії осіб, які очевидно виходять за межі наданих їй прав і повноважень, не зумовлюються необхідністю конкретної ситуації і заподіяли істотну матеріальну шкоду державним чи громадським інтересам. Однією з головних ознак складу злочину, передбаченого ст. 365 Кримінального кодексу України, є обсяг, зміст і межі наданих посадовій особі прав і повноважень.
Вивчення питання перевищення влади чи службових повноважень як дії одного із елементів економічної злочинності дозволяє зробити висновок, що правовий статус конкретного працівника державної, громадської чи приватної організації, установи або підприємства взагалі не визначено, його прана і повноваження нічим не регламентовано, що не дозволяє у такому випадку вважати такі діяння перевищенням влади, прав і повноважень. Якщо у таких випадках подібні дії містять ознаки іншого складу злочину, то вони повинні кваліфікуватися за відповідними статтями. В той же час кваліфікація діянь за ст. 365 Кримінального кодексу України можлива лише у разі вчинення посадовою особою діянь, які будь-яким чином пов’язані з її службовими повноваженнями. У протилежному випадку протиправні діяння особи, які не пов’язані з її службовими обов’язками, не можуть кваліфікуватися як перевищення влади або службових повноважень.
Для віднесення перевищення повноважень до економічного злочину не має значення постійно чи тимчасово виконувала особа покладені на неї обов’язки, була вона призначена на посаду чи обрана членами господарського товариства, працювала за плату чи безоплатно. В той же час дослідженням встановлено, що обов’язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 365 Кримінального кодексу України, є заподіяння істотної шкоди державним, колективним чи приватним інтересам внаслідок перевищення наданих тій чи іншій особі службових повноважень.
Згідно з роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” до істотної шкоди державним, громадським чи приватним інтересам, заподіяним при перевищенні влади або службових повноважень, визнаються прямі матеріальні збитки, упущений зиск, а також створення обстановки, що ускладнює підприємству, організації чи установі здійснення основних функцій, а також порушення громадського порядку [ 10]. Якщо внаслідок перевищення влади або службових повноважень посадова особа протиправно заподіяла державній, колективній чи приватній власності шкоду, тобто умисно знищила чи пошкодила таке майно, то її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю ст. 365 Кримінального кодексу України і статей, які передбачають відповідальність за злочини проти державної чи колективної власності, тобто передбаченої ст. ст. 191 та 192 Кримінального кодексу України.
В той же час варто у самостійну групу виділити випадки перевищення влади або службових повноважень, якщо вони супроводжуються фізичними або психічними діями щодо потерпілого, які кваліфікуються за ознаками ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України.
Проаналізувавши диспозиції ст. ст. 364 і 365 Кримінального кодексу України, можна зробити висновок, що вони мають багато спільних ознак, пов’язаних із зловживанням владою або службовим становищем. Так, згадані обидва злочини вчиняються лише службовими особами, умисно і в сфері службової діяльності. Суттєвою різницею між ними є характер дій, які вчиняються посадовою особою, адже зловживання владою або своїм становищем характерне тим, що службова особа вчиняє протиправні діяння всупереч передбаченим службовим обов’язкам. Тобто злочин, вчинений особою шляхом зловживання владою або службовим становищем, утворює не заподіяна шкода чи її розмір, а спосіб заподіяння цієї шкоди – використання влади чи службових повноважень для задоволення своїх корисливих чи інших особистих інтересів. У той же час, перевищення влади або службових повноважень, передбачених ст. 365 Кримінального кодексу України, характеризується вчиненням службовою особою діянь, які не надані їй законом.
Головною юридичною підставою економічної злочинності є службова недбалість. При цьому у диспозиції ст. 367 Кримінального кодексу України її необхідно розглядати як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх обов’язків в економічній сфері або у владних структурах, пов’язаних із цією сферою, через недбале або несумлінне ставлення до них, чим заподіяно істотну шкоду тій чи іншій економічній структурі або державі. Тобто при звинуваченні посадової особи за таким видом протиправних діянь необхідно конкретно розслідувати дії, які вона повинна була виконати, але не виконала чи виконала недбало. Якщо ж посадова особа не мала можливості виконати певні дії або ж була поставлена в такі умови, коли вона не могла належним чином виконати свої службові обов’язки, то вона не може відповідати за службову недбалість. Особливої уваги заслуговує дослідження поважних причин, які вплинули на невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов’язків. Дослідженням виділяються такі дії, як низький рівень кваліфікації, незначне перевищення службових обов’язків, що не дозволяє фізично виконати свої обов’язки.
