Економічна теорія – Мочерний С. В. – Закон зростання продуктивності праці
Він діє з неоднаковою інтенсивністю в різних економічних системах.
Закон зростання продуктивності праці – загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між прогресом технологічного способу виробництва (його окремими елементами, в тому числі між факторами виробництва) і ефективністю виробничої діяльності у процесі створення товарів і послуг (або кількістю праці на виготовлення одиниці продукції).
Найменш інтенсивно закон діяв за первіснообщинного ладу, оскільки від його виникнення до появи додаткового прибутку пройшло майже три мільйони років. Дії закону за рабовласницького і феодального способів виробництва перешкоджали антагоністичні форми власності на засоби виробництва і створений продукт, відсутність власності на робочу силу, позаекономічний примус до праці, жорстокі форми експлуатації безпосередніх працівників тощо.
Оскільки у виробництві будь-якого товару бере участь жива та минула (уречевлена) праця, то зростання продуктивності праці в суспільстві загалом означає економію обох видів праці або зниження суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару чи послуги. При цьому частка живої праці може зменшуватися, а частка минулої (уречевленої) – зростати, але кількість живої праці зменшується помітніше, ніж зростає кількість минулої. Отже, загальна сума втіленої в товарі чи послузі праці зменшується. Найточнішим вираженням суспільного рівня продуктивності праці є показник виробництва національного доходу на душу населення або на одного працівника, а нині – ВВП.
З урахуванням синергічного ефекту сукупність факторів, які впливають на продуктивність праці, можна поділити на такі основні групи:
1. Фактори, пов’язані з живою працею. Західні вчені довго відмовлялися вимірювати продуктивність живої праці, мотивуючи це тим, що глобальний показник ефективності – відношення національного продукту (ВВП) до витрачених ресурсів – враховує вплив цього фактора. Останнім часом догматичний підхід подолано, визначається вплив на продуктивність праці рівня освіти, кваліфікації, перепідготовки кадрів і навчання новим професіям, нових форм оплати робочої сили, динаміки та структури кількості зайнятих тощо.
2. Фактори, пов’язані із засобами праці. Найважливішими з них є вплив НДДКР (науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок), капіталоозброєність, енергоозброєність, ступінь автоматизації виробництва (а також ступінь механізації виробництва для менш розвинутого технологічного способу виробництва), рівень завантаження виробничих потужностей тощо. Значний синергічний ефект зумовлюють автоматизовані системи проектування продукції, технологічне устаткування з програмним управлінням, ЕОМ і мікропроцесори, промислові роботи.
3. Фактори, пов’язані з упровадженням найновіших форм організації виробництва і праці – нових методів управління підприємством. Уперше відчутно вплинуло на зростання продуктивності праці впровадження системи Тейлора.
4. Фактори, пов’язані з удосконаленням техніко-економічних відносин – концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування виробництва та ін. Унаслідок інтенсивнішого розвитку цих відносин у США впродовж 60- 90-х років XX ст. номенклатура машинобудівної продукції подвоїлася.
5. Фактори, пов’язані з удосконаленням предметів праці – нових конструкційних матеріалів, надчистих, надтвердих, аморфних тощо. Вони впливають на зростання продуктивності праці через зміни в балансі сировини і матеріалів на користь нових предметів праці, комплексного використання і економії сировини та електроенергії, впровадження маловідходних і безвідходних технологій. Так, застосування нових сортів сталі дає змогу знизити масу автомобіля на 10-15 %, використання композитних матеріалів – на 20-25 %.
6. Фактори, пов’язані зі структурними змінами у народному господарстві й насамперед з питомою вагою нових наукомістких галузей, до яких в ЄС нині відносять: виробництво хімікатів та хімічних продуктів, механічний та автомобільний інжиніринг, машинобудування, транспорт, електротехнологія, інформатизація та комунікації, метрологія, контроль, інструментальне виробництво, оптика. Ці галузі провідні у розробленні нових технологій, предметів праці, впровадженні нових форм організації виробництва і праці тощо. Зокрема, вони є піонерами у розробленні нових типів автоматизованих технологічних процесів виробництва і автоматизованих систем управління, систем інформації, транспортування, управління, істотному розширенні енергетичної бази виробництва, біотехнологічних виробництв (на основі досягнень генної інженерії) тощо. Кожна випущена цими галузями одиниця продукції, за підрахунками спеціалістів, приблизно у 10 разів наукомісткіша, ніж у традиційних галузях. Динаміка продуктивності праці в обробній промисловості США впродовж 1979-1985 років становила 3,1 %, в Японії – 5,7, у ФРН – 3,4, у Франції – 4,1, у Великобританії – 4,1 %. У середині 80-х років XX ст. продуктивність праці у США в цій сфері промисловості була на 43-46 % вищою, ніж у ФРН та Японії (відповідно) і на 22 % вищою, ніж у Франції. У 1986 р. рівень продуктивності праці в Японії порівняно із США становив у державному секторі 64 %, у Франції – 82,6, у ФРН – 76,3, у Великобританії – 66,9 %. У наступні роки відставання цих країн від США збільшилося, оскільки у США продуктивність праці у 1998- 2000 рр. зросла на 15 %, у країнах ЄС – на 7,2 %, а в Японії не змінилася. Майже 100 років тому продуктивність праці у Великобританії в середньому вдвічі перевищувала рівень продуктивності праці в інших розвинутих на той час країнах.
Рівень продуктивності праці в Україні у сільському господарстві на початку XXI ст. був приблизно у 12 разів нижчий, ніж у США, у промисловості – у 7-8 разів (за даними окремих вчених – вдвічі більше). Це істотно позначається на рівні розвитку людини.
Головною рушійною силою економічного прогресу є людина, тому очевидно, що сукупність усіх цих факторів насамперед позначається на її економічному і соціальному розвитку.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)