Економічна теорія – Мочерний С. В. – Закон народонаселення
За капіталістичного способу виробництва особливості відтворення населення конкретизуються у законі народонаселення.
Закон капіталістичного народонаселення – специфічний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідний, сталий і суттєвий взаємозв’язок між посиленням процесу нагромадження капіталу, зростанням його технічної та органічної будови і певним збільшенням кількості безробітних.
Зміст його вперше науково обгрунтував К. Маркс. Конкретніше його дія закону виражається у збільшенні чисельності непрацездатного населення, яке е не абсолютно надлишковим, а відносно зайвим – порівняно з потребами зростання капіталу. Так, у розвинутих країнах не завантаженими залишаються до 20 % виробничих потужностей, існує кілька десятків мільйонів безробітних, працюючих дітей віком від 7 до 12 років та ін.
У тлумаченні англійського економіста Томаса Мальтуса (1766-1834) сутність закону народонаселення полягає в органічному взаємозв’язку між зростанням населення та приростом продуктів харчування, у постійному намаганні, властивому всім живим істотам, розмножуватися швидше, ніж зростає кількість їжі, що є в їх розпорядженні. На його думку, населення зростає у геометричній прогресії, а продукти харчування – в арифметичній. Дійсність не підтвердила ідею Т. Мальтуса та його сучасних прихильників – неомальтузіанців. Так, за даними Г. Несса, протягом останніх 300 років зростання виробництва на душу населення випереджає приріст населення. Закон народонаселення у тлумаченні Т. Мальтуса може діяти лише для тваринного і рослинного світів і до того ж не повністю. Людина ж є не тільки біологічною, а й соціальною істотою.
Т. Мальтус вважав, що дія сформульованого ним закону поширювалася на весь період існування людства. Хоча даних про виробництво продуктів харчування у масштабі планети до 1700 р. немає, проте відомості про зростання чисельності населення не підтверджують зроблених ним висновків. Так, Т. Мальтус стверджував, що приріст населення здійснюватиметься кожні 25 років у геометричній прогресії. Якщо б його прогноз, зроблений на початку XVIII ст., був правильним, то відношення кількості населення до кількості їжі становило б на початку 30-х років XXI ст. 512:10.
Антигуманними були його рекомендації щодо стримування приросту населення – війни, голод, хвороби, мінімальне споживання грубої їжі бідними верствами населення. Зв’язок між процесом нагромадження капіталу, зростанням його технічної і органічної будови, з одного боку, та збільшенням безробіття нині з іншого, виявляється в тому, що безробіття вперше виникло у Великобританії на початку XIX ст. (найрозвинутішій на той час країні світу) під час промислової революції, хоча до кінця століття воно не було масовим. Надалі чисельність безробітних у США постійно зростала. Так, з 1900 по 1930 рік норма безробіття у США становила 4,6 %, з 1930 по 1960 рік – 9 %, а відтак почала зменшуватись, що свідчить про якісну модифікацію закону. Норма безробіття у 1960 – 1990 рр. була приблизно 5,5 %, у 1994 р. – 6,1 %, 1995 р. – 5,6 %, у 2000 р. внаслідок тривалого піднесення знизилась до 3,9 %, а у наступні роки знову почала зростати: в країнах ЄС – до 10 %, а в окремих країнах – до 14 %.
Основними чинниками модифікації цього закону є значне зростання чисельності малих підприємств, які збільшили чисельність зайнятих (тоді як 500 наймогутніших монополій скоротили), державна політика зайнятості та ін.
Після розпаду адміністративно-командної системи СРСР і з проголошенням незалежності колишніми союзними республіками, становленням у кожній з них основ капіталістичного способу виробництва (процес первісного нагромадження капіталу) дія закону народонаселення поширюється і на ці країни.
Демографічна політика держави.
На зростання населення впливають різні агрегатні показники. Зокрема, швидкий приріст населення планети при високому рівні забруднення довкілля, густоті заселення у певній країні та інші фактори можуть загрожувати існуванню цивілізації загалом. Усвідомлення цього змусило уряди деяких країн в останні десятиліття проводити активну демографічну політику. Вперше за її проведення висловився Т. Мальтус, що було позитивною стороною його концепції. Так, на початку 50-х років XX ст. Індія та Японія вперше запровадили заходи з обмеження зростання населення, які базуються на діях щодо зниження народжуваності (фертильності).
У 1974 р. Всесвітня конференція з проблем народонаселення вперше визнала планування сім’ї необхідною складовою офіційної державної політики. За оцінками спеціалістів, з початку 60-х і до 90-х років XX ст. така політика дала змогу уникнути небажаного дітонародження майже на 400 млн осіб у слаборозвинутих країнах. Планування сім’ї надзвичайно актуальне для цих країн, оскільки майже 250 млн дітей тут хронічно недоїдають, а від голоду щорічно помирають понад 40 млн осіб.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)