Аналіз матеріалів судово-слідчої практики дозволяє зробити висновок про те, що Кримінальний кодекс України включає іще ряд спеціальних норм відповідальності за службову недбалість. Тому для належної кваліфікації службової недбалості як злочину необхідно з’ясувати, чи заключається така недбалість посадової особи у невиконанні чи неналежному виконанні загальних службових обов’язків, чи лише у порушенні спеціальних правил, які підлягають кваліфікації за спеціальними нормами (неналежне дотримання правил охорони праці, недоукомплектування продукції і таке інше).
Безумовна недбалість з боку посадової особи у економічній сфері призводить до вчинення нею інших злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України. Так, порушення правил використання транспортних засобів може призвести до загибелі пасажирів, відсутність належного санітарного контролю призведе до масового отруєння споживачів продукції чи смерті окремих із них.
Варто відмітити, що посадові особи досить часто допускають занедбаність в обліку матеріальних цінностей в державних чи колективних підприємствах, безконтрольність за діяльністю підлеглих їм матеріально відповідальних осіб, у тому числі фінансових працівників, порушують встановлені форми звітності про рух матеріальних цінностей і грошових коштів, положення про ведення касових операцій, проведення документальних ревізій чи інвентаризацій. Вказані порушення, як правило, розкрадачі використовують з метою наживи. В залежності від обставин такі діяння можуть бути співучастю в розкраданні державної чи колективної власності, особливо, як показало дослідження, при наявності попередньої змови, зловживанням службовим становищем або недбалістю. Відсутність збитковості в таких службових злочинах полягає в самому факті вчиненого у зв’язку з цим розкрадання.
Подібними діяннями часто приховуються раніше вчинені крадіжки, наприклад, викрадене майно повертається на місце виявлення факту розкрадання або у зв’язку з небезпекою розкриття його в процесі інвентаризації матеріальних цінностей. Судова практика, як показав в процесі дослідження аналіз матеріалів, свідчить про те, що іноді матеріально відповідальні особи передають один одному матеріальні цінності чи документи, які підтверджують таку передачу в борг для перекриття недостачі, що утворилася внаслідок різноманітних причин, в тому числі як результат розкрадання. Таке тимчасове вилучення для власних потреб матеріальних цінностей при наявності попередньої змови учасників злочинної комбінації в окремих випадках може являти собою співучасть у розкраданні шляхом сприяння або раніше не обіцяне приховування при відсутності ознак зловживання.
Передача матеріальних цінностей чи виписка безтоварних накладних з переведенням готівки, як показало дослідження, у своїй більшості вчиняється службовими особами для приховування недостач. У наступному гроші чи матеріальні цінності повертаються за належністю, а документи так званого прикриття знищуються. Вчинення дій, якими наносяться суттєві збитки державній чи колективній власності, дають підстави для притягнення до кримінальної відповідальності за зловживання службовим становищем при наявності всіх інших ознак складу цього злочину.
Посадова особа, використовуючи своє службове становище, іноді передає частку державного чи колективного майна іншим особам, не виправдовуючи цього перед відповідними колективами. Наприклад, за рахунок коштів колективу відшкодовуються затрати, які посадова особа нанесла шляхом незадовільного виконання своїх службових обов’язків, чи, можливо, іншого працівника цього господарюючого суб’єкта. При цьому він не отримує ніякого зиску. В той же час відсутність особистої корисливої зацікавленості в посадової особи, яка передала державне чи колективне майно іншій особі, являє собою розкрадання цього майна за попередньою змовою групою осіб або співучасть у такому протиправному діянні, а в інших випадках – зловживання службовим становищем. Правильність кваліфікації таких діянь залежить від можливого зв’язку передачі майна з його обігом на користь іншої особи та його переходом на користь іншої особи, а також від характеру попередньої змови. На сьогодні, як показало вивчення матеріалів судово-слідчої практики, різноманітні комерційні операції, які вчиняються поза законом, як правило, мають характер зловживання службовим становищем, а також інших злочинів, таких, наприклад, як отримання хабара, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті та інших.
