Економічна теорія – Мочерний С. В. – Закон попиту
Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її розвинутіша форма протягом останніх 100 років становить ядро політичної економії. Проста модель відображає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції при купівлі-продажу одиниці будь-якого товару.
Попит на певний товар залежить від різних факторів. Так, учений, розглядаючи попит на сорочки з боку покупців, називає такі основні фактори:
1) величина доходу покупців;
2) скільки сорочок вони вважають за необхідне мати;
3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, светри та ін.), який можна використати замість сорочок;
4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки);
5) смак і моду;
6) ціни подібних сорочок.
Вивчаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту, відповідно до якого “при незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни призводить до відповідного зростання величини попиту”, і навпаки. Найважливішим положенням цього закону є обернена залежність між ціною і величиною попиту. Проте видавати його за сутність усього закону, як це робить більшість українських економістів, не слід, оскільки в умовах значної змінюваності інших параметрів (наприклад, насиченості ринку) такої залежності не спостерігається.
Простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Щодо ядра, така позиція є сумнівною, оскільки ним є відносини економічної власності у сфері безпосереднього виробництва. Економіст пояснює цей закон тим, що:
– зниження цін на певний товар розширює коло покупців;
– зниження цін може спонукати кожного споживача цього товару здійснити додаткові покупки, і навпаки;
– зниження попиту при зростанні ціни пояснюється тим, що при цьому споживач намагається замінити його іншими товарами (наприклад, каву – чаєм), а також тим, що людина у цьому випадку стає біднішою і починає споживати певні товари у менших кількостях.
Порівняння двох варіантів обгрунтування однієї й тієї самої причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше сформульовано саме закон попиту. Закон зниження попиту П.-Е. Самуельсона відображає лише один аспект взаємозв’язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. А загалом ці економічні закони відображають не глибинні внутрішньо необхідні, суттєві зв’язки між окремими явищами і процесами, а поверхові, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при обгрунтуванні закону зауважили, що “здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту”, а К. Еклунд зазначав, що ця модель у простій формі описує деякі із діючих у господарстві сил.
Приклад про попит на сорочки засвідчує, що їх пропозиція також зумовлена дією низки факторів. Основними з них є: витрати виробництва; мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); наявність чи відсутність конкурентів на ринку та інші.
Закон попиту-внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв’язки між потребами в наявних на ринку товарах і послугах, що можуть бути надані, і цінами на них, які перебувають в обернено пропорційній залежності.
Загалом формування попиту у розвинутих країнах означає цілеспрямовані й активні дії продавців (насамперед наймогутніших монополістичних підприємств, у тому числі олігополістичних), експортерів товару, а також маркетингові зусилля фірм і підприємців, спрямовані на стимулювання попиту потенційних покупців і споживачів. Найважливішими інструментами формування попиту є масована реклама, вдумливе інформування споживачів про нові види товарів і послуг, формування відповідних смаків, моди на певні товари і послуги.
За умов оптимального поєднання попиту і пропозиції формується ціна рівноваги. У марксистській політичній економії синонімічним поняттям є ціна виробництва за умов рівності попиту і пропозиції. З точки зору концепції маржиналізму при такій ціні споживач оцінює для себе корисність нової сорочки рівновеликій тій жертві, яку він приносить, виплачуючи її ціну. Щодо виробників – їх максимальний дохід (тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на їх виробництво. Такі концепції відтворюють названі вище недоліки маржиналізму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)