Навмисне отримання посадовою особою державної чи колективної власності у вигляді премій чи надбавок до заробітної плати, а також інших виплат, вчинені шляхом зловживання службовим становищем, повинні кваліфікуватися як розкрадання. За відсутності такої мети воно може бути окремим службовим чи господарським протиправним діянням.
Переведення на свою користь державних чи колективних засобів по наперед фіктивних трудових чи інших угодах, у вигляді заробітної плати за виконану роботу чи надані послуги, які фактично не виконані або ж були виконанні не повністю, здійснені службовою особою за попередньою домовленістю з іншими громадянами, повинно кваліфікуватися як розкрадання за попередньою домовленістю групою осіб.
Аналіз матеріалів оперативно-слідчої практики дозволяє зробити висновок про необхідність кваліфікації протиправних діянь службових осіб, які об’єктивно сприяють розкраданню у випадку відсутності попередньої домовленості. Такі діяння, як показує практика, неправильно кваліфікуються як співучасть в розкраданні.
Посадові особи досить часто не обліковують матеріальні цінності, не контролюють діяльність підлеглих їм матеріально відповідальних осіб чи працівників бухгалтерії, порушують встановлені форми звітності про рух матеріальних цінностей і грошових коштів та інше. Згадані фінансово-господарські порушення вміло використовуються розкрадачами у вчиненні злочинних дій. Тому, в залежності від обставин справи, такі діяння можуть кваліфікуватися як співучасть у розкраданні державного чи колективного майна при наявності попередньої домовленості або ж як зловживання службовим становищем чи службова недбалість. У випадку службового злочину сутність збитків міститься в самому факті пов’язаного у зв’язку із цим злочину.
До службових злочинів, якими супроводжується розкрадання, належить службове підроблення, яке вчиняється із корисливих мотивів або іншої особистої зацікавленості. Службові підроблення, як показує практика, вчиняються в різноманітних документах, що пов’язані з видачею, транспортуванням і прийманням матеріальних цінностей і грошових коштів, безпосереднім їх обліком, а також звітністю. Проведенням дослідження цього питання за основну мету ставилось вияснення питання щодо самостійності службового підроблення, якщо при цьому розкрадається державне чи колективне майно. Вивчення матеріалів судово-слідчої практики дозволяє зробити висновок, що підроблення документів не може бути ні формою, ні видом таких розкрадань. Протиправне діяння виконує роль способу вчинення злочину лише у тих випадках, коли воно безпосередньо з ним пов’язано, тобто є невід’ємною стороною його об’єктивної сторони. Така ознака у даному випадку відсутня. В той же час вивчення цього питання ускладнюється тому, що одні й ті ж протиправні діяння винуватця, які полягають у зловживанні службовим становищем, іноді включають в себе внесення посадовою особою неправдивих відомостей в документ і вилучення матеріальних цінностей із сфери діяльності державної чи колективної організації, підприємства чи установи. Крім того, службове підроблення в окремих досліджених випадках включене до складу злочину в якості необхідного компонента. При цьому очевидним у таких випадках є збіг суб’єктивних сторін розглянутих злочинів. В той же час умисел проявляється по-різному, адже для розкрадача державного чи колективного майна фальсифікація документа – не самоціль, а засіб, який дозволяє досягти поставленої мети. Поряд із цим саме службове підроблення не містить в собі обіг майна чи грошових коштів на користь винуватця. В результаті його вчинення в окремих випадках лише документально вилучаються із обігу такі цінності шляхом списання їх по фіктивному акту, в той час, коли майно залишається на підприємстві в організації чи установі і лише наступні діяння винуватця дають можливість викрасти матеріальні цінності чи грошові кошти. Якщо в подальшому винуватець не вчиняє протиправних діянь, то оперативному працівнику чи слідчому необхідно розглядати такий факт як підготовку до розкрадання державного або колективного майна чи замах на його вчинення.
У більшості випадків підлог є прикриттям вчиненого економічного злочину або ж використовується для маскування нестачі, яка створюється на підприємстві, в установі чи організації з інших причин.
Безумовно, у випадку привласнення, розтрати майна або заволодій ня ним шляхом зловживання службовим становищем з використанням службового підроблення наявна конкуренція двох спеціальних норм, коли вчинене протиправне діяння необхідно кваліфікувати за сукупністю, оскільки ні одна з них не охоплює вчиненого в повному обсязі. При цьому вчинення такого економічного злочину стає більш суспільно небезпечним.
Аналіз ряду подібних економічних злочинів дозволяє виділити такі варіанти службового підроблення, як засіб:
Привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем;
Створення умов для наступного привласнення, розтрати майна або заволодіння ним;
Приховування вже привласненого чи розтраченого майна шляхом зловживання службовим становищем.
Як підтвердило вивчення проблеми службового підроблення, практика обов’язково визначає момент закінчення розкрадання матеріальних цінностей чи грошових коштів. Насамперед необхідно зауважити, що саме по собі документальне вилучення майна із обігу підприємства, організації чи установи може не співпадати за часом з моментом досягнення кінцевих злочинних діянь. На сьогодні злочинці не полишають практики списання матеріальних цінностей на втрати віл виробничого браку, що супроводжується частковим вилученням із технологічного процесу сировини чи грошових коштів. Такі діяння є зазіханням на розкрадання всієї вартості списаної сировини чи грошей. Якщо ж визнати, що вихід матеріальних цінностей за межі підприємства у таких випадках за рахунок документального списання збитків під браку є закінченням розкрадання, то практика потребує обмеження такого злочину від безпосереднього зазіхання на нього.
Під час привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, пов’язаних безпосередньо зі створенням неврахованих надлишків матеріальних цінностей, зустрічаються численні випадки, коли безпосередні збитки на перший погляд відсутні. Такі надлишки у виробничій сфері створюються розкрадачами за рахунок передбачених існуючими, як правило, завищеними, нормами втрат під час технологічного процесу, а також при транспортуванні чи безпосередній реалізації. Загальновідомо, що виявленні надлишки необхідно оприбутковувати. В той же час практика стверджує протилежне: вони створюються шляхом різноманітного зловживання, наприклад, за рахунок безпідставного списання виробничих втрат, змін у технологічному процесі, погіршенні якості продукції, що випускається підприємством, і тому подібне. Такі надлишки в основному створюються за рахунок власних фізичних властивостей. Так, пально-мастильні матеріали в залежності від температури змінюють щільність, а цукор і сіль при перебуванні у сирому приміщенні набирають вологості й стають важчими. Створювані штучно надлишки можуть реалізовуватись зі зняттям готівки, яка відповідає реальній вартості цих товарно-матеріальних цінностей. При цьому фактичний і документальний рух товарно-матеріальних цінностей в господарюючому суб’єкті ще свідчить про факт завершення розкрадання. Це дає підстави зробити висновок про те, що момент закінчення злочину по привласненню, розтраті майна або заволодінню ним повинен бути обов’язково пов’язаним з фактичним вилученням матеріальних цінностей із обігу чи фондів господарства, тобто розпорядженням ними на свій розсуд, а не з документальним оформленням такого вилучення.
Отже, у своїй більшості службові зловживання відносяться до категорії кримінальних злочинів, причому замах на вчинення злочину повинен наступати за будь-яких обставин, оскільки усі службові злочини посягають на державне чи громадське управління як на певну систему суспільних відносин. Безпосереднім об’єктом цих злочинів є також відносини власності, система господарювання, громадська безпека, тобто службові злочини можна розглядати як різновидність економічної злочинності [20, с. 14].
При цьому соціальна сфера вчинення службових злочинів не мас обмежень. Вони вчиняються у всіх сферах господарської, культурної та громадської діяльності. В той же час автором обмежується вивчення питання службових злочинів лише в економічній сфері.